Внаслідок постійних змін у законі про держбюджет і в спеціальних податкових законах 2005 рік поки що ділиться на чотири періоди:
1 січня — 30 березня;
31 березня — 29 червня;
30 червня — 27 липня;
28 липня — 31 грудня (якщо нічого нового не станеться).
Про те, як зручно весь квартал/півріччя, крім одного дня, оподатковувати по-старому, а один день — по-новому, мудрий наш законодавець може тільки здогадуватися. А заразом — здогадуватися і про те, наскільки зручно в серпні ще не знати остаточно, яким же чином оподатковувався січневий прибуток: за новими правилами, що діють чи то з 1 січня, чи то з 31 березня, чи то з 1 квітня, чи як раніше.
Думки з цього приводу комітету ВР із Мінфіном та ДПАУ з Вищим господарським судом дещо різняться і трішечки протилежні. Коли я запитав американців, чи можливо отаке у них, вони, порадившись, відповіли, що через неправильний переклад не можуть зрозуміти запитання...
Так чи інакше, але і в Нові Часи ніяк не припиниться відверте знущання з платників без найменшої користі від цього знущання для бюджету, який навряд чи орієнтований на плутанину (зокрема, через зміни, які набирають чинності чи то — як на зло — в останній день кварталу, чи то взагалі невідомо коли).
При цьому хтось ще продовжує говорити розумні слова: «податкова стратегія», «бізнес-план», «стратегічне планування» і навіть — «інвестиції»! При тому, що невідомим є не тільки майбутнє, а навіть минуле!
Втім, це все була приказка.
Казка ж полягає в тому, що і податок із обороту — як підстраховка податку на прибуток, причому без (!) диференціації ставок за галузями, — і новий (капосний) закон для «спрощенців», придумані відповідно в Мінекономіки та в Мінфіні, мають приймати восени, а вводити в дію з початку 2006 року! Попри те, що це явно суперечить ч. 8 і 9 ст. 1 Закону «Про систему оподаткування» і ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, які відповідно, даруйте за великі цитати, стверджують:
«Зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов’язкових платежів), механізму їхньої сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Це правило не застосовується у випадках зменшення розміру ставок податків, зборів (обов’язкових платежів) або скасування пільг із оподаткування та інших правил, що призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг окремим суб’єктам підприємницької діяльності (тобто конкретним підприємствам/підприємцям, а не цілим їхнім категоріям! — О.К.) або фізичним особам.
Будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього закону (у зв’язку з чим — див. попередній абзац. — О.К.). Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі».
«Закони України, які впливають на формування дохідної чи видаткової частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування дохідної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим».
При цьому творці законів про погіршення, схоже, не дуже усвідомлюють те, що поєднання обмеження малоприбуткових, а також «єдиноподатників» із незаконністю процедури такого обмеження створить проблеми, порівнянні, можливо, з подіями останніх осені-зими — якщо не за масовістю виступів, то за масштабністю наслідків. Причому стосуватимуться ці проблеми:
а) держави, бо одна справа — щомісячні 200 грн. єдиного податку для приватних підприємців не запроваджувати взагалі, і зовсім інша — спочатку запровадити, а потім скасувати;
б) партій/фракцій, які під це (напередодні виборів!) суїцидально підпишуться;
в) персоналій, котрі погіршення для «єдиноподатників» будуть ініціювати/проштовхувати/підтримувати і тим самим викличуть настільки ж непідробний, як і злий «ниций інтерес» пересічної громадськості до джерел доходів цих персоналій (що це, приміром, за корпоративні права чи гранти, через які фінансові вектори персоналій (ну не на зарплату ж живуть!) раптом не збіглися з векторами народних мас, які оптимізують своє оподаткування саме через єдиний податок?);
г) самих нерентабельних і «єдиноподаткових», але вони ж — «дріб’язок».
Щоб поповнити бюджет кров’ю цього «дріб’язку» (гноблячи народ уже цілими класами), багато розуму, між іншим, не треба і бути доктором/професором теж не обов’язково. Розум же потрібен для того, щоб домагатися фінансових цілей, не топчучись по тих, кого не топтали навіть колишні.
