Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення.
У ряду негативних оцінок можна натрапити на такі: «найслабше місце української економіки», «не відповідає не тільки вимогам ЄС, а й вимогам економічного розвитку», «має тенденцію рухатися до межі зруйнування», «...державу абсолютно не можуть задовольнити ні сьогоднішня величина, ні якість банківської системи».
Серед м’якших оцінок — «недостатньо розвинена для підтримки багатьох перспективних проектів», «недостатньо здорова, глибока та стабільна; досить крихка, поверхова».
І, нарешті, у проекті «Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2003—2005 роки» зазначається: «...банківська система України має певні вади». Серед останніх, зокрема, значаться недостатній рівень капіталізації, відсутність у банків ефективних механізмів та інструментів управління ризиками, планування та стратегії розвитку, необгрунтовано високий рівень банківських витрат, недосконала структура ресурсної бази з переважанням дорогих залучених коштів, низька рентабельність активів, низький рівень банківського менеджменту та корпоративного управління, недостатні ефективність банківського нагляду й прозорість діяльності банківських установ. І далі про те, що спектр та обсяги кредитних послуг залишаються досить обмеженими, а потреби економіки в кредитній підтримці — незадоволеними.
Висновок? Більшість експертів зійшлися на думці, що потрібна не просто розробка «конкретних пропозицій з удосконалення», а негайна їх реалізація на практиці.
Статус-кво
Національний банк оприлюднив основні показники діяльності комерційних банків України на 1 січня 2003 року, що дозволяє скласти їх своєрідний хіт-парад.
157 комерційних банків НБУ поділив на чотири групи. Першу становили 10 системоутворюючих (із загальними активами від 1,5 до 6,8 млрд. грн. (281 млн.—1,28 млрд. дол.), до другої ввійшли 12 (0,6—1,2 млрд. грн., або 110—227 млн. дол.), до третьої — 34 (0,21—0,52 млрд. грн., або 39—97 млн. дол.) і до четвертої — 101 банк (0,02 — 0,2 млрд. грн., або 3,7— 38 млн. дол.).
Аналіз показників діяльності «номінантів» указує на вкрай незначну, за світовими стандартами, результативність їх функціонування, а також колосальну диференціацію можливостей різних банківських інститутів. Так, активи всієї системи комерційних банків на початок нинішнього року обчислювалися всього 67,8 млрд. грн. (12,7 млрд. дол.), кредитний портфель — 46,7 млрд. грн. (8,8 млрд. дол.), балансовий капітал — близько 10 млрд. грн. (1,9 млрд. дол.), залучені кошти суб’єктів господарської діяльності — 19,7 млрд. грн. (3,7 млрд. дол.), вклади фізичних осіб — 19,1 млрд. грн. (3,6 млрд. дол.), або всього близько 400 грн. на душу населення.
Для порівняння: 2000 року капітал найбільших банків світу Citygroup (США), які входили до першої трійки, становив 54,4 млрд. дол., Mizubo Financial Group (Японія) — 50,5 млрд., Bank of America Corp. (США) — 40,6 млрд. дол., а величина активів Mizubo Financial Group (Японія) — 1,3 трлн. дол., Citygroup (США) — 902,2 млрд., Deutsche Bank (Німеччина) — 874,7 млрд. дол.
За даними АУБ, на початок 2002 року капітал банківської системи Польщі майже вшестеро перевищував аналогічний показник в Україні.
У рейтингу 2000 найбільших банків світу, опублікованому The Banker у серпні минулого року, було лише три українських (ПУМБ, Приватбанк та Укрсоцбанк), причому на дуже непрезентабельних позиціях. 2001 року ПУМБ посів 84-ту позицію, Приватбанк — 86-ту, Укрсоцбанк — 89-ту й «Аваль» — 96-ту в рейтингу 100 найбільших банків Центральної та Східної Європи, складеному Standard&Poor’s.
На початок 2003 року відношення балансового капіталу українських комерційних банків до ВВП становить 4,5%, тоді як у Росії — 5,4, США та ФРН — по 5%. Водночас відношення сукупних банківських активів до ВВП в Україні майже на чверть нижче, ніж у Росії, вдвічі — ніж у США, вп’ятеро — ніж у ФРН.
За оцінками західних фахівців, середній рівень депозитів у «дуже багатих» країнах становить 53% до ВВП, «багатих» — 31%, «бідних» — 20%, «дуже бідних» — 13%. В Україні це співвідношення на початок нинішнього року становить 17,5%. Тобто за цим показником ми перебуваємо десь між «дуже бідними» і «бідними» країнами.
