Прем'єр-міністр України в інтерв'ю американському тижневику Newsweek зазначив: "США є прикладом держави, яка почала пізніше за країни Старого Світу, але випередила решту, оскільки базувалася на принципах демократії".
Варто нагадати не тільки нинішньому очільнику уряду України, але й наступним, що США "почали", а потім "випередили" решту світу у розвитку перш за все завдяки не стільки демократії, скільки тому, що будували власну економіку на власній грошовій одиниці. Тобто не створювали власного боргу в іноземній валюті. Тоді це називалося "не бути у боргах перед європейськими фінансистами". Сьогодні це має назву "монетарно суверенна економіка". І сучасна теорія грошей (MMT, або modern money theory), що стає дедалі популярнішою у світі, пропонує таким економікам подивитися під революційно іншим кутом зору на постулати мейнстримних економістів. Може, час і Україні долучитися до цього дискурсу?
Мейнстримні економісти кажуть: збільшення бюджетного дефіциту, а разом із ним державного боргу, загрожує збільшенням вартості грошей, або, іншими словами, збільшенням процентної ставки, через так званий ефект витіснення.
Логіка така. Гроші - це дефіцитний ресурс, як будь-який інший матеріальний ресурс. Їх вартість, за аналогією із золотом чи зерном, - це узгоджена ціна між попитом і пропозицією на ринку. Тобто якщо уряд отримує податків менше, ніж очікувалося, то, за логікою мейнстримних економістів, час бити в набат, адже в уряду "закінчаться гроші", й він збільшуватиме запозичення грошей, яких у нього самого, як правило, обмаль. Далі, за цією ж логікою, коли хтось збільшує попит на гроші, їх стає менше для інших - громадян і компаній. Комерційні банки, які є "посередниками" на ринку "грошей" між тими, хто надає їх банкам, і тими, хто їх потребує, змушені підвищувати на них ціни. Через це, мовляв, зменшується економічна активність приватного сектора та всієї економіки. Тому порада така: дотримуватися "відповідальної" бюджетної політики й не допускати зростання дефіциту, а ще краще - досягти його профіциту.
Реальність доводить геть інше: у економіках із суверенною монетарною системою збільшення дефіциту державного бюджету й державного боргу приводить до зниження процентної ставки, а не до підвищення. Економічна школа сучасних грошей стверджує, що процентні ставки на короткострокові державні облігації, номіновані в національній грошовій одиниці, у монетарно суверенних економіках є політичним вибором влади цих країн.
По-перше, що таке гроші? Гроші - це фінансові зобов'язання, номіновані в національній грошовій одиниці.
Чиї це фінансові зобов'язання? У сучасних економіках громадяни та бізнес переважно користуються зобов'язаннями комерційних банків і небанківських фінансових установ. Наприклад, через дебетні чи кредитні картки, або через рахунки з інтернет-доступом. Консервативніші громадяни через ризики фінансових установ користуються готівкою, що юридично є зобов'язанням центрального банку тієї країни, в якій вона номінована (готівковий долар - це зобов'язання ФРС США, готівкова гривня - це зобов'язання НБУ).
Чому гроші мають цінність? Завдяки податкам. Держава оголошує, що певна діяльність оподатковується і що саме приймається у вигляді податків від громадян. Вона випускає національні гроші в обіг і змушує громадян і бізнес платити національними грошима на користь держави. Сучасні ж економіки налаштовані таким чином, що уряди приймають до сплати податків гроші у вигляді зобов'язань комерційних банків. Таким чином, гроші не є матеріальним ресурсом, - вони є ієрархічною системою обліку взаємних боргів між різними суб'єктами економіки. Навіть готівка, яку можна зберігати в гаманці, містить у собі ознаку боргу: це зобов'язання центрального банку перед знеособленим пред'явником.
Чому гроші мають ієрархічну систему? Сутність грошових операцій у тому, що створювати кредит здатен будь-хто, але в суспільстві через еволюцію суспільних відносин з'являється найвпливовіший суб'єкт - уряд, який здійснює остаточні грошові розрахунки між різними сторонами кредитних відносин. Саме уряди відіграють вирішальну роль у грошовій ієрархії. Отож ми маємо таку дещо спрощену картину про грошову ієрархію. Громадяни та бізнес країни використовують як гроші банківські зобов'язання, а банки, в свою чергу, - зобов'язання центрального банку, які ще називають резервними грошима.
