Чомусь у житті так часто буває, що «винуватці торжества» — зазвичай одні, а віддуватися за розбитий посуд доводиться зовсім іншим. Отак і з інфляцією в Україні. Хоч скільки закликають дивитися в корінь у пошуку реальних причин її походження найрозумніші вітчизняні та іноземні вчені мужі (зокрема, й на сторінках «ДТ»), надмірна політизація цієї проблеми вперто не дає прозріти можновладцям, які демонструють щодо цього непробивну й на диво вибіркову сліпоту.
Ну хто дослухатиметься до думок глави НБУ, представників МВФ і Світового банку, незалежних експертів, якщо в самому розпалі боротьба за право вважатися головним загальнонаціональним лідером?
Тому реальні заходи для стримування зростання цін у країні поки що виливаються в основному лише в посилення кредитно-грошової політики Національного банку та стерилізаційні заходи Мінфіну. У результаті рівень вільної ліквідності в банківській системі дедалі частіше падає до критичних рівнів, змушуючи дедалі більше напружуватися та нервувати фінансову громадськість. Почали страждати і позичальники — банкіри дедалі більше підвищують вартість кредитів, а часто і зовсім відмовляють у їхній видачі.
Прелюдія
Ще місяця півтора тому автору цих рядків довелося обговорювати ситуацію, що склалася на зовнішньому і внутрішньому фінансових ринках, з одним із найкомпетентніших у країні фінансистів-практиків. В оцінках експерта відчувалася очевидна стурбованість сформованою ситуацією. На його думку, оскільки сприятлива кон’юнктура на світових ринках навряд чи незабаром відновиться, безграмотна економічна політика останніх українських урядів починає вилізати боком і фінансовій системі — розбалансованість вітчизняної економіки досягла небезпечних меж. Отже, райдужний період незалежного функціонування бізнесу від політичних перипетій у країні завершився.
Природа нинішньої інфляції очевидна: досить болюче навіть для розвинених економік зростання світових цін (на енергоносії, сировину, продовольство і т.ін.), що спостерігається останнім часом, в Україні агукається п’ятиразово. Причина проста — пришвидшення інфляції є природною платою за структурні перегини і диспропорції її неефективної економіки, що залишається надмірно зарегульованою, монополізованою, енерговитратною і т.ін.
Проте даремно сподіватися, що саме нинішній уряд наважиться піти на політичне самогубство, примусивши суспільство, яке вже посаджене на утриманську голку ін’єкціями соціального підкупу, пережити процес болісної ламки, знову звикаючи до необхідності жити по коштах. Тому фіскальна ощадливість залишатиметься фікцією, а структурні реформи — декларативними обіцянками.
Очевидно, що за такої ситуації ледь не єдиним відомством, якому доведеться реально боротися з інфляцією, залишається Національний банк, хоча в сфері його компетенції і перебуває лише одна п’ята нинішніх інфляційних чинників.
Отже, з урахуванням популярності у ключових постатей нинішнього уряду поняття «стерилізація», економіці неминуче доведеться сідати на жорстку кредитно-грошову дієту.
«Головне, щоб ця дієта не переросла в повномасштабну кризу ліквідності в банківській системі, оскільки така загроза цілком очевидна, з огляду на традиційну незграбність наших регуляторних заходів, — уже тоді звучала непідроблена тривога у висловлюваннях нашого співрозмовника. — Адже якщо це станеться, тоді всі біди нинішньої інфляції покажуться квіточками — для будь-якого економічного організму немає нічого більш руйнівного та вбивчого, ніж криза неплатежів, за якої всередині нього перестає обертатися грошова кров».
«Адже подивіться, — додав експерт, — усі найбільші світові центробанки, починаючи з Федеральної резервної системи США чи Європейського центрального банку та закінчуючи Народним банком Китаю чи російським Центробанком, відсувають далеко на задній план усі інші проблеми, коли мова заходить про напругу з ліквідністю в банківській системі».
Акт перший
Опублікований на початку квітня індекс інфляції за попередній місяць став шоком, навіть з урахуванням нинішньої «буденності» інфляційної теми. І річ навіть не в тому, що в результаті березневого приросту споживчих цін одразу на 3,8% квартальна інфляція досягла 9,7%, перевищивши весь закладений урядом у бюджеті річний ліміт. Найбільше розчарували остаточно зниклі надії, що інфляція «пішла на спад», як переконувала в березні прем’єр-міністр Юлія Тимошенко.
Залишивши без уваги уже традиційний залп осудження на адресу Кабміну з вулиці Банкової, виділимо заклик «ще раз звернутися до теми антиінфляційних заходів» і «вжити найрішучіших заходів, які привели б до збалансування ситуації», який все-таки прозвучав тоді з вуст глави держави.