Позитивним фактом є досить високі темпи зростання кількісних показників діяльності українських комерційних банків. Їхній балансовий капітал за минулий рік збільшився на 27%, статутний капітал — на 30,9% (за 2001-й — 24,6%), зобов’язання — на 36, загальні активи — на 33,6, чисті активи — на 34,5%. Іноземні інвестиції в капітал банків зросли на 40,1% (2001 рік — 37,7%). На початок нинішнього року в Україні функціонувало 20 банків з іноземним капіталом, у т.ч. сім «чистих іноземців». Регулятивний капітал банків з іноземним капіталом становив приблизно п’яту частину капіталу банків України, а активи — шосту частину сукупних активів.
Водночас у банківській системі України простежується значна концентрація капіталу і банківських операцій. Так, на першу десятку припадає понад половина активів кредитного портфеля і зобов’язань системи комерційних банків, майже 3/4 вкладень у цінні папери й 2/5 сукупного балансового капіталу, 1/4 — статутного капіталу. Першою десяткою залучено понад половину коштів суб’єктів господарської діяльності й 2/3 вкладів фізичних осіб. Її доходи становлять 56% сукупних доходів системи комерційних банків, а чистий прибуток — 46%. Хоча привертає до себе увагу той факт, що сумарний капітал першої десятки українських банків еквівалентний капіталові п’ятого в рейтингу російських банків.
При цьому амплітуда коливань максимального та мінімального розмірів активів 157 комерційних банків України становить майже 360 разів, балансового капіталу — 150 разів. Якщо, на думку ряду західних експертів, банки з капіталом менше 50 млн. дол. узагалі небажані на ринку, то в нас на початок 2003-го середня величина капіталу на один діючий банк становила 64 млн. грн. (12 млн. дол.).
Привертає увагу, що до першої десятки комерційних банків ввійшли обидва державні — Ощадбанк та Укрексімбанк, які посіли, відповідно, загальне четверте та п’яте місця, кілька банків з іноземним капіталом і один «чистий іноземець» — «Райффайзенбанк Україна» — із загальним дев’ятим результатом.
Перший рядок банківського хіт-параду зайняв Приватбанк, незаперечний лідер за обсягами загальних активів (6,8 млрд. грн.), зобов’язань (5,6 млрд. ), кредитного портфеля (5,1 млрд.), доходів (1,3 млрд.) і чистого прибутку (151 млн. грн.). Досить сказати, що на його частку припадає десята частина загальних активів усіх комерційних банків України, дев’ята — сукупного кредитного портфеля та зобов’язань, восьма — загального обсягу доходів, чверть усього чистого прибутку. За обсягом статутного капіталу, залучених коштів суб’єктів господарської діяльності та вкладів фізичних осіб, Приватбанк піднявся на другу сходинку банківського п’єдесталу, балансового капіталу — на третю.
Другий рядок у табелі про ранги відведений «Авалю» (одинадцята частина загальних банківських активів, десята — сукупних зобов’язань і кредитного портфеля, дев’ята — загального обсягу доходів). Водночас банк лідирує в номінації «статутний капітал» (497 млн. грн.), перебуває на другому місці в номінації «балансовий капітал», на третьому — «кошти суб’єктів господарської діяльності» і «вклади фізичних осіб». А ось із чистим прибутком не склалося, і тут «Аваль» посідає передостаннє місце в першій десятці.
Трійку призерів замикає Промінвестбанк, що має дванадцяту частину загальних активів системи комерційних банків України, одинадцяту — сукупного кредитного портфеля, дванадцяту — зобов’язань, десяту — загального обсягу доходів. При цьому Промінвестбанку належить пальма першості за обсягом балансового капіталу (828 млн. грн.), який дорівнює дванадцятій частині сумарного показника всіх комерційних банків (причому 2003 року ПІБ має намір довести капітал до більш як мільярда). Немає йому рівних і за обсягом залучених коштів від суб’єктів господарської діяльності (2,2 млрд. грн.). На другому місці Промінвестбанк за обсягом чистого прибутку. У нього третій у системі комерційних банків статутний фонд. За вкладами ж фізичних осіб банк посідає четверте місце в Україні.
