Слабкодухих і бухгалтерів просимо не читати, а для інших — повідомляємо.
Із 2007 року в країні варто очікувати запровадження податків на спадщину, на подарунки, на операції з майном і нерухомістю, а також єдиного соціального податку, за якого сукупна ставка cоцвідрахувань «зменшиться залежно від фінансових можливостей фондів соціального страхування і державного бюджету».
Планується також «поступове приведення тарифів на електроенергію і цін на природний газ, тарифів на житлово-комунальні послуги для всіх категорій споживачів до економічно обгрунтованого рівня» (читачі напевно знають, що це таке. — Н.Я.) і «підвищення ролі» рентних платежів і плати за землю у формуванні бюджету.
У соціальній сфері — збільшення до кінця року мінімальної зарплати не менш як до 450 гривень і щоквартальної індексації прожиткового мінімуму відповідно до рівня інфляції. А також — увага! — «законодавче врегулювання питань упровадження єдиного порядку призначення і перерахунку пенсій для всіх категорій пенсіонерів».
У сфері бюджетній — збільшення обсягу держкапвкладень і реформування вищої школи, зокрема позбавлення вузів статусу бюджетних установ...
Як на мене, лишилося тільки з’ясувати, як називається та країна, в якій 2007 року все це «приведення», «впровадження» і «врегулювання» станеться.
Прем’єр Юрій Єхануров і міністр фінансів Віктор Пинзеник свято вірять, що це — Україна. Саме їхніми підписами увінчано документ, з якого я процитувала лише частину запропонованих нововведень. Правда, документ під назвою «Проект Основних напрямків бюджетної політики на 2007 рік» — місячної давнини, від 17 травня 2006 року. А це в нинішніх українських умовах пояснює дуже багато що.
У попередні роки (я маю на увазі період після введення в дію Бюджетного кодексу і до початку 2006 року) Бюджетній резолюції надавалося досить важливе значення. Урядові чиновники щосили намагалися вкластися у відведені законом терміни подачі документа до парламенту — не пізніше, як за чотири робочі дні до парламентських бюджетних слухань, які, у свою чергу, слід проводити не пізніше 1 червня. Депутати дуже прискіпливо аналізували резолюцію і супроводжували її такою кількістю поправок і пропозицій, що вихідний текст змінювався майже до невпізнанності.
Словом, усі були при справах, однак, незважаючи навіть на цілодобовий режим роботи бюджетного комітету і Мінфіну, результат насправді виявлявся досить скромним. Кабмін не поспішав збільшувати дефіцит, щоб, на вимоги депутатів, знаходити додаткові кошти на фінансування різних галузей; парламент не квапився з такою великотрудною справою, як ухвалення податкових законів і розширення податкової бази; президент лякав і одних, і других, що не підпише бюджетного закону, підготовленого на старій податковій основі. А нову «основу» — знову ж таки за законом — необхідно не лише прийняти, а й встигнути оприлюднити в пресі не пізніше 15 серпня...
Однак щороку бюджет підписувався. І пристойностей при прийнятті Бюджетної резолюції дотримувалися.
Сьогодні, на жаль, усім не до пристойностей. Проект Основ бюджетної політики на наступний рік зареєстрований у парламенті 17 травня ц.р., але на цьому процес і призупинився — ні парламентських слухань до 1 червня, ні внесення депутатських пропозицій. У рамках бюджетно-резолюційного дійства, яке зазвичай триває місяць, Верховна Рада заслуховує також звіт міністра фінансів про виконання бюджету за минулий рік. Нині ситуація унікальна: Віктор Пинзеник рапортуватиме про свою роботу, тоді як у минулі роки міністру фінансів доводилося доповідати про роботу свого попередника. Проте кому доповідати і коли, якщо Верховна Рада так і не може розпочати повноцінну роботу?
Хто узагальнюватиме пропозиції до Бюджетної резолюції, якщо не тільки не сформовано бюджетний комітет ВР, а й сам список парламентських комітетів не затверджено?
Те саме стосується і закладених у Бюджетну резолюцію пропозицій з удосконалення, перегляду, оптимізації, впровадження та ін. Дуже багато з них дійові, але непопулярні. А депутати, як відомо, надто переймаються своїм іміджем. Чи знайдеться 226 бажаючих, приміром, розбиратися з акцизним законодавством і збільшувати акцизи на «шкідливі», як зазначено в пояснювальній записці до документа, товари (читай — алкоголь, пиво, тютюн)? І вдосконалювати, як це пропонується Бюджетною резолюцією, спрощену систему оподатковування? Я вже не кажу про ліквідацію всіх спеціальних пенсійних законів і переведення всіх пенсіонерів на загальну систему: на позитивне вирішення такого суспільно гострого питання може розраховувати лише такий невиправний оптиміст і закоренілий реформатор, як Віктор Пинзеник.
