Попереднє інтерв’ю з головою правління Укрсоцбанку Борисом Тимонькіним «ДТ» опублікувало рівно рік тому - незабаром після початку фінансово-банківської кризи в країні. За гарячими слідами складно адекватно оцінювати ситуацію та будувати плани на майбутнє. Нині, коли країна та її банківська система прожили в кризі вже більше року, до неї звикли, набули чималого досвіду адаптації. Наскільки за цей час помінялися підходи до управління банківським бізнесом, і чого очікувати споживачам банківських послуг у майбутньому?
- Борисе Владиславовичу, незадовго до кризи ви казали про «безумство банкірів» у підходах до тодішнього бізнесу. У чому, на ваш погляд, полягали основні помилки передкризового періоду?
- Банківське співтовариство разом із регулятором не змогло виробити єдиних обмежувачів у кредитуванні. Насамперед таких, як розмір першого внеску по квартирі, машині. Я цілком переконаний, що святе банківське правило: 30% платить позичальник і 70% - банк, незаперечне, його в жодному разі не можна було порушувати ні для квартир, ні для машин.
У Франції така вимога запроваджена спеціальним законом, там таких правил банкіри звикли точно дотримуватися ще й історично. І ви щось чули про кризу іпотеки у Франції? Не чули. Тому відсутність у нас подібних обмежувачів - це очевидна недоробка.
Далі. Ще 2004 рік чітко показав слабкість позицій за депозитами населення. У країні діє жахливе правило - законодавчо закріплена можливість забрати депозит у будь-який момент. І все - більше нічого не треба! Всі депозити українських банків - це фактично поточний рахунок, хоч би на який строк його було відкрито і хоч би скільки грошей на ньому лежало. Тому за будь-яких потрясінь, коли виникає паніка, відбувається втрата ліквідності окремими банками, часто - із драматичними наслідками для всієї системи.
Подивимося на нинішню кризу. Пам’ятаєте, як усе розпочалося? 2008 рік, четвертий квартал. Світова криза начебто не сильно зачепила Україну. А далі - паніка навколо Промінвестбанку. Організована кампанія, серйозна атака на банк. Паніка швидко, «про всяк випадок», перекидається й на інші банки. Вишиковуються черги людей, і починається зняття грошей. Що роблять люди? Біжать і купують долари. Що роблять банки? Біжать у Національний банк із проханням про рефінансування. Нацбанк починає видавати рефінансування. Спочатку Промінвестбанку, а потім - й іншим. Банки-отримувачі цих грошей велику їхню частину спрямовують знову ж таки на валютний ринок, а частину - видають фізособам, які знов-таки біжать на валютний ринок.
Природно, відразу багаторазово збільшується тиск на долар, і ми опускаємо курс. Пробку висмикнули - вся вода витікає з ванни. І її рівень не втримати, не заткнувши пробкою, якщо не доливати воду в такому самому темпі. Тому, зрештою, все одно доведеться або пробку назад вставити, або воду перекрити, якщо вона сама не закінчиться.
Ми не домоглися внесення законодавчих змін про те, що як у кредитному договорі його строк не може бути змінений за бажанням однієї сторони, так і депозитний повинен мати суворий строковий характер. Комусь здається, що це - обмеження прав, але насправді строкові депозити необхідні для захисту прав вкладників.
Кожний думає, що його випадок унікальний. Та випадок можна описати. За якихось форс-мажорних обставин (смерть, хвороба) банки не будуть «заводитися», віддаватимуть депозити. Однак у критичній ситуації загальної паніки банк не повинен чекати, поки Нацбанк запровадить мораторій на виплату вкладів.
На мій погляд, восени 2008-го мораторій запізнився. Його слід було запроваджувати негайно, максимум через тиждень після початку відпливу вкладів, тоді й сам мораторій тривав би максимум кілька тижнів. Інакше ти змушений заливати відплив депозитів грошима рефінансування, обвалюючи валютний курс.