Привертає до себе увагу той факт, що на лідерів банківського «хіт-параду» припадає майже третина всіх активів системи комерційних банків України, зобов’язань і кредитного портфеля, п’ята частина — балансового капіталу. Вони акумулювали близько третини коштів суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб, вкладених у комерційні банки. Лідирують вони й за кількістю емітованих платіжних карток (Приватбанк — 2,3 млн., або майже 36% загальної кількості, Промінвестбанк — 1,1 млн., «Аваль» — 630 тис.).
На початок березня нинішнього року, за даними НБУ, у структурі балансового капіталу українських банків на статутний капітал припадало 62%, результат минулих років — 20,1%, результати переоцінки основних коштів і нематеріальних активів — 7,8, результат поточного року — 1,6, резервний фонд — 5,1, емісійна різниця — 2,6, загальні резерви — 0,8%. Водночас кошти суб’єктів господарської діяльності становили 35,5% сумарних зобов’язань банків, вклади фізичних осіб — 36,7, міжбанківські кредити й депозити — 10,9, кошти бюджету та позабюджетних фондів — 3,9, кошти НБУ — 2, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій, — 1,5, субординований борг — 1,5, цінні папери власного боргу — 1, інші зобов’язання — 7%.
Водночас навіть побіжний погляд на наведені параметри та пропорції, що склалися в системі комерційних банків України, дозволяє дійти висновку, що в цій сфері є безліч проблем, вирішити які слід негайно.
Що стримує розвиток
Нормальному розвитку вітчизняної банківської системи перешкоджають численні об’єктивні й суб’єктивні чинники. Серед перших — дуже низькі доходи переважної більшості населення України (грошові доходи з розрахунку на душу населення в грудні 2002 року становили 340 грн., за прожиткового мінімуму — 342 грн.), так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних банків, відсутність належної системи гарантування банківських вкладів (гарантується лише 1500 грн.), значна питома вага збиткових підприємств (за результатами минулого року — приблизно 2/5 загальної чисельності), колосальна (за світовими мірками) частка наявного грошового обігу (на середину березня 2003-го — понад 26 млрд. грн., або майже 2/5 усієї грошової маси). З урахуванням цього можна говорити, що в Україні майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у комерційні банки.
Водночас резервні вимоги до банків залишаються досить високими. Якщо в ЄС резервна ставка коливається в діапазоні від 0 до 2%, то в Україні наприкінці 2002 року — від 0 до 14%.
До розряду суб’єктивних чинників, які гальмують розвиток банківської системи, слід зарахувати вузькість асортименту пропонованих послуг (якщо у провідних закордонних — до трьохсот видів послуг, то в українських — набагато менше), наявність проблемних кредитів, відсутність кредитних історій, кредитних бюро. До цього переліку необхідно додати ще й проблеми, пов’язані з ліквідністю застав.
Комерційні банки здебільшого так і не повернулися обличчям до реального сектора економіки України, що значною мірою зумовлено як їхньою неготовністю надавати великі й довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а отже — високими кредитними ризиками. Попри помітну останніми роками тенденцію до зниження, кредитні ставки комерційних банків усе ще майже втричі перевищують дисконтну ставку НБУ.
Спостерігається значна концентрація кредитних ризиків в обмеженого кола позичальників. Недосконалою залишається і структура кредитів, наданих суб’єктам господарської діяльності. У результаті кошти йдуть переважно не на інвестиційні потреби госпсуб’єктів, а на поточне споживання. Звідси й невисокий економічний ефект від такої кредитної політики.
Дуже незначною в загальній кредитній масі українських комерційних банків (усього 7%) залишається частка кредитів фізичним особам.
Банківська система досі практично не має необхідних технологій і досвіду ефективного проектного фінансування або інвестиційного посередництва.
Кадровий потенціал банків ще не відповідає повною мірою сучасним вимогам з об’єктивних причин. Як відзначають експерти, для належної підготовки банківського службовця, набуття мінімального практичного досвіду потрібно майже 10 років.
Складно все зводити до відсутності досвіду, проте ж зі 157 комерційних банків, які функціонували торік в Україні, 11 спрацювали зі збитками, а чистий прибуток ще 14 банків коливався в межах усього від 7 до 99 тис. грн. Рентабельність активів банків України на початок 2003 року становила лише 1,3%, збільшившись протягом року лише на 0,1 відсоткових пункту, а рентабельність капіталу — 8,4% (0,7 в.п.).
