Довго й нудно - п'ять років - очікували оператори ринку лотереї (строк дії ліцензій яким з 2014 р. навіть перестали подовжувати), щоб чиновники Мінфіну виконали свої прямі обов'язки, і тільки 5 травня на сайті міністерства з'явився довгоочікуваний документ - Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей. Точніше, проект нормативного документа, який, судячи з його змісту, претендує "поліпшити" закон і ігнорує контроль лотерейного оператора, тим самим створюючи умови для легалізації ігорного бізнесу під виглядом лотереї.
Ні, все-таки недооцінювала працівників рідного міністерства Олена Макєєва, заступник міністра фінансів часів Наталії Яресько. У своєму листі від 26.02.2016 р. до прокуратури Київської області вона так оцінювала їхню компетентність: "...представники Мінфіну не мають спеціальних знань і навичок у сфері ігрового бізнесу або лотереї, оскільки користуються загальнодоступними нормами чинного законодавства". Але ж треба бути серйозним фахівцем (ще ліпше - фокусником), щоб тривіальні ліцензійні умови (ЛУ) перетворити на документ який: 1) фіксує монополію (аж ніяк не державну) на лотерейному ринку; 2) перетворює лотерею на ігорний бізнес (легалізуючи ігрові автомати й бетинг); 3) повертає корупційну залежність оператора від чиновника; 4) забезпечує разові надходження в держбюджет за рахунок продажу ліцензій, одночасно позбавляючи бюджет фінансових перспектив у наступні роки…
Можна, але гроші - наперед
А яке самовладання, подумати тільки, держчиновники п'ять років зволікали з виписуванням ліцензійних умов! І нічого… Хоча тільки ледачий не говорив про щорічні багатомільярдні втрати бюджету. Дочекалися-таки свого зоряного часу, коли ринок повністю зруйновано і його нікому захистити. Тепер готові диктувати свої умови, і закон "Про державну лотерею", виявляється, їм уже не перешкода. Вони навіть готові мінімізувати "недоліки і прогалини Закону" постановою КМУ (який затверджує ЛУ), що має нижчу юридичну силу.
Та тільки вік їх видає: судячи зі змісту ЛУ, тягнуть чиновники лотерею в часи прем'єрства Януковича 2007 року. Солодко тоді жилося чиновникам, які управляли ринком у ручному режимі, - видно, сумують за минулим.
Але в якій цивілізованій країні чиновники дають на підпис своєму шефові документ, яким порушують закон? А коли відразу два чи три? Проте, як і в дореволюційні часи, вони пропонують розбити плату за видачу ліцензії на дві частини - фіксовану й нефіксовану (щорічну плату). Раніше ці частини називалися платою за ліцензію (щорічна плата) і платою за видачу ліцензії. Але ж Кабмін, затверджуючи своєю постановою ЛУ, має право лише встановлювати плату за видачу ліцензії і, розбиваючи її на частини, він фактично порушує ст. 7 Закону "Про держлотереї в Україні". Крім того, ст. 14 Закону "Про ліцензування видів господарської діяльності" також передбачає тільки плату за видачу ліцензії - і жодних платежів за її використання. А ще "органу ліцензування забороняється вимагати в суб'єктів господарювання внесення плати за видачу ліцензії до ухвалення рішення про її видачу". Але чиновники все одно хочуть отримати ці гроші наперед. Та якби тільки це…
Всупереч ст. 5 Закону про держлотереї і ст. 17 Закону про ліцензування, автори проекту нових ЛУ в п. 21 повертають стару корупційну норму (для себе коханих?), що передбачає обов'язково додавати в ліцензійну справу локальні документи ліцензіата - умови проведення конкретної лотереї. Тобто тепер долю тієї чи іншої лотереї віддають на відкуп чиновникові, з усіма відповідними наслідками. Але, подбавши про особисту значимість чиновника та перспективу його заможного існування, чомусь зневажливо поставилися до державного контролю.
Де контрольні ваги?
Невже за п'ятирічку підготовки нових ЛУ ніхто з працівників Міністерства фінансів, яке є регулятором лотерейної діяльності в Україні, не поцікавився світовою практикою контролю над лотереєю. Навіщо тоді були потрібні закордонні вояжі?
У результаті контроль зводиться переважно до використання звичайних РРО (реєстраторів розрахункових операцій, або, по-простому, касових апаратів) у пунктах реалізації лотерей.
Ну, не можуть не знати фахівці регулятора, що, наприклад, магазини, у яких приймають ставки на спортивні події або стоять ЛТС (лотерейні термінали самообслуговування) мають постійну клієнтську базу - на практиці це понад 90% усіх відвідувачів. До чужинців там ставляться з великою підозрою. А гравцеві, якого добре знають, ставку через касовий апарат зазвичай не проводять. На жаль, пункт з реалізації лотереї - це не продуктовий маркет з живою чергою до каси. Тут продавцеві, який проводить ставку повз касу, нема чого боятися. У цьому випадку РРО, скоріше, профанація, ніж дієвий метод контролю.
