Про особливості нульового декларування майнового стану
Вирішення проблеми значної частки тіньової економіки є складним, багатовекторним і комплексним завданням, яке має концентруватися не лише у сфері відверто злочинних відносин оподаткування, контрабанди тощо. Один із ключових викликів безпосередньо стосується пересічних і не дуже громадян як працівників і робітників та пов'язаний з готівковими неофіційними доходами.
Протягом останніх двох років з уст політиків неодноразово звучали декларації про наміри провести так звану податкову амністію, амністію капіталу, не тільки для юридичних, а й для фізичних осіб.
Якщо експеримент з "юриками" відверто не вийшов, то питання "фізиків" на сьогодні стоїть украй гостро в силу, зокрема, зростаючого обсягу фінансування бюджетом соціальних програм, які прямо та опосередковано залежать від рівня офіційного заробітку українців, у тому числі фінансування субсидій. Адже розмір обов'язкової частки комунальних платежів, яка сплачується домогосподарством, безпосередньо залежить від обсягу отриманого членами родини доходу.
Питання лакмусове, складне та багатоаспектне, оскільки його вирішення потребує комплексу заходів як щодо адміністрування та контролю, так і щодо підвищення правосвідомості населення. Яке, попри євроінтеграційні настрої, поки що не готове сприймати правила життя європейців у частині виконання власних фіскальних зобов'язань перед державою.
Ще складнішою виглядає ця проблема, коли до неї примішують політику або застосовують інститути громадянського суспільства, організації, спекулюючи на таких питаннях, як електронне декларування та податкова амністія для громадян.
Шкода, що в гонитві за популярністю такі "фахівці" викривляють дійсність, відверто демонструючи в кращому разі предметну необізнаність, у гіршому - свідомо вводячи в оману соціум.
Так, нещодавно в одному з поважних українських видань вийшла стаття, в якій із посиланням на висновки фахівців Центру протидії корупції зазначалося, що законопроект про одноразове декларування майна, розроблений податковим комітетом ВР у координації з адміністрацією президента, нівелює систему електронного декларування для чиновників. При цьому зауважувалося, що відповідний законопроект "дозволяє таким особам фактично подавати ще одну, таємну (тіньову) декларацію, що взагалі суперечить принципу публічності, прозорості та засадам Закону "Про запобігання корупції", а гарантія з боку держави не переслідувати… не дозволить втрутитися навіть Нацагентству з питань запобігання корупції".
Тут необхідно розбиратися більш ґрунтовно. Почнемо із суті законопроекту. Його мета очевидна та зрозуміла. Неможливо перейти до контролю видатків громадян, не маючи базису, тобто інформації про майно, доходи та матеріальний стан. Жоден українець не задекларує свого реального майнового стану, якщо умови декларування передбачатимуть загальний порядок оподаткування, та ще й притягнення до відповідальності.
Для цього і потрібна легалізація капіталу, коли ви подаєте документ, у якому зазначаєте суму, що є у вас у наявності в готівці, в консервній банці, під подушкою, матрацом, сплачуєте податок не за загальною ставкою, а за зменшеною. І тільки після цього державні органи починають зіставляти ваші річні доходи з витратами з урахуванням задекларованого майнового стану.
Починати треба з цього. Уявіть ситуацію, коли держава не запропонувала легалізації капіталу та "нульового" декларування, а відразу впровадила співставлення доходів з витратами, за яких особа, отримуючи мінімальну зарплату купує, припустімо, транспортний засіб вартістю понад 1 млн грн, у подальшому пояснюючи, що це її накопичення за весь період трудового життя, протягом якого вона отримувала тільки МЗП.
Тобто за фактом те ж саме, що й має місце сьогодні, з тіньовими зарплатами, конвертаційними центрами, які в тому числі використовуються для оготівковування того, що отримано у конверті, мінімізації податкових зобов'язань, відрахувань до Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, колосальних бюджетних видатків у соціальній сфері.
З цього і варто розпочати тлумачення запропонованого законопроекту. Він передбачає, що дія методу контролю за витратами фізичної особи починається з 1 січня 2017 р. Базою співставлення будуть доходи, отримані з 1 січня 2016-го. Тобто витрати зіставлятимуть, виходячи саме з показників доходу, отриманого за попередній рік, плюс ті відомості, які ви зазначите в "нульовій" декларації, строк подання якої закінчується 31 грудня 2016 р. (очевидно, що зазначені часові рамки буде переглянуто, оскільки прийняття Радою цього законопроекту в наступні осінні місяці вкрай малоймовірне).
Що мається на увазі під поняттям витрат, які контролюватимуться? Звісно, не йдеться про ваші покупки на рівні 10–100–500 грн. Податкова не всесильна, а в умовах скорочення кадрів, реформування - й поготів.
Під витратами законопроект має на увазі придбання активів, оплату робіт, послуг, вартість кожної неподільної одиниці яких перевищує встановлену Національним банком граничну суму розрахунків готівкою для фізичних осіб. Аналогічне правило стосується і виданих позик, фінансової допомоги тощо.