Я досі не бачу та й у недалекому майбутньому, мабуть, ніхто мені не покаже альтернативи двовалютній системі. У нас вона склалася історично: долар майже вільно ходить разом із гривнею. Поступово звикнемо й до євро, але, грубо кажучи, в обігу одна валюта тверда, інша - українська гривня. Причому співвідношення між ними - приблизно навпіл. Що в готівці, що в банківській системі - як в активах, так і в пасивах.
Сьогодні кажуть: «От, банкіри винні - набрали довгих закордонних грошей!» Та хоча б з’явилися довгі гроші, які сьогодні ніхто не вириває з рук: «Поверни достроково і негайно, тому що паніка!» Так, Укрсоцбанк погашатиме євробонди - 400 млн. у січні 2010 року. Але ми чітко знаємо, скільки та коли, тож і виплатимо в січні.
І в нас у банку, і в багатьох інших перші довгі гроші з’явилися з першими зовнішніми запозиченнями. Ще коли працював у ПУМБі, ми взяли перші гроші в ЄБРР на п’ять років, потім у IFC - на сім. Далі пішли євробонди - на три, п’ять років. Вся база для кредитування іпотеки, для кредитування інвестиційних проектів повністю заснована на зовнішніх інвестиціях.
Тому серед не зробленого напередодні кризи було дві критичні точки. Перша - не змогли вибудувати собі самі обмеження на кредитування. Друга - не змогли пролобіювати прийняття необхідної правової бази для строкових депозитів.
Криза показала й багато інших недоробок. Сьогодні ми бачимо очевидну слабкість законодавства із захисту іпотеки та із захисту реальних кредиторів у процесі банкрутства.
- Законодавчої бази чи правової системи?
- Усе-таки правова система, за всіх її очевидних корупційних проблем, використовує якісь цілком конкретні вади законодавчої бази. Адже юристи, судді дуже рідко йдуть на грубі порушення чи ігнорування закону. Як правило, є в законі дірочка, зачіпка, можна так. Отже, так і зробимо, а це дає таку-от частку.
Як банку не віддати боргу? Легко: оголошуємо банкрутство - і вперед! Призначаємо потрібних керуючих і починаємо розпродаж активів, які були в заставі. За якою ціною? Та за якою завгодно, хоч за половину, хоч за чверть вартості. Яскравий приклад - львівська компанія «Інтермаркет». Усього боргів від шанованих банків - приблизно на мільярд гривень. Оголосила себе банкрутом, і сьогодні триває цинічний розпродаж з аукціону застав - торговельних центрів, нерухомості й т.ін. - за ціною вдвічі-втричі нижчою від балансової вартості.
Або ще недавно випадок був. Іпотека. Усе як належить - нотаріально оформлена, у загальноукраїнському реєстрі застав. Ми періодично перевіряємо, раптом бац - і немає! З’ясовується, інший нотаріус, з іншого нотаріального округу, зняв на підставі постанови суду. Зауважте, не рішення, а постанови, котра, як правило, є заходом забезпечення, а не активної дії.
Зв’язалися із судом. Суддя каже: «Я ніякої постанови не виносила». Цілком можливо, підробили печатку. Майно виведене з іпотеки, відразу продане й одразу здане знову в заставу фізособі - нібито за борг у 5 млн. дол., і оформлене в заставу як іпотека. Красені! При тому, що в нас начебто є електронна система реєстру. У задачі запитується: а що, маючи цю електронну систему, складно встановити правило, що заставу з електронної системи можна зняти лише за згодою (або хоча б після повідомлення) заставоутримувача? Принаймні він довідається, що хтось заставу намагається зняти!
Подібні запитання виникають одне за одним, їхня кількість величезна. Я навіть не жалітимуся з приводу загальних проблем судової системи, роботи правоохоронних органів. Ми живемо в тому суспільстві, в якому живемо. У нас не було ейфорії й до того...
Та якщо повернутися до головної проблеми, то реально в Україні існує двовалютна система. І як її оптимізувати, як у ній жити і перебувати - треба дуже серйозно думати.
