Нарешті ринок продажу проблемної заборгованості повернувся до витоків нормального регулювання, і проблемні борги банків можна буде продати за правом переуступлення — на підставі договорів купівлі-продажу. Це стало можливим завдяки постанові Великої палати Верховного суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 і постанові Великої палати Верховного суду від 08.06.2021 у справі №346/1305/19 якими суд розмежував поняття факторингу та права уступки.
Таке розмежування — звична європейська практика, адже подібний формат влаштовує всіх. І банк, якому не властиві функції «вибивання» або відсуджування боргів. І інвестора, що вибудовує грамотну стратегію повернення проблемного кредиту. А боржнику, по суті, неважливо, кому він сплачуватиме борг. Вимоги із кредитних зобов’язань до нього не збільшуються і ґрунтуються на укладеному раніше кредитному договорі з банком.
На жаль, останні три роки цю практику було підмінено іншою, негативні наслідки якої ринок відчуває досі. 2018 року Верховний суд прийняв рішення за справою №909/968/16, яким, нібито намагаючись убезпечити споживачів від атак колекторів, постановив, що право набуття боргу за кредитом мають лише фінансові установи. У результаті ринок заполонили так звані квазіфакторингові компанії, що отримали ліцензії фінансових установ. По суті, проблеми вони не вирішили, адже нерідко серед працівників цих компаній були ті самі колектори, які незаконними методами домагалися стягнення боргів. Послуг класичного факторингу вони не надавали, а виступали лише посередниками між банками як продавцями кредитів і самими боржниками при викупі ними власної заборгованості або інвесторами, що з допомогою колекторів отримували дохід за рахунок більш ефективної роботи із стягнення заборгованості.
Важливо зазначити, що Верховний суд своїм рішенням не змінив правового поля: законодавство залишилося незмінним. Просто змінилося трактування норми закону, практика його застосування. І боржники, відчувши шпаринку, почали масово оскаржувати угоди про продаж боргу. А суди, своєю чергою, почали приймати рішення на користь боржників, кваліфікуючи укладені угоди з відступлення права вимоги за кредитом як факторинг. Оскільки послуги факторингу можуть здійснювати лише фінансові компанії, то суд визнавав права кредиторів недійсними — через відсутність у них статусу ФК. Звісно, такі рішення були на руку боржникам. Крім того, судова тяганина означала значну відстрочку у виплаті, тому такі позови стали звичною практикою.
Було зрозуміло, що далі так тривати не може, адже така практика нівелює саму ідею вирішення питання з проблемною заборгованістю. Ба більше, завдяки законодавчим змінам було нівельовано і необхідність «захищати» боржників від колекторів (більшість з яких після вищезазначеного рішення Верховного суду від 2018 року перереєструвалися як фінансові компанії). Річ у тім, що колекторську діяльність було врегульовано Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту споживачів при врегулюванні простроченої заборгованості» від 19 березня 2021 року №1349-IX, який з 14 липня 2021 року почав діяти в повному обсязі. Тепер діяльність колекторських компаній регулюється Національним банком, ведеться їхній реєстр і здійснюється повноцінний нагляд за діяльністю таких компаній.
Після того, як Велика палата провела розмежування між уступкою та факторингом і зробила висновок, що відступлення права вимоги (так званий продаж боргів) може відбуватися за плату на користь нефінансової установи, з’явилася надія, що практика масового оскарження укладених договорів уступки права вимоги, яке дозволяє боржникам затягувати виконання зобов’язань або ухилятися від них, припиниться.
Щоправда, трапляються неординарні ситуації. Наприклад, у випадку, коли боржник — державна компанія «Укрзалізниця» оскаржує вже підтверджений Верховним судом борг перед новим кредитором — іноземною компанією VR Global Partners, L.P. «Укрзалізниця» оскаржує договір уступки та заявляє, що VR Global Partners, L.P. не може придбавати кредитну заборгованість, оскільки не є фінансовою установою.
Суд першої інстанції в цій справі №910/5617/21 застосував останню практику Великої палати Верховного суду та підтвердив законність придбання з дисконтом кредитної заборгованості нефінансовою компанією. На жаль, апеляційна інстанція скасувала це рішення. Тепер слово за Верховним судом, який повинен виправити це непорозуміння й ухвалити рішення, дотримуючись загальноприйнятої практики, якою сам же і керується. В іншому разі ринку знову доведеться підлаштовуватися під нелогічні висновки судової практики, а на ринку проблемної заборгованості діятимуть непрозорі правила всупереч міжнародним стандартам.