На сьогодні постановою НБУ від 6 червня 2013 р. №210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" визначено, що фізичні особи з підприємствами, підприємцями та між собою можуть здійснювати розрахунки у готівці за товари (роботи, послуги) у розмірі, що не перевищує 150 тис. грн. Утім, нещодавно НБУ запропонував для обговорення громадськістю проект постанови про внесення до неї змін, якими цю суму пропонується визначити на рівні 50 тис. грн.
Не так давно голова департаменту платіжних систем НБУ Сергій Шацький зазначав, що співвідношення готівкової маси до ВВП в Україні становило на кінець 2015 р. 14,6%, а в Польщі, приміром, воно дорівнювало 7,5%. І саме таким бачить для себе цей орієнтир Нацбанк на 2020 р. Для цього Національний банк спільно з банкірами, фінансистами та фахівцями розробляє концепцію Cashless economy, яка буде націлена на скорочення досі високої частки отримання готівки з допомогою платіжних карт (68,8%). За інформацією представника регулятора, з 1625 млрд грн отриманого населенням доходу за 2015 р. 47% становить готівка.
Наприклад, у Німеччині, Франції, Португалії та Італії гранична сума розрахунків у готівці для громадян становить 1000 євро, Греції - 1500, Іспанії - 2500, Бельгії - 3000 євро, а в Україні ліміт встановлено на рівні 150 тис. грн, що є еквівалентом 5000 євро.
Власне кажучи, з цього можна визначити орієнтири щодо обсягів розрахунків, які у середньостроковій перспективі українці матимуть можливість проводити у готівці, а решта підлягатимуть контролю та здійснюватимуться у безготівковій формі. Тож можна очікувати, що поступово граничну суму буде доведено до еквіваленту 1000–1500 євро (30–45 тис. грн, виходячи з поточного крос-курсу євро/долар).
У цьому разі логічним виглядає питання, яким чином буде отримано відомості про проведені за участі фізичних осіб операції на суму, що перевищує граничний розмір готівкових розрахунків.
Відповідно до запропонованого проекту закону, а саме - нової редакції
ст. 51 Податкового кодексу України, юридичні та самозайняті особи зобов'язані подавати квартальні податкові розрахунки сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, а також нарахованого та утриманого податку, сум реалізованих фізичним особам активів, виконаних робіт (наданих послуг) на користь фізичних осіб, вартість кожної неподільної одиниці яких перевищує граничну суму розрахунків готівкою.
Тобто йдеться про те, що фіскали не віритимуть на слово громадянину, який може вказати (а може цього й не зробити) у наступній декларації такі витрати. Цілком імовірно, що вони зобов'яжуть надавати таку інформацію тих, хто такі товари, послуги реалізує чи надає, з чого і формуватиметься відповідна база даних.
Щодо безпосередньо самого одноразового декларування, то його суб'єктами визначено фізичних осіб резидентів і/або громадян України, які є власниками активів на території України та/або за її межами. Об'єктами декларування є: кошти в іноземній і національній валютах, як готівкові, так і безготівкові, банківські метали, цінні папери, транспортні засоби, інші самохідні машини, літальні апарати, човни, цінне рухоме майно, у тому числі ювелірні вироби, предмети мистецтва та антикваріату, нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти, не прийняті в експлуатацію, акції, корпоративні права, фінансові інструменти, права на отримання дивідендів, відсотків, нематеріальні активи, інші майнові права. При цьому таке майно може перебувати як у повній власності, так і в спільній або якщо її власником є інша особа, яка здійснює володіння, користування та/або розпорядження такими активами в інтересах та/або на користь суб'єкта одноразового декларування на підставі договору про управління майном чи іншого аналогічного правочину. Джерел походження цих активів можна не зазначати.
Поки проект передбачає, що таке декларування має здійснюватися до контролюючого органу за місцем проживання в строк до 31 грудня 2016 р. як особисто, так і засобами електронного зв'язку. Відмова у прийнятті не допускається. Крім цього, передбачена можливість доповнення відомостей у період декларування. Форму декларації затвердить центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової політики.
Якщо декларації не подано, задекларованими вважаються активи, які зареєстровані в інший спосіб станом на 31 грудня 2015 р., а також 1 млн грн.
Строк для доплати суми податкового зобов'язання визначено протягом 30 днів з моменту завершення добровільного декларування. Сума податкового зобов'язання, самостійно визначена в поданій одноразовій декларації, вважається узгодженою.
Щодо ставки, то є відсилання до п. 167.2 ст. 167, який дослівно звучить: ставка податку становить 5% бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.
У подальшому для початку хоча б мінімальної перевірки інформації по конкретній особі необхідно, щоб за результатами звітного податкового року контролюючий орган виявив перевищення витрат над доходами більш як на десять мінімальних заробітних плат.
Повернімося до того, про що згадувалося на початку статті, - до питання маніпуляцій із тлумаченням відповідальності.