- А поки не додумалися - і надалі перекладати валютний ризик на позичальників-фізосіб?
- А ми? За нас хто перекладає? Ми ж брали долари і повертаємо долари. Подумайте, адже банки в точно такій же ситуації. Якщо фізична особа не може повернути борг, ми ж її не вбиваємо та у в’язницю не садимо. Ми формуємо резерви на цю суму і десь шукаємо. Заробляємо, відпрацьовуємо з тим, щоб купити і віддати долари. І не за курсом 4,65 або 5,05. А як купиш або перепозичиш - так і віддаєш!
Ти брав саме цей товар. Ти ж міг брати гривню. Але не захотів, тому що гривня була дорожча. Чому вона була дорожча? Тому що ставки за депозитами у гривні завжди були в країні вищими.
Сьогодні вони взагалі вражаючі: нормальний банк платить 20% річних у гривні. Неоподатковуваний дохід. У жодній країні такого немає, навіть з огляду на нашу інфляцію. Так, в Україні інфляція, але не гіперінфляція. Всі іноземці, дивлячись на наші ставки за депозитами, запитують: «Цікаво, а навіщо у вас займатися бізнесом? Якщо у вас є мільйон доларів, простіше покласти їх на депозит і жити на ці гроші». Справді, щоб створити бізнес, який віддавав би стільки після податків і всього іншого, треба дуже добре вміти це робити. Та й то навряд чи вийде...
У бівалютній системі треба шукати компроміси. Поки що запровадили обмеження, заборонили кредитувати у валюті фізосіб. Проте на найближчі 10-20 років я не бачу іншого довгого ресурсу, крім одержуваного через запозичення з-за кордону. Я не бачу, що може статися в країні, щоб з’явилося серйозне джерело об’ємного і довгого стабільного ресурсу.
Плюс ми маємо розуміти, що в країні ще й багато валюти, яка належить нашим співвітчизникам, - у кеші, у банках, в офшорах. Значна частина активів резидентів України перебуває в доларах і євро. Це - реальний фінансовий актив, то чому б і не користуватися?
- Як знизити ризики?
- Треба думати над цим. І не відмахуватися, запроваджуючи заборони, а шукати інструменти. Припустімо, завів в Україну 100 млн. дол. на п’ять років. Що далі? Наприклад, зробив своп на п’ять років із Нацбанком, але з правом купити цю саму валюту за курсом продажу. Одержав гривню під якусь ставку, звісно, не 15%. Через п’ять років повернув цю гривню, отримавши назад долари. І погасив кредит. А всередині кредитуєш у гривні, наприклад. А якщо це п’ятирічні гроші, то все, що на термін більше року, у Нацбанку потрапляє у валютні резерви. Ну і для країни нормально.
- У Нацбанку чомусь не дуже сприймають цю ідею. Застава під ці операції не потрібна? Де гарантія, що банк, якщо йому не повернуть кредиту, виконає зобов’язання зі зворотного викупу?
- Та які тут ризики неповернення? Ми ж у Нацбанку нічого не просимо. Даємо 100 млн. дол., дайте нам сьогодні 800 млн. грн. на п’ять років, тільки під нормальну ставку - ви ж нічим не ризикуєте вже сьогодні. Тому дайте не під ставку рефінансування 10-11% плюс щось, а хоча б під 8%, адже ви нічого або зовсім копійку платите за розміщення долара. Тоді і ми, якщо не під 15, а хоча б під 8% візьмемо, дешевше кредитуватимемо в гривні.
- Йдеться про ризик невиконання зобов’язань. Як гарантується ваша відповідальність зі зворотного викупу?
- То це й так цілком наша відповідальність! Якщо ми ресурси за кордоном беремо і тут їх розміщуємо, то це всюди - наша відповідальність. Ми ж Нацбанку просто повинні гривню повернути, не повернемо - у нього наша валюта залишиться. Ми кредитуємо, ми беремо застави, і повернення - це наші проблеми усередині країни.