До того ж гравці в лотерею не тільки грають, а й виграють. І їм треба виплачувати виграші. А як це зробити через касовий апарат? Поверненням по касі? Але це операція не з простих, і якщо таких виграшів багато (особливо дрібних), то це вже не контроль, а головний біль.
І це тоді, коли в сучасній світовій лотерейній практиці є лотерейні термінали, через які приймають ставки, виплачують виграші й усі дані відображаються в центральній системі (ЦС). Головне - видно залишок у касі в режимі онлайн. У будь-який момент можна звірити залишки в касі магазину з даними ЦС і проконтролювати прозорість роботи оператора. Але є один маленький нюанс: щоб досягнути такої ідилії, лотерейні фахівці, якими нині керує заступник міністра фінансів Сергій Марченко, мали б потурбуватися про вимоги до програмного забезпечення ЦС. А в ЛУ якраз немає вимог щодо авторства і сертифікації ПЗ, яке фіксує продажі й виграші і передає цю інформацію в Казначейство.
Незрозуміло також, як і хто все це перевірятиме й контролюватиме. Які покарання передбачено за порушення. Апогеєм оригінальності контролю можна вважати п. 79 ЛУ - "Контроль за проведенням державних лотерей з використанням електронних систем прийняття ставок на участь у державній лотереї в режимі реального часу здійснюється Казначейством"...
Не може ж бути, щоб фінансові відносини були побудовані на довірі Мінфіну й оператора! Останній має всі можливості поставити піратське ПЗ і налаштувати його як йому заманеться і для передачі інформації про ставки в Казначейство, і для роботи самих ЛТС, які можуть функціонувати в режимі, близькому до роботи ігрового автомата.
Мафія брала за "стілець", чиновники хочуть - за "двері"
За такого оригінального контролю з боку регулятора ніхто не може виключити, що лотерейний термінал самообслуговування не працюватиме за однією з програм ігрового автомата, який належить до приладів для організації азартних ігор. А це порушення ще й закону про заборону ігорного бізнесу.
Та й це ще не все. У проекті ЛУ немає чіткого розмежування між лотереєю Тото і букмекерством. А як відомо, останнє теж віднесено до азартних ігор і заборонено в Україні. У результаті такого ліцензування лотереї ми можемо отримати заодно й легалізацію азартних ігор. Правда, за винятком класичного казино з ігровими столами, зате в умовах каламутного грошового потоку, що буде забезпечений слабкістю контролю регулятора. Адже невідомо, скільки всього заплачено за гру, скільки ставок зроблено, скільки виграно, скільки грошей має залишитися в касі. У результаті не ясно, з чого платити податки.
Провокується ситуація, коли податків не платитимуть. Тобто, звичайно, за ліцензії заплатять 162,4 млн грн одноразово і 162,4 тис. або 16,24 тис. грн (відповідно 100 тис., 100 і 10 прожиткових мінімумів) щорічно, залежно від виду пункту розповсюдження лотерей. І більше не платитимуть. Адже ми це вже проходили, але чиновникам таки кортить повернутися в минуле - податки будуть мізерні, зате ніхто не причепиться, бо все згідно з ліцензійними умовами.
Іншими словами, оподаткування фактично зведеться до примітивної плати за "двері". Так і напрошується аналогія з мафіозними поборами, але навіть вони були більш справедливими - все-таки брали гроші за "стілець". А наші регулятори, виходить, бояться навіть за двері закладу зазирнути. Хоча є ж різниця: пункт гри в лотерею з 10 або сотнею ЛТС, кожен з яких забезпечує виторг від 400 до 550 грн у день.
Утім, стільці й двері - дрібниця порівняно з тим, що Мінфіну не цікаво, хто є бенефіціаром потенційного ліцензіата. При цьому він усе ще переймається тим, як не допустити до ліцензування дві з трьох діючих лотерейних компаній навіть через рік чи два після зняття з них санкцій, якими тимчасово обмежено деякі господарські операції цих компаній. І неважко зрозуміти, що пропонована квазілегалізація азарту під виглядом ліцензування державної лотереї готується ще й в умовах фактичної монополії одного приватного оператора - УНЛ.
Інфо фахівцеві
Грати в таку лотерею вже буде небезпечно. Але дозвольте засумніватися в дієвості запропонованого захисту гравців від азарту обмеженням максимального розміру призового фонду, про який ідеться в п. 88 ЛУ. Мало допоможе тут і заборона операторові використовувати картинку на екрані ЛТС, що нагадує процес прокручування барабана - символу гри на ігровому автоматі.
Давайте без образ, адже на кону здоров'я співвітчизників, - надаємо інформацію фахівцеві. У світовій практиці вважається, що обмеження азарту (а отже й зниження ризику захворіти на лудоманію) перебуває у площині обмеження максимальних виграшів, їх частоти та збільшення часового інтервалу між зробленою ставкою і побаченим за нею результатом.
Якщо бідність неминуча, то хоча б не доводьте людей до хвороби…