Апріорі суб'єкт декларування звільняється від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 212, 212_1, 366, 367 Кримінального кодексу України, якщо відповідні діяння стосуються отримання доходу, з якого було сплачено податок на доходи фізичних осіб, за якими закінчено процедуру одноразового декларування. Крім цього, він звільняється від адміністративної відповідальності за порушення податкового валютного та іншого законодавства щодо набуття активів, зазначених в одноразовій декларації, та доходу, який був джерелом їх набуття.
Мабуть, саме на цьому "фахівці" і хотіли зробити сенсацію, пов'язавши процес одноразового декларування з електронним, вирішивши, що індульгенція для простих смертних стосується і державних чиновників і високопосадовців.
Якщо не поверхнево дивитися на це співвідношення, то такого розвитку подій не може бути апріорі, просто в силу того, що суб'єкти електронного декларування відносно суб'єктів одноразового є спеціальними, оскільки наділені адміністративно-господарськими або ж організаційно-розпорядчими чи іншими владними повноваженнями. Більш того, ще до запровадження одноразового декларування, протягом тривалого часу вони щорічно подавали декларацію про майно, доходи та майновий стан у тій чи іншій редакції. І якщо сьогодні в одноразовій декларації вони відобразять відомості, які суперечать внесеним раніше, щонайменше це означатиме у випадку політиків, що їх рейтинги та довіра до них переведуть їх у відповідну "трупну" категорію. А стосовно держслужбовців постане питання про те, що вони тривалий період вчиняли саме службові злочини, мінімум умисне підроблення, максимум корупційні діяння. Тому такої розкоші щодо цих спеціальних суб'єктів держава на сьогодні собі дозволити не може, в тому числі зважаючи на і без того мізерний рівень довіри до неї.
Якщо пригадати хронологію, то Закон "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 р. доповнив Кодекс України про адмінправопорушення главою 13-А, яка передбачає відповідальність за правопорушення, пов'язані з корупцією (ст. 172-4 "Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності"; ст. 172-5 "Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків"; ст. 172-6 "Порушення вимог фінансового контролю"; ст. 172-7 "Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів"; ст. 172-8 "Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень").
Також зазначений закон доповнив Кримінальний кодекс України, а саме - главу, присвячену злочинам, вчиненим у сфері службової діяльності, ст. 366-1, яка передбачає відповідальність за декларування недостовірної інформації.
У подальшому до зазначеної статті вносилися зміни в частині санкції та примітки (уточнено, що відповідальність за цією статтею за подання суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 мінімальних зарплат) на підставі Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру у 2016 році" від 15 березня 2016 р.
Так от, важко збагнути логіку фахівців, які говорять про те, що законом про одноразове декларування нівелюється процес е-декларування, оскільки його норми дослівно визначають, що гарантії держави щодо невідповідальності поширюються не на всіх.
Звільнення від відповідальності не поширюється на діяння, що законодавством визначаються, як тяжкі злочини проти основ національної безпеки України, життя, здоров'я та волі особи, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також вчинені у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов'язаної з наданням професійних послуг.
Тобто йдеться про те, що суб'єкт (політик, держслужбовець), який повинен подати електронну декларацію, може бути притягнутий до відповідальності за ст. 366-1 ККУ, як за спеціальною, так і за будь-якою із статей ККУ, що віднесено до виключень.
Більш того, ці держгарантії не стосуються можливості притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Єдиною нормою, яка не має стосунку до легалізації доходів чи майнового стану, є п. 8 перехідних положень, який явно виходить за межі мети та цілей закону, оскільки передбачені в ньому індульгенції належать до зовсім іншого типу правопорушень, не пов'язаних з доходами.
Так, зазначена норма вносить зміни до п. 9 розділу V прикінцевих положень ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", доповнюючи абзацом такого змісту: "…до власників земельних ділянок, які подали одноразову декларацію та відобразили об'єкти незавершеного будівництва, при прийнятті в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт таких об'єктів, штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання та за експлуатацію або використання таких об'єктів, - не застосовуються".
Складно сказати, наскільки в питанні одноразового декларування повинна передбачатися відповідальність за самовільне будівництво (вірніше, звільнення від такої відповідальності). Розумне обґрунтування на сьогодні знайти важко.
Країни, які дійсно стають на шлях перетворень, невідворотно приходять до того, що майно та доходи громадян повинні бути співвимірними їхнім витратам, в іншому разі відбувається перекіс економічних процесів, від чого страждає бюджет, який також, як і кишеня домогосподарства, витрачає більше, ніж заробляє. А подолання такого дефіциту в масштабах країни породжує негативні наслідки для всього населення, адже зовнішні запозичення, надмірна емісія, інфляція призводять до знецінення засобів купівельної спроможності населення. Тому було б доцільним не спекулювати на штучно створених скандалах, а навпаки, проводити серед громадян роз'яснювальну роботу задля збереження їхніх нервових клітин у не найбільш сприятливих еколого-економічних умовах життя.