Прогнози про другу хвилю світової кризи, які дедалі гучніше лунають на Заході, змушують замислитися про повторення економічних негараздів у нашій країні і українських економістів.
А замислитися є над чим. За два роки, що минули після обвалу гривні, Україна майже не змінилася - наша економіка так само залежить від експорту металу та імпорту енергоносіїв, через неналежну якість роботи державної машини оголошені реформи йдуть зі значними складнощами. Фінансова система ослаблена величезними обсягами проблемних кредитів, що ярмом висять на банківських балансах, стримуючи повноцінне відновлення кредитування.
Тому будь-яка серйозна нестабільність у світі може спричинити ще глибше падіння в економіці та нові девальваційні процеси на валютному ринку країни.
При цьому фінансова система знову опиняється на передовій: саме банківські установи першими в країні відчувають на собі панічні настрої населення та погіршення ділових очікувань підприємців.
Восени 2008 року банкіри програли передусім комунікаційну боротьбу. Бо не змогли і не зуміли донести важливість своїх потреб до високопосадовців у владних кабінетах, рішення в яких приймалися не на користь фінансової системи.
Національний банк вперто не визнавав патової ситуації на валютному ринку, народні депутати зволікали з ухваленням антикризових законів, а уряд Тимошенко навіть підбурював вкладників забирати гроші з банків політичних опонентів.
Банківські ж асоціації, які мали б обстоювати права своїх підопічних, переймалися більше власним пабліситі. І займалися всім, крім найважливішого - побудови ефективного діалогу з владою. Аналогічні проблеми є сьогодні й на фондовому ринку.
Повторення такої ситуації не потрібне нікому. Тому нині фінансисти дедалі частіше говорять про необхідність консолідації зусиль і створення нових механізмів діалогу із владою.
Можливість і необхідність такої консолідації та навіть створення нової асоціації банківських установ, яка обстоювала б інтереси банків незалежно від їх розміру, країни походження капіталу та стратегії, широко обговорювалися учасниками фінансового ринку під час круглого столу, організованого «Лігою фінансового розвитку» за підтримки проекту USAID «Розвиток фінансового сектору» FINREP та DT.UA.
Комунікація проблеми
Імовірність другої хвилі кризи експерти почали активно обговорювати ще на початку нинішнього року. Песимісти прогнозували неодмінний повторний обвал світових ринків, вбачаючи ризики в зростанні інфляції через гіперактивне насичення світового ринку новими грошима, у невирішеності питання бюджетних дефіцитів у країнах Європи, загрозі роздування мильних бульбашок у китайській економіці, різкому зростанні цін на продукти харчування.
Воду на млин скептиків своїми «квітневими тезами» підлив президент Світового банку Роберт Зеллік. І хоча керівник СБ говорив про кризовий дубль не як про факт, а в контексті існування передумов для нього, загальна тональність його виступу створила непогане інформаційне тло для вирішення політиками різних країн своїх тактичних завдань. Так, скажімо, Бараку Обамі стало легше тиснути на Конгрес з вимогою збільшити граничну межу і так фантастичного держборгу США, а Микола Азаров отримав можливість зайвий раз спробувати зняти відповідальність з уряду за карколомне подорожчання продовольчих товарів і пального та списати все на безлад у глобальній економіці…
На інформаційну складову при обговоренні другої хвилі кризи взагалі звертають дуже велику увагу. Бо світовий шок у 2008 році мав не тільки економічну природу, а й суто комунікаційну - через поширення панічних настроїв серед інвесторів, а згодом і населення. Тому засоби пожежогасіння мають бути не так економічного, як комунікативного характеру. А в Україні - комунікативного насамперед, адже, попри промовисті спічі про реформи в Україні, жодну з них не було доведено новою владою до позитивного з точки зору суспільства результату.
Важливість якісних комунікацій із владою та суспільством довела нещодавня криза, розгортання якої зумовив масовий відплив коштів населення з банківської системи. Нагадаємо, перший поштовх вкладникам було дано не економікою, а саме вербальним шляхом - через чутки про негаразди у Промінвестбанку. Тоді Нацбанк не зміг зупинити паніку через відсутність належних комунікацій.
А далі владі не вдалося сформувати чіткий план виходу з кризи та реалізувати його (як у фінансовому секторі, так і економіці загалом) саме з тих же причин - через неготовність вітчизняних decision-makers продуктивно вести діалог між собою.
У банківському секторі це призвело до того, що реально рекапіталізaція банків стартувала вже після того, як в ній минула реальна потреба. А надважливий для відновлення кредитування закон про захист прав кредиторів і споживачів фінансових послуг, який було підготовлено вже понад рік тому, після тривалих дискусій і численних редагувань так і не було ухвалено. Висить у повітрі проблема ухвалення нової редакції закону про валютне регулювання, дострокове зняття коштів з депозитів тощо.
Як показує світовий досвід, сприяти вирішенню таких питань мали б саморегулівні організації (СРО). З одного боку, вони створюють механізми для формулювання консолідованої позиції учасників ринку щодо життєво важливих для нього питань, з іншого - вибудовують конструктивний діалог з громадськістю, регулятором, законодавцями. Тобто роблять те, що не робилося в Україні впродовж останніх років.
