Загалом-то народний депутат — істота загартована, але на багатьох із цих загартованих перед обідом у вівторок було сумно дивитися. «Як це так — іти на новорічні свята при заблокованому парламенті? Нас не зрозуміють...» — говорили вголос і натяками, опозиціонери й «більшовики».
Те, що остання спроба всеукраїнського перерозподілу справді виявилася не вельми розумною, з’ясувалося відразу після масованого вилучення комітетських посад на користь пропрезидентської більшості. Скажімо, у бюджетному комітеті з’явився якийсь «двоголовий» голова Порошенко — Солошенко, котрий і провів одне з засідань, що затягнулося мало не на всю ніч. У комітеті у справах ветеранів та пенсіонерів нові керівники так і не спробували вступити в свої права. Замків і табличок не змінювали. Борці за свободу ЗМІ не схотіли бачити своїм керівником нікого, крім Миколи Томенка. І цей перелік дрібних, на перший погляд, збоїв свідчив: людський чинник і виробнича необхідність явно не збираються коритися політичному рішенню.
А коли пригадати, що в підвішеному стані опинилося керівництво Нацбанку (цілий тиждень Сергія Тігіпка не наважувалися представляти колективові НБУ офіційно!), що над країною дамокловим мечем висять санкції FATF, що не ухвалено бюджет і, як уже заведено, податкові закони... Ні, з такими здобутками рушати в Новий рік категорично неможливо. І... всі пішли іншим шляхом. Та що там пішли — побігли! Понеслися! Полетіли зі швидкістю звуку!
...Тут, за задумом автора, потрібен якийсь ліричний відступ — про особливості плину часу в нашій Батьківщині. Не знаю, як інші, але я 1 січня 2003 року неодмінно згадаю, що колись, далекого вже 1998-го, цей день бачився вирішальним у реформуванні пенсійного забезпечення. З 1 січня 2003 року в Україні мав запрацювати Накопичувальний фонд у системі державного пенсійного страхування. Та ба... плин часу практично зупинився.
За останні п’ять-шість років свої пенсійні реформи здійснили Польща й Угорщина, Казахстан і Болгарія, практично заново написала відповідні закони Росія, а український віз, попри безліч обговорень, цілковите сприяння з боку міжнародних фінансових інституцій, так і не доскрипів до ухвалення хоча б одного пенсійного закону. З двох. Багато часу спливло. Наче в калейдоскопі, змінювалися віце-прем’єри — ідеологи пенсійної реформи: Микола Петрович (той, що нині послом у Москві), Сергій Леонідович (той, що нині в Нацбанку), Іван Федорович, Володимир Петрович, тепер ось Дмитро Володимирович. Прийшов новий склад парламенту, оновилося керівництво Міністерства праці — і все-таки, і все-таки реформа — у чорнилці. Говорячи про впровадження обов’язкової накопичувальної системи, експерти дуже обережно й наче знехотя називають 1 січня. Але тепер уже чи то 2006-го, чи то 2007-го...
Мені менше за все хотілося б формувати думку про соціальників як про якихось невдах. Оскільки приватизацію «Укртелекому» всерйоз планували ще на 2000-й, років п’ять перманентно говоримо про ухвалення Податкового кодексу, із 1997-го на повну котушку ліквідуємо пільги та привілеї, запроваджуючи замість них адресну допомогу, із середини 90-х оптимізуємо бюджетну сферу... На цьому тлі законодавчий прорив нинішнього тижня — лише приємний виняток, що підтверджує правило: рух уперед легко підмінити ілюзією руху.
З бюджетом-03 — після всього, що сталося з вересня! — вийшло справді красиво. У вівторок — податкові закони, у середу — повторне друге читання, у четвер — третє, яке тріумфально завершилося за якихось 57 хвилин... Справді, навіть парламентські старожили такого не пригадують (не кажучи вже про те, що Бюджетний кодекс однозначно не дозволяє)...
350 і більше голосів за бюджетний закон (порівняно з п’ятьма-шістьма лише місяць тому) справді можуть приголомшити будь-кого. Хоча... того, що голосування буде суто політичним, ніхто дуже й не приховував. Ви можете собі уявити реакцію фракції «Регіони України» на відвертий відйом на етапі третього читання 43 млн. грн. із фінансування регресних позовів? Гнівні заяви, протести, голосування проти? Та нічого схожого! «Донецькі» разом з усіма дружно тиснули на кнопки «за». На підтримку бюджету не висловилися хіба що комуністи. І соціал-демократів, як зауважили спостережливі журналісти, голосувало чомусь набагато менше, ніж зазвичай...
