Наприкінці вересня виповнися рік із набуття чинності Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який перезавантажив "гарантійно-депозитну" систему України.
Попри поширений скепсис, нова система досить пристойно запрацювала - принаймні Фонд гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО) впорався з виконанням нових функцій тимчасового адміністрування й ліквідації проблемних банків у тих обсягах, в яких "випала нагода".
Однак з огляду на те, що це вдалося зробити в умовах загалом стабільної роботи банківської системи (хоча й на тлі економічної рецесії), виникає запитання: чи зможе ФГВФО проявити себе так само під час системної кризи (на кшталт кризи 2008–2009 рр.)?
Гадати можна довго, але важливіше зрозуміти, що ще фонд, НБУ, уряд, банки, та й самі вкладники ще мають зробити, щоб до гіпотетичних шоків не лише система гарантування депозитів, а й система фінансової безпеки всієї держави справді підійшла у всеозброєнні. І як, власне, запобігти руйнівному впливу глобальних форс-мажорів?
Перші результати
й перші сумніви
"Пацієнтами" ФГВФО за останній рік стали банк "Таврика" та "Ерде Банк", вкладники яких отримали понад 2,2 млрд грн. Виплати здійснювалися згідно з новими законодавчими регламентами, які досить відчутно пришвидшилися (старт виплат компенсацій - через сім днів після прийняття рішення про ліквідацію фінустанови, а не через два місяці, як раніше). Не було, зокрема, й мораторіїв на повернення депозитів під час роботи тимчасових адміністрацій.
У Нацбанку вважають, що реформа виправдала себе. І навіть називають її одним із чинників динамічного зростання депозитного портфеля фізосіб (+16% з початку року). "Це показник рівня довіри населення до банківської системи та Фонду гарантування, зокрема", - підкреслює заступник голови НБУ, голова адміністративної ради ФГВФО Олексій Ткаченко.
У представників банківського сектора схвалення менш однозначне (оскільки в тому числі у них з фондом виникали робочі дискусії з приводу справедливості штрафів за різноманітні порушення тощо), але в цілому воно теж має місце. "У банків було занепокоєння, що в нас з'явився ще один контролер, точніше, розширилися його повноваження. Але за цей рік нічого в негативний бік не змінилося", - коментує заступник голови правління "Сбербанку Росії" Ірина Князєва.
Водночас координатор програм Світового банку по Україні, Білорусі та Молдові Олександр Паньков, віддаючи належне якості роботи ФГВФО з "Таврикою" та "Ерде Банком", закликає не поспішати з однозначними оцінками, оскільки на долю функціонально оновленого фонду ще не випадало випробувань "по повній програмі" в реальній кризовій ситуації (і дякувати Богові. - Ред.).
Для скептиків чи не основним джерелом для сумнівів щодо міцності системи гарантування вкладів є обсяг ресурсів, акумульованих у ФГВФО, - 6,3 млрд грн, що покриває лише трохи більше 3% усіх застрахованих депозитів. Адже ця сума - десь на рівні депозитного портфеля двох банків-"серед-няків", із зобов'язаннями яких може довестися розбиратися фонду. А що ж буде, якщо на "операційний стіл" до фонду "ляже" банк з ТОП-10, обсяг депозитів фізосіб кожного з яких перевищує 6,3-мільярдну позначку?
У цьому контексті заступник директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізосіб Андрій Оленчик наголошує, що система фінансової безпеки держави загалом й гарантування вкладів зокрема включає в себе не тільки ФГВФО, а й НБУ, Мінфін, інші держоргани. І це передбачає можливість одержання фондом фінансової підтримки від Нацбанку та з держбюджету (що й прописано в профільному законі). "Це нормальна практика. Тут ідеться про оперативний фінансовий резерв страховика депозитів. У нас його мінімальний рівень передбачений у 2,5%, тоді як в Євросоюзі - 2%", - констатує А.Оленчик.
У цьому ж контексті О.Ткаченко нагадує, що ще торік у липні між НБУ та ФГВФО було підписано угоду про обмін інформацією, яка дозволяє їм тісно співпрацювати. А в квітні Національний банк визначив і порядок надання кредитів фонду. Водночас О.Паньков вказує на те, що аналогічний механізм екстреної підтримки з держбюджету "ще перебуває на стадії обговорення".
