Законодавча, економічна й політична сутність Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік і внесення змін до деяких законодавчих актів України», як і сам процес його прийняття, у новітній історії нашої країни — явище унікальне. А з погляду світової практики цей документ, безумовно, заслуговує на увічнення в Книзі рекордів Гіннесса. На мій погляд, він тривалий час зможе лідирувати в розділі бюджетних рекордів, що їх будь-коли встановлювали виконавча й законодавча влада окремо взятої держави. Причин для цього є кілька.
По-перше, поспіх, який відомо де й коли доречний. Замість звичайних 4,5 місяця щоденної копіткої роботи — лише 42 години агітаційного піару для «проходження» всіх етапів бюджетного процесу: внесення Кабінетом міністрів проекту до Верховної Ради, прийняття до розгляду, розгляд, затвердження й підписання закону президентом.
По-друге, використання законодавства як дишла: бюджет прийнято з порушенням восьми статей Конституції України, ігноруванням двох рішень Конституційного суду України, з необгрунтованою зміною понад ста законів.
По-третє, ігнорування реальної економіки: макроекономічні показники, за якими обраховано дохідну й видаткову частини, необгрунтовані й нереальні. Деклароване в законі підвищення номінальних основних державних соціальних стандартів відбуватиметься на тлі реального зниження прожиткового мінімуму під кінець року на 4—5%.
І по-четверте, підміна економіки популізмом. Загальновідомо, що державний бюджет — це концентроване вираження економічної політики в державі. Оскільки в нас її немає як такої, державна скарбниця стала джерелом матеріалізації передвиборних гасел однієї політичної сили на шкоду інтересам усього суспільства.
Безумовно, в тих, хто знайомий із процесом розробки та прийняття держбюджету не з чуток, можуть виникнути питання щодо позиції Рахункової палати, яка відповідно до норм Конституції України й закону про Рахункову палату мала здійснити експертизу й дати оцінку проекту бюджету. Відповім одразу: ми цю роботу виконали, але постановою Верховної Ради було ухвалено особливу процедуру розгляду закону, відповідно до якої Рахункову палату як учасника з цього процесу вилучили. Результати проведеного аналізу й експертизи державного бюджету виявилися незатребуваними. Однак, керуючись нормами законодавства, де принцип гласності є одним з основних у діяльності Рахункової палати, результати детального аналізу документа ми виносимо на обговорення широкої громадськості.
Легітимний — законний?!
Спочатку розглянемо питання про легітимність Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і внесення змін до деяких законодавчих актів України» (в одному законі — два закони). Відповідь на нього треба шукати передусім у Конституції України. Статті 92 і 95 Основного Закону цілком однозначно стверджують, що Державний бюджет України приймається винятково законами України й він не може бути складовою частиною якогось іншого закону.
Цю законодавчу норму підтверджують і 36 статей Бюджетного кодексу, де вживається поняття «Закон про Державний бюджет України». У статті 2 кодексу наголошується, що тільки законом про Державний бюджет України затверджуються повноваження органів державної влади здійснювати виконання державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Усі попередні 15 років цієї конституційної та законодавчої норми неухильно дотримувалися, й тільки законодавчий акт про Державний бюджет України на 2008 рік уперше став не окремим законом, а частиною іншого закону. Це на перший погляд невинне технічне нововведення насправді має глибинну правову основу й, природно, далекосяжні правові наслідки. Насамперед стає неможливим:
— застосування чинного законодавства для притягнення до відповідальності за порушення норм Закону України «Про Державний бюджет України»;
— забезпечення на законодавчому рівні контролю за виконанням закону про Державний бюджет України;
— застосування норм чинного законодавства до процедури внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Таким чином, уже в самій назві документа закладено принцип колективної безвідповідальності. Але це, як то кажуть, квіточки, а ягідки зібрано в розділі «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», де повністю ігноруються норми Конституції України, рішення Конституційного суду України та норми чинного законодавства. Зокрема, припинено дію положень понад ста законів України. Зокрема й тих, якими не допускається зниження рівня оплати праці й соціального захисту окремих категорій працівників, запровадження обмежень у частині пільг, компенсацій, гарантій соціальної допомоги, допомоги сім’ям із дітьми, інших виплат окремим категоріям громадян, що деякою мірою обмежує їхні конституційні права на гідний життєвий рівень.