Звідки з'являються гроші? Ні, переважно їх не збирають і не приносять у банки. Вони створюються самою грошовою системою країни в межах вищезгаданої ієрархічної структури. На кожному рівні гроші створюються для потреб економіки, й одночасно відбувається взаємодія між різними основними гравцями на різних рівнях ієрархії для безперервного та щоденного виконання цією системою функції грошей, а саме - платежів із виконання старих зобов'язань і створення нових.
Наприклад, банки власноруч створюють гроші у вигляді своїх зобов'язань, коли купують зобов'язання клієнтів (за договором із кредитування чи з купівлі цінних паперів). Це лише обліковий запис у комп'ютерній системі бухгалтерського обліку.
Для чого банкам потрібні резервні гроші у вигляді зобов'язань центрального банку? Банки не кредитують ними громадян чи бізнес! Вони потрібні для:
- платежів між банками;
- виконання нормативу обов'язкового резервування, коли він не дорівнює нулю;
- конвертації власних зобов'язань у готівку на вимогу клієнтів.
Резервні гроші не обмежують здатності банків створювати кредит для громадян і бізнесу, і їх велика кількість не означає, що банки мають більшу здатність до кредитування!
Уряд же створює резервні гроші у вигляді зобов'язань центрального банку, витрачаючи їх згідно із законом про бюджет на поточний рік. У результаті комерційні банки, що обслуговують рахунки реципієнтів бюджетних виплат, отримують безплатні резервні гроші. Тому саме уряд через витрати держбюджету створює гроші, що не обтяжені обов'язком їх повернути під процент, і зменшує їх кількість, коли отримує податкові платежі.
Цей "ринок" дуже нееластичний: під час збільшення кількості резервних грошей у комерційних банках понад звичайні потреби їхня вартість падатиме до нуля, а при їх нестачі - стрімко злітатиме.
Коли є надлишок резервних грошей на рахунках комерційних банків, влада стикається із проблемою зниження процентної ставки до нуля. Для підтримки певного бажаного рівня процентної ставки на резервні гроші влада може вдатися до двох кроків. Або уряд випускає цінні папери задля заміни резервних грошей, які не приносять доходу банкам, на дохідніший актив - державні облігації. Або центральний банк може сам випускати, якщо законодавчо це відповідно врегульовано, цінні папери чи просто нараховувати на користь комерційних банків потрібну йому процентну ставку.
Коли ж резервних грошей на рахунках комерційних банків не вистачає, влада стикається із протилежною проблемою - стрімким зростанням процентної ставки на резервні гроші й далі на банківські гроші. Це загрожує борговою дефляцією, коли певні суб'єкти економіки в гонитві за резервними грошима можуть вдатися до продажу активів за викидними цінами й запустити ефект доміно на певних ринках. Для убезпечення економіки від цієї кризової ситуації влада (через тісну координацію дій між центральним банком і центральним урядом) збільшуватиме обсяг резервних грошей задля підтримки процентної ставки на бажаному рівні.
Отже, випуск державних облігацій урядом не є операцією із запозичення "ресурсів" для уряду! Це монетарна операція з підтримки бажаного рівня процентної ставки на резервні гроші, навколо якої формуються процентні ставки за іншими операціями, і за ними вже створюються гроші іншого рівня ієрархії.
В економіці з монетарно суверенною грошовою системою в уряді не можуть скінчитися гроші у вигляді зобов'язань центрального банку, навіть якщо той наголошує в медіа на своїй "незалежності". Річ у тім, що центральний банк та уряд щоденно координують свою діяльність щодо впливу на обсяг резервних грошей на рахунках комерційних банків, щоб кожен і весь день процентна ставка на міжбанківському ринку була на бажаному рівні, й система платежів працювала максимально надійно.
От у чому сутність орієнтира процентної ставки центрального банку та її впливу на інші процентні ставки, включно з процентними ставками на державні облігації різних термінів погашення. Тому школа сучасних грошей пропонує центральному банку в економіці із монетарно суверенною системою дотримуватися такого правила монетарної політики: тримати рівень процентної ставки на рівні нуль відсотків постійно.
Що є рушійною силою для комерційних банків у створенні грошей? Коли банки купують зобов'язання інших суб'єктів економіки, ними керує бажання отримати прибуток. Тут калькуляція банків ґрунтується на оцінці позичальника отримувати прибутки під час дії угоди між ними щодо обміну зобов'язань.
Ризик для конкретного банку полягає в тому, що прибутковість банку опиниться під сумнівом, і надалі він буде не в змозі конвертувати свої зобов'язання у готівку або в зобов'язання успішнішого банку в звичному режимі один до одного. Тобто його один банківський долар чи гривня не буде дорівнювати одному готівковому доларові або гривні. І якщо процес набуде масового характеру, це може спричинити кризу у вигляді дефляції боргів, коли фінансові зобов'язання зменшуються в ціні або навіть не виконують функції грошей.
Виникає запитання: звідки з'являються прибутки в економіці? Якщо розглядати економіку в цілому, то для її приватного сектора є два джерела прибутку: чисті витрати державного бюджету (витрати перевищують доходи) та чисті витрати іноземних компаній і громадян (коли експорт з країни перевищує імпорт у країну). Обидва джерела можуть доповнювати одне одного у створенні прибутку для економіки й накопичення багатства у вигляді фінансових чи матеріальних активів.
Проте часом ці джерела стають різноспрямованими. Наприклад, держбюджет уряду може бути бездефіцитним, тобто таким, що не забезпечує прибутку для приватного сектора економіки. Тоді єдиний шлях до нарощування багатства - це підтримка або збільшення зовнішнього профіциту в торгівлі товарами та послугами.
Або коли в країні торговельний дефіцит, і уряд дотримується профіцитного бюджету, то приватний сектор витрачатиме більше, ніж отримуватиме доходу. Такий стан громадяни та бізнес можуть підтримувати запозиченнями або через витрати раніше накопичених заощаджень у вигляді фінансових активів (багатства). Як показала історія США, така ситуація триває недовго й закладає ґрунт для подальшої боргової кризи, яка виникає через боргові проблеми саме у приватному секторі економіки, а не в державному.
Отже, з усіх важелів управління, що є в руках влади країни, має сенс контроль над внутрішньою економікою, а не над зовнішнім попитом.
Україна має справу саме з економістами "мейнстримного" ґатунку. При цьому як влада, так і її критики по суті схильні описувати грошову систему країни не так, як вона працює. В обох таборах грошова система - це майданчик, де працюють фінансові "посередники", й вони перерозподіляють гроші як фізичний об'єкт. Для стабільності грошової системи ми повинні "залучати інвесторів" або отримувати наступний транш з МВФ. Це оманливий підхід.
Прибутки - от що є рушієм економіки й бажання бізнесу кредитуватися у банків. Немає перспективи прибутків, нема й бажання брати кредит, навіть якщо його вартість близько нуля.
Якщо піти далі, то ми побачимо, що економіка (у чистому вигляді, тобто експорт мінус імпорт) працює без зовнішнього попиту на власні товари та послуги. Навпаки, вона продукує попит на імпортні товари та послуги. Таким чином, у нас немає зовнішнього джерела прибутку для внутрішнього приватного сектора.
Відповідно, коли уряд країни випускає борги в іноземній валюті, то головний маркер успішності чи неуспішності операції - це рівень процентної ставки проти "минулого разу". І у майбутньому від таких операцій слід відмовлятися без огляду на розмір процентної ставки, навіть якщо вона буде від'ємною! Бо головне, що наразі має винести Україна із сучасної теорії грошей, - запозичення уряду не у власній грошовій одиниці та підтримання центральним банком країни конвертації власної грошової одиниці в іноземну через так званий режим інфляційного таргетування віддаляють монетарну суверенність в Україні, а не наближають її.