Як з’ясувалося, за українських умов обіцяного чекають набагато більше трьох років. За нашими підрахунками — приблизно шість із половиною, відтоді, коли ВР уперше перейнялася ідеями впорядкування оподаткування доходів фізичних осіб. Ну от — дочекалися! І наші всім вітання! 22 травня парламент четвертого скликання навдивовижу легко прийняв у третьому читанні довгоочікуваний закон про податок на доходи фізичних осіб. І вже з 1 січня майбутнього року, коли він набере чинності, для всіх громадян — і високо-, й низькооплачуваних — запроваджується єдина ставка податку на доходи в 13 відсотків.
Причому діятиме вона аж до 1 січня 2007-го (а не 2006-го, як проголосували в другому читанні). А вже потім ставка податку становитиме 15 відсотків — якщо, звичайно, депутати п’ятого скликання і черговий за рахунком український уряд не передумають і не внесуть до закону якихось послаблень.
Та найкращим для платників-фізосіб обіцяє стати рік 2004-й. Оскільки можна з полегшенням зітхнути й натішитися 13%, не думаючи ні про що погане. Адже такі дрібні (а для когось і великі) неприємності, як оподаткування відсотків по банківських депозитах (за ставкою 5%), подарунків, операцій з об’єктами нерухомості, спадщини тощо, розпочнуться з 1 січня 2005 року. Отже, є час на аутотренінг, щоби примиритися з думкою про неминуче. Чи... пролобіювати зміни до закону.
Проте якщо окремо взятому платникові податків депутати безсумнівно догодили, то чим обернеться новий закон для територіальних утворень із населенням, що там проживає, сьогодні, напевно, не ризикне прогнозувати ніхто. Коли нині в Україні ефективна ставка прибуткового податку в середньому по країні трохи вища позначки в 16%, то чим місцеві бюджети компенсуватимуть з початку 2004-го три відсоткові пункти (16—13=3), яких не вистачатиме? Адже це кілька мільярдів гривень. Причому донеччанам, які найактивніше лобіювали новий закон, не варто було забувати, що в них в області ефективна ставка податку десь близько 25%, отже, розрив у нинішніх і майбутніх надходженнях від прибуткового виявиться набагато більшим, ніж у тих самих Рівненській чи Тернопільській областях.
Сподіватися на вихід зарплати з тіні, звісно ж, не забороняється. Як і на допомогу Кабінету міністрів. Однак, найраціональнішим виходом було б прийняття поправки депутата Василя Цушка: «Для недопущення втрат місцевих бюджетів установити ставку в розмірі 15% при скасуванні невиправданих пільг».
На жаль, не прислухалися. Не перейнялися проблемою. Хоча вже сьогодні місцеві фінанси співають романси, подекуди породжуючи справжні трагедії. В якомусь селі через необхідність підвищення мінімальної зарплати, а також «оптимізації» бюджетної мережі закривають дільничну лікарню на 25 ліжок. В іншому — шкільну бібліотеку об’єднують із районною, а бібліотекарів переводять із півставки на чверть. І це, схоже, лише початок.
Тому що в зв’язку з прийняттям нового закону про оподаткування фізосіб запроваджується таке абсолютно нове поняття, як податковий кредит (компенсація витрат громадян на навчання дітей, медичну допомогу, придбання деяких видів ліків тощо). Та відшкодовувати за підсумками року ці суми фізособам зобов’язані не Кабмін та Микола Янович Азаров, а фінансові органи на місцях.
По ідеї, всі ці витрати мають бути скрупульозно прораховані та прописані в зведеному бюджеті-04, проте... Допоки слухаєш наших солодкомовних депутатів, усе начебто зрозуміло — і користь від закону в політичному плані, і потенційна можливість виведення зарплати з тіні. А як доходить до цифр, конкретики, все настільки невизначено та хистко, ніби болотом бредемо...
Можливо, це перше враження. Може, після масованої роботи з роз’яснення нового закону, яку покликані провести наші податкові органи, все нарешті стане зрозумілішим. І не лише сільрадівський бухгалтер, а й кожна куховарка, кожний тракторист зрозуміють, на які такі соціальні пільги вони зможуть розраховувати. А явно списаний із західного законодавства податковий кредит незабаром уже не здаватиметься нам дивиною.
Та для цього треба працювати, працювати й працювати. Пораділи 13% — і до справи, добродії!