Напередодні літніх канікул Верховна Рада відправила на доопрацювання проект закону про перепони у відмиванні коштів. З цього й розпочалася розмова з головою правління «Інтербанку» професором Артуром Кріклієм. Вибір співрозмовника не випадковий. Очоливши «Інтербанк», він почав із викорінення дуже прибуткових, але сумнівних операцій, оскільки прагнув обслуговувати клієнтів виключно у правовому полі, не порушуючи при цьому нормативів. На той час він був трохи нетиповим банкіром, оскільки в середовищі банківських працівників побутувала думка, що без співробітництва з «сірим» бізнесом банк не виживе. (До гучних процесів з участю податкової міліції було ще кілька років).
Зрештою, банк не тільки вижив, а й зміцнив свої позиції, перемістившись із кінця рейтингу банківської Асоціації до середини. До речі, сам Артур Кріклій сьогодні член спостережної ради Київської банківської спілки.
«Мити чи не мити?»
— Артуре Станіславовичу, напередодні парламентських канікул депутати навіть не стали обговорювати законопроект про боротьбу з відмиванням коштів. Отже, ми поки що залишимося в чорному списку FATF як неблагонадійна країна...
— Гадаю, депутати правильно зробили, що не стали поспіхом приймати дуже непростий документ. Проблема відмивання коштів — багатофакторна по своїй суті, торкається кількох прошарків суспільних відносин: від чистого криміналу, торгівлі зброєю і наркотиками до втечі в тінь багатьох підприємств, які намагаються в такий спосіб вижити, або, як тепер заведено говорити, мінімізувати податки. Офіційна статистика свідчить, що понад 20 млрд. грн. в Україні обертаються поза банківським сектором. Покласти край «тіні» досить непросто, але розподіл податкового тягаря між усіма підприємствами, ліквідація надмірних пільг, зменшення нарахувань на фонд оплати праці та ряд інших заходів дозволять зрушити з мертвої точки розв’язання цієї складної проблеми.
У такому випадку підприємцю буде вигідно працювати в правовому полі, не ризикуючи і не боячись потрапити в поле зору податкової міліції. Частково це створить передумови для інвестування у вітчизняну економіку.
— Доводилося чути, що в результаті багатьох операцій у руслі боротьби з «конверташками» виловлюють дрібну рибку, яка плаває на поверхні, а великі акули продовжують грати на волі. Називають цілі галузі, «помічені» у відмиванні колосальних грошей: металургійний, хімічний, енерго- і нафторинки, зерновий ринок.
— Це можна пояснити. Найчастіше кримінал не там шукають. Цілі галузі, регіони мають колосальні пільги з податків, зате інші платять, так би мовити, за того хлопця. Ви ніколи не цікавилися, які прибутки дає ігровий бізнес, організація лотерей і цілий ряд експортно-імпортної продукції? Щомісяця з країни виводяться мільйони доларів. Майже на законній підставі...
— Наскільки мені відомо, років п’ять-шість тому ваш банк у вузьких банківських колах був відомий як зручна «пральня»...
— Так, на жаль, у біографії «Інтербанку» була темна пляма, тому що до приходу нашої команди банк обслуговував низку непрозорих структур. Проте в банкіра, як у кожної людини, завжди є право морального вибору, є як мінімум два шляхи. Можна заробляти на тіньових схемах, сприяти їм чи заплющувати на них очі, і при цьому, так би мовити, «жити в шоколаді». У такому разі можна не думати про долі клієнтів, вкладників, імідж банку і, нарешті, про безпеку співробітників. Адже в момент, коли вкладники втрачають заощадження, співробітники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Деяким банкірам удавалося при цьому «умити руки» і піти в тінь, перевести стрілки на виконавців.
Та є й інший шлях: дотримуватись букви закону, займаючись виключно банківською справою і прозорими операціями. Важко — так, низькорентабельно — так. Але це єдиний прийнятний шлях для роботи всерйоз і надовго, гарантія високої репутації і спокійного сну.
— З погляду багатьох, ви розмірковуєте, як економічний романтик...
— Можливо. Однак наша команда менеджерів пішла цим шляхом, і, як засвідчив час, ми не помилилися. З 1998 року активи банку зросли в 4,3 разу, статутний капітал — у 6,4, депозитний портфель юридичних осіб — у 5,9 разу. Не можу не зазначити, що протягом останніх чотирьох років банк не порушував нормативів, установлених НБУ.
Отже, всупереч складнощам і обмеженням, цивілізовано працювати можна й потрібно. Хочеться вірити, що прикрі сторінки нашого банку в минулому, як і той негативний імідж, про який ви згадали.
«Хто на світі за найпрозоріший?»
— Та якщо ваш банк став законослухняним, то так звані «контори оготівкування» створюються в будь-якій іншій фінансовій установі. Деякі банкіри стверджують, що клієнти майже вимагають надання банківської послуги з оготівкування...