Багато із кабмінівських пропозицій на 2007 рік було б правильніше назвати середньо- і довгостроковими. І не пороти гарячки з їхньою реалізацією, тим більше в такій непростій політичній ситуації. Хоч би з ким із експертів розмовляла, всі за голову хапаються у зв’язку з таким поставленим у документі завданням, як «приведення системи субсидування і підтримки сільськогосподарських товаровиробників у відповідність до норм СОТ і ЄС». Що ж, коли розробники документа хотіли блиснути своєю ерудицією, то нічого не скажеш — вийшло! А от як бути з розумінням того, що криється за цією зовні привабливою формулою, скільки самих тільки законодавчих і нормативних актів слід прийняти, аби втілити її в життя?
Елементарний приклад. Скільки років потрібно в українських умовах, щоб прийняти всі необхідні технічні стандарти на сільськогосподарську і харчову продукцію, без якої товаровиробник у ЄС і кроку зробити не може? Поки що таких стандартів в Україні — усього 7%. Це до відома тих, хто прагне вже 2007-го привести наш агросектор «у відповідність»...
Досить важливе й інше запитання — а з яким кадровим потенціалом ми збираємося здійснювати такі масштабні плани? Про несформовані комітети Ради вже згадувалося. Хоча, щоб устигнути до 15 серпня або взагалі до кінця року, вони, за ідеєю, уже мали б упритул займатися і уніфікацією пенсійного законодавства, і підготовкою законів про оподатковування. Проте є приклади і з іншої парафії.
Не без підстав вважаючи, що 2006-й, через підвищувані два роки поспіль соціальні стандарти, буде фінансово складним, Мінфін запропонував установити дефіцит бюджету на рівні не вище 2% ВВП. Який, цитую, «фінансуватиметься переважно за рахунок джерел, не пов’язаних із внутрішніми і зовнішніми запозиченнями (надходжень від приватизації)». Що ж, приватизаційні гроші — це завжди непогано. Однак чи реально на них розраховувати, коли біля приватизаційного керма соціалісти?
Цифри — уперта річ. За станом на кінець травня 2006-го, ФДМ перерахував до бюджету 93 млн. гривень від приватизації — за річного плану понад 2 млрд. Країну продовжують рятувати мільярди від «Криворіжсталі». Однак чого слід очікувати 2007-го, коли кошти від продажу комбінату закінчаться, а нових приватизаційних грошей на покриття бюджетного дефіциту знадобиться ні багато ні мало — близько 10 млрд. грн.? Різкого збільшення рівня зовнішніх запозичень, переконаним супротивником якого є нинішній міністр фінансів?
Теоретично правильними виглядають соціальні плани уряду на наступний рік. Якщо коротенько, то нинішня виконавча влада упевнена, що настав час вирівнювати макроекономічні пропорції. Тому в 2007 році буде обрано курс на «скорочення розриву між реальним зростанням ВВП і заробітної плати. Якщо 2005 року цей розрив становив майже 18 процентних пунктів, то 2007 року він прогнозується на рівні 2,5 процентного пункту». «Зазначене, — читаємо далі в пояснювальній записці до Бюджетної резолюції, — має забезпечити збалансованість внутрішнього попиту і пропозиції на ринку товарів і послуг України та сприяти припиненню інфляційних процесів».
Ну а якщо відволіктися від економічно грамотних і коректно сформульованих тез і виглянути у вікно... Надворі — літо 2006-го, яке затьмарилося небаченим за останні роки зростанням тарифів, насамперед на послуги й енергоносії. Найімовірніше, ця тенденція триватиме і восени, але вже у сфері споживчих товарів, і викличе масове невдоволення українських громадян. А отже, і бажання різних політичних сил на цьому невдоволенні поспекулювати, різко підвищивши градус негативістських настроїв у суспільстві...
Не піддатися популістським спокусам, зберегти макроекономічну стабільність, забезпечити реальну збалансованість бюджету, що, до речі кажучи, є першим пунктом у переліку першочергових завдань бюджетної політики на наступний рік, зможе лише сильна й авторитетна в народі влада. Чи стануть такою владою групки політиків, котрі от уже два місяці не можуть дійти спільної думки?
А тому давайте відкладемо вбік досить-таки добротно зроблену працю — «Проект Основних напрямків бюджетної політики на 2007 рік». Її час ще не настав. І не стільки у вузькому, сьогохвилинному, скільки в більш глобальному сенсі.
Країна вже давно сита розмовами про реформи, програмами до 2011-го і стратегіями до 2030-го. Побачити б, як ці реформи робляться з розумом!