Найближчим часом ландшафт української банківської системи може кардинально змінитися. Фінтехкомпанії, мобільні оператори, роздрібні мережі планують витіснити традиційні банки. Україна в цьому процесі - поперед планети всієї. Чого тільки варта гучна новина про створення колишніми власниками 3 інноваційного продукту - мобільного банку без відділень. Ця новина свого часу викликала велику хвилю коментарів про те, що традиційному банкінгу незабаром настане кінець.
Банки втрачають бізнес, якого з об'єктивних причин у країні й так не надто багато. За даними червневого Звіту про фінансову стабільність НБУ, у січні-травні 2017-го валові кредити українських банків скоротилися на 0,7% (з урахуванням курсових різниць). Економічне зростання є тим фактором, який міг би "розігнати" і банківську систему. Однак навіть найоптимістичніші прогнози зростання ВВП не дають підстав сподіватися, що "пиріг" попиту на фінансові послуги, від якого, крім банків, мріють "відкусити" нові гравці ринку, стане істотно більшим. Хороших позичальників більше не стає - за ними банки нині влаштовують справжнє полювання.
Частка банківського сектора може зменшитися з цілої низки причин. Банки тягне на дно тягар попередніх проблем - рівень непрацюючих кредитів. Постанова правління НБУ про визначення розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями призвела до істотного зростання портфеля, визнаного проблемним, він збільшився до рівня 57,7% кредитів банківської системи (станом на перше півріччя 2017-го). При цьому розмови про проблеми захисту прав кредиторів уже стали певним спільним місцем - у цьому надзвичайно болючому для банків питанні давно настав час перейти від слів до дій, інакше розраховувати на повноцінне відновлення їхньої кредитної активності немає сенсу.
Одна з можливих причин змін ландшафту - дисбаланс між регуляторними вимогами до банків та інших суб'єктів економічної діяльності. Не хочу ставити під сумнів, що посилення регуляторних вимог банківської системи - це виконання зобов'язань перед європейськими партнерами з посилення прозорості фінансових установ. Однак ці вимоги стосуються лише банків. А що ж корпорації, фінансові компанії, інші суб'єкти господарювання? Рух країни в Європу має їх стосуватися тією самою мірою, що й українські банки.
Виходить нерівномірний і несправедливий розподіл відповідальності. З одного боку, цілком виправдані заклики та посилення вимог до прозорості українських банків, а з іншого - закритість для громадськості левової частки корпоративного сектора, в якому повсюди компанії з незрозумілою структурою власності, відсутністю цивілізованого корпоративного управління, проблемами з оформленням активів і т.ін. За нинішніх умов банки таким позичальникам кредитів не дадуть - уже обпеклися 2008-го та 2014-го. Відкритих і прозорих позичальників дуже мало, от і не зростають портфелі українських банків, а перспектива зростання банківського сектора має незрозумілі перспективи. Гроші банків нині вкладаються виключно в ОВДП і депозитні сертифікати Нацбанку - інструменти із 100-відсотковою гарантією дохідності. У результаті банки перестають виконувати свою головну функцію - наповнювати кредитними ресурсами реальний сектор економіки. Вони просто деградують як організм, що не несе навантажень.
Нові гравці фінансового ринку також не зобов'язані дотримуватися повної прозорості. Банківські установи виконують вимоги фінансового моніторингу, законодавство з протидії відмиванню нелегальних доходів, вимоги з контролю операцій публічних осіб. Жодні інші організації фінансового сектора не зобов'язані дотримуватися цих вимог міжнародних і вітчизняних регуляторів. Але ж виконання норм прозорості - це не тільки додаткові витрати банків, а й уповільнення банківських процесів, що дуже не подобається клієнтам. Безумовно, у гонитві за швидкістю обслуговування "нові банки" на голову вищі за традиційні. Але хай там як, комплаєнс (від англ. compliance - виконання регуляторних вимог) безальтернативний для фінансових інститутів у всьому світі. Ми ж не хочемо бачити український фінансовий сектор обнесеною колючим дротом зоною відчуження, на кшталт північнокорейського?
Перш ніж організувати змагання між класичними банками та інноваційними фінансовими сервісами, держава повинна вирівняти стартові умови такої конкуренції. Надто довго обговорювалася ідея передати всі наявні фінансові організації під регуляторне крило Національного банку, і навіть багато чого робилося в цьому напрямі. Однак такого закону досі не прийняли, і дуже серйозний дисбаланс зберігається. Виходить, що хтось на конкурентному полі грає в шашки, а з іншого боку грають "у Чапаєва". І це поступово призведе до перекосу структури фінансового ринку на користь нових гравців. Та хто в такому разі кредитуватиме підприємства та громадян?