І топчуть же зараз тільки через те, що податкова міліція (за таких видатків на її утримання!) не в змозі знайти тих, хто через «єдиноподатників» обготівковує! Хоча чого їх шукати? Якщо студент-недоучка одержує за маркетингові дослідження 40 тис. грн. на місяць, чи довго треба, знаючи справу, переконувати його не клеїти дурня?
По суті, проблема обготівковування — це проблема корупції податкових органів на місцях.
Як, між іншим, і проблема фіктивних фірм-«одноденок», котрі якимось дивом примудряються закриватися без перевірок.
Як, ще раз між іншим, і проблема буферних фірм: чи складно, насправді, організувати моніторинг усіх, хто, не маючи й півроку від народження, стабільно демонструє рентабельність 3—4%?
Але навіщо?
Простіше дати «свободу» на місця, а боротьбу імітувати через:
гучну вимогу солідарної відповідальності (тобто відповідальності безневинних за винних);
обмеження тих, чий прибуток малий у відсотках, але великий у мільйонах, добувається десятиріччями й об’єктивно пояснюється (у сенсі свого розміру) галузевою специфікою;
постійне гвалтування «єдиних» — як просто самозайнятих, так і тих, хто дає роботу ще й іншим, —
це ж простіше!
Сумна істина полягає ось у чому:
Пинзеник і Ко об’єктивно роблять сьогодні абсолютно все для того, щоб народ ностальгійно згадував «старого доброго» Азарова, а чорна тінь від Нового Мінфіну накрила практично весь малий бізнес (і не тільки малий).
Гасло «Ми за вас стояли на Майдані, а ви нам за це — податкове харакірі» допоможе навряд чи. По-перше, Майдан усе ж таки не був даванням хабара майбутній владі (ми вас робимо — ви нам забезпечуєте вічність піввідсоткового оподаткування), а мав зовсім інші цілі. По-друге, хоч як це банально, послуга, яку вже надано, нічого не коштує.
Зате дуже може допомогти запізнілість законоухвалення, яка створює мікроскопічний часовий розрив між прийняттям і набуттям чинності. Всупереч сформованим традиціям, за яких порядок оподаткування в січні-05 стає відомим не в червні 2004 року, як має бути, а восени (взимку?) 2005 року, саме він, розрив, освячуватиме шляхетну лють, немов би виступаючи її «прапорцем».
Ах, ухоркати «єдиних» абсолютно необхідно для економіки? Та що ви кажете! А чого ж вона за «старого режиму» спокійно їхнє процвітання терпіла? Ще й гучно ними пишалася — за вашого, між іншим, скромного на цю тему мовчання!
Де ж ви були раніше — хоча б у червні цього ж року, коли спливав останній строк для законного ухвалення такого «потрібного» (коли вже «потрібного»!) закону про похорон самозайнятих?! Вичікували, поки строк цей мине, щоб потім голосно виступити, створивши в такий спосіб колізію, якої трохи раніше, за дещо меншої неквапливості спокійно можна було уникнути?
І навіщо, до речі, було брехати перед виборами, що «єдиних» не чіпатимуть? Мета виправдовувала засоби? Чи ті вибори були останніми?!
Інший «прапорець», трохи менший, такий.
Ініціюючи закон про «відступні» (що обчислюються від обороту), які підстраховують податок на прибуток, держава повинна усвідомлювати, що понад «відступні» у такому разі ніхто вже, швидше за все, не заплатить (коли держава сама каже, що вистачить їй і цього). А отже, ініціюється фактично не тільки нижня межа податку на прибуток, а й верхня, причому на тому самому рівні! То що ж, замість прибутку будемо просто оподатковувати оборот (що саме по собі, звісно, цікаво), але за єдиною для всіх (а це ж стосується не тільки малих) ставкою?
Найпікантніше, що виходить ідея від міністерства, нинішній шеф якого до революції був найбільш непримиренним противником оподаткування обороту — навіть із диференціацією ставок.
Загалом, «прапорець» виходить маленький, але веселенький...
Отже, ми на порозі надзвичайно цікавих подій. Включаючи обкладення одних — податками, а інших — прапорцями. «Великий»—«Антивеликий»—«Невеликий» (так умовно називають у народі «епохальні» цьогорічні податкові закони, які перекреслювали один одного) були усього лише квіточками. А от очікують нас ягідки. «Солодку» ягоду рвали разом — ускількох рватимемо «гірку»?