Компліменти з приводу бюджетної вікторії лилися рікою. Але її можна пояснити кількома причинами. Одна, проте не основна — ні депутати, ні уряд у повному складі фізично не могли встигнути ознайомитися з тим, за що, власне, голосували. Змучений нічними бюджетними дискусіями перший віце-прем’єр Азаров кілька разів наголошував, що при остаточній підготовці тексту закону можливі редакційні правки. Тому, треба думати, не виключені сюрпризи.
Проте вже зараз очевидно, що в цілому бюджет вийшов збалансованішим, ніж абсолютно нереальний, через який країна мучилася в 2002-му. Без особливих приватизаційних експериментів (доходи від приватизації, як і заведено, розмістилися в розділі «Фінансування», і обсяг їх лише трішки перевищує 2 млрд. грн.). Із значно нижчим рівнем фанатизму з приводу ресурсів для шляхового будівництва — частина акцизу на нафтопродукти все-таки потрапить до загального фонду бюджету, отже, на відмінні від шляховобудівних цілі. З рекордним обсягом місцевих бюджетів — на етапі повторного другого читання їхні доходи зросли на 1,6 млрд. грн. Не один і не два депутати публічно дякували за це благодіяння голові бюджетного комітету. Дуже зворушливо виходило...
Насправді не стільки бюджетному комітету, скільки всій Раді слід буде подякувати, якщо наші міста й села зрештою одержать ці додаткові сотні мільйонів. Оскільки головна «родзинка» бюджетного закону на 2003 рік (і головна відмінність від двох попередніх, на 2001 і 2002-й) — в ухвалених нарешті податкових законах.
Всеосяжними їх назвати складно — найкардинальніших змін зазнав хіба що закон про податок на прибуток. Іншим документам поталанило менше: удвічі підвищено ставки акцизу на сумішеві бензини, а поліпшення адміністрування ПДВ відкладено до кращих часів. І все-таки по гарячих слідах ухвалення, у середу, заступник держсекретаря Мінфіну Василь Регурецький говорив, що додатковий ресурс оцінюється більш як у 2,1 млрд. грн. Щоправда, у четвер, виступаючи перед депутатами, перший віце-прем’єр Микола Азаров називав дещо вагомішу цифру — понад 3 млрд. Що могло означати лише одне: на посилення податкового пресу в уряді розраховують дедалі більше.
Можна, звісно, назвати цей процес й інакше — приміром, розширенням податкової бази. Але, думаю, суб’єкти вільних економічних зон із цим навряд чи погодяться. Й останнє рішення Верховної Ради про скасування пільги з ПДВ при ввезенні в Україну низки найменувань продукції (так званих товарних груп 1—24) спробують оскаржити в суді. Коли ж у країні почнеться чергова «бізоніада» (за аналогією із судами з приводу скасування пільг для СП), то бюджет одержить не бажаний мільярд, а в найкращому випадку сотню мільйонів гривень. Той, хто вважає це журналістськими «настрашками», може поцікавитися думками в Мінфіні або у фінансовому комітеті парламенту...
З податком на прибуток усе нібито зрозуміліше й визначеніше. Коли зовсім коротко, то гілки влади нарешті дійшли компромісу щодо можливості перенесення збитків минулих років на майбутні податкові періоди. Запроваджується трирічний період погашення для старих збитків (що виникли до набрання чинності законом. — Н.Я.), які не враховуватимуться при виникненні нових. Президентське побажання не оголювати бюджет, запроваджуючи поквартальне авансування прибутку замість щомісячного, депутати врахували тільки почасти: поквартальна схема зберігається, але при цьому введено ще два авансові платежі — за січень і за 11 місяців року. Ну а з 2004-го ставка податку на прибуток усе-таки знизиться на 5%, на цьому Верховна Рада наполягає.
Мирно і навіть не без приємності завершується старий рік у Національному банку. На першій своїй прес-конференції в четвер новий голова НБУ Сергій Тігіпко випромінював товариськість, сипав похвалами (своєму попередникові, голові ради НБУ, керівникам обласних управлінь банку тощо), говорив про відкритість головної фінансової інституції та неприйнятність будь-яких різких, непродуманих дій у кредитно-грошовій політиці й конфронтації з урядом. Словом, Інститутська не хоче бути джерелом напруження і всім простягає руку дружби.
На такій оптимістичній ноті й попрощаємося. До січня!