Банки гостро відчувають недосконалість, а в окремих випадках — відсутність належної нормативно-правової бази. Зокрема це стосується захисту прав кредиторів, формування спостережних рад комерційних банків, стимулювання підвищення капіталізації та збільшення обсягів залучення коштів фізичних і юридичних осіб, недопущення перекладання на банки не властивих їм функцій контролюючих органів і т.п. Водночас багато нормативно-правових актів, що регламентують банківську діяльність, мають переважно організаційно-адміністративний характер і тому навряд чи можуть дати бажаний ефект у справі неухильного та стабільного розвитку банківської системи.
Попри зняття 1998 року обмеження на участь іноземного капіталу в банківському секторі України, а 2000-го — вимоги про мінімальну величину статутного капіталу банків з іноземною участю, низка регулятивних вимог до руху капіталу усе ще можуть розглядатися як такі, що ускладнюють доступ на ринок банківських послуг країни або вихід українських банків на ринки інших країн. Це, зокрема, вимоги: здійснення інвестицій в Україну виключно у валютах, які широко використовуються для платежів у міжнародних операціях і продаються на провідних світових валютних ринках; реєстрації резидентами отриманих кредитів в іноземній валюті та обмеження реєстрації договорів, відсоткова ставка за якими перевищує розмір середньозваженої відсоткової ставки, за якою комерційні банки України надають суб’єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому ринку; ліцензування інвестицій резидентом за кордон. При цьому задля справедливості слід відзначити, що з 145 країн — членів СОТ тільки 31 не має обмежень у фінансовому секторі. У США, приміром, діє закон про регіональні реінвестиції, що змушує всіх учасників ринку фінансувати різні програми регіонального розвитку, кредитування (у тому числі пільгового) відсталих регіонів.
Усе ще не вирішене питання створення в Україні філій іноземних банків, які не мають статусу юридичної особи та власного капіталу, здатних розширити потенційні можливості кредитування, підвищити якість банківських транзакцій. Тим часом побоюванням щодо неконтрольованості таких філій, створення додаткового тиску на вітчизняні банки можна було б протиставити впровадження для філій національного режиму банківського нагляду, їхню участь у національній системі страхування банківських депозитів.
Є системні проблеми (нормативно-правового, регуляторного характеру), що стосуються діяльності банків на фондовому ринку України.
Різні гілки влади час від часу намагаються спростити доступ до банківської таємниці.
По проблемах — комплексною програмою
Запропонована НБУ «Комплексна програма розвитку банківської системи України на 2003—2005 роки» покликана виділити основні цілі та пріоритети такого розвитку, шляхи й напрями їх реалізації, передумови для успішного виконання банківською системою завдань, які стоять перед нею. Представляючи Програму, голова НБУ С.Тігіпко підкреслив, що Нацбанк і банківська система в цілому мають підсилити стимулюючий вплив на розвиток економіки, банки повинні стати двигуном економічного розвитку країни і, відповідно, сприяти збільшенню доходів українців.
Як основні цілі подальшого розвитку в Програмі визначені: 1) зміцнення банківської системи України, підвищення її стійкості до криз; 2) зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів; 3) активізація діяльності банків із залучення коштів та їх трансформації в кредити для реального сектора економіки; 4) поглиблення інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір.
Що ж, заперечень щодо цільової спрямованості банківської системи немає. Проте далі, у другому розділі Програми, є класичний набір завдань на кшталт «підвищити», «удосконалити», «забезпечити», «розширити», «запобігати та протидіяти», «продовжити» без будь-яких конкретних механізмів практичної реалізації. Хоча задля справедливості слід визнати наявність у додатках до Програми переліку заходів щодо виконання її наступних розділів.
Водночас характеристика принципів і напрямів взаємодії органів державної влади з банківською системою доповнюється вимогою забезпечення з боку центральних і місцевих органів влади положень законодавства про невтручання в діяльність банку та створення рівних умов діяльності для всіх банків. А хіба це не їх святий обов’язок? Залишається незрозумілим, як (за рахунок чого) визначатимуться пріоритетні напрями соціально-економічної діяльності, що потребують кредитної підтримки та державних механізмів її стимулювання; удосконалюватиметься система управління держборгом; поетапно збільшуватиметься сума гарантованого відшкодування за вкладами.
Якихось істотних новацій практично не містять також розділи Програми про удосконалення структури банківського сектора (хіба що за винятком можливості створення банківських об’єднань) і посилення надійності банківської системи та забезпечення її прозорості.
