Реформування конкурентної політики - одна з основних умов здійснення інвестицій в Україну. Тож цілком логічно, що економічний комітет парламенту розгорнув активну діяльність у цьому напрямі. Відбулися численні обговорення проблем антитрасту з міжнародними експертами, економістами, бізнесом, колишніми і нинішніми керівниками Антимонопольного комітету. З'явилася надія, що справжня реформа, про яку раніше під тиском олігархів-монополістів просто не могло бути й мови, нарешті відбудеться. Але перші кроки на шляху реформування вдалими не назвеш.
У парламенті зареєстровано новий законопроєкт №2730 "Про внесення змін до деяких законів України щодо конкуренційно-антимонопольної реформи". І він справляє сумне враження, оскільки навряд чи виправдає надію на справжні реформи.
Замість того, щоб впровадити концептуальні зміни у вітчизняне конкурентне законодавство, чітко його систематизувати та спростити, автори документа переважно просто уточнюють і деталізують окремі процесуальні процедури ведення справ про порушення, які й так містяться в діючих законах.
Доповнення закону численними деталями процедурних моментів надзвичайно ускладнює конкурентне законодавство, яке і так досить складне для сприйняття. Не тільки більшість чиновників найвищого рівня, але й освічені представники бізнесу його зазвичай не розуміють. Тож марно розраховувати на дотримання всіма членами суспільства вимог законодавства, яке насправді є головним для ефективного розвитку країни в умовах ринкової економіки.
Та й доцільність дублювання одних і тих самих положень у законодавстві незрозуміла. Зокрема, процедурні питання розгляду справ нині дублюються у законах про АМКУ, захист конкуренції, захист від недобросовісної конкуренції. Очевидно, замість множення сутностей варто повністю переглянути блок конкурентного законодавства на предмет його систематизації та спрощення. Можливо, навіть має сенс винести їх у окремий процесуальний закон або відповідний кодекс, щоб спростити сприйняття решти законів, де описано окремі конкретні порушення, й усунути дублювання положень, які містяться у цих законах.
У такий процесуальний закон логічно було б ввести і питання процедури виконання повноважень АМКУ, які покладено на нього новими Законом "Про державну допомогу суб'єктам господарювання" та, на жаль, Законом "Про публічні закупівлі". Однак автори пішли іншим шляхом.
Крім насичення тексту законопроєкту дрібними деталями, вносяться положення, які явно не вигідні бізнесу, але вигідні самому комітету та окремим юридичним фірмам, які з ним співпрацюють і, очевидно, допомагали розробляли цей проєкт.
Наприклад, у рішенні по справі про порушення тепер буде ще й зобов'язання порушника, під загрозою санкцій, розробляти комплаєнс-програму на десять років. Підприємець буде змушений найняти юридичну компанію, щоб вона моніторила виконання рішення комітету і відслідковувала його наступні можливі порушення, що насправді є функцією самого АМКУ.
Тобто впровадження деяких новел законопроєкту може спростити життя самому комітету, звільнивши його від виконання деяких обтяжливих повноважень, покладених на нього законом, а заодно і матеріально забезпечить окремих, нечистих на руку чиновників. І таких корупційних можливостей у цьому проєкті чимало (наприклад, коригування штрафу з урахуванням обтяжуючих і пом'якшуючих обставин, які толком не визначені, тощо).
Ще одним очевидним недоліком законопроєкту є те, що замість звільнення комітету від невластивих йому повноважень, які надзвичайно перевантажують фахівців і відволікають від виконання основних завдань, автори, навпаки, вводять нову статтю 6-1, у якій детально описується роль комітету як органу оскарження у сфері публічних закупівель, а відповідним чиновникам забезпечується надто високий статус. Видається, що всі ці деталі мають міститися у спеціальному законі про закупівлі. У загальному законі про АМКУ, який стосується всіх галузей і сфер діяльності, не мають розписуватися процедури захисту конкуренції в окремих таких сферах. Цей новий розділ тут виглядає як чужорідне тіло.
