Михайло Добкін |
Депутат ВР із Харкова Михайло Добкін виявився одним із найплодовитіших законодавців: за нетривалий час існування парламенту нинішнього скликання він устиг внести багато законопроектів, які стосуються абсолютно різних сфер. Як член комітету з питань бюджету брав участь у підготовці головного фінансового документа. Якщо говорити про особисту позицію Михайла Марковича, то він — послідовний противник надання бюджетних пільг.
— Економісти стверджують, що надання пільг гальмує розвиток економіки. Проте відразу знаходиться безліч резонів для їх збереження...
— Старшого покоління не переробиш. Навіть якщо запропонувати цим людям пенсію в тисячу гривень і відібрати всі пільги, вони будуть обурені, а тому їм, напевно, пільги потрібно залишити. Але ось із пільгами підприємствам (особливо тим, які й без них чудово обходяться) треба серйозно розібратися.
Надали такому підприємству пільги, допомогли «підвестися з колін». Воно міцно стало на ноги, потім «залізло на табуретку»...
Тому ми і пропонуємо, аби, зокрема, прибуток підприємств-монополістів, підприємств із більшою часткою держвласності йшов не куди-небудь, а до бюджету. І потім уже держава вирішуватиме: чи витрачати ці гроші на заміну рейок, чи пускати на автомобілі для керівників. Не може бути найманий керуючий фактичним власником державного підприємства.
Він — лише менеджер на зарплаті в держави. За підсумками його праці з’ясовується, який вийшов прибуток. Якщо прибуток підприємства значний, це означає, що людина попрацювала на совість. Якщо ні — її звільняють і наймають іншу. Але розпоряджатися прибутком підприємства як своєю власністю він не має права. Чому такий керівник (не маючи плану розвитку підприємства — ані на п’ять років, ані на два роки, ані на рік) сам вирішує, що треба робити: обновляти рухомий склад чи, приміром, будувати палац на вокзалі вартістю сімсот мільйонів гривень? Це, вдумайтеся лише, два річних бюджети Харкова!
— Ви вважаєте, якщо ці гроші підуть через бюджет, вони витрачатимуться розумніше?
— Якщо я скажу, що всі бюджетні кошти витрачаються розумно, то погрішу проти істини. Проте в бюджеті, приміром, є захищені видаткові статті, де суворо виписано: ось таку суму має отримати певна кількість людей. І ніхто тут нічого вкрасти не зможе.
— Вистачить у депутатського корпусу сил для протистояння лобі в особі нинішніх керівників підприємств?
— За ідеєю, питання можна відрегулювати постановою Кабінету міністрів. На крайній випадок, доведеться втрутитися Верховній Раді. Але мені б не хотілося, щоб такий законопроект виходив, скажімо, від депутата Добкіна чи депутата Порошенка. Буде набагато серйозніше, якщо це буде ініціатива бюджетного комітету.
— Ви були єдиним представником Верховної Ради на розгляді в Конституційному суді питання про депутатські запити в Національний банк. Чому Національний банк вважає, що депутати не мають права на одержання інформації з цього відомства?
— Ситуація така: за законом, депутати можуть звернутися в будь-яку організацію будь-якої форми власності. І нам зобов’язані дати відповідь. За ненадання інформації передбачено кримінальну відповідальність. Зараз у Конституційному суді розглядається подання Національного банку саме на цю тему. Річ у тому, що Нацбанк посилається на банківську таємницю, аби не видавати інформацію за депутатськими запитами. Але ж депутати відповідають за розголошення такої інформації, є способи їх покарати. Виходить так, що ніхто ніяк не зможе контролювати діяльність Нацбанку. Це ж державна установа!
Представників НБУ, наскільки я розумію, непокоїть лише одне: у своїх запитах депутати можуть наполягти на, скажімо, позаплановій перевірці певного банку. Адже контроль над банками — це річ тонка... А тут вплутується якийсь депутат і своїми вимогами ламає домовленості між Нацбанком та комерційними банками. Якщо Нацбанк відстоїть своє право не відповідати на депутатські запити, він створить прецедент, який завтра візьмуть на озброєння податкова, потім прокуратура...
Те, як чиновники відповідають на депутатські запити, — повна маячня! Від кого вони ховаються?