Є серйозні сумніви в тому, що інтеграція вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий простір буде можлива лише на основі запропонованих у Програмі заходів. Для цього насамперед необхідно вжити рішучих заходів із підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних комерційних банків шляхом нарощування їхньої капіталізації, активів, удосконалення ресурсної політики, поліпшення менеджменту.
Взагалі ж «Комплексна програма розвитку банківської системи України на 2003—2005 роки» дуже скидається (принаймні структурно та ідеологічно) на п’ятирічну Стратегію розвитку банківського сектора Російської Федерації — спільний продукт уряду та Банку Росії, оприлюднений ще наприкінці 2001 року.
Задля справедливості слід визнати, що НБУ останніми місяцями активізував діяльність з реформування банківської системи. У цьому плані заслуговують на увагу, зокрема, практичні кроки з реформування валютного ринку (скасування п’ятивідсоткового обмеження відхилення курсу обмінних пунктів від офіційного під час купівлі-продажу наявної валюти); програми довгострокового рефінансування комерційних банків, які здійснюють інвестиційне кредитування; впровадження програми розвитку масових безготівкових платежів, спрямованої на поліпшення структури грошового обігу та зменшення частки розрахунків готівкою; новації у сфері покриття обов’язкових резервів (використання з цією метою 50% готівки в касах) і кредитування (дозвіл банкам кредитувати фізичних осіб в іноземній валюті; скасування вимог про надання споживчого кредиту після розгляду кредитним комітетом банків і про цільове використання такого кредиту).
Замість післямови
На нашу думку, першочерговими конкретними практичними кроками у справі підвищення рівня банківської системи України мають стати:
у сфері зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків
— зростання реальних доходів населення і зміцнення корпоративних фінансів;
— підвищення мінімального розміру капіталу місцевих кооперативних, регіональних та міжрегіональних комерційних банків;
— зниження існуючих норм резервування, нарахування відсотків на резервні фонди;
— створення потужних фінансових конгломератів, спроможних надавати комплексні фінансові послуги;
— розширення участі комерційних банків у заснуванні страхових компаній;
— розвиток системи рефінансування банків НБУ;
— спрощення процедур звернення на стягнення майна, наданого в заставу;
— обмеження розрахунків готівкою при придбанні нерухомості, автомобілів і т.п.;
у сфері здійснення банківської діяльності
— виключення ситуацій, коли банки приймають рішення під політичним тиском або під впливом суб’єктів господарювання;
— приведення нормативних документів НБУ у відповідність до міжнародних стандартів;
— створення державою правових (прийняття нових редакцій законів «Про банки та банківську діяльність», «Про промислово-фінансові групи», закону «Про кредит», зняття жорстких правових обмежень на об’єднання банківського, інвестиційного та страхового бізнесу) та економічних (упровадження стимулюючого оподаткування, надання преференцій) основ для здійснення комерційними банками інвестиційної діяльності, перебудови системи довгострокового кредитування, активізації участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп, приватизаційних процесах;
— створення у комерційних банках підрозділів з розробки стратегії їх розвитку;
— широке впровадження регіональних систем платежів, які дозволяють автоматизувати процес приймання та опрацювання наявних платежів у конкретному місті;
— розширення надання банками корпоративним клієнтам практичної допомоги у здійсненні електронної комерції;
— розвиток синдикованого кредитування суб’єктів господарювання;
— здешевлення банківських послуг за рахунок комплексності їх надання;
— проведення міжнародної сертифікації вітчизняних банкірів;
— проведення аудиту за підсумками 2003 року за міжнародними стандартами;
— формування в громадській свідомості позитивного іміджу банків і працівників банківської системи, побудованого на доказових прикладах успішного співробітництва банків та клієнтів.
Крім того, необхідно забезпечити сталий соціально-економічний розвиток, проведення структурних перетворень у реальному секторі економіки.
Автор із нетерпінням чекав, що конкретні механізми реалізації зазначених напрямів буде запропоновано 2 квітня під час перших парламентських слухань «Фінанси та банківська діяльність: сучасний стан і перспективи розвитку», в яких взяли участь народні депутати, представники уряду, НБУ, банкіри, учені. Проте в більшості виступів лише називалися одні й ті самі наявні проблеми, невирішені питання. На жаль, присутні отримали уявлення переважно про «стан питання». Перспективи ж розвитку банківської системи — як довгострокові, так і найближчі, як і раніше, залишаються досить туманними. Отже, запитання: «Куди йдеш, банківсько системо України?» не втрачає своєї актуальності.