Кредитний ризик, звичайно, залишається. Але не можна ж усе в купу змішувати. Ми зараз говоримо, що хочемо прибрати валютний ризик із внутрішніх відносин. Намагаємося придумати схему, щоб максимально мінімізувати валютні ризики простих споживачів: населення, дрібного і середнього бізнесу. На великих компаніях-експортерах він може залишатися. Там кваліфіковані люди, цілі фінансові дирекції, казначейства - вони можуть хеджувати ризики і професійніше їх розраховувати.
Однак для непрофесійного гравця валютні ризики логічно прибрати. Щоб людина не хвилювалася, яким завтра буде курс і як вона це повертатиме. Я не стверджую, що це дуже просто і це негайно треба зробити. Але над такими інструментами треба думати і працювати вже зараз.
- Над чим іще вже зараз треба працювати, щоб «безумство банкірів» не повторилося? Де гарантія, що криза нас хоч чогось навчить, і через півроку усе знову не повернеться на круги своя?
- Гарантія може бути одна: регулятор запроваджує жорсткі вимоги - позичальник вносить не менш як, наприклад, 30% вартості покупки. Немає нічого іншого. На зростаючому ринку з жорсткою конкуренцією банкіри знову один одного добиватимуть. Пригадайте, як було з машинами. Спочатку кредит на 50%, потім 60, 70, 90 і зрештою з’явилися кредити без першого внеску. Заплатив страховку - сідай і їдь.
Регулятор має сказати: не менш як 30%. Стосовно машин - 50. А якщо більше - банк має сформувати стовідсотковий резерв на весь кредит. Буде кредитувати? Не буде.
- Чи не варто більш жорстко обумовити вимоги до якості застави?
- А як ви собі уявляєте таку інструкцію, в якій були б прописані всі характеристики потрібного будинку або автомобіля?
Тут - інша крайність, адже не менш жахливо, коли відбувається перерегулювання. Коли регулюється усе відразу, виходить, що взагалі нічого не їде. Це як 2005-го, коли гривню зміцнили, плюс скасували пільги для металургів, плюс підвищили для них тарифи, плюс послали до них ревізорів та ще щось зробили. У результаті скоротилися темпи зростання, тому що на виробників занадто сильно натиснули.
Хочете робити щось одне - робіть щось одне. Вимоги до застав та їхньої поточної переоцінки - все це існує, і вони вже більш-менш нам зрозумілі. Всі вимоги щодо якості, можливості враховувати заставу, щодо її збереження за кредитором-заставоутримувачем, усі заходи, які забезпечують можливість заставоутримувача швидко її вилучити, - все це ефективно працює і повинно бути. При цьому ще важливим є розуміння людей, що це нормально. Ти ж підписував договір, казав: от застава, забирайте. А зараз: «Мені ніде жити!» Але ж тобі і раніше ніде було жити. Спробував, узяв кредит, не вийшло. Погано, але це ж не кінець життя, бувало й гірше.
- Однак і банкіри активно пропагували принцип: візьми від життя усе вже зараз. У 2007-му у багатьох банках гроші видавали мало не під чесне слово...
- Так, банки теж бігли, змагаючись один з одним. І коли хтось із великих гравців знімав якісь обмеження, спрощував процедури, у нього відразу з’являлася конкурентна перевага, і всі мусили потроху за ним підтягуватися. Потім почалися перегони, причому відчайдушні, оскільки ці перегони - за гроші.
Таке змагання може зробити цивілізованим тільки регулятор. Але обов’язково радячись з ринком.
- Як змінилася стратегія групи Unicredit стосовно українського ринку - після початку кризи і зараз?
- 2008 рік, початок кризи, втрата ліквідності, звідси - зупинка кредитування. Жодних нових видач. Максимальна робота з уповільнення втрат депозитів, із залучення грошей, зі стабілізації ситуації з ліквідністю.