На них не міг не відреагувати Національний банк, оскільки ціла низка тривожних симптомів містилася й у його грошово-кредитних показниках. Попри скорочення за перший квартал на 3,9% грошової бази (показник емісійної активності Нацбанку), банки наростили обсяги кредитування за той самий період на 12,7% — максимум кількох останніх років. При цьому абсолютний приріст банківських кредитів (54,2 млрд. грн.) більш як у два з половиною рази перевищив аналогічний показник за депозитами (21,4 млрд. грн.). Річні темпи зростання банківського кредитування за підсумками березня (76,2%) лише незначно сповільнилися порівняно з досягнутим за підсумками січня максимумом (78%). Аналогічні темпи зростання грошової маси теж досягли піка — 52,7%.
У результаті поновлення викупу валюти на міжбанку (сальдо інтервенцій НБУ в березні становило 355 млн. дол.) відновилася емісійна активність Нацбанку — грошова база в березні зросла на 2,1 млрд. грн., або на 1,6%.
Усе це давало підстави запідозрити, що реальні монетарні умови, попри вже розпочаті заходи для посилення грошово-кредитної політики, можуть розглядатися в Нацбанку як усе ще недостатньо жорсткі.
Акт другий
Ох, неправі були народні обранці, які залишили 11 квітня ц.р. сесійний зал парламенту практично відразу ж слідом за прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Із зареєстрованих перед початком її виступу 439 депутатів спеціально запрошеного для звіту голову Нацбанку залишився слухати лише приблизно кожен четвертий.
А тим часом виступ глави монетарного відомства містив цілу низку знакових заяв, дослухатися до яких і розпитати прискіпливо було необхідно.
По-перше, яструбине налаштування керівництва НБУ можна було відчути за тональністю оцінок, що пролунали: «рівень інфляції в Україні набув загрозливого характеру»; «уже є провісник стагфляції»; «ті показники, які є нині, не дають підстав для оптимістичного завершення нашого економічного зростання»; Національний банк «не в захваті від заходів, запропонованих урядом» і т.ін.
Знаковою була й така фраза Стельмаха: «Ми підтримаємо політику уряду доти, доки це не суперечить основній функції НБУ. Тобто — збереження стабільності національної валюти, а це значить, щоб було збережено купівельну спроможність грошей». Виходить, що глава НБУ таким чином чітко дав зрозуміти, що основним пріоритетом для Нацбанку все ж таки залишилася боротьба з інфляцією. Навіть якщо вона піде на шкоду економічному зростанню.
Наскільки уряд перейнявся цими попередженнями, можна судити зі зробленої вже через кілька днів (14 квітня) прем’єр-міністром Юлією Тимошенко заяви, що «відтепер мінімальна заробітна плата в національній економіці щороку підвищуватиметься на 25%». Ви бачите тут задекларовану в затвердженому урядом переліку антиінфляційних заходів згадку про необхідність ув’язування підвищення зарплат зі зростанням продуктивності праці? Ні? Ми теж.
Бажання банківського регулятора обмежити контрольовані ним чинники зростання цін на практиці виливаються в спроби максимально обмежити як власну емісійну активність (у тому числі й за рахунок зниження присутності на валютному ринку), так і занадто динамічне нарощування роздрібного кредитування його підопічними. Як підрахували ще в березні аналітики Укрсиббанку, «гривневе кредитування вимиває з банківської системи 300—400 млн. грн. щодня, що лише частково компенсуються збільшеннями капіталів і виплатами з бюджету».
Антиінфляційну спрямованість монетарної політики НБУ підкріплює і скупа політика Мінфіну, котрий збільшив залишки на Єдиному казначейському рахунку в НБУ десь на 10 млрд. грн. із початку року. У результаті й відбулося неминуче «усихання» ліквідності в банківській системі.
Акт третій
Ще минулого тижня — 16 березня залишок на коррахунках українських банків знизився до небезпечної межі — 13,2 млрд. грн., упритул наблизившись до зареєстрованого 20 лютого ц.р. мінімуму (12,7 млрд.). Оскільки рівень обов’язкових резервів, які банки повинні тримати на своїх коррахунках, становить зараз близько 11 млрд. грн., запас вільної ліквідності в банківській системі скоротився до критичних 2—2,5 млрд. грн.
Та якщо перша лютнева ластівка здавалася випадковістю, не викликавши особливої стурбованості серед банкірів, то після рецидиву в березні квітневий переполох уже нагадував паніку.
Дефіцит ліквідності знову спровокувало наближення чергової декадної дати (20 квітня, у такі дні попит на ресурси зростає традиційно), котра припала на вихідні дні. Цього разу на рахунки Держказначейства йшли кошти з виплати акцизних зборів і квартального податку на прибуток.
