У вівторок, 6 березня, відбулася пресконференція, приводом для якої стало підписання дев’ятьма комерційними банками й Асоціацією українських банків (АУБ) «Меморандуму про об’єднання зусиль комерційних банків із захисту їхніх законних прав і інтересів як кредиторів». Банкіри, котрі ініціювали цей захід, стверджують, що стали жертвою рейдерської операції, у результаті якої були «штучно позбавлені можливості повернути видані кредитні кошти, у тому числі за рахунок вартості заставленого майна, яке було незаконно передане у власність стороннім комерційним структурам».
Слід зазначити, що свої заяви банкіри не були готові підкріпити конкретними фактами, пообіцявши зробити це в найближчому майбутньому. Що ж, не завадило б, адже без цього їхні дії буде складно розглядати інакше, як чергову PRакцію, що експлуатує нинішню суперпопулярність поняття «рейдерство».
Історія банкрутства ВАТ «Агроекспорт», яке зовсім нещодавно вважали одним із найбільших і найуспішніших зернотрейдерів країни, почалася задовго до того, як слово «рейдер» стало в Україні таким широковживаним. Щоб посмакувати всі «принади» того, що відбувається зараз навколо цієї уже фактично неіснуючої компанії, доведеться покопатися в історії питання.
Отже, розпочавши своє існування 1998 року «із письмового столу і факсу», компанія «Агроекспорт» за перші п’ять років своєї діяльності вийшла на третє місце в Україні за кількістю експортно-імпортних операцій зернових культур, забезпечуючи близько 12% вітчизняного зерноекспорту. Компанія швидко росте, розвивається і будує; до 2004 року вона перетворюється на досить потужний аграрний комплекс на півдні України. У її власності — 12 елеваторів, маслоекстракційний завод «Екстрол», комплекс для перевалки вантажів у Миколаївському річковому порту і хоч і не дуже великотоннажний, але усе ж таки власний торговельний флот.
А вже 2005-го на публіку почали прориватися пов’язані з «Агроекспортом» перші публічні скандали. Перший із них докотився до Києва в серпні 2005-го, коли дочірнє підприємство цієї компанії — ТОВ «Агропродукт», котре на три місяці до того розмістило п’ятирічні облігації на 35 млн. грн., не змогло виплатити за ними перший купонний платіж. На ринку заговорили про дефолт. Разом з більш раннім випуском на 15 млн. грн., здійсненим у квітні 2003-го, облігаційні зобов’язання «Агропродукту» становили 50 млн. грн.
Перша зустріч із власниками облігацій відбулася у вересні 2005 року. З’ясувалося, що все майно «Агроекспорту», який відповідав за зобов’язаннями «Агропродукту», заставлене в банках, і його вартість не покривала кредитів, яких власники компанії набрали майже на 60 млн. дол.
Втім, тоді ситуація ще не виглядала безнадійною. Допомогти «Агроекспорту» вибратися із скрутного становища начебто погодився колишній конкурент — «Зерноторгова компанія», підписавши договір намірів про злиття протягом найближчих кількох років.
«Зерноторгова компанія» і «Агроекспорт» представили інвесторам п’ятирічний план відновлення господарської діяльності боржника, який прострочив виплату, і запропонували реструктуризувати облігації до 2010 року. Планувалося, що в такому разі обслуговування боргу почнеться з 2007-го (у вересні так-сяк першу виплату таки було здійснено).
Потім на якийсь час усе затихло. Справи начебто повільно почали поліпшуватися. «Зерноторгова компанія» завантажила потужності «Агроекспорту» (відповідно до договорів про давальницькі операції), що дало змогу останньому зробити купонні виплати власникам облігацій, погасити заборгованості із зарплати і бюджетних платежів...
А приблизно через півроку, 15 березня 2006-го, скандал навколо облігацій «Агропродукту» спалахнув із новою силою. У цей день відбулася зустріч інвесторів із Михайлом Прохоровим, головою правління ВАТ «Агроекспорт», і Максимом Матвєєвим, директором фінансово-економічного департаменту «Зерноторгової компанії», під час якої було оголошено про відмову від схеми з реструктуризації облігаційного боргу. Таким чином, на облігаційному ринку України відбувся перший дефолт.