Починаючи з березня 2009-го, депозити починають збільшуватися, але, як і раніше, ніяких нових кредитів. З літа цього року потихеньку починаємо видавати окремі транші для підприємств, які нормально працюють з кредитними службами.
Як сьогодні? На кожному засіданні кредитного комітету приймаються рішення про видачу двох-трьох нових кредитів. Як правило, поки що невеликих, хоча вже було кілька випадків започаткування великих кредитних програм з великими компаніями-нерезидентами з числа так званих мультинаціональних компаній. Тобто вже починається кредитування для дуже великого і великого бізнесу.
- У групі не очікують другої хвилі кризи?
- Нічого, звичайно, виключати не можна. Та якщо у великого клієнта з репутацією є план і він готовий щось робити, то, розуміючи передбачуваність його поведінки, гроші йому із забезпеченням, але даються.
Вже є приклади, коли наші клієнти входять у будівельні проекти і на пристойні гроші підписують договори. Зрозуміло, що фінансування експортних галузей, там, де є замовлення, будь-яке передекспортне фінансування, - це пріоритет.
Фактично, ми повторюємо шлях середини-кінця 90-х, за аналогією з тією кризою, зараз у нас кінець
1999-го. Починаємо кредитувати великих експортерів, потім буде середній бізнес, згодом - малий і населення. Сегмент роздробу оживатиме після корпоративного. Треба спочатку запустити економіку, підживити її, а коли вона почне давати робочі місця, зарплату - під це вже можна кредитувати населення.
Цікаво, що ситуація, подібна до нашої, в усіх країнах Європи. Схожі на наш проекти бізнес-планів розглядаються у багатьох західних банках. Політика групи така: наступний рік - рік стабілізації. Якщо цього року в банку падав кредитний портфель (з початку року - близько 5 млрд. грн.), то й наступного року падіння якийсь час триватиме. Але десь із середини року розпочнеться зростання, і до кінця 2010-го обсяг кредитів відновиться до значень, які були на кінець 2009 року.
Нинішній рік був роком стабілізації ліквідності, курсової політики, а наступний - буде роком стабілізації кредитної політики. Природно,
2011-го вже буде зростання обсягів кредитування.
- Наскільки серйозна проблема з накопиченням «токсичних» активів?
- У нас сьогодні фактично зупинилося зростання «проблемки» щодо фізосіб. Активно йшла реструктуризація, хтось говорить про повторну реструктуризацію, але вже зрозумілими є підходи. Є частина людей, котрі уникають платити, воюють з банками, але більша частина - і клієнти, і банки - більш-менш вибудували взаємовідносини.
У корпоративному секторі стало гірше. Почастішали випадки, про які я вже розповідав, - із виведенням застав і подібними сюрпризами. Починають вистрілювати такі «резерви» і лазівки в законодавстві, що часом втомлюєшся дивуватися винахідливості і цинізму організаторів.
Якщо країна хоче, щоб кредитування відновлювалося, то нам, поза сумнівом, потрібна допомога держави, законодавців. Їм не до нас - вибори одні, потенційно другі. Якщо будуть ще й треті - це очевидний додатковий негатив.
Сьогодні ми дедалі глибше усвідомлюємо, що репутація позичальника, його кредитна історія, його реальне ставлення до банку і до свого боргу важливіше навіть від двох застав. Із заставою можна, виявляється, очікувати будь-яких маніпуляцій, а от якщо клієнт - серйозна людина і нормально ставиться до банку, то, відповідно, адекватне і ставлення банку.
Рекредитування наступного року базуватиметься на тих клієнтах, які у кризовий період показали себе коректними партнерами банківської системи. Це, до речі, цікава можливість, коли на старті нового зростання економіки саме такі організації, такі люди одержать можливість залучити грошовий ресурс раніше за конкурентів. Своєрідна селекція - нормальні люди повинні розвиватися швидше.
- Вони одержать кредит із дисконтом чи за стандартними ставками?