Водночас Кабінету міністрів надано право на власний розсуд регламентувати норми щодо оплати праці, соціальних гарантій і пільг. Так що, шановні громадяни України, віднині ваш добробут залежить від Кабінету міністрів і особистої позиції Ю.В. Тимошенко, а не від Конституції чи відповідних законів.
Крім того, при аналізі економічних і соціальних наслідків реалізації розділу «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» стає очевидною відсутність будь-яких розрахунків на етапі підготовки проекту цього документа. Напевне, методика була одна: спочатку — загальне «обрізання» з одночасним закріпленням за собою права «карати й милувати». У результаті ми невдовзі можемо стати свідками того, як нібито ліквідовані пільги постановами КМ будуть, так би мовити, з панського плеча «милостиво даровані» Центрвиборчкому, працівникам прокуратури, судів та інших «потрібних структур».
Ну а ті, хто не потрапить під «руку, що дає» (а це близько 15 млн. громадян України), будуть позбавлені на цілий рік законних соціальних і економічних прав. Попри те, що стаття 64 Конституції України однозначно говорить: права громадян може бути обмежено, зокрема зупинено дію законів (або окремих положень), тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану на короткий термін. Тож громадяни нашої держави мають повне право звернутися до уряду за роз’ясненнями з приводу того, який стан запроваджено в нашій країні — воєнний чи надзвичайний?
І якщо врахувати, що закон про держбюджет багато фахівців називають фінансовою конституцією країни, яка може бути такою за визначенням лише тоді, коли вона легітимна, що в перекладі з англійської означає «має довіру», виникає запитання — про яку довіру за наявного грубого нехтування Конституції й законів України може йтися? Тому прийнятий документ можна назвати хіба що БЮТжетом (за ім’ям ініціаторів його прийняття), але аж ніяк не держбюджетом на 2008 рік.
За назвою — новий, за змістом — старий
Кампанія з дострокових парламентських виборів пройшла в атмосфері тотальної критики соціально-економічної та бюджетної політики, здійснюваної урядом В.Януковича. Головним напрямком удару опоненти обрали проект закону про Державний бюджет на 2008 рік, розроблений і поданий Кабінетом міністрів до Верховної Ради у вересні минулого року. До речі, більшістю голосів прийнятий до розгляду.
Найбільш м’якими словами, які вживали опоненти на його адресу, були «непрофесійний», «антинародний» тощо. Далі перелічувати не буду, в нас усіх ще свіжі в пам’яті ці епітети. Природно, що гасло «Даєш країні альтернативний бюджет!» стало одним із головних інструментів боротьби проти тих, хто представляв провладну команду.
В очікуванні нового держбюджету корабель бюджетного процесу ліг у дрейф на три з половиною місяці. Всі причетні до системи державного управління, багатомільйонна армія пенсіонерів, працівники бюджетної сфери завмерли в трепетному очікуванні. І от за п’ять днів до Нового року проект альтернативного Державного бюджету України було подано Кабінетом міністрів до Верховної Ради. Але при детальному аналізі поданого документа стало очевидним, що він практично є копією старого проекту бюджету, який пролежав у парламенті три з половиною місяці. А ноу-хау «нового проекту» полягає в політиці рішення — матеріалізації передвиборних гасел через державну скарбницю й понівечену нормативно-правову базу.
Уряд представив парламенту новий проект держбюджету, не змінивши жодного макроекономічного показника. Основні принципи грошово-кредитної політики як були, так і залишилися без зміни. Державної програми соціально-економічного розвитку як не було, так і немає. Більш того, самі бюджетні призначення не зазнали кардинальних змін.