Банкірів, як показують регулярні конфлікти в їхньому середовищі, про які стає відомо ЗМІ, такий стан справ сьогодні не влаштовує.
Банкіри та їх асоціації
Згадуючи процес розгортання кризових явищ у банківському секторі в жовтні 2008 року, директор департаменту зовнішньоекономічних відносин НБУ Сергій КРУГЛИК констатував, що регулятору тоді фактично «не було з ким консультуватися». З одного боку, Національний банк проводив наради за участі банкірів, за підсумками яких готувалися різноманітні заяви, декларації тощо. З іншого - не було «детонатора», який об’єднав би більшість фінансових установ і чітко артикулював їх позицію.
«Прикро, що під час кризи і потім, після її закінчення, громадські організації банків, які повинні були захищати їх інтереси та надавати якісь ідеї, разом з регулятором генерувати ідеї про якісь практичні інструментарії, - не проявлялися», - зазначив С.Круглик.
На думку екс-голови правління Ощадбанку Анатолія ГУЛЕЯ, річ у тім, що чинні на сьогодні в банківському співтоваристві принципи та механізми консолідації учасників ринку не дають можливості адекватно реагувати на системні виклики. Експерт наголосив, що після кризи 1998 року банківські установи фактично не зробили належних висновків, а їх громадські організації (АУБ та УКБС) у 2008 році були цілком бездіяльними. Банкір переконаний, що банківське лобі, яке могло б консолідувати систему, наразі відсутнє як таке. Одна з причин такого статус-кво, за його словами, «дефіцит спілкування».
Як наголосив у своєму виступі голова правління Укрсоцбанку Борис ТИМОНЬКІН, посилення конкуренції між банківськими об’єднаннями сприятиме підвищенню ефективності їх роботи. «Одна монументальна структура швидко костеніє у своїй величі, і далі, мовляв, її своїми думками не турбуйте», - зауважив він.
І в цьому контексті Б.Тимонькін назвав можливим прикладом для наслідування формат роботи Форуму провідних міжнародних фінансових установ.
«Мені дуже подобається, як працює ця організація. Там західний стиль - усе дуже відкрито, демократично, немає начальників і підлеглих, кожне питання виноситься і дуже ретельно обговорюється, раз на квартал проводяться загальні збори всіх членів, готуються презентації та в порядку інформаційного аналізу кожен має право висловитися. Немає великих і менших. Це та модель системи, яка має бути», - зазначив банкір.
Однак у нинішніх реаліях такий форум не може задовольнити значну кількість банків - здається, з огляду на назву, українців там не чекають.
«Звідки взявся цей конфлікт і поділ на групи? Ви легко знайдете стенограму розширеного засідання правління Національного банку від 3 жовтня 2008 року, коли президент АУБ зажадав від пана Стельмаха, щоб той не дозволяв рефінансувати великі банки (тому що великі банки закрили ліміти на маленькі) і припинив підтримувати банки з іноземним капіталом. Початком кризи стало 3 жовтня - саме тоді було посіяно розбрат між банками, а те, що ми обговорюємо сьогодні, - це вже наслідки», - наголосив А.Гулей.
Тож у своєму виступі голова правління банку «Старокиївський» Юрій ЯРЕМЕНКО іронічно подякував нинішньому керівництву Асоціації українських банків (керівники цієї асоціації були запрошені до дискусії, але не взяли в ній участі. - Ред.) за намагання розділити та розсварити банківську систему. В іншому разі сьогодні так гостро не постало б питання про необхідність порозуміння між фінустановами і проведення відповідної роботи в цьому напрямі.
На думку банкіра, розвиток ринку без консолідації його учасників просто неможливий. Фінансист констатував: якщо суперечності між банками справді існують, то вони зумовлені передусім конкурентною боротьбою і не проходять по лінії, скажімо, країни походження чи розміру фінустанов.
Його підтримав голова наглядової ради Platinum Bank Юрій БЛАЩУК, який вважає, що за саморегуляцією - майбутнє банківської системи. Банкір послався на дослідження лауреата Нобелівської премії Елінор Остром, яка визначила вісім принципів, з допомогою яких можна побудувати ефективну діяльність СРО: встановлення чітких рамок і принципів належності до групи; визначення правил доступу до ресурсу; дотримання
підходу, що правила гри випрацьовуються гравцями (тут
Ю.Блащук зауважив, що, можливо, асоціаціям варто було б надати право встановлення критеріїв для виходу на ринок); здійснення контролю за виконанням правил; використання градуйованої шкали санкцій; вироблення механізмів для швидкого вирішення конфлікту; визнання державними органами права на існування СРО; важливість формування масштабних асоціацій на базі малих об’єднань.
«Наші українські особливості - дуже низький рівень соціального капіталу. У нас низький рівень довіри між членами нашого суспільства, це є проблемою, і це відрізняє нас від інших (країн)», - зауважив банкір.