На окрему репліку заслуговують намір "Укрпошти" перетворитися на поштовий банк і відповідний законопроект. Знову на ринок хоче вийти небанківський інститут, який по суті банком бути не може. А якщо може, то лише за умови вливання в нього багатьох мільярдів гривень із і без того мізерного державного бюджету. Наприклад, у кожне банківське відділення має бути забезпечено два надійні канали зв'язку. Уявляєте, скільки потрібно інвестувати, щоб провести ці канали в більш як 11 тис. відділень "Укрпошти"? Навіщо нести такі витрати без будь-якої надії їх повернути? Невже тільки задля примарної надії підвищити в такий спосіб рентабельність цього держпідприємства?
Тут потрібно зазначити, що у світі існують приклади функціонування поштово-банківських установ. Але там вони повністю відповідають усім вимогам до банків у частині капіталізації, інфраструктури, прозорості, комплаєнсу, гарантій та ін. Нічого подібного в "Укрпошті" немає.
Як у відомому анекдоті, кожен має займатися своєю справою: хтось видавати кредити, а хтось торгувати насінням. Адже банки не займаються пересиланням поштових відправлень? Хоча в принципі можуть це робити: мають мережу відділень, служби інкасації, бази клієнтів тощо. Іти в новий бізнес - це завжди великі інвестиції та певний ризик. Добре, що це розуміють у Нацбанку, не підтримавши ідеї перетворення "Укрпошти" на банк. Регулятор відповідає за стабільність усієї системи та розуміє, що подібні експерименти можуть призвести до розбалансування вітчизняного фінансового сектора.
Головним аргументом авторів законопроекту про надання "Укрпошті" статусу банку є нібито турбота про сільське населення: називається цифра 14 млн сільських жителів, позбавлених банківських послуг. Насправді, за даними статистики, в Україні лише 13,1 млн жителів сіл (на початок 2017 р.), у багатьох з яких є банківські установи. Сільських відділень тільки Ощадбанку (який історично мав ширше покриття в сільській місцевості) налічується близько тисячі. Крім того, на цей час банки створюють відділення, які працюють не п'ять днів на тиждень, а "на вимогу": у спеціально обладнаних приміщеннях сільрад і навіть у форматі "банк на колесах" в автомобілях - з дотриманням усіх вимог НБУ. Такі формати роботи поліпшують економіку банківських відділень у невеликих населених пунктах, де попит не дає можливості створювати відділення, які працюють у звичайному п'ятиденному режимі.
Націоналізація Приватбанку призвела до того, що й без "Укрпошти" частка держави в банківському секторі перевищила всі можливі межі:
56% чистих активів і 62% депозитів населення. Це величезний ризик для стабільності держави загалом. Інвестиції держбюджету в націоналізацію найбільшого банку країни плюс уливання в інші держбанки вже становлять 38% ВВП. Невже потрібно ще багато мільярдів вкладень в "Укрпошту"? Державні банки вже фактично почали конкурувати між собою. Така конкуренція шкодить усім, адже в цих банків один власник - держава, а виходить, українські громадяни. Це зменшення доходів держбюджету. А якщо в цю конкуренцію ще вплутається й "Укрпошта", та ще й за умов гіперліквідності банківської системи...
Можна припустити, що якщо нинішні тенденції триватимуть, то фінансовий сектор України стане в основному державним, а приватна його складова буде представлена "новими гравцями". Державі доведеться нести значні витрати, щоб підтримувати державні банки на плаву - вони надто важливі, щоб "упасти". Нові фінкомпанії та мобільні оператори будуть монетизувати свою непрозорість і за рахунок цього витісняти традиційні банки з ринку. Тільки от у довгостроковій перспективі цей тренд може призвести до величезних фінансових потрясінь. Прийде такий собі фінансовий Petya, і зникнуть усі гроші українців у невідомому напрямку.
Так, українська банківська система, якою вона виглядає зараз, недосконала. Однак так-сяк, але їй усе-таки вдалося довести свою стійкість і зберегти стабільність. Попри численні кризи та "банкопад" останніх років, з допомогою суворих регуляторних норм переважній більшості українських громадян удалося уникнути втрат завдяки механізму гарантування вкладів. Цей механізм дав змогу зберегти соціальну стабільність і став "подушкою безпеки" для української фінансової системи. Нічого подібного нові фінансові інститути не пропонують. Без урегулювання питання нагляду над діяльністю цих фінансових установ і створення механізмів гарантування Україна може зіштовхнутися з проблемами, яких ще не знала її економіка. Уряд і Нацбанк повинні втрутитися, щоб зупинити сповзання в безодню.