Будівлю «нового» бюджету споруджено на старому фундаменті. Макропоказники не відкориговано навіть з урахуванням очевидного підвищення ціни імпортованого природного газу до 179,5 дол. США за тисячу кубометрів. Не оцінено вплив цього чинника насамперед на промисловість, економічний розвиток загалом, його фінансові результати, зовнішньоторговельний і платіжні баланси.
Законом передбачено продовження практики використання бюджетних коштів на неповоротній основі окремими галузями економіки у вигляді всіляких субсидій і дотацій. Їх плановий обсяг зріс проти 2007 року на більш як 2 млрд. гривень, або на 13%. Але на ефективності, поліпшенні їхньої роботи ці вливання навряд чи позначаться.
Візьмімо, приміром, вугільну галузь, де грошові потоки й, відповідно, рівень корумпованості — одні з найвищих у державі. За останні чотири роки обсяги державної підтримки собівартості вуглевидобутку зросли майже вчетверо: в бюджеті 2008 року вони становлять понад 3,8 млрд. гривень проти одного мільярда в 2005-му.
При цьому видобуток вугілля, навпаки, скорочується — з 78 млн. тонн у 2005 році до 69,1 млн. тонн у 2007-му. І хоча Мінвуглепром на 2008 рік запланував видобути 90 млн. тонн вугілля — цей показник, як і в минулі роки, слід розглядати швидше на рівні прожектів, тобто він залишиться невиконаним.
Таким чином, кількість державних коштів, які виділяються на одну тонну видобутого вугілля, з 12,2 грн. у 2005 році зросла до 36,7 грн. у 2007-му, а за планом на 2008 рік ця цифра становить 42,6 грн. Але фактично вона буде набагато вищою, оскільки планових показників видобутку вугілля вкотре не буде досягнуто. І це при тому, що на державних шахтах нині видають на-гора трохи більше половини вугілля (57,8%), і цей показник із кожним роком зменшується.
Як відомо, прийнята 2001 року державна програма «Вугілля України» передбачала поетапне збільшення видобутку вугілля, й за рахунок цього — зниження його собівартості. Обсяги бюджетних коштів на ці цілі поступово мали зменшуватися. На практиці все вийшло з точністю до навпаки. Бюджетна програма перетворилася на джерело дармових грошей для найбільш недбайливих господарників, адже головним критерієм надання держпідтримки, всупереч державній програмі, виявилася збитковість підприємств.
Отакі економічні парадокси: що більші збитки — то більше виділяється бюджетних грошей на їх покриття. По суті, на держбюджет попросту «навісили» утримання вуглевидобувних підприємств, що створює живильне середовище для корупції. Проведений Рахунковою палатою аудит виявив незаконне використання відповідних бюджетних коштів у 2005—2006 роках на загальну суму понад 2 млрд. гривень.
Кількаразові перевірки, проведені Рахунковою палатою, свідчать, що, попри значну державну підтримку не тільки вуглевидобувної галузі, а й агропромислового комплексу, а також інших галузей промисловості, їхнє фінансове становище не поліпшується. У цій ситуації, з огляду на обмеженість коштів, треба чітко визначитися з пріоритетами в бюджетних інвестиціях і розробити критерії оцінки ефективності їх використання.
Не передбачено істотних змін у формуванні місцевих бюджетів і міжбюджетних відносинах. Триває централізація ресурсів у державному бюджеті з подальшим їх перерозподілом через механізм трансфертів.
Водночас, порівняно з варіантом попередників, доходи бюджету номінально збільшено всього на 8,8 млрд. гривень. Насамперед збільшення сталося за рахунок таких специфічних джерел, як включення до спеціального фонду 6 млрд. грн. заборгованості за податком на прибуток, ПДВ і рентними платежами, а також реструктуризованих податкових зобов’язань з рентної плати за транзит природного газу.