За даними НБУ, із наближенням податкових дат відсоткові ставки на міжбанку зафіксували максимуми, яким не було аналогів у всьому накопиченому на сайті Нацбанку архіві, котрий ведеться з грудня 2004 року. У п’ятницю, 18 квітня, середньозважений рівень ставок за кредитами overnight перевищив 30-відсотковий рівень (тоді як попереднього тижня він був нижчим за 10%).
У понеділок, 21 квітня, очікуваної розрядки не відбулося. Хоча залишок на банківських коррахунках і підвищився до більш комфортного рівня (14,8 млрд. грн.), ліквідність була розподілена між операторами ринку явно нерівномірно. «Нічні» ставки злетіли ще більше — їхній середньозважений рівень сягнув 32,6% річних, а наступного дня, у вівторок, — максимуму в 34,3%. Банкіри ділилися ресурсами вкрай неохоче: в окремих випадках ресурси обходилися дорожче за 40% річних навіть позичальникам із числа найбільших банків. А для більшості середніх і дрібних операторів ліміти виявилися закриті повністю. Деякі з них цими днями не виконували резервних вимог взагалі і навіть були помічені в невиконанні окремих платежів. На ринку з’явилася й інформація, що окремі навіть найбільші роздрібні оператори повністю призупинили гривневе кредитування своїх клієнтів.
У багатьох фінансистів почали здавати нерви: у коментарях для преси стали звучати дедалі жорсткіші оцінки. Було навіть оприлюднено спеціальне відкрите звернення до президента, уряду та Національного банку України ряду суб’єктів фінансового і фондового ринків, в якому ситуація, що склалася на грошовому і фондовому ринках України, була охарактеризована як «близька до критичної».
Додаткове напруження створювало і падіння долара як на світових ринках (у середу в його співвідношенні з євровалютою було зафіксовано черговий історичний максимум — 1,5912 дол./євро), так і на українському міжбанку, де курс долара опустився до позначки 4,8 грн./дол.
Офіційний курс НБУ при цьому залишився незмінним, хоча Володимир Стельмах уже заявив, що й він незабаром зміниться: «Безумовно, рух буде. І офіційного, і ринкового курсу (гривні). Якщо буде реальний ринковий попит і пропозиція показувати, що треба рухатися так, то й потрібно вести так». Ну нарешті, а то така велика різниця між офіційним і реальним міжбанківським курсом почала виглядати вже непристойно.
Слава богу, ситуація з ліквідністю почала непокоїти фінансових регуляторів. Хоча Нацбанк у понеділок, 21 квітня, і підвищив власні ставки рефінансування й того ж дня оголосив про підвищення дисконтної ставки (з 10 до 12% із 30 квітня ц.р.), паралельно він почав активніше впорскувати ліквідність у банківську систему.
«Ліквідність системи дуже низька, близько 13,5 млрд. грн., — визнав у коментарі для одного з ділових видань перший заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов. — І ми намагаємося підтримувати її, видаючи щодня по 0,6—1 млрд. грн.., тому що «овернайти» піднімаються вище 30%. Але ми не кредитуємо тих банків, які збільшили кредитні вкладення на 20% і більше».
У вівторок Нацбанк провів аукціон, виставивши на продаж 1 млрд. грн. строком на рік (щоправда, як повідомив потім голова ради НБУ Петро Порошенко, реально було продано ресурсів лише на 535 млн. грн.). Також «у порядку експерименту» до переліку активів, що приймаються в забезпечення під рефінансування, було включено акції банків.
Свою лепту вніс і Мінфін. Його глава Віктор Пинзеник, відповідаючи в середу на запитання, чи має намір відомство сприяти НБУ у розв’язанні проблем ліквідності на фінансових ринках, повідомив, що «до таких дій вдаються». «Вчора ми компенсували ПДВ на 535 млн. грн., сьогодні ще плануємо на 300 млн. грн. Крім того, на нашому казначейському рахунку стало менше грошей на 438 млн. грн.», — повідомив пан Пинзеник.
Тож із середи напруження почало потроху спадати. За даними НБУ, на кінець тижня залишки на коррахунках перевищили 16 млрд. грн., а вартість «овернайтів» упала нижче 20-відсоткової позначки.
Що далі?
Як заявив у середу Володимир Стельмах на церемонії святкування 10-річчя Монетного двору НБУ, «ліквідність банків перебуває на достатньому рівні». «Є дефіцит правильної поведінки банків. Банки з четвертого кварталу демонструють спекулятивну тенденцію», — зазначив він у відповідь на прохання журналістів прокоментувати заяви про те, що на міжбанківському кредитному ринку спостерігається дефіцит гривні. Тож розслаблюватися банкірам, мабуть, не слід. Тим більше що, як заявив в одному з коментарів головний радник голови НБУ Валерій Литвицький, «пауза в посиленні антиінфляційного напряму монетарної політики Нацбанку незабаром закінчиться», «тому комерційним банкам потрібно робити адекватні кроки з управління власною ліквідністю».