"Сподіваємося, це питання буде позитивно вирішено через прийняття відповідного рішення урядом", - додає представник Світового банку, експерти якого, до речі, брали активну участь у модернізації "гарантійного" законодавства, а нині ця міжнародна установа відстежує його імплементацію та виконання.
Проте доступ Фонду гарантування вкладів до ресурсів центробанку чи держбюджету аж ніяк не дає йому можливості спочивати на лаврах. Оскільки й ця "подушка безпеки" не безмежна. Так, згідно з діючими нормативними положеннями, позики НБУ можуть надаватися в розмірі, що не перевищує 95% від чотирикратного обсягу надходжень ФГВФО за попередній квартал. Та й навряд чи варто сприймати як чарівну паличку, що в будь-якій ситуації зніме будь-які проблеми, через хронічно дефіцитний держбюджет.
Більш того, сам по собі розмір ресурсної "заначки" фонду не може розглядатися як ключовий індикатор якості системи гарантування вкладів. Її визначає ще й дюжина додаткових чинників.
Банківська справедливість
Одним із найбільших очікувань від реформи системи гарантування вкладів було розв'язання проблеми завищених (на тлі середньоринкових) депозитних ставок, якими фінустанови, що стикнулися з гострим дефіцитом ліквідності, можуть заманювати надто необачних співвітчизників. Як очікувалося, запровадження диференційованих внесків залежно від ризиковості операцій (за логікою: що вищі ставки, то більші відрахування) мало сприяти, окрім іншого, викоріненню явища, коли більш консервативні банки фактично оплачують своїми внесками до ФГВФО помилки та гріхи своїх конкурентів (через виплати компенсації вкладникам у разі банкрутства).
У травні поточного року ФГВФО запровадив диференційовані внески. Їх визначають, виходячи з коефіцієнта ризику, який розраховується для кожного банку за низкою критеріїв (формула враховує середньозважену ставку за залученими вкладами; співвідношення середньоарифметичних залишків за вкладами фізосіб до середньоарифметичних залишків пасивів; співвідношення вкладів в іноземній валюті до вкладів у національній валюті).
Чи виправдало себе нововведення? З одного боку, надходження до ФГВФО дійсно збільшилися, а значить, частина учасників ринку почали платити більше. Внески банків у третьому кварталі (здійснені в липні) зросли на 35% і становили рекордні 753,9 млн грн (хоча тут не можна скидати з рахунків і динамічне зростання їх депозитного портфеля, що теж впливало на відповідну динаміку).
З іншого боку, банкіри звертають увагу, що чимало фінустанов і далі активно "задирають" догори депозитні ставки. "На жаль, кількість банків з дуже високою відсотковою ставкою залишалася значною. Це завдання і для регулятора, і для фонду - звертати на такі установи більше уваги, бо високоризикова процентна політика однозначно потім призведе до серйозних проблем", - зазначає Ірина Князєва. "Основна мета - зниження відсоткової ставки - не досягнута. Досі на ринку є дуже дорогі депозити", - погоджується член наглядової ради УКБС Ярослав Колесник.
Натомість директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізосіб Олена Шарова переконує, що певний ефект від запровадження диференційованих внесків таки є. Та закликає не робити поспішних комплексних висновків, оскільки нові регламенти працюють лише кілька місяців. "Через рік ми все побачимо", - зазначає керівник Фонду гарантування вкладів. При цьому Олексій Ткаченко наголошує, що НБУ уважно відстежує депозитні ставки. І якщо дохідність вкладів якогось банку вибивається із середньозважених значень, центробанк "тут же реагує та починає з ним працювати". Також він звертає увагу, що в рекламі банки часто вводять в оману клієнтів, декларуючи, скажімо, 25-відсоткову ставку, яка насправді виявляється значною нижчою.
Очевидно, що потенціал для оптимізації методики визначення диференційованих внесків існує. Як варіант, Ярослав Колесник пропонує до величини відрахувань у ФГВФО прив'язати також якість кредитних портфелів: що більше проблемних кредитів, то більше банки мають сплачувати.
Можна пропонувати й інші моделі. Але, як видається, важливо не скидати з рахунків інші стратегічно важливі речі. Наприклад, що система фінансової безпеки буде більш стійкою тоді, коли вона матиме не дві точки опори (держоргани та банки), а три (плюс населення). І це не можливість, а необхідність. Адже масований панічний відплив депозитів здатен поставити на коліна будь-яку банківську систему будь-якої країни з найдосконалішими інституційними механізмами.