Проте реальні доходи зведеного бюджету на 2008 рік, приведені в порівнянні умови, з урахуванням прогнозованої інфляції, поточного року знизяться на 2%, а державного бюджету — на 3,4% при прогнозі економічного зростання на рівні 6,8%. У результаті реальні видатки держбюджету зменшаться на 5,1%.
Очевидною є потреба переглянути макроекономічні показники та скоригувати грошово-кредитну політику. Головна мета цієї роботи — мінімізувати інфляційну спіраль.
Не повинно бути протистояння між урядом і НБУ в питаннях їхньої відповідальності та впливу на інфляційні процеси. Яка користь для населення від марних дискусій у пресі державних чоловіків про роль тієї чи іншої інституції в зростанні цін на споживчому ринку? Народу, а отже, й державі потрібна вивірена єдина політика, а не мудроване теоретизування, не зовсім зрозуміле навіть вузькому колу фахівців.
І, звісно ж, не можна нехтувати оцінку впливу вповільнення темпів розвитку світової економіки, обмінного курсу через високий рівень доларизації української економіки. Не можна, але чомусь знехтували. Адже команда, яка складає «новий проект» бюджету, далеко не новачок у державній бюджетній політиці. Наприклад, головний «бюджетотворець» В.Пинзеник займається цим процесом майже 15 років на високому державному рівні.
Схоже, і політикум, і управлінців влаштовує ситуація, коли наприкінці року під гаслом «даєш бюджет» можна оптом і вроздріб протягнути через парламент, нехтуючи норми Конституції, найнеймовірніші поправки до чинного законодавства. Причина такого правового нігілізму криється у кричущій безвідповідальності всіх гілок влади разом з політиками й чиновниками-виконавцями. А політичні амбіції «керманичів» та їхня абсолютна безвідповідальність стали основною причиною створення «багато галасу даремно».
Соціалізація за рахунок експропріації!
Навіщо всупереч конституційним нормам, людській моралі, професіоналізму було піддано «килимовому бомбардуванню» й понівечено законодавче поле соціальних гарантій і соціального захисту населення? На це запитання БЮТжетотворці відповідають (з усіх трибун і в засобах масової інформації): заради підвищення соціальної спрямованості бюджету. А що відбувається насправді?
Розрахунки, виконані фахівцями Рахункової палати, свідчать, що загалом питома вага соціальних видатків у держбюджеті 2008 року становить 55,5, а без урахування компенсації вкладів населенню — 52,1%. Тоді як у держбюджеті 2007-го питома вага соціальних видатків становить 53,4, а в порівнянних умовах — 52,9%. Таким чином, соціальні витрати 2008 року зменшилися на 0,8 відсоткового пункту.
Розрекламоване підвищення розмірів основних державних соціальних стандартів проведено в умовах реального зниження прожиткового мінімуму внаслідок галопуючої інфляції, а підвищення це має відбуватися в поточному році чотири рази — починаючи з 1 січня (592 гривні) й закінчуючи 1 жовтня (626 гривень). Таким чином, розмір прожиткового мінімуму в 2008-му номінально збільшиться на 5,7%. З урахуванням тільки прогнозованої інфляції в розмірі 9,6% у реальному вираженні прожитковий мінімум знизиться на 3,6%. Аналогічно, розмір мінімальної пенсії за віком номінально зросте на 6%, але реально внаслідок інфляції знизиться на 3,3%. І це при тому, що прогнозована інфляція, яку закладено в розрахунках, мінімальна й абсолютно нереальна.
Крім того, відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», вартісні розміри набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціально-демографічних груп із використанням натуральних показників і норм споживання мають переглядатися не менш як один раз на п’ять років. Востаннє ці показники переглядалися в 2000-му.
Аналогічна картина і з розмірами мінімальної заробітної плати, яка є головним базовим показником для більшості розрахунків у системі соціальних гарантій держави. Її розмір у 2008 році передбачено збільшити порівняно з середньомісячними розмірами в 2007-му на 23,8%. Однак показник минулого року, який є базою для розрахунків на 2008 рік, розраховувався, виходячи з прогнозного рівня інфляції минулого року 7,5%, тоді як фактичний рівень становив 16,6%.