У поширеному через два дні прес-релізі «Зерноторгова компанія» мотивувала свою відмову від планів щодо відновлення госпдіяльності «Агроекспорту» неузгодженими діями його кредиторів, зокрема, регулярними арештами всього майна і рахунків компанії.
При цьому підкреслювалося, що оскільки наміри про злиття так і не були реалізовані, «Зерноторгова компанія» не несе відповідальності за борговими зобов’язаннями ВАТ «Агроекспорт».
Повідомлення одного з фінансових порталів (УФС) про вищезгадану зустріч, яка «на відміну від попередніх, відбулася в жорсткій атмосфері», багато чого пояснює в хитросплетінні подальших сюжетних ліній.
«Інвестори обвинуватили керівництво «Агроекспорту» в тому, що другий випуск облігацій «Агропродукту» (серії В на 35 млн. грн.) було зроблено у травні 2005 року, коли про поганий фінансовий стан компанії йому було добре відомо».
«Частково обвинувачення були адресовані й андерайтерам випуску — дочірнім російським банкам КБ «НРБ-Украина» і ЗАТ «Альфа-Банк» (представники останнього також були присутні на переговорах).
Фактично керівництво «Агроекспорту», андерайтери випуску, аудитори й агентство «Кредит-Рейтинг» (яке присвоїло випуску облігацій серії В рейтинг «uaВ+» із позитивним прогнозом) були обвинувачені в наданні вочевидь помилкової фінансової інформації».
У відповідь на ці обвинувачення «М.Прохоров повідомив присутнім, що основною причиною фінансового краху стало виведення із підприємства 20 млн. дол. За його словами, зараз прокуратура веде слідство, і до його закінчення він нічого не може сказати офіційно. Проте, здогадно, гроші виводилися з підприємства з допомогою вексельних схем і схем відшкодування ПДВ, а потім видавалися у вигляді кредитів через Миколаївську дирекцію банку «Аваль».
«Інвестори висловили припущення, що без участі власників компанії подібні схеми реалізувати неможливо навіть на дуже великому підприємстві. «100 млн. грн. не помітити неможливо», — заявив один з учасників».
Примітно, що проблеми з поверненням боргів «Авалю» в «Агроекспорту» уперше виникли ще в квітні 2005-го, тобто до випуску другого траншу облігацій. Але що дивує, то це безтурботність кредиторів, які позичили компанії загалом майже 70 млн. дол. під дуже сумнівну заставу. Невже нікого не збентежила якість цієї самої застави? Чи вона взагалі в багатьох випадках не була потрібна?
Тоді запитаємо себе: такі випадки — виняток із правил чи повсюдна практика? Адже якщо подібний підхід до процедур контролю ризиків поширений навіть у провідних вітчизняних банках, а подібні вимоги до якості кредитного портфеля і повернення коштів — справа у наших банкірів звична, тоді...
Схоже, що дехто з кредиторів почав прозрівати тільки після того, як дізнався, що «майно «Агроекспорту», яке перебуває в заставах у банків, почало продаватися («Альфа-Банк» продав найдорожчий актив «Агроекспорту», котрий перебував у нього в заставі — маслоекстракційний завод «Екстрол»), а на найближчий час намічені аукціони. Після цього інвестори заявили, що єдиним виходом буде банкрутство компанії з наступною санацією».
Як невдовзі з’ясувалося, рівно за день до вищезазначених подій (14 березня 2006 року) позовну заяву про банкрутство ВАТ «Агроекспорт» до Господарського суду Миколаївської області вже подала компанія «Астон Індастріал» (група компаній «Астон»). Примітно, що свого часу ростовська агроіндустріальна компанія «Астон», яка є одним із найбільших зернотрейдерів Росії, була серед перших партнерів «Агроекспорту».
Посилаючись на документ за назвою «Договір позики (новація)» від 10 травня 2005 року, позивачі стверджували, що «Агроекспорт» не виконав зобов’язань за цим договором, відповідно до якого «Агроекспорт» одержав від «Астон Індастріал» 35 млн. грн. і зобов’язався повернути їх через місяць.
«Агроекспорт» намагався через суд визнати угоду недійсною. Після тривалих поневірянь у судах різних інстанцій справа дійшла до Верховного суду, постановою якого від 24.10.2006 р. позовні вимоги ТОВ «Астон-Індастріал» щодо наявності кредиторської заборгованості підтримані не були (у договорі позики відсутня печатка ВАТ «Агроекспорт»), а рішення судів попередніх інстанцій із цього приводу анульовані.
