Криза ліквідності, що виявилася в стрибку ставок на міжбанківському ринку наприкінці листопада, поки що не призвела до тяжких наслідків у вигляді банкрутств і дефолтів. Нацбанку, разом з іншими державними фінансовими органами, вдалося погасити наростання дефіциту коштів у банківській системі. Ставки на міжбанку, які наприкінці листопада — на початку грудня сягали 60—70 й навіть 100%, знизилися до лише трішки вищих від звичайних. Залишки на рахунках Держказначейства, що, власне, відтягли на себе грошову масу, прискореними темпами знижуються. Експерти прогнозують під кінець року навіть певне зростання інфляції, пов’язане з масовим викидом бюджетних грошей.
Проте все це не повинно заспокоювати. Криза на тлі економічного зростання є наслідком не досить кваліфікованого фінансового менеджменту. Причому не тільки в рамках банківської чи бюджетної системи, а й країни загалом. А з цією проблемою боротися найважче.
Найпростіше звалити причини кризи на Держказначейство. Так, на його рахунках зібралася рекордна сума залишків (за станом на 20 листопада — 7,5 млрд. грн.). На 5 грудня, за інформацією голови Держказначейства Петра Петрашка, коштів було вже 4,8 млрд. грн. Для порівняння — сукупні залишки на рахунках комерційних банків на кінець минулого місяця становили близько 4,5 млрд. грн. Таким чином, мало місце своєрідне вимивання коштів із сфери обігу комбанків у нацбанківську, оскільки саме в НБУ розміщено рахунки Казначейства.
Стрімке зростання залишків пан Петрашко пояснює кількома чинниками. По-перше, це помітне перевищення доходів держбюджету-03 над видатками — на 5,9 млрд. грн. Зокрема, на 2,3 млрд. грн. понад планові показники наповнено його спеціальний фонд. Це при тому, що поточний рік — перший, коли цілком виконано всі асигнування за видатковими статтями бюджету.
При цьому, за даними Держказначейства, темпи використання асигнувань відстають від темпів надходжень. Багато розпорядників бюджетних коштів виявляють відверту нерозторопність, на що їм було вказано Мінфіном. Приміром, близько мільярда гривень «зависло» за витратами, що мають здійснюватися за результатами тендерів. Як свідчить практика, розпорядники починають підготовку та проведення тендерних процедур лише тоді, коли відповідне асигнування вже одержано. У результаті воно «висить» на рахунку в Казначействі до кількох тижнів. Ну не звикла «наша людина» до роботи в умовах стабільного фінансування! Навчені гірким досвідом недофінансування, керівники підприємств не хочуть, щоб за результатами неоплачених тендерних закупок у них з’явилася кредиторська заборгованість. Проте справа не лише в тендерах. Адже загалом на кінець листопада не було використано близько 2 млрд. грн. відкритих бюджетних асигнувань.
На керівників відомств — розпорядників бюджетних коштів, зрештою, можна гримнути, можна тупнути ногою. Що, зрештою, після кількох спільних із Нацбанком і Держказначейством нарад і зробив Мінфін. За грудень усі «підвішені» кошти буде прискореними темпами витрачено, тендери проведено, і залишки на рахунках Казначейства перестануть збурювати ринок. Залишається запитання: чи буде зроблено належні висновки щодо посилення бюджетного менеджменту? Адже якби «заморожування» еквівалентного обсягу коштів із усіма випливаючими звідси кризовими наслідками допустили менеджери, приміром, комерційного банку, акціонери цілком могли б виставити їм рахунок за недоодержаний прибуток. А керівництву нашого Мінфіну все сходить із рук.
Одного з принципових висновків дійшов Нацбанк, який безпосередньо гасив «пожежу на міжбанку», як його встигли охрестити журналісти. Заходів було проведено багато. Це й тимчасове зниження нормативних вимог до комбанків — приміром, збільшення допустимого обсягу кредитування overnight до 50% сформованих резервів (сьогодні ця цифра повертається до звичайного рівня 15%), і зниження обов’язкового резервування за деякими видами операцій. Але головне те, що рефінансування комбанків почало проводитися за рахунок тих самих залишків коштів у Держказначейства, що перебувають на рахунках Нацбанку.