До цього додам, що з 1 травня поточного року основна частина соціальної допомоги надаватиметься лише тим категоріям населення, сукупний дохід сім’ї яких у розрахунку на одну людину не перевищить розмірів доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. А це лише 890 гривень. Проведений аналіз показує, що запровадження «колективної сімейної відповідальності» у цьому питанні обмежить кількість одержувачів соціальних гарантій як мінімум на 25%.
Та й це ще не все. Фактичне зниження рівня оплати праці та соціального захисту громадян проводитиметься за рахунок запровадження обмеження з надання компенсацій, гарантій, пенсій, соціальної допомоги, зокрема, військовослужбовцям, науковим і педагогічним працівникам, студентам та іншим далеко не високооплачуваним категоріям громадян. Як то кажуть, під роздачу потрапили такі «олігархи», як інваліди та учасники війни, чорнобильці, всі державні службовці, крім народних депутатів України.
Про проблему державної служби слід сказати особливо. Створюється враження, що хтось задався метою зробити все можливе, щоб талановиті та здібні пішли з цієї сфери. Не кажучи про те, що рік у рік не вирішується питання гідної оплати праці держслужбовця, ми законодавчо обмежуємо розмір його пенсії, проводячи, таким чином, зрівнялівку та позбавляючи працюючих як стимулів, так і перспективи служби.
Тільки за 2005—2007 роки внаслідок плинності кадрів склад державних службовців помінявся практично наполовину. За власним бажанням звільнилися з державної служби 46%. Це, до речі, були не найгірші працівники, а основною мотивацією такого кроку для них став низький рівень оплати праці. У ситуації, що склалася, урізувати гарантії соціального забезпечення держслужбовців — те саме, що знищити систему державного управління.
БЮТжетотворці повинні, зобов’язані знати, що кадри державної служби — це ключовий елемент у системі державного управління; саме від них здебільшого залежить послідовний і стійкий розвиток країни. Невідомо, коли в країні буде професійна армія, але те, що з таким підходом через кілька років доведеться здійснювати призов на державну службу, — можна гарантувати.
Ми згадали лише про один із проміжних наслідків дії спотвореного законодавчого поля в частині соціальних гарантій і соціального захисту. А залишається ще й «громадье планов» з виконання основних обіцянок політичної сили, представник якої нині очолив уряд.
Ощад-фішка
Одним із найголовніших гасел передвиборної кампанії БЮТ та її лідера були обіцянки та гарантії погашення впродовж двох років знецінених вкладів населення. Напрям «головного удару», а точніше, передвиборного піару, безумовно, було вибрано правильно: практично кожна сім’я, а точніше, 50 млн. вкладників України в одну мить втратили свої заощадження. Багато хто з них не втрачав надії, що знайдеться політична сила, яка одним із головних пунктів своєї програми порушить питання компенсації втрачених коштів.
Саме ті, хто повірив обіцянкам БЮТ, і стали основним електоратом цієї політичної сили. Шкода лишень, що багато хто, зокрема, ініціатори «благодіяння», забули досвід вирішення цього питання в попередні роки.
У державному бюджеті на 2005 рік було передбачено 500 млн. гривень «живими» грошима і 6 млрд. — для взаємозаліку заборгованості громадян за житлово-комунальні платежі на погашення знецінених вкладів в Ощадбанку СРСР. Потім, напевно, автори злякалися через 6 млрд. гривень, і вони ініціювали зменшення цієї цифри до 3 млрд.
Тобто на 2005 рік на ці цілі було передбачено 3,5 млрд. гривень. Для порівняння: за весь період із моменту визначення державних гарантій на повернення цих заощаджень із 1997-го по 2004 рік у державних бюджетах виділялося на ці цілі всього 2,7 млрд. гривень, а дійшло до громадян значно менше — 1,8 млрд.
