Законопроект про забезпечення житлом постраждалих від діяльності групи компаній «Еліта-центр» буде розроблено і внесено до Верховної Ради до 30 грудня ц.р. для невідкладного ухвалення — урочисто пообіцяла під час прес-конференції в середу, 23 грудня, прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. За її словами, відповідне доручення вже зроблене, а координатором усієї діяльності з вирішення питання про забезпечення житлом ошуканих інвесторів Кабмін призначив міністра юстиції Миколу Оніщука.
Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти чиновників Київської міської державної адміністрації (КМДА), котрі дозволили діяльність «Еліта-центру», — з’явилося того ж дня у ЗМІ повідомлення з посиланням на заступника генпрокурора України Тетяну Корнякову.
Тож саме перед виборами постраждалі інвестори, котрі поневіряються уже понад три роки у всіляких адміністраціях, прокуратурах, судах та інших офіційних інстанціях, одержали не тільки чергові обіцянки розв’язання їхніх проблем, а навіть сатисфакцію.
Тим часом у країні з подачі владної еліти — чиновників, депутатів і суддів — плодяться сотні нових «еліта-центрів».
Парадоксально, але факт: українські законодавці і чиновники, яким здебільшого наплювати на долю простих громадян, після початку кризи раптом дуже почали перейматися потребами постраждалих від неї банківських позичальників.
Протягом року, що минає, напевно, кожен політик хоч раз та дорікнув банкірам у жорсткому поводженні з клієнтами. Мовляв, цинічні і безсердечні кредитори всіма способами намагаються відібрати майно у боржників, які потрапили в скрутне фінансове становище. Аби припинити «свавілля», народні обранці протягом 2009 року зареєстрували понад 20 законопроектів, що обмежують можливості кредиторів з вилучення застави у клієнтів-банкрутів.
Деякі проекти навіть були проголосовані в Раді. Наприклад, ухвалений Верховною Радою 21 травня ц.р. закон, яким запроваджувався мораторій на відчуження у фізичних осіб житлової нерухомості, яка є заставою за кредитами (пізніше був ветований президентом).
Однак простим громадянам, котрі втратили можливість сплачувати за своїми боргами через погіршення економічної ситуації, легше жити так і не стало. Адже держава не лише не реалізувала, а навіть не розробила жодної програми допомоги позичальникам, які потрапили в складну ситуацію через девальвацію гривні і втрату роботи. А всі законодавчі ініціативи із захисту позичальників від кредиторів так звані еліти намагалися насправді проштовхнути виключно під себе — щоб одержати можливість банально не повертати банкам боргів.
Причому найбільшим цинізмом у всій цій історії є те, що лобісти антибанківських законів, прикриваючись інтересами «пересічного українця-боржника», його ж ставлять під удар. Тому що кожен невиплачений великий кредит — це десятки і сотні дрібних депозитів простих громадян.
Наприкінці минулого року в Україні виникла ціла індустрія з побудови схем, які дають змогу не платити за великими кредитами, — виводячи майно із застави, здійснюючи фіктивне банкрутство, переведення активів з підприємства-боржника у підприємство-«оболонку». Вся ця індустрія з величезною швидкістю розвивалася протягом усього року: використовувалися куплені судові рішення, дірки в законодавстві та безліч інших можливих лазівок, які дозволяють великим позичальникам не платити за своїми боргами.
При цьому держава всіляко потурає несумлінним бізнесменам у невиконанні їхніх зобов’язань, і не тільки через ухвалені парламентом закони. Головну роль тут відіграють суди, які приймають часом незбагненні рішення. Будь-який районний суд формально може прийняти будь-яке рішення з будь-якого приводу, ніяк не пов’язане з його юрисдикцією, та й узагалі ні з чим.
У розпорядженні «ДТ» накопичено вже чимало прикладів цього. Пропонуємо увазі читачів лише деякі з «найсвіжіших».
Дива винахідливості і судової фортуни нещодавно продемонстрували харківські будівельні компанії — ВО «ЖБК «Авантаж» і ВАТ «ІБК «Авантаж», якими керує відомий А.Денисенко. Розпочавши будівництво кількох об’єктів нерухомості, у тому числі й елітного житлового комплексу в Харкові по вулиці Культури, 20-д, компанія позичила в одного з найбільших банків близько 100 млн. грн. під ці проекти. До кризи квартири в будинку розліталися «на ура» — за 10-відсоткової готовності будинку більше половини квартир уже було реалізовано.