А що ж самі банкіри? По відповіді на це запитання ми звернулися до представників двох найбільших вітчизняних банків: державного Укрексімбанку і приватного «Надра Банку».
Як з’ясувалося, вони поки що не втрачають досить бадьорого настрою.
Думка експерта
Вікторія ГРЕЦЬКА, начальник управління
розвитку роздрібного бізнесу Укрексімбанку
Нинішню ресурсну ситуацію в українських банках не слід надто драматизувати. Звичайно, певний дефіцит грошових ресурсів є, але динаміка депозитів населення залишається позитивною.
Спостерігається деякий переплив клієнтських коштів між різними фінансовими установами. Він пояснюється бажанням багатьох вкладників в умовах зрослої інфляції одержати вищий відсоток за депозитом. Підвищений торік до 50 тис. грн. рівень гарантованої державою компенсації робить вклади на цю суму практично безризиковими. Тому клієнти доволі охоче відгукуються на пропозиції багатьох банків, особливо невеликих, які активізували нині боротьбу за кошти населення, значно підвищивши свої депозитні ставки. Якщо ще недавно в банківській системі ставки вище 16% у гривні були скоріше винятком із правил, то тепер і 18% річних — уже не рідкість. До того ж на ринку постійно з’являються нові гравці, які теж відтягають на себе якусь частку депозитного ринку.
Щоб утримувати наявних клієнтів, банки останнім часом дедалі активніше розвивають усілякі програми лояльності. Приміром, в Укрексімбанку при переукладанні або пролонгації річних депозитних договорів на кожен новий період клієнти одержують бонус у вигляді додаткового збільшення процентних ставок на 0,5—0,6 процентного пункту. Також прибавку виплачують при збільшенні клієнтом суми депозиту.
Крім того, програми лояльності передбачають додаткові відсотки для власників великих депозитів. У нашому банку до цієї категорії належать вклади 100 тис. грн. (25 тис. дол. США) і вище.
Однією з причин нинішньої більш напруженої ситуації з ліквідністю, крім, природно, стану світового фінансового ринку, є останні нормативні нововведення НБУ, започатковані з метою обмежити занадто активне зростання кредитування населення та зменшити таким чином майбутні ризики стійкості банківської системи.
Зокрема, йдеться про збалансованість банківських активів і пасивів за термінами. Як відомо, банки останнім часом значно збільшили терміни видачі позик під заставу нерухомості — в окремих випадках кредити пропонуються на 30 років. Природно, аналогічних за термінами залучень ресурсів фінансові установи на сьогодні не здійснюють.
Також на ринку останнім часом були випадки, коли депозитні ставки деяких банків були вищі за декларовані ставки по кредитах. Зрозуміло, що номінальний рівень, який заявляється в цьому разі, міг бути значно нижчим за реальний — адже фінансова установа не може працювати собі на збиток. Проте інше пояснення таких явищ може полягати й у тому, що у вартості ресурсів для видачі позик враховувалися й значно дешевші клієнтські кошти до запитання. Як ми бачимо, і в цьому разі йдеться про очевидні диспропорції депозитного та кредитного портфелів банку за термінами.
Тому нинішній дефіцит ліквідності, якщо він, звичайно, не набуде тотального характеру, має справити й певний оздоровчий ефект на банківську систему, примусивши багатьох надто агресивних операторів здійснювати більш зважену та обережну ресурсну політику.
У зв’язку з цим одна з найхарактерніших нинішніх тенденцій — це зусилля фінансових установ максимально збільшити терміни клієнтських депозитів. Зокрема, низка банків, серед яких і Укрексімбанк, почали розвивати депозитні програми, які передбачають розміщення коштів на довші терміни — до 7—10 років.
Щоб зацікавити вкладників, крім більшої гнучкості умов, передусім їм пропонуватимуть вищі процентні ставки, які порівняно з уже існуючими аналогічними різновидами депозитів даватимуть премію в 1—1,5 пп.
Зазначу, що, як і всі інші різновиди вкладів, довгострокові депозити не передбачатимуть обмежень на їх дострокове зняття. Відповідно до норм чинного українського законодавства, клієнт банку, як відомо, може вимагати повернути основну суму вкладу в будь-який момент. Єдине, що він втрачає при цьому, — це відсотки за вкладом.
Для довгострокових депозитів додатковою перевагою буде, наприклад, і те, що у разі дострокового розірвання клієнт не втратить процентних виплат, отриманих ним у попередньому році.
Ставка за довгостроковими депозитами переглядатиметься щороку з урахуванням поточної ринкової кон’юнктури, дисконтної ставки НБУ тощо. Та в будь-якому разі вона буде вищою, ніж за короткостроковими депозитами.