Однак це сталося значно пізніше. А за першим позовом «Астону» вже 20 березня 2006 року Миколаївський обласний господарський суд прийняв постанову про визнання «Агроекспорту» банкрутом. 24 березня в головному офісі «Агроекспорту» з’являється ще один ключовий фігурант — ліквідатор Олексій Соляник (його призначили за клопотанням «Астону»). Дії ліквідатора й визначили подальшу долю компанії.
З цього моменту конфлікт навколо «Агроекспорту» переходить у якісно нову фазу, набуваючи всіх найхарактерніших ознак гучних майнових скандалів останніх років. Тут вам і горезвісні силові захоплення, і викривальні прес-конференції, і пікети обуреної громадськості, і серії публікацій у пресі та виступів по телебаченню.
Збурюючи практично весь минулий рік Миколаївську область, скандал періодично потрапляв і в поле зору столичних друкованих видань, і навіть спливав в ефірі центральних телеканалів.
Цікаво, що ворогом №1 та основним винуватцем мало не всіх своїх бід власник «Агроекспорту» Геннадій Жильцов називає не «Астон», а керівництво Миколаївської дирекції банку «Аваль», яке пан Жильцов найактивніше звинувачував і продовжує звинувачувати в злочинній змові з одним із топ-менеджерів свого підприємства з метою рейдерства та корпоративного захоплення, а також у сприянні фінансовому шахрайству, що призвело до банкрутства його компанії.
Опоненти пана Жильцова покладають відповідальність за те, що сталося з «Агроекспортом», на його перших осіб. Оскільки саме вони (Г.Жильцов і М.Прохоров) мали право підпису і саме вони, а не хтось інший, повністю контролювали фінансово-господарську діяльність «Агроекспорту», підписували заявки на кредити та кредитні договори, а отже, й відповідальні за все, що з ним сталося. Правоохоронні органи цією справою, до речі, займаються. Але, як це нерідко буває, поки що не надто успішно...
Згодом, у ході проведеного 20 липня 2006 року брифінгу для журналістів перший заступник прокурора Миколаївської області Сергій Поліщук повідомив, що кримінальну справу порушили і стосовно ліквідатора Олексія Соляника. Котрого, як з’ясувалося, ще на початку червня було позбавлено відповідної ліцензії. Цією справою зайнялося обласне слідче управління, і її було поставлено під особистий контроль начальника УМВС у Миколаївській області.
Результати й цієї справи поки що невідомі. Зате рішенням Одеського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. пана Соляника позбавили повноважень ліквідатора. Суд установив, що дії Соляника О. призвели до незворотних наслідків, таких, як звільнення керівництва та працівників, припинення господарської діяльності ВАТ «Агроекспорт», що зумовлює необхідність завершення проваження у справі про банкрутство цієї компанії.
На посаду ліквідатора ВАТ «Агроекспорт» було призначено Сергія Донкова, дії котрого й оспорюють зараз банкіри.
Тим часом, як стверджує пан Донков, ніхто з банків чи інших імовірних кредиторів «Агроекспорту» не подавав жодних заяв, які відповідно до чинного законодавства України (ст. 52 Закону України «Про визнання неплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом») кредитори зобов’язані подати ліквідатору для включення їхніх вимог до складу кредиторських вимог банкрута. У матеріалах же судової справи також відсутні заяви інших, окрім ТОВ «Юридична фірма «Основа», кредиторів. З цієї причини, вважає пан Донков, він мав повне право укладати мирову угоду з юридичною фірмою «Основа» від імені ВАТ «Агроекспорт», яке припинило своє існування за рішенням суду, що затверджено ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.12.2006 р.
І якщо банки стверджують зворотне, їм необхідно подати відповідні документальні докази. Інакше їхні нинішні претензії справді виглядатимуть не інакше, як спроба помахати кулаками після бійки, програної через нерозторопність їхніх власних юридичних служб, котрі прогавили ліквідацію «Агроекспорту».