- А кому тоді нестандартні давати? Покидькам давати нестандартні? Не можна, з ними ж все одно втратиш. Тому - стандартні.
- А якими вони будуть - стандартні?
- Гривня сьогодні дефіцитна, це - єдиний на сьогодні кредитний ресурс, плюс треба враховувати високі резервні вимоги НБУ. Найближчим часом ні те ні інше не зміниться. Тому буде дефіцит, і гривня буде дорога. І, відповідно, будуть високими ставки за депозитами.
Якщо у клієнта є 100 тис. грн., йому навіть у нормальному банку дадуть 20% річних одразу ж. Потім рахуємо: обов’язкове резервування, зарплата і витрати на приміщення, в яке клієнт приніс депозит, зарплата тим, хто видав кредит, моніторинг тощо. Якою буде ставка за кредитом? Навіть 30 - мало не видаватиметься. А ми пропонуємо 24-25. Хороша ставка.
- Тобто перекредитуватися в гривні навіть найсумліннішим позичальникам буде надто дорого. Але ж їм після девальвації стало як мінімум удвічі важче. Ви не вважаєте, що банкіри повинні все-таки розділити з ними частину виниклого додаткового навантаження?
- А як розділити? Мені що, украсти гроші в акціонерів? Я взяв долар і повертаю долар. У мене немає можливості щось десь відпиляти, бо я щось із кимось розділив...
У нас прибутки - усього під 100 млн. грн., тоді як щомісяця на 220-230 млн. грн. формуємо резерви. Що це означає? Ми спалюємо свій прибуток і розподіляємо. Адже це ми платимо за тих, хто не може платити. Нам довелося фізично скоротити фонд зарплати, скоротити 2,5 тис. людей. Відношення витрат до прибутків за жовтень - усього 23,6%, тому в нас багато операційного прибутку, який ми практично весь спалюємо, формуючи резерви. Ми швидко розпочали реструктуризацію, у нас дуже здорово трималася корпоративна мережа...
- Ви кажете, що швидко розпочали реструктуризацію. А от на нашому форумі хтось скаржився, що ледь не рік ходив до банку, щоб оформити реструктуризацію. Це правда?
- Величезна мережа - це люди. Мені пишуть листи - у мене волосся іноді дибки стає. Коли якась очевидна ситуація - а такого накрутять!.. Нещодавно одна жінка з Харкова надіслала скаргу. У неї були депозити - її та чоловіка. Було доручення від чоловіка на всі операції з депозитом. Закінчився строк депозиту, і вона його хотіла перевкласти. Провела в банку чотири години, їй перевклали її депозит, а чоловіка - ні. Тому що операціоністка сказала, що для цього потрібне інше доручення. У процесі постійно чогось бракувало, вона шість разів переписувала договір... А закінчилося тим, що клієнтка забрала всі гроші та пішла з банку...
Те, що заради зниження витрат ми робили реорганізацію структури, скорочували тисячі людей, чи завдало це шкоди? Звісно. Але ти або заощаджуєш гроші, або платиш добре, і в тебе якість безперечно краща. А коли тривають звільнення, персонал нервується, боїться брати на себе будь-яку відповідальність і взагалі думає про щось інше...
До кризи в нас була в роботі з персоналом дуже чітка мотиваційна схема, але нині її немає. Зараз зарплати фіксовані, мало не єдина мотивація - пережити важкі часи та не втратити роботи.
При цьому персонал ще й перевантажений. Дев’ять справ людина веде - за десяту братися не хочеться, краще я клієнта відправлю. І однаково ми досить рано почали реструктуризацію й робимо.
Внутрішні проблеми були, є і будуть. На кредитних комітетах була купа емоцій стосовно реструктуризації, часто іноземцям узагалі складно зрозуміти наші підходи. Але ж і The Banker визнав нас найкращим банком в Україні цього року теж не випадково.