Загалом у світі такі операції з бюджетними коштами не вельми вітаються — прийнято вважати, що державні фінанси не можна наражати на комерційні ризики. Принаймні в Україні після впровадження казначейського обслуговування бюджету на це досі не йшли. Хоча спокуса використовувати цей ресурс, особливо в умовах, коли він нагромаджується, велика. Нацбанк і Держказначейство загалом домовилися, що операції з бюджетними залишками виконуватиме перший. Природно, лише такі, за якими є реальні гарантії повернення коштів. До речі, обсяг рефінансування банків, наданий НБУ в листопаді (точніше, наприкінці листопада) — 7,7 млрд. грн., — майже збігається з сумою казначейських залишків.
Правда, оголошувати «злодюгами» Держказначейство й Мінфін, а банківську систему — «білою та пухнастою» було б теж неправильно. З багатьох причин. Відомо, приміром, що протягом осінніх місяців Нацбанк постійно скорочував обсяги купівлі валюти. Якщо в серпні банк стрімко набирав свої валютні резерви, а заразом і робив емісію гривні (інтервенція НБУ за серпень становила 320 млн. дол., або 1,5 млрд. грн.), то у вересні—листопаді було закуплено вп’ятеро меншу суму. Комбанки настільки звикли поповнювати свої гривневі запаси за рахунок продажу Нацбанку валюти, що не змогли вчасно перелаштуватися на інші джерела. Та й сам НБУ не запропонував їм еквівалентної заміни.
А темпи зростання кредитного портфеля комбанків продовжували зростати (більш як наполовину тільки за третій квартал). При цьому в ньому істотно зросла частка довгострокових зобов’язань (зокрема, іпотечних і споживчих кредитів). Від банків у такій ситуації вимагається вкрай зважена політика, чітке дотримання співвідношення між залученими й розміщеними коштами. На думку Нацбанку, комбанки такої політики не продемонстрували. Зокрема, багато з них занадто звикли використовувати для формування ресурсної бази механізм міжбанківських кредитів і рефінансування НБУ. А також нерідко підвищували доходність залучених депозитних коштів і знижували відсоткові ставки за кредитами на шкоду своїй вигоді, винятково з кон’юнктурних міркувань. Слабка, на думку НБУ, і капіталізація більшості банків.
Будь-яка криза банківської системи, як відомо, веде до погіршення її фінансових результатів. Не виключено, що за підсумками останніх місяців року поповниться список фінустанов, що потрапили під нагляд, санацію чи навіть ліквідацію з боку НБУ; посиляться процеси укрупнення. Попри те, що видимі прояви кризи у вигляді стрибка ставок на міжбанку нібито мінімізовано, із довгограючими його наслідками ми зіштовхнемося ще не раз. Так, після інфляційних явищ наприкінці 2003-го очікується чергове підвищення ставок на міжбанку на початку 2004-го. У цей час Нацбанк буде знову змушений значно обмежити темпи зростання грошової маси, а залишків на рахунках Казначейства, щоб провести за їх рахунок рефінансування, вже не буде.
Найголовніший висновок із ситуації, що вже відходить у минуле, — потрібне підвищення гнучкості управління фінансовими ресурсами в мінливих умовах. Казначейство повинно не дивитися, як персонаж дитячих казок на нові ворота, на несподіваний надлишок бюджетних доходів, а відразу шукати механізми для запуску його в оборот (Нацбанк йому в цьому партнер і порадник). Комбанки, у свою чергу, не повинні звикати до нацбанківського й міжбанківського (що в остаточному результаті те саме) «підгодовування» ресурсами. А головним резервом обох підсистем повинні бути не чиїсь фінансові зобов’язання, а передусім голови кваліфікованих менеджерів.