Рахункова палата в 2006 році перевірила, як же уряд Юлії Тимошенко і Міністерство фінансів Віктора Пинзеника організували роботу з реалізації цих зобов’язань перед громадянами і чого в результаті домоглися.
Для початку відразу зазначимо, що з 3,5 млрд. гривень, передбачених у Державному бюджеті України на 2005 рік, до людей так і не дійшло 2 млрд. А це означає, що не отримали обіцяної компенсації 2,9 млн. громадян.
Кращого, до речі, і не слід було очікувати хоча б тому, що процедура виплати коштів розроблялася Кабінетом міністрів України та Міністерством фінансів упродовж п’яти-семи місяців. Левова частка грошей була перерахована Мінфіном Ощадбанку наприкінці грудня, коли ці кошти вже технічно неможливо було використати, і 340 млн. гривень із 500 млн. повернулися на рахунки уряду.
Та найголовніше — це те, що роками не проводиться інвентаризація вкладів і, як наслідок, так і не створено реєстр вкладників. До чого це призводить? До того, що не гроші, гарантовані законом, йдуть до вкладників, а люди оббивають пороги ощадкас із простягнутою рукою.
До болю схожа ситуація повторилася й у 2006 році, коли з 1,6 млрд. гривень, передбачених у держбюджеті, до людей не дійшли 820 млн. гривень (більш як половина), тобто понад 2 млн. громадян були позбавлені права на гарантовані виплати.
Знову, як і в 2005 році, для прийняття стандартного порядку виплати цих коштів уряду та Мінфіну знадобилося майже сім місяців. У грудні були перераховані 60% із 600 млн. гривень «живих» грошей, і, природно, майже всі вони (330 млн. гривень) повернулися на рахунки уряду.
Не хотілося б переходити на персоналії, але складається враження, що цей стиль супроводжує Віктора Михайловича Пинзеника на всіх етапах його досить частого приходу у виконавчу владу. Більш того, такий приклад, немов інфекція, вражає тих, хто приходить йому на зміну в Мінфіні.
У 2007 році процес виплати грошей як повернення знецінених вкладів громадян було організовано краще, проте однаково до людей не дійшло майже 150 млн. гривень.
Який же результат настільки «титанічної» роботи уряду та Мінфіну за вже 11 років розв’язання проблеми? Підсумуємо. З 1997-го по 2007 рік у бюджетах держави передбачалося 8,4 млрд. гривень на виплату знецінених вкладів, а дійшли до людей тільки 4,6 млрд. гривень. Тобто 3,8 млрд. «заблудилися» в урядових і міністерських кабінетах. Однак за цими сумами — проблеми мільйонів громадян нашої країни, більшості з яких компенсаційні гроші хоча б трохи, але полегшили існування.
Приступивши до реалізації передвиборних обіцянок і занурившись у реальність, автори знизили масштаби розрекламованих обіцянок і заяв — від повного повернення вкладів до 1000 гривень у грошовій формі цього року. Повернення заощаджень здійснюватиметься за прийнятим ще десять років тому співвідношенням: 1 радянський карбованець — 1,05 гривні, оскільки діючі норми про їхню індексацію законом про держбюджет на поточний рік призупинено. З огляду на зміни у вартості таких товарів найпершої необхідності, як хліб, молоко, соняшникова олія та інші, коефіцієнт перерахунку має становити не менш як 12—15. Навіть без урахування індексації (вважатимемо її деталями-дрібницями, які мають залишитися непоміченими в масштабному проекті з великих цифр) вартість обіцяного в 2008 році становить не менш як 25 млрд. гривень «живими» грошима.
Як відомо, законом про держбюджет 2008 року передбачено спрямувати на ці цілі 8 млрд. гривень, із них 6 млрд. — за рахунок коштів загального фонду держбюджету, а ще два — за рахунок коштів спеціального фонду для надання субвенцій місцевим бюджетам з метою проведення безготівкових розрахунків за житлово-комунальні послуги. Крім того, планується здійснити додаткові компенсаційні виплати за рахунок надпланових надходжень від приватизації.
