Саме ця фраза вчувається за скупими рядками статей законопроекту «Про банки та бан- ківську діяльність», ухваленого Верховною Радою України в першому читанні. Досі основна увага преси акцентувалася на розмірі статутного капіталу банку, що його, відповідно до ст. 31 документа, запропоновано встановити на рівні не менше 25 мільйонів гривень. Але в законопроекті є багато іншого цікавого як для банків, так і для їхніх клієнтів...
Почнемо з того, що ст. 47 надає НБУ право встановлювати спеціальні вимоги, зокрема щодо збільшення капіталу банку стосовно будь-якого виду банківської діяльності. Таким чином, капітал у 25 млн. грн., навколо якого нині точаться суперечки, — це лише початок укрупнення, а далі — як вирішить НБУ щодо кожного банку конкретно.
Відкрити новий банк після ухвалення законопроекту загалом стане значно складніше — і не тільки через збільшення розмірів статутного капіталу та подовження термінів реєстрації (до трьох місяців замість одного). Тепер, відповідно до ст. 18, НБУ зможе відмовити в реєстрації будь-якому керівнику й засновникові банку на підставі недостатньо високої ділової репутації. Тобто професійної придатності для роботи в банківській сфері, яку вимагають від керівника банку нині, буде вже замало. З юридичної точки зору неясно, яким чином НБУ визначатиме належну висоту ділової репутації банківських керівників і засновників. Ось ми вже й підходимо впритул до створення кодексу будівельника капіталізму!
До речі, норма проекту про належну висоту ділової репутації торкнеться й діючих банків. Річ у тому, що, відповідно до ст. 72, Нацбанк дістає право перевірки засновників банку, якщо працівники НБУ вирішать, що ці засновники не відповідають певним вимогам. А оскільки в перелік вимог — принаймні, на стадії підготовленого до другого читання законопроекту — входить і належна висота ділової репутації, то НБУ фактично дістає право контролю над усіма засновниками, поповнивши й так тісні лави контролерів.
Проте розробники потурбувалися не тільки про банкірів, а й про клієнтів банку. У ст. 51, що регламентує здійснення банками розрахунково-касових операцій, внесено дуже цікаві моменти. Абзац шостий цієї статті варто навести повністю: «При виконанні розрахункової операції банк зобов’язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа, що є підставою для виконання платежу, та засвідчити особу, яка дала наказ на здійснення платежу».
Коли ви подумали, що йдеться про правильність заповнення платіжки, то дарма. Ці вимоги докладно визначено в п’ятому абзаці цієї ж статті. А в даному випадку мова про надання банку невластивих йому фіскальних функцій. Тобто, на практиці банківський працівник, одержуючи від клієнта платіжний документ, буде зобов’язаний перевірити всю документацію щодо здійснюваного платежу на предмет достовірності й формальної відповідності. Тепер уявіть собі на хвилину, який стос документів муситиме принести в банк клієнт для підтвердження платежу і скільки часу змарнує банківський працівник, розбираючись у достовірності й формальній відповідності всіх договорів, рахунків, накладних, додаткових угод тощо. Та черги в банк для виконання платежу будуть більші від черг за ковбасою в радянські часи! Загалом, для дотримання цієї норми проекту банкам слід було б відкрити в себе офіси для всіх своїх клієнтів: тоді й перевіряти буде простіше, і документи в банк клієнту не доведеться носити разом з кожною платіжкою. Справа за малим — де розмістити в банку сотні клієнтів? Усе це було б смішно, якби не було так сумно...
Не можна обійти увагою і главу 11, присвячену запобіганню легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Для цього, відповідно до ст. 64, банки зобов’язані ідентифікувати всіх осіб, котрі виконують сумнівні операції. А до сумнівних операцій, на думку авторів законопроекту, належать:
1) безготівкові розрахунки за договорами на суму понад 50 000 євро або угоди з готівкою на суму понад 10 000 євро за курсом НБУ;
2) операції, що здійснюються за незвичних або невиправдано заплутаних умов;
3) операції, що не є економічно виправданими чи такі, що мають незаконні цілі.
Ідентифікація не проводиться лише тоді, коли операції регулярно здійснюються працівником від імені клієнта й раніше вже були ідентифіковані. Подумавши, що йдеться лише про просте з’ясування особи вашого бухгалтера, ви явно поспішили. З наступної — ст. 65 — ми дізнаємося, що всі документи, які були основою для здійснення договорів, вказаних у ст. 64, і письмові результати ідентифікації пов’язаних із ними осіб зберігаються в банку протягом п’яти років! Мабуть, банкам уже сьогодні слід подбати про придбання нових приміщень...
Загалом, завдяки цим статтям нової редакції законопроекту про банки та банківську діяльність, ми нарешті дізналися, що майже всі наші підприємства-імпортери виконують, виявляється, сумнівні операції. Адже обсяг разових перерахувань в них, як правило, перевищує обумовлені проектом суми. Певне, невдовзі в Україні візьмуть на олівець усіх, хто виконує будь-які грошові угоди і ми тихо перейдемо до натурального обміну. Одна сокира на дві вівці.
Ну а яким чином в банку визначатимуть, є дана операція для клієнта економічно вигідною чи ні, навряд чи знають навіть самі автори законопроекту. Адже для цього банку необхідно буде постійно аналізувати роботу сотень своїх клієнтів. Скільки ж у такому випадку коштуватиме банківське обслуговування? Ясно тільки одне: тепер клієнт усю документацію на підприємстві робитиме в двох примірниках. Один — для себе, другий — для банку.
Отже, від проведення платежів за допомогою системи електронних платежів «Клієнт-Банк» нашим бізнесменам після ухвалення цього проекту доведеться, очевидно, відмовлятися. Адже тепер їх слід ідентифікувати в банку, переглянути всю їхню документацію, проаналізувати, вигідна їм ця операція чи ні. Загалом, зняти всю інформацію, тільки без зняття відбитків пальців. Які вже тут електронні платежі, не кажучи вже про нові проекти оплати через Інтернет.
Мабуть, комусь дуже хочеться перетворити банки на інформаційний придаток фіскальних органів держави. І як усе добре витанцьовується! Відповідно до проекту, хоча банки й надають інформацію про клієнтів нашим фіскальним органам тільки за рішенням суду, але інформувати клієнта про те, що таку інформацію про нього до фіскальних органів передано, банку заборонено. Це в них, на Заході, банк — передусім для зручності клієнта, а в нас, в Україні, він насамперед для зручності держави, а клієнти можуть і почекати. І при цьому ми постійно говоримо про прагнення нашої країни інтегруватись у Європейське співтовариство!
До чого можуть призвести такі нововведення, зрозуміло. Підприємці дістануть з полиць дипломати та без зайвої тяганини передаватимуть готівку з рук у руки без усяких паперів і банків. Усе це якось мало в’яжеться з прагненням нашої держави залучити в економіку кошти, які перебувають у тіньовому обороті. Радше навпаки, вищезгадані статті проекту сприятимуть відпливу капіталів із банківської сфери в тінь.
Восени цього року законопроект «Про банки та банківську діяльність» розглядатиметься Верховною Радою в другому читанні. Теоретично депутати ще мають час усвідомити всю «прогресивність» його окремих статей...