Є стара притча, в якій Абрам наприкінці свого життєвого шляху дорікнув Господу, мовляв, він усе життя провів у молитвах та обітницях, проте Господь так і не дарував йому ані статку, ані грошей. На що Господь йому відповів, що Абрам сам жодного разу не надав такої можливості, навіть бодай одного лотерейного квитка не купив за все своє життя…
Українські високопосадовці вже багато років нарікають на відсутність грошей та іноземних інвестицій, високі ризики і несприятливу внутрішню та зовнішню кон'юнктуру, війну на Сході тощо. Вичікування стало головним ринковим підходом держчиновників майже в усіх сферах економіки. Пожвавлення відбувається тільки в напрямах, які фінансуються із зовнішніх неринкових джерел - кредитів міжнародних фінансових урядових організацій. Та й не так завдяки, як усупереч діям вітчизняної бюрократії…
Можна без перебільшення стверджувати, що в Україні майже відсутній ринковий механізм фінансування економіки з інвестиційних джерел. Будь-які урядові заходи в цьому напрямі спираються лише на бюджетне фінансування і залежать від можливостей державного та місцевих бюджетів. Тому брак бюджетних коштів автоматично стримує зростання капітальних вкладень, промислового виробництва та споживання.
Виникає запитання: а чим же ми так невигідно відрізняємося від найближчих до нас (економічно та географічно) країн, які мають більші здобутки та кращі економічні показники?
Відповідь з'являється відразу після порівняння доступних фінансових інструментів залучення інвестицій (!). В Україні немає цілої генерації цінних паперів, з допомогою яких залучаються інвестиції по всьому світові, - забезпечених облігацій і сек'юритизаційних цінних паперів:
- проектних (інфраструктурних) облігацій;
- іпотечних облігацій;
- цінних паперів, забезпечених фінансовими активами (кредитами, грошовими вимогами тощо).
Інвестиційна привабливість цієї низки цінних паперів полягає в низькому ступені ризику внаслідок доволі жорстких обмежень щодо розпорядження коштами (цільовому спрямуванні), законодавчому захисті активів забезпечення та грошових надходжень за ними, а також у чіткому та прозорому механізмі подальших розрахунків з інвесторами. Окрім того, чіткі функціональні розмежування повноважень між професійними учасниками процесу фінансування фактично виключають будь-які можливості маніпулювання та привласнення інвестиційних коштів. А головне, такі облігації дуже ліквідні - виступають зрозумілим і зручним для інвесторів активом, який користується дуже широким набором преференцій у частині обрахунків капіталу, резервування та оподаткування. Центральні банки в усьому світі використовують ці папери для рефінансування фінустанов (шляхом придбання або застави) для подолання кризи та економічного зростання. За бажання уряду, облігації можуть отримати інші додаткові преференції, включаючи гарантії. Поява таких цінних паперів є відповіддю на питання щодо безпечного інвестування пенсійних накопичень громадян після здійснення пенсійної реформи.
Тому й виглядають зовсім не дивними відсутність в Україні інвестицій в інфраструктуру, мізерні обсяги іпотечного кредитування, кредитів малому бізнесу тощо. За такого дефіциту фінансових продуктів для вкладання коштів (диверсифікації) не тільки не варто очікувати зовнішніх інвестицій, а й стає вкрай небезпечним внутрішнє інвестування, особливо це стосується пенсійних коштів.
Уряд наполегливо декларує: Україна терміново потребує інфраструктурної модернізації, яка є ключовою умовою економічного зростання. Головною передумовою масштабної реконструкції та капітального будівництва інфраструктурних об'єктів є забезпечення його достатнім і безперебійним фінансуванням з диверсифікованих джерел, перш за все інвестиційних. Інвестиції можливо залучати не лише в комерційні проекти, які після запуску в експлуатацію генеруватимуть дохід (концесійні дороги, мости, порти, переправи, шляхопроводи, зерносховища тощо), а й у соціальну інфраструктуру, яка зазвичай фінансується за рахунок бюджетів, - шкільні та дошкільні заклади, лікарні, громадські об'єкти та ін.
Перше завдання - доступ до каналів фінансування з допомогою відповідних інструментів залучення коштів з інвестиційних джерел.