Однак чи спроможні вкладники в українських реаліях справді стати одним із "санітарів" банківського ринку, які принаймні пасивно сприятимуть його очищенню від кредитно-фінансових установ із сумнівною бізнес-стратегією (просто не довіряючи їм гроші)? Що для цього потрібно?
Вкладник: об'єкт
чи суб'єкт фінбезпеки?
Поки що в Україні не сформувався остаточний консенсус, якою має бути міра відповідальності вкладника за банкрутство банку, якому він довірив свої гроші. Тут є два протилежні підходи.
Умовні "патерналісти" вважають, що ключовим гарантом депозитів має бути держава, яка через регулювання та контроль роботи системи повинна запобігати негативним сценаріям. Якщо ж вона їх допустила, то, мовляв, нехай сама й розбирається. "Ліберали" ж переконують, що депозит, по суті, є інвестицією, за яку вкладник отримує прибуток. І якщо банк "прогорів", то, мовляв, інвестиція була невдалою - слід було виваженіше вибирати партнера. Й, відповідно, логічно самому нести відповідальність за неякісне вкладання своїх кревних.
Дискусії навколо того, яка модель краща й більш суголосна українським реаліям, можна вести довго. Але фактом є те, що сьогодні (поки що?) реальний стан речей ближчий саме до "патерналістської" моделі.
Якщо говорити конкретно про міру відповідальності населення за розміщення своїх заощаджень, то слід враховувати кілька вимірів питання. Один з них - це рівень фінансової грамотності, який має підвищуватися не лише коштом особистих спроб і помилок, а й завдяки відповідній освітній та інформаційно-роз'яснювальній роботі. Причому з боку як держави, так і банків.
Другий вимір - природна схильність до ризику певної категорії вкладників, які ставлять перед собою мету, перш за все, заробити. За будь-яку ціну. І вони зовсім не обов'язково фінансово безграмотні, бо знають, усвідомлюють, що якщо ФГВФО гарантує депозити до 200 тис. грн, значить, у рамках цього ліміту можна розміщувати кошти фактично в будь-якому банку. "Якби ФГВФО підняв списки тих, кому виплачує вклади, то виявив би цікаву закономірність. Там деякі вкладники зустрічаються по списках не одного банку. Тобто є люди, які завжди будуть ризикувати заради наживи. Вони розуміють, що держава гарантує їх ризикові маніпуляції", - розповідає Ірина Князєва.
Такі люди зрештою стають частиною "сили", яка спонукає іншу, більш консервативну частину ринку (банки) теж підвищувати ставки, щоб не втрачати конкурентоспроможність своїх депозитних пропозицій. І це вже не кажучи про прямі втрати, які згодом несуть вони і держава у разі банкрутства "розігрівачів" ставок.
Як таких людей можна "перевиховати"? Ярослав Колесник вважає, що через встановлення часткової гарантії за сумою вкладу. Скажімо, на рівні 75%. При цьому радник ліквідатора Укрпромбанку Ігор Власюк додає, що така практика існує в Європі. "Можливо, наразі це не дуже актуально, враховуючи стан економіки. Однак на майбутнє необхідно про це подумати", - додає експерт.
Гарантування валютних вкладів: клубок інтересів
Одноосібно в питанні страхування депозитів і співвідношення солідарної відповідальності банківської системи стоїть аспект гарантування валютних депозитів. Тут теж є дві крайні позиції. З одного боку, мовляв, нелогічно державі Україна гарантувати зобов'язання в іноземній валюті, до емісії якої вона не має стосунку. З іншого боку, є думка, що заощадження в іноземній валюті - це фактично історична традиція в Україні, що є природним наслідком гіперінфляції 90-х і турбулентності економіки, що розвивається.
Кожна з цих моделей не позбавлена як раціональної складової, так і недоліків.
Зберігати поточний статус-кво, який є в Україні, - не оптимальний варіант. Бо всі живуть на пороховій діжці. Держава і банки хвилюються, чи впорається ФГВФО зі страховими виплатами, якщо почнуться масові банкрутства під час валютних криз, які час від часу відбуваються. А вкладникам доводиться час від часу хвилюватися через чергові чутки, що "от-от" несподівано скасують гарантії за вже відкритими валютними вкладами.