Проте обвал цін на нерухомість у 2008 році поставив хрест на багатьох грандіозних планах, а «Авантажі» припинили виконання своїх зобов’язань як перед банком за 100-мільйонним кредитом, так і перед інвесторами — приватними особами щодо будівництва і введення нерухомості в експлуатацію.
Банк якийсь час намагався домовитися з боржниками про сплату боргу, але ті, відмовляючись платити, почали діяти через суди.
3 грудня ц.р. Харківський апеляційний господарський суд залишив у силі безпрецедентні рішення Господарського суду Харківської області, відповідно до яких об’єкти нерухомості компаній «Авантаж» було виведено з банківської застави за договорами іпотеки.
Здавалося б, схема проста і вже майже класична: спроба ухилитися від виконання зобов’язань за кредитом. Якби не одне «але». Власниками повітря разом із банком ризикують стати також покупці приміщень і квартир в об’єктах «Авантажів», котрі уклали з компаніями інвестиційні договори на одержання нерухомості після її введення в експлуатацію. Проте після перепродажу застав третій фірмі всі ці договори, не виключено, підуть хіба що на макулатуру або як матеріали кримінальних справ про шахрайство.
Примітно, що покупцями повітряних поки що метрів елітних новобудов у центрі Харкова були далеко не останні люди: чиновники, депутати і ті самі судді, які приймають дуже необачні рішення.
Тим часом у Господарському суді Харківської області порушено справи про банкрутство компаній «Авантаж». Таким чином, не тільки банк, а й інвестори, котрі купували елітну нерухомість у Харкові, зараз ризикують залишитися з носом.
Не гребують представники великого капіталу маніпуляціями і з особистими борговими зобов’язаннями. Показовий випадок — з’ясовування стосунків з банками секретаря Федерації профспілок України Олександра Єгорова, котрий багато років був депутатом і секретарем Донецької облради.
Пан Єгоров, який був свого часу головою наглядової ради одного з далеко не маловідомих і малоактивних банків, починаючи з весни 2007 року набрав в одній з найбільших фінансових установ України кредитів на суму близько 6 млн. дол. на «скромні споживчі цілі».
Як забезпечення позики О.Єгоров надав кілька своїх квартир і офіс у Києві, будинок в Обухові, офісне приміщення в Донецьку. А в розпал кризи, восени 2008 року, перестав платити за своїми зобов’язаннями. Після кількох місяців марних спроб домовитися з Олександром Миколайовичем, навесні 2009 року його кредитори мусили розпочати процес відчуження майна боржника, але наразилися на надзвичайно сильний опір — як прямий, так і опосередкований.
З допомогою юристів пан Єгоров створив ціле сплетіння судових позовів, метою яких є затягти справи про вилучення застав. Спочатку він звернувся з позовом у Шевченківський суд столиці з вимогою визнати недійсними виконавчі написи нотаріусів на договорах застави, а після того, як суд взяв позови до розгляду (зупинивши відчуження майна), почав усіляко затягувати процес.
Одночасно в районні суди Києва були подані позови від імені дружини позичальника Галини, котра вимагала скасувати арешт, накладений на столичну нерухомість подружжя Єгорових на тій підставі, що це майно є спільно нажитим нею з чоловіком, хоча вона і давала згоду на передачу майна в іпотеку.
Схожу тактику захисник інтересів трудящих обрав і стосовно інших своїх активів. Щоправда, цього разу до Куйбишевського районного суду м. Донецька звернулася дружина брата нашого героя Олега Єгорова — Валентина, котра вимагала визнати недійсними договори дарування, відповідно до яких Олег Єгоров передав своєму брату, Олександру Єгорову, нерухомість у Києві і Донецьку, згодом оформлену у заставу під банківський кредит.
Що ж, головне правило української судової системи відоме вже давно: багатим — права, бідним — обов’язки. Фінансова криза лише позначила і посилила це розшарування в суспільстві, коли багаті і впливові одержали можливість банально привласнювати чужі гроші. У даних конкретних прикладах — через шахрайства з кредитами, неповернення яких ставить під удар інтереси бідних і постраждалих. Тих, про кого так турбуються, особливо перед виборами, народні слуги.