Завдання вирішується імплементацією в Україні законодавства щодо нового виду боргових цінних паперів - проектних (інфраструктурних) облігацій.
Довідка DT.UA
Проектні облігації є сек'юритизаційними цінними паперами, емітентом яких виступає спеціально створена проектна установа-емітент (SPV, special project vehicle), яка матиме права на новозбудований об'єкт інвестицій і грошові надходження від його експлуатації, за рахунок яких здійснюються виплати власникам цінних паперів, що мають права на певну частину грошового потоку та (через свого представника) контролюють його повноту.
Започаткування в Україні обігу таких цінних паперів було передбачене ще у 2015 р. заходами "Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року" з терміном упровадження до 30 червня 2016-го. Потім цей невиконаний захід було виключено з оновленої версії зазначеної програми в редакції 2017 р., і це дуже прикро.
Світовий досвід залучення інвестицій в інфраструктурні проекти налічує чимало успішних прикладів. Найбільш показовими є досягнення уряду Чилі, який у відносно короткі терміни спромігся реконструювати та побудувати тисячі (!) кілометрів концесійних доріг до найвіддаленіших куточків країни (які раніше були недосяжними), фінансуючи їх через облігаційні випуски, які придбавали приватні та інституціональні інвестори (адміністратори пенсійних фондів).
За спільною програмою Європейської комісії та Європейського інвестиційного банку заплановані обсяги випусків проектних (інфраструктурних) облігацій для фінансування великомасштабних інфраструктурних проектів у різних секторах (транспорті, енергетиці та інформаційно-комунікаційних технологіях) становлять понад 2 трлн євро.
Уряд, будучи змушеним перебрати на себе контроль над більшою частиною банківської системи України, не в змозі повною мірою реалізувати свій вплив на державні банки в бік кредитування та проектного фінансування капітального будівництва. Такі кредити в новостворювані капітальні об'єкти внаслідок консервативних пруденційних вимог розглядаються як високоризиковані та потребують значного резервування і навіть вимагатимуть додаткового капіталу. До того ж банківське кредитування має обмежені терміни, а його вартість буде лінійно залежною від ставок за депозитами.
Разом з тим банки цілком здатні стати посередниками між замовниками капітального будівництва та інвесторами, виконуючи функції операційного фінансування та контролю. З таких позицій також постає питання організації обігу проектних (інфраструктурних) облігацій - фінансових інструментів, здатних забезпечити трансмісійну функцію, обертаючи гроші з ринку капіталу на ринок капітальних інвестицій та у зворотному напрямку.
Політика децентралізації сьогодні надає місцевим громадам більшу фінансову незалежність і принципово збільшує суму надходжень до місцевих бюджетів. Наступним кроком має стати належне планування (на місцевому рівні) зростаючих обсягів капітального будівництва об'єктів транспортної та соціальної інфраструктури, енергозбереження (альтернативних джерел тепла та електричної енергії), доріг і шляхопроводів, переправ і мостів, шкіл і дошкільних закладів, лікарень і громадських закладів. Такі витрати не можуть покриватися поточними надходженнями до бюджетів, тому постає питання пошуку довгострокових боргових джерел. Для залучення інвестиційних коштів у розпорядження місцевих громад сьогодні можуть бути використані незабезпечені активами облігації місцевих позик. Однак інвестори вимагатимуть додаткових державних гарантій з боку Мінфіну, в наданні яких він сьогодні дещо обмежений.
Об'єднаним громадам бракує забезпечених інвестиційними активами цінних паперів, за якими майбутні розрахунки мають здійснюватися за рахунок і в межах доходу від експлуатації об'єктів або у розмірі щорічних фіксованих сум, передбачених місцевими бюджетами на термін залучення. Тому, маючи в розпорядженні інфраструктурні облігації, місцеві громади можуть користуватися інвестиційними джерелами, які не вимагатимуть додаткових гарантій.
Значного синергетичного ефекту може додати відновлення в Україні масового іпотечного кредитування будівництва та придбання комерційної та житлової нерухомості, яке базуватиметься на новостворених об'єктах транспортної та інженерної інфраструктури. Таку державну програму можливо запровадити через опорні державні банки, а потім - залучивши до неї приватні банки.
Україна має нарешті купити собі "квиток" до світового інвестиційного ринку, а не споглядати на нього крізь шпарини у заборі.