Зрозуміло, що рубанути з плеча й несподівано скасувати гарантії за валютними депозитами навряд чи хто наважиться. Оскільки, намагаючись у такий спосіб вирішити одну проблему, можна створити ще більшу, спровокувавши відплив коштів з банків з усіма подальшими негативними наслідками.
Як тут бути? Очевидно, що варто рухатися до скасування гарантій за валютними депозитами в тій чи іншій формі, але поступово. Для цього, вважає Я.Колесник, краще дочекатися, поки питома вага валютних вкладів у депозитному портфелі фізосіб зменшиться принаймні до 30%.
Для стимулювання в тому числі процесів дедоларизації депозитного ринку НБУ вже підвищив норму резервування для валютних вкладів, а базові ставки для відрахувань банків у ФГВФО встановлено для валютних депозитів на вищому рівні, ніж для гривневих (0,8 та 0,5% відповідно). І це, як стверджує О.Ткаченко, приносить результат: якщо на початку року частка валютних вкладів у депозитному портфелі фізосіб становила 51%, то зараз - 45%.
Хоча при цьому заступник голови правління НБУ і зауважує, що директиви Євросоюзу передбачають гарантування вкладів тільки в національній валюті, проте він також наголошує, що відмова від гарантування валютних депозитів на сьогодні була б передчасним кроком для України.
У свою чергу, І.Князєва зазначає, що проблем не виникне, якщо звиклих до валютних вкладів клієнтів заздалегідь (не чіпаючи вже відкриті вклади) попередити про можливі нововведення, заодно прибравши й підґрунтя для постійних спекуляцій із цього приводу. Водночас топ-менеджер "Сбербанку Росії" закликає не переоцінювати можливу негативну реакцію вкладників на скасування гарантій. "Якщо НБУ, ФГВФО чи законодавці таку норму впровадять і населенню її нормально пояснять, її буде нормально сприйнято. Клієнти, які схильні тримати саме валютні кошти, а це в основному люди заможні, спокійно на це відреагують", - додає фінансист.
Водночас, як розповідають в інших банках, чимало й незаможних клієнтів теж надають перевагу розміщенню депозитів саме у валюті. А тому ця проблема (і спроби її вирішення) завжди матиме сильне соціально-електоральне звучання. Однак тут важливе не лише наближення президентських виборів. Від надто різких рухів у цьому питанні владу, швидше за все, утримуватиме й суто економічна складова.
Враховуючи очікуване згортання політики кількісного пом'якшення ключовими емісійними центрами світу (передусім Федеральною резервною системою США) та поточні ускладнення із залученням Мінфіном зовнішніх запозичень, саме валютні запаси внутрішнього (банківського) ринку стануть для уряду, зокрема в 2014 р., однією з ключових "подушок безпеки". За таких умов хвилювати зайве вкладників, коли подразників і так під зав'язку, - невиправдано ризиковано.
Все тільки починається?
"Насправді банкрутства банків відбуватимуться завжди. І це - нормальна ситуація, адже це ринок", - досить філософськи констатує Ігор Власюк, з яким важко не погодитися. І хоча це явище слід намагатися мінімізувати, з ним теж треба вміти жити. А тому удосконалення системи гарантування вкладів - це перманентний процес.
Його ж якість залежатиме від характеру та темпів удосконалення кожної з ланок цієї системи. У кожної з них свої завдання. Якщо для населення, як зазначалося, це, зокрема, підвищення власної фінансової обізнаності, то, наприклад, для ФГВФО - підвищення ефективності роботи з активами банків, що ліквідуються (частка відшкодування витрат, понесених фондом на виплату компенсацій вкладникам, поки що оцінюється в кілька відсотків порівняно з 85% у США). Для НБУ ж, підкреслює О.Паньков, - це підвищення якості банківського нагляду, що зрештою має не лише мінімізувати наслідки банкрутства окремих учасників ринку, а й запобігти їм.
Водночас наївно розраховувати на належну захищеність банківських вкладів без усунення таких усезагальних викликів, що вже давно набили всім оскому, як підвищення рівня захисту прав кредиторів (як і відповідальності менеджерів і власників банків), якості судочинства, боротьба з корупцією і т.ін. Тобто якість системи гарантування вкладів навряд чи може принципово відрізнятися від якості державних інститутів, банківської системи, усього суспільства. Це взаємопов'язані речі, які випливають одна з одної. І роботи у кожному з напрямів в Україні ще дуже і дуже багато.