До речі, про погляд іноземця на Україну. Якщо дивитися по Мілану, то там «мерседес» C-класу - це хороша машина. І на ній не їздить кожен третій. Е-клас - дуже хороша машина, а S-клас - за день ви можете побачити раз чи два. А в Києві іноземці бачать, що кожна третя машина - це «мерседес», і «мерседесів» S-класу просто як грязюки, а «порше» «Кайен» - це взагалі people-car в Україні.
У них там так живуть, купують машини S-класу дуже заможні люди, які мають близько 100 млн. дол. Вони оцінюють це, плюс оцінюють кількість російських і українських мільярдерів і мультимільйонерів у списку Forbes. Інтуїтивна реакція: «Ви гроші ховаєте, а банку платити не хочете!»
Тому знадобився якийсь час, щоб і це пережити. Щоб пояснити, що наші люди орієнтовані на споживання, люблять шоколад, люблять понти. У нас дуже часто багато всього напоказ, на шкоду собі, грошам. Це - спосіб життя. І банки, до речі, теж вклали в це свою лепту. Особливо в кредитуванні машин...
А от кредитування іпотеки... Тут я в корені не згодний, що тільки роздували ціни. Житло - це святе. Я як корінний киянин жив у спільній з батьками квартирі, і не було в нас шансів вибратися з цього становища. Якщо в тебе в сім’ї було по вісім квадратних метрів на людину, то не було шансу навіть у кооператив записатися. І те, що є іпотека, те, що почали будувати, - це велике революційне завоювання.
Нині важко. Але все обов’язково відновиться. Це фарисейство, лицемірство, ханжество, боягузтво розумове - казати, що все так погано, що ми ніколи не відновимося. Після всіх катаклізмів, які ми пережили, включаючи розвал держави в 90-х роках, те, що нині відбувається, - «жалкий лепет на лужайке».
- А як швидко все відновиться? Банки відновлять іпотечне кредитування раніше, ніж у 2011-му?
- Будь ласка, йдіть уже зараз до нашого операційного залу та беріть кредит. Тільки під офіційні доходи. У гривні. Ставка - 31% річних.
- Вибачте…
- Вибачте, депозит під 21%. До речі, там у нас гнучка ставка: Kiev-LIBOR плюс маржа. Буде прайм-ставка нижча - вам не треба буде ходити до банку і щось там підписувати, автоматично все рахується і перераховується.
Зрозумійте, банк не може зробити диво. У нас була дискусія з клієнтами: «Ну, ви там можете перерахувати нам заборгованість за курсом 4,5 або хоча б 5,05?» Запитую: «Як?» - «Ну, ви ж якось знаєте».
Немає «якось». Банк дуже просто влаштований: узяв долар - повернув; узяв гривню - повернув гривню плюс щось. Там немає квантової механіки. Квантова механіка виходить, коли щось украли та поділили. Тоді йде порушення. А так - закон збереження. Є енергії, є речовини, а є - грошей. Ніхто нічого іншого не винайшов.
- А хто винайшов позичальників, які можуть платити за кредитами 30% і більше? Чи 35%, під які мають видавати ті банки, в яких депозитні ставки сьогодні вищі за 25%? До речі, із такими ставками й агресивною рекламою завтра це не можуть бути «Надра»-2?
- Приклади банку «Надра», якому проблему створили його ж акціонери, і інших, чиї менеджери перше ж рефінансування роздавали не вкладникам і кредиторам, а бізнесам акціонерів, дали, до речі, ще один важливий урок із кризи. Йдеться про структуру власників банку. Оптимально, коли в банку бізнесом власників є тільки сам банк. Це - акціонерне товариство, в якого мільйон акціонерів і яке професійно займається тільки банком і нічим іншим.
Банківський бізнес - це як металургійна промисловість. Якщо ти маєш 100 тис. дол. або навіть 1 млн. дол., тобі не варто в металургію йти. Навіть із 100 млн. Там можна починати, тільки маючи мільярди. Те саме й у банківському бізнесі. Це - бізнес великих акціонерних компаній. Вони принципово більш стійкі. І в момент кризи їхня поведінка зовсім інша.