Щодо останнього, то тут суцільна загадка. На словах при розгляді бюджету було озвучено 12 млрд. гривень. У бюджеті ця цифра відсутня, є тільки план надходжень від приватизації, який у статті 22 закону встановлено в розмірі 8,6 млрд. грн., а в додатку №2 до закону навіть трохи збільшено, до 8,9 млрд. Ця розбіжність зайвий раз ілюструє якість закону про держбюджет-2008.
Ці «неточності» уже підправив Кабінет міністрів України, визначивши своєю постановою до продажу пакет державних акцій 19 підприємств. Пакет сформований, як то кажуть, «для себе»: тут і залишки всіх непроданих обленерго, і ВАТ «Укртелеком», який от уже років десять продається, і виведений з-під продажу указом президента України в 2007 році Одеський припортовий завод, і багато інших підприємств. Та навіть із цими неузгодженостями і вилученням коштів від приватизації на цілі погашення знецінених вкладів грошей просто не вистачить, адже треба ще й дефіцит державного бюджету фінансувати.
Напевно, тому уряд вирішив повернутися до системи взаємозаліків, і насамперед у розрахунках за житлово-комунальні послуги та енергоносії. До тієї системи, яка в 2005 році призвела до зловживань і порушень і заборонена Бюджетним кодексом України як форма розрахунку. З огляду на величезні суми запланованих взаємозаліків, систему їхнього проведення, неважко прогнозувати масові порушення в цьому процесі. Та кого це хвилює? Цілі визначено, влада в руках — отже, тільки вперед!
Ніхто з офіційних осіб Кабінету міністрів України поки що не говорить про ризики та наслідки цього процесу, та вони очевидні. Насамперед у питаннях гасіння пожежі інфляції, яка за останні п’ять років досягла найбільших розмірів і стала основною стратегічною проблемою економічного зростання, поліпшення соціального забезпечення населення. Заходи для гасіння цієї пожежі не вироблені та не визначені, триває марна дискусія, хто винен. Пожежа палає, і водночас її підживлюють пальними матеріалами у вигляді величезних сум, які повертаються за вкладами.
Отже, на одному з джерел фінансування реформи житлово-комунального господарства можна ставити хрест. «Живі» гроші платежів стануть краплею в морі на тлі багатомільйонних заліків, отже, де-факто житлово-комунальна реформа поки відкладається в повному обсязі на невизначений час.
Про моральний аспект компенсації вкладів говорити важко, але на 17-му році становлення ринкової економіки півкраїни вишикувалося в черзі. І це — не із серіалу телевізійного каналу «Ностальгія», це реалії. Ті, хто стоїть у черзі, — здебільшого люди похилого віку. На жаль, для декого з них ця черга виявилася останньою в житті. Та кого це хвилює? Основне — результат. І його буде забезпечено, попри будь-які негативні економічні та моральні наслідки.
По-перше, підтримка громадської думки вже є і буде впродовж усього періоду виплати грошей, допоки вони не закінчаться.
По-друге, процес виплат неможливо перервати, оскільки сформовано думку «не дали», «не встигли».
По-третє, попри всі економічні та моральні наслідки зроблених виплат, у пам’яті людей залишиться одне: «А вона почала платити». Хочемо ми чи ні, але черги у відділення Ощадбанку — це своєрідні політичні сходки під гаслом «Вона платить». Отак реалізується теза «Немає в революційних виборів початку, немає у виборчого процесу кінця».
Час «Ч», або 1 березня
Автори Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік і внесення змін до деяких законодавчих актів України», усвідомлюючи його якість і насамперед незбалансованість і нереальність закладених основних показників, передбачили в прикінцевих положеннях розробку впродовж двох місяців законопроекту про внесення до нього змін. І ми сподіваємося, що зміни розпочнуться з макроекономічних показників і закінчаться дефіцитом бюджету до рівня нижчого за 2%. Іншими словами, процес зміни має бути на рівні складання нового державного бюджету на 2008 рік.