Як наголосила Антоніна ПАЛАМАРЧУК, лобіювання інтересів банківських установ потребує великого професіоналізму. На думку експерта, консолідація учасників ринку справді потрібна, а можливості для діалогу ще не вичерпані. А.Паламарчук назвала консолідацію засобом балансування інтересів у системі, в тому числі і через призму посилення повноважень регулятора, хоча їх у нього й так наразі дуже багато.
У свою чергу, Сергій Круглик, оцінюючи можливість створення ще одного банківського об’єднання, зазначив, що Нацбанк взаємодіятиме з усіма, хто готовий працювати в інтересах системи. З іншого боку, за його словами, таку роботу легше було б проводити з не надто багатьма СРО: що більш консолідованим, більш організованим буде банківський сектор, то краще. Тому появу асоціації, яка зуміла б об’єднати навколо себе учасників банківського ринку згідно з наведеними вище міжнародними принципами, можна тільки вітати.
Організовані фонди
За словами голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Дмитра ТЕВЕЛЄВА, тема саморегулівних організацій для фондового ринку теж дуже болюча. «Світовий досвід говорить, що в різних країнах по-різному будуються відносини з асоціаціями. Європейський досвід показує, що такі організації не повинні мати регуляторних повноважень. Американці кажуть, що повинні. І цей американський принцип було значною мірою привнесено в Україні. Чи була Україна готова до цього? Вважаю, ні».
Пан Тевелєв каже, що ключовим тут є не питання про обов’язковість членства. «Принциповим, на мій погляд, є питання про те, що повноваження повинні бути визначені законом, і вони повинні бути чітко вказані в законі. Тобто прямі повноваження СРО. Якщо давати повноваження СРО, то вони повинні бути записані в законі. Закон має регулювати це питання», - вважає він. А якщо в законі вже є чіткі повноваження, тоді виникає запитання: наскільки СРО готові виконувати ці повноваження. «Чи готові вони сертифікувати фахівців? Чи готові вони займатися моніторингом? Чи готові вони займатися первинним правозастосуванням? І звідси можна робити висновки - а чи повинно бути обов’язкове членство; чи повинна бути одна асоціація на один вид діяльності? Якщо закон чітко визначає повноваження СРО, значить, має бути одна організація з одного виду діяльності, значить, обов’язково всі учасники повинні бути членами СРО. Бо коли СРО поширює свою діяльність на частину учасників ринку, то це вже непорядок», - упевнений Дмитро Тевелєв.
З’ясувалося, що основна проблема фондовиків з наявною саморегулівною організацію - та ж сама, що й у банкірів. «На жаль, ситуація з точки зору законодавства, яке регулює діяльність асоціації, дуже погіршилася за останні три роки», - каже президент асоціації «Фондове партнерство» Ірина ЗАРЯ. «Коли у 2006 році ми почали сповідувати принцип «важливо, щоб членство у СРО було обов’язковим для всіх», то вийшло так, що СРО, які об’єднують торговців цінними паперами та відображають їх інтереси в тій самій комісії, сьогодні з більшості спірних питань і питань, що потребують законодавчого врегулювання, дотримуються точки зору, яка суперечить точці зору провідних учасників ринку, інших асоціацій, бірж, на яких зосереджені торги. Ця позиція грунтується на засадах «непотрібності». Маржинальну торгівлю регулювати не треба. РІПО регулювати не треба. Нічого регулювати не треба і нових нормативно-правових документів теж не треба. Це неправильно», - впевнена пані Заря.
«Питання СРО - одне з ключових, що має бути вирішене цього року. Ми багато працюємо і з асоціацією, очолюваною пані Зарею, і з іншими саморегулівними організаціями. У нас відбуваються дискусії і в їх результаті сформується якийсь закон, з допомогою якого ми повинні будемо вирішити ці основні проблеми», - підтримав президента «Фондового партнерства» Дмитро Тевелєв.
Банкіри ж кажуть, що їм не потрібен закон для створення нової асоціації. Необхідно лише консолідувати зусилля.
За словами голови правління «Регіон-Банку» Анатолія ВОЛОКА, який за сумісництвом обіймає посаду президента Харківського банківського союзу, регіональні банківські союзи з тривогою спостерігають за діями, вірніше, бездіяльністю столичних саморегулівних організацій. «За подібним круглим столом не тільки відкриваються нові грані проблеми, а й формується бачення виходу з неї. Ми говоримо про те, що перебуваємо на порозі нової фінансової кризи і перед нами стоять виклики як глобальні, так і місцеві. Місцеві мають характер наступання на ті самі граблі. Глобально картинки змінюються, а в нас стабільно
ті самі, - говорить Анатолій Волок. - Для того щоб реалізувати принцип «міцні банки - розвинений ринок капіталу - ефективний регулятор», нам потрібна єдність дій і єдність бачення».
На думку банкіра, не зовсім правильно говорити, що в пік кризи Національний банк залишився з проблемою сам на сам. «Він залишився один на один з нами, з банками. Ми ж теж залишилися один на один самі з собою. І це неправильно. Що можемо ми - банкіри і фінансисти? Показати приклад консолідації. Я думаю, що ми це зробимо», - резюмував А.Волок.