У стосунках українських політиків з пресою відомий журналіст завжди радив мені користуватися першими двома пунктами статуту студента:
«1. Професор завжди правий. 2.Якщо професор не правий — дивися пункт перший».
Хочу наголосити, що поданий нижче матеріал у жодному випадку не є спробою підтвердити чи спростувати ці норми студентського статуту і тому не стосується згадки мого прізвища у «Дзеркалі тижня» 12 липня цього року, де йшлося про Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»
Мене дивує ейфорія з приводу прийняття закону та легкість, з якою йому було видано путівку в життя. Я належу до того числа депутатів, що тиснули червону кнопку «проти» цього закону.
Не стану виправдовуватися щодо своєї прихильності до ідеї недержавного пенсійного забезпечення. Бо це нагадує спробу доводити декому з моїх затятих опонентів, що я не агент МВФ. Але прийнята 3 липня цього року версія закону не має права стати чинною.
Можна вітати багато норм цього закону. Проте дві ложки дьогтю псують — а на мою думку, роблять непридатною до вживання — цілу «бочку меду». Бо закон не забезпечує головної вимоги — гарантії збереження коштів тих громадян, які хочуть відкласти свої гроші на майбутню пенсію. Більше того, окремі його норми відкривають пряму дорогу до зловживань та відвертого розкрадання коштів.
В Україні вже функціонує немало недержавних пенсійних фондів. І немає сумніву, що серед них багато тих, які будуть вести чесну і професійно кваліфіковану діяльність. Але також немає сумніву, що знайдуться і такі, які використають «провали» прийнятого закону для шахрайства.
Дивує, коли, проводячи паралелі з країнами Заходу, багато політиків говорять про Україну: «Ми не такі, ми особливі». В інших випадках від тих самих людей чуємо: «Деякі виписані нами норми відповідають нормам законодавства Заходу, а тому їх треба запроваджувати і в нас».
Справді, в багатьох країнах дозволяють вкладати кошти пенсійних фондів у придбання акцій. Прихильники цього, на жаль, забувають, що згадувані країни мають стабільні, розвинуті фондові ринки. В Україні ж такий напрямок інвестування є сьогодні передчасним і недопустимим. З дуже простої причини: ніхто не може гарантувати динаміку курсу (ціни) акції. Сьогодні її купили за сто гривень, а завтра вона коштуватиме десять. 90% вкладених коштів пенсіонерів «випарувалося». А прийнята версія закону дозволяє використовувати на такий напрям інвестування до 40% коштів недержавного пенсійного фонду.
Киньте монету. Може, повезе, і нарешті випаде на ребро, однак чи не знайдуться люди, які використають цю обставину для власного збагачення? Пригадайте випадки, коли на організованих ринках (саме цей останній аргумент дехто використовує для захисту прийнятого у законі напрямку інвестування) окремі торговці у «грі» між собою піднімали і опускали у кілька разів курс акцій. А для людей, що відкладають гроші на пенсію, така гра може обернутися втратою цієї майбутньої пенсії.
Аналогічні застереження можна висловити і щодо права інвестування до 10% активів в об’єкти нерухомості. У зв’язку з цим пригадайте коливання цін на квартири в останні роки. Квартира, ціна якої сьогодні 100 тисяч гривень, завтра може коштувати 70. А від таких коливань залежать долі багатьох людей.
Хоче хтось того, чи ні, але у найближчі роки єдиними дозволеними напрямками вкладання пенсійних коштів можуть бути тільки придбання облігацій внутрішньої позики та вклади у комерційні банки. Стосовно останнього напрямку діюча редакція закону дозволяє інвестувати до 40% коштів. Але це не можуть бути будь-які банки. Згадайте банк «Україна», проблеми якого були відомі за кілька років до банкрутства. Тому закон має встановлювати вимоги до банків, що мають право на згадані операції. Така «дрібничка» у законі відсутня.
Мене «радують» норми закону щодо гарантій відповідальності компаній по управлінню пенсійними активами перед вкладниками. Стверджую, що це не більше, ніж пуста декларація. Бо насправді відповідати перед вкладниками буде просто нічим. Адже кошти, що приймаються в управління, можуть не відповідати обсягам капіталу управляючої компанії. Логіка тут мала б бути проста. Більше береш — більше вкладай власних коштів. Це зменшує ризик. Не шукайте цієї норми в законі. Ви її не знайдете.
Дивує, коли резерви (а це теж «страхування» ризиків) формуються відповідно до статутного фонду, а не до обсягів прийнятих в управління пенсійних коштів.
Не менший подив викликають норми закону, які дозволяють компаніям, які по суті є банкрутами (невідповідність власного капіталу), ще шість місяців управляти пенсійними активами.
Ще один принциповий момент. І він уже не дивує. Йдеться про регулювання поточної ліквідності (живучості, здорового стану) тих юридичних осіб, що управляють коштами майбутніх пенсіонерів. Воно, по суті, відсутнє.
Здавалося б, у законі є правильна норма щодо відповідності власного капіталу. Під останнім розуміють різницю між активами (вкладеннями у щось) та зобов’язаннями (перед вкладниками).
А тепер, враховуючи дозволені законом активні операції, пропоную читачам розв’язати просту задачу. У мільйонів громадян України є акції. На них (а це відповідні документи) є ціна, скажімо, 10 гривень. Що означає ця ціна? Не мучтеся. Абсолютно нічого вона не означає. Ви можете їх продати по 50, по 1, по 0,05 гривні, а можете і ні за що не продати.
Що в таких умовах означає відповідність власного капіталу? А теж абсолютно нічого. На папері така відповідність є. Тільки коли дійде до біди, то може виявитися, що здійснені компаніями з управління пенсійними активами вкладення пенсійних коштів мають нульову оцінку — вони зникли. Кошти нібито є (на папері, у балансі), а реально їх немає. Чи, може, це теж лише невеличке недопрацювання закону, в якому забули викласти норми регулювання реальної поточної ліквідності?
Ліс рубають — тріски летять. Це на той випадок, коли можна посилатися на «тріски» — провали ключових норм закону.
Можна більш-менш спокійно ставитися до ризику людей, що починають власний бізнес. Цим, до речі, вміють займатися не всі. Це покликання одиниць. Але не можна спокійно реагувати на «тріски», коли закон допускає втягування в операції недержавного пенсійного страхування мільйонів наших співвітчизників, необізнаних з економічними тонкощами. До інститутів, що займаються такими операціями, мають пред’являтися чіткі та особливі додаткові вимоги. Головна ідея цих вимог — гарантія збереження коштів, регулювання ліквідності, здоров’я фінансового стану.
Немає потреби в подальшому пошуку «бліх» закону. Їх немало, але й названих достатньо, аби зрозуміти небезпечність його прийняття. Хочу попередити і можливий закид на мою адресу як народного депутата — мовляв, де ж мої поправки до закону?
Окремими правками, на жаль, виправити слабкі місця документа неможливо. Потрібна переробка всього закону. Бо проблеми не в техніці викладу окремих норм, а в ідеології багатьох позицій. Саме тому я звернувся до Президента України з пропозицією не допустити набуття чинності даної версії закону. Міна, закладена в законі, не має права спрацювати.