При цьому слід враховувати, що затвердження бюджету на поточний рік 28 грудня 2007-го ще не свідчить про те, що країна з 1 січня почала жити за новим бюджетом. Може, для необізнаних це буде новиною, але фахівцям відомо, що для затвердження кошторисів усіх бюджетних установ, складання і затвердження бюджетного розпису, опрацювання всіх технологічних питань на рівні Держскарбниці потрібно півтора-два місяці. Тому на сьогодні бюджетні установи фінансують за тимчасовим розписом.
Таким чином, якщо в березні поточного року і внесуть зміни до прийнятого держбюджету, то нові правила гри фактично почнуть діяти для бюджетної сфери тільки із середини травня. Хоч би що проголошувалося, але в першій половині року бюджетного дива очікувати не слід.
У будь-якому разі Рахункова палата, керуючись чинним законодавством, у стислий термін провела експертизу затвердженого закону про Державний бюджет України на 2008 рік і відповідних законодавчих актів. Висновок колегії Рахункової палати направлено у Верховну Раду та уряду. Сподіваюся, його використають під час підготовки змін до закону, передбачених у його прикінцевих положеннях...
Необхідно нарешті розібратися з бюджетними програмами. Відповідно до вимог статті 10 Бюджетного кодексу, починаючи з 2002 року витрати державного бюджету планують, затверджують і здійснюють у розрізі бюджетних програм.
У бюджеті 2008 року передбачено, що 98 головних розпорядників виконуватимуть 887 бюджетних програм. Проте згадані «бюджетні програми» належним чином не узгоджені з діючими загальнодержавними програмами економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища.
Відповідно до статті 85 Конституції України, затвердження загальнодержавних програм належить винятково до повноважень Верховної Ради України. Проте переважну частину держпрограм затверджено Кабінетом міністрів України, хоча, відповідно до статті 116 Конституції України, уряд має право лише розробляти їх і виконувати ті, які вже затверджені законодавчим органом.
На 2008 рік за рахунок коштів держбюджету передбачається фінансування 124 державних програм, з яких 21 затверджено Верховною Радою України (законами — 19, постановами — дві); дев’ять — указами президента України, 94 — Кабінетом міністрів України (постановами — 91, розпорядженнями — три). На практиці більшість із таких програм є зведеними розрахунками потреб у фінансуванні за окремими напрямами використання бюджетних коштів; вони не повною мірою враховують вимоги Закону України від 8 березня 2004 року «Про державні цільові програми», що робить процес їхнього виконання непрозорим і ускладнює контроль за використанням бюджетних коштів. Тому й тут потрібен детальний перегляд.
І нарешті, не можна не згадати про діючу систему держзакупівель. Не вдаючись у деталі, скажу лише одне: система держзакупівель у бюджетній сфері, по суті, є елементом виконання бюджету, а це, як відомо, прерогатива виконавчої влади. Тому, наділивши Тендерну палату її нинішніми повноваженнями, законодавці фактично допустили до процедур виконання бюджету громадську організацію, яка підмінила виконавчу владу. Залишилося підключити ще парочку громадських організацій до стягування податків і оплати бюджетних витрат — і на питаннях державної бюджетної політики можна ставити хрест.
При доопрацюванні бюджетного закону необхідно також врахувати вразливість вітчизняної економіки до коливань зовнішньої кон’юнктури, зростання вартості імпортованого природного газу, нестабільність світових фінансових ринків, що ускладнюватиме успішне виконання державного бюджету.
Цілком неприпустима відсутність довгострокової програми — стратегії соціально-економічного розвитку країни. Практично через кожні два роки країна змінює курс свого розвитку, починаючи все з чистого аркуша.
Такий стан справ треба змінювати вже сьогодні. Не розв’язавши цих проблем, Україна житиме в системі переверненої піраміди, коли економіка не є концентрованим вираженням політики, а політичні амбіції задовольняються за рахунок соціально-економічного розвитку країни, за рахунок людей.