— Трапляються й такі клієнти. Проте цей стан речей не заважає податковій міліції та іншим перевіряльникам у всіх бідах звинувачувати виключно банки. А якщо розібратися? Адже проштрафилась фірма, та спробуй її знайти! А банк — ось він. Перевірки банків різними контролюючими органами взагалі набули перманентного характеру. І документи треба надавати негайно, «зараз на зараз». Додайте до цього лавину запитів про діяльність клієнтів, багато яких не правомочні, і підозри виявляються цілком безпідставними. Звичайно, це заважає нормальній роботі банків. Хоча прозорішого, ніж банківський бізнес, в Україні немає.
— Невже?
— Судіть самі. По-перше, банки, на відміну від підприємств, щодня складають і здають баланси до Нацбанку. По-друге, у нас дуже жорстка, я б сказав, навіть занадто, система контролю за діяльністю банків із боку численних контролюючих органів. Банківською діяльністю «цікавляться» на всіх рівнях — районному, міському, республіканському. Національний банк контролює кожну операцію, кожну угоду. Є близько 100 форм статистичного звіту банків (щоденного, тижневого, щомісячного).
По-третє, міжнародна система обліку банківської діяльності також сприяє встановленню її прозорості. Якщо говорити про явища протилежного характеру, то вони — лише виняток із правил, коли люди, зумисне чи ні, спотворюють звітність. Та це, так би мовити, зовсім інша історія, за такі дії передбачено кримінальну відповідальність.
— Усе, що ви сказали про контролюючі органи, — суща правда, проте висновок трохи некоректний. Наразі йдеться про адміністративний контроль, найефективніший. Найдійовіший же — контроль гаманцем: якщо не довіряю, гроші в цей банк не принесу. Чи навпаки: кредит не видам. А як можна довіряти банкові чи клієнту, коли неясно, хто стоїть за офшорною компанією, хто її власник. Про яку прозорість бізнесу можна говорити?
— І з цього погляду, банки прозоріші, ніж підприємства. Так, під час реєстрації банку в НБУ даються всі дані не тільки про засновників, а й про засновників засновників — відповідно до вимог Базельської конвенції. І, попри більш високий рівень прозорості та відповідальності, вітчизняне банківське законодавство написане в інтересах позичальника, а не кредитора. Це означає, що в банку немає гарантії повернення позики. Приміром, банк видав кредит під заставу майна, проте клієнт грошей не повертає. У цивілізованих країнах процедура проста: якщо борг не погашений, то банк автоматично забирає заставу й реалізовує її. У нас все значно складніше: банк подає позов до суду (або звертається до нотаріуса за виконавчим написом), сплачує при цьому державний збір і втрачає від одного до двох місяців на розгляд позову в Господарському суді.
Відшкодування позики можна проводити і виставивши заставне майно на громадські торги. Та, по-перше, термін його реалізації забирає від двох до трьох місяців. По-друге, досить відчутні фінансові втрати: оплата послуг державного виконавця, оплата дій «Укрспец’юсту», витрати на рекламу й одержання необхідних довідок, нарешті — податки.
Якщо ж майно не реалізується під час торгів, то, відповідно до чинного законодавства, банк може взяти його собі на баланс тільки за згодою заставника. Заплативши при цьому 20% ПДВ з інших джерел. Та якщо заставник не згоден добровільно передати майно з балансу на баланс (а найчастіше саме так і буває), то банк мусить проходити судову процедуру і, у разі неплатоспроможності позичальника, банкротувати його. Вся процедура може тривати понад півроку. За цей час від підприємства залишається сама назва, активи надійно приховуються, майно реалізовується, господарі створюють другу чи третю фірму, де працюють і процвітають ті ж самі люди. Для прикладу проаналізуйте долю хоча б найбільш злісних неплатників збанкрутілих банків...
— Однак ми живемо не на початку дев’яностих років. Багато вітчизняних позичальників уже мають хорошу кредитну історію, начебто створено міжбанківську базу поганих позичальників...
— Це правильно. Та бізнес є бізнес. І якщо сьогодні підприємство процвітає, то немає жодної гарантії, що завтра його не підведуть партнери, не зірвуться контракти, не зміниться податкове законодавство, а то й просто фірму «підставлять», і вона перейде в розряд проблемних. Тому надійніше кредитувати ті підприємства, в яких банк є співвласником бізнесу, акціонером чи інвестором, і має можливість регулювати фінансові потоки підприємства, з огляду на його потреби, контролювати й коригувати діяльність.
Та в цьому випадку постає інша проблема: у рамках одного підприємства банк може вносити у спільний бізнес тільки до 10% від суми статутного фонду підприємства (без збитків для власного капіталу) і до