Тим часом, якщо в самому «Агроекспорті», за інформацією газети «Коммерсант», нового ліквідатора раніше звинувачували в банкрутстві компанії на користь «Зерноторгової компанії», то згодом пан Жильцов оголосив уже діяльність «Основи» «частиною рейдерської кампанії зі знищення «Агроекспорту». «З цією метою директора компанії Михайла Прохорова, — цитує «Коммерсант» пана Жильцова, — переконали підписати заднім числом фіктивні векселі для цієї юридичної фірми».
Читаючи все це, іноді дивуєшся, наскільки просто було «обкрутити навколо пальця» перших осіб «Агроекспорту» і з якою легкістю, якщо вірити їхнім словам, вони погоджувалися на всілякі фінансові махінації. Не дивно, що компанію спіткала саме така доля. Та й зовсім не безневинними жертвами виглядають її керівники.
У розісланому минулого тижня повідомленні для ЗМІ юридична фірма «Основа» наполягає на повній законності і правомірності власних дій як кредитора ВАТ «Агроекспорт», указуючи при цьому, що векселі ВАТ «Агроекспорт» були придбані нею на ринку цінних паперів у повній відповідності до чинного законодавства і з дотриманням юридичних процедур.
Що ж, правомірність усіх вищевказаних заяв і дій, мабуть, доведеться визначати вищим судовим інстанціям. Але деякі попередні висновки можна зробити вже зараз.
Масштабний переділ власності, який прийшов на зміну реприватизації і обсяги якого вже оцінюють у 2—3 млрд. дол. на рік, потребує не лише оперативної реакції держави. У міру того, як тема рейдерства стає в нашій країні дедалі резонанснішою, а поняття «рейдер» — синонімом слів «рекетир» і «грабіжник», необхідність законодавчого врегулювання проблеми стає дедалі актуальнішою. Інакше більш ніж вільне трактування всіма цього супермодного зараз терміна почне не тільки ще більше знижувати й без того критично низький рівень довіри в суспільстві до держави та її адміністративної, правоохоронної і судової систем, а й стане дієвим інструментом політичного шантажу та тиску на суди.
Справді, сьогодні мало не кожна сторона будь-якого корпоративного, і не тільки, конфлікту поспішає оголосити себе жертвою рейдерського свавілля, про що заявляє в ЗМІ і скаржиться владі.
Тим часом наприкінці лютого при й без того не обділеному в правах Кабміні почала працювати Міжвідомча комісія з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств. До складу комісії на чолі з першим віце-прем’єром, міністром фінансів Миколою Азаровим увійшли в переважній масі представники виконавчої та законодавчої влади, а також регуляторних органів. А от представники саморегульованих організацій професійних учасників фондового ринку, наприклад, чи інших дотичних до справи громадських організацій у списку поки не значаться.
Рішення комісії начебто матимуть рекомендаційний характер, але всім відомо, на що можуть перетворюватися подібні рекомендації в наших умовах. Тим більше що за підсумками роботи комісії вже даються доручення Генпрокуратурі, СБУ і податковим органам.
Як зазначають експерти, уже відібрані комісією для захисту п’ять підприємств — це крихти, оскільки на сьогодні рейдерських атак зазнають не менш як 500—700 компаній. При цьому геть незрозуміло, за якими критеріями їх відбирали, тому не можна відкидати уже висловлені в деяких ЗМІ припущення, що список захищених від рейдерства свідчить радше про політичне підгрунтя, а не про економічну боротьбу.
Тому мають цілковиту рацію юристи: перш ніж боротися з рейдерством, потрібно для початку законодавчо визначити, що конкретно воно собою являє, а потім уже казати про кримінальну й інші види відповідальності рейдерів. Тим більше що й саме рейдерство може бути як грубим незаконним захопленням чужої власності, так і нехай оспорюваним конкурентами, але законним способом відновлення справедливості.
Дійсно, якщо дати Генпрокуратурі, МВС чи ще комусь право трактувати це на власний розсуд, то цей самий розсуд напевно обернеться ще більшим злом для держави, а силові органи стануть ще більш дієвим інструментом вирішення корпоративних конфліктів в обхід закону. Адже рейдерством можна назвати ледь не будь-який майновий конфлікт. У результаті правим буде той, у кого ефективніший доступ до ЗМІ й у високі кабінети. Добре, що у банків із цим усе гаразд. А як бути решті?