Значним недоліком є продовження тенденції знищення більшої частини територіальних відділень комітету (ТВ) і послаблення процесуальної спроможності й авторитету решти ТВ, які повинні приймати непрості рішення з важливих питань регіонального рівня. Це є неприпустимим в умовах здійснення адміністративної реформи, яка передбачає передачу частини повноважень центральних органів у регіони. А тут, навпаки, створюються умови, коли ТВ кроку не зможуть ступити без дозволу центрального апарату комітету. Головні дії підрозділів, що залишаться в регіонах, слід буде погоджувати або з головою, або з керівником апарату, або з державним уповноваженим комітету. Тобто вся влада централізується в руках голови комітету та його центрального апарату. Просто якась монопольна влада центрального апарату, з якою насправді важко впоратися з центру. Тому можемо отримати посилення зловживань регіональних монополістів, до яких у центрального апарату об'єктивно не дійдуть руки, і зрозуміле незадоволення решти місцевих бізнесменів і населення.
Дивує також нерозуміння необхідності професійності та високого статусу голів ТВ, яким доводиться розбиратися з серйозними порушеннями місцевих монополістів і впливових людей у регіональній владі. У законопроєкті необхідні професійні вимоги для них не передбачаються, а гарантії захисту залишаються значно нижчими, ніж у інших високопосадовців комітету. У результаті можливості для призначення випадкових, непрофесійних людей залишаються відкритими. Якщо для більшості керівництва АМКУ передбачено конкурсний відбір на посаду та чітко визначені підстави для звільнення, то для голів ТВ цього немає. Можуть призначити будь-кого, а звільнити - коли завгодно без пояснення причин.
Кричущими недоліками законопроєкту, загрозливими і для конкуренції, і для державного бюджету, є дві поправки, які стосуються виконання рішень АМКУ (їх, незважаючи на зауваження, вперто переносять з усіх раніше не прийнятих законів). Перша - про те, що рішення набирають законної сили лише після закінчення строку на їх оскарження, а з нашими судами це може бути безкінечно. Та ще й якщо буде задіяно високооплачувану юридичну компанію. А враховуючи високий рівень інфляції, це буде вигідно, бо реальна сума штрафу зменшиться. Тобто таке нововведення сприятиме не тільки зменшенню надходжень до держбюджету, а й зростанню кількості випадків оскарження рішень і зниженню важкості покарання порушників. Отже, зиск отримає не бюджет, а порушник і приватний юридичний бізнес.
А друга поправка - про скасування пені, яка насправді присутня у більшості актів щодо покарання порушників іншими органами влади. Аналіз судової практики свідчить про досить велику кількість справ, у яких суди доходять висновку про її необхідність. А тут її вирішили скасувати, розраховуючи на сумнівне впровадження процедури примусового стягнення штрафу, яка, до речі, не є простою. Слід нагадати, що через таку поправку у законі №6746, прийнятому 7 лютого 2019 року, президент наклав на нього вето. Аргументом для вето було те, що можуть зменшитися надходження до державного бюджету. А суми немаленькі. Зокрема, у справі АМКУ проти "Газпрому" пеня сягнула близько 86 мільярдів гривень. До того ж закон дає можливість сплатити санкції у розстрочку.
На жаль, не враховано пропозицій експертів щодо процедури конкурсного відбору та фахових вимог до кандидатів на керівні посади. До складу конкурсних комісій входитимуть по три особи від президента, Верховної Ради та уряду. Представники громадськостіта нардепи можуть бути присутніми лише як спостерігачі. Оскількиінформація про час і місце проведення засідання комісії оприлюднюватиметься лише за два робочі дні, то, цілком ймовірно, вони на нього не потраплять. Водночас саме участь представників бізнес-середовища може забезпечити ефективні результати роботи комісії для економіки.
Фахові вимоги до кандидатів залишилися формальними (освіта, стаж). Вимоги щодо досвіду роботи у системі органів АМКУ не менш як три роки, у тому числі на керівних посадах - два роки, чомусь не встановили. В результаті призначення друзів і людей, далеких від питань, якими опікується комітет, триватиме. Суперечливою є і пропозиція щодо того, що у складі комітету не може бути менш як п'ять державних уповноважених з юридичною освітою та не менш як три - з економічною. Насправді для підготовки виважених рішень важливим є не стільки знання юридичних процедур задля доведення правоти комітету у судах і стягнення штрафу, скільки обізнаність із ситуацією на товарних ринках і здатність оцінити вплив порушень на економічні процеси.
Всюди по тексту зазначається про необхідність звернення до Вищого суду з питань інтелектуальної власності та економічної конкуренції, якого не тільки немає, а й не робиться реальних кроків для його створення, хоча питання обговорюється вже близько 25 років. А останні три роки триває обговорення проблеми створення вже просто Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який давно мали створити відповідно до змін до Конституції та Закону "Про судоустрій і статус суддів". Президент України навіть підписав 29 вересня 2017 року відповідний указ, але суд не створений і досі. Обговорення тривають.
Право на звернення до суду особи, якій завдано шкоди порушенням правил конкуренції, взагалі поставлено з ніг на голову. Заявник сам має доводити факт порушення, хоча, за логікою, це є повноваженням АМКУ. А у разі мирового врегулювання спору про відшкодування шкоди, якщо її вже частково відшкодовано одним із порушників, заявник може вимагати решти виплати лише від тих учасників порушення, які не погодилися на врегулювання спору на умовах комітету. При цьому один із порушників, який уже сплатив свою частку, має право стягнути з іншого учасника злочину частку відшкодування, яку він мав би сплатити, підписавши мирову угоду. Хоча АМКУ сам розраховує збитки, демонструючи суспільству економічний ефект від результатів своєї діяльності, він тут по суті примушує це робити ще й заявника-постраждалого. Тобто процедура накладання і стягнення санкцій тепер спрямована на примус порушника добровільно погодитися на всі умови АМКУ, а постраждалого - не звертатися за відшкодуванням йому шкоди.
Крім вищезазначених головних недоліків, законопроєкт містить і велику кількість явних помилок і погрішностей, що потребують ретельного редагування. Так, у статті 4 закону про АМКУ зазначено, що він підконтрольний президенту, тобто глава держави впливає на конкурентну політику. Разом з тим у статті 4 закону про захист конкуренції написано, що конкурентна політика реалізовується ВРУ, Кабміном, іншими органами державної влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління. Тобто президент на неї начебто не впливає. Термін "конкурентний" раптом всюди замінено на "конкуренційний", що ріже слух фахівцям, які його застосовували понад 25 років. Наведені порогові показники не обґрунтовані розрахунками, а частина нововведених понять недостатньо розшифровані тощо.
Отже, замість того, щоб підготувати системний законопроєкт дійсно з питань реформи конкурентної політики, як це було обіцяно, ми бачимо чергове "покращення", яке насправді просто переобтяжило чинні закони деталями процедури припинення порушень; замість звільнення комітету від невластивих йому повноважень додатково зафіксувало необхідність виконання важкої ролі органу оскарження у сфері публічних закупівель;забезпечило гарантованою і добре оплачуваною роботою юридичні фірми та ввело інші окремі положення, що не вигіднібізнесу; розвантажило АМКУ від виконання деяких обтяжливих повноважень, покладених на нього законом, а також централізувало всю владу в руках його центрального апарату. Думай-те, кому це вигідно.
На форумі в Давосі президент Володимир Зеленський закликав іноземних інвесторів здійснювати інвестиції в Україну. Але, на відміну від президента США Дональда Трампа, який в аналогічній агітації наголосив, що найважливішим їх досягненням є створення системи забезпечення рівних умов для підприємців, наш президент пообіцяв їм податкові пільги на п'ять років. Тобто і надалі створюватимуться нерівні умови в конкуренції для іноземних і вітчизняних підприємців. А здійснення реформи конкурентної політики у запропонованому вигляді ситуацію лише погіршить. Цивілізований бізнес цікавлять не податкові чи інші пільги окремим підприємцям, а рівні для всіх умови ведення підприємницької діяльності. Очікувати збільшення потоку інвестицій, про яке тепер стали говорити як про національну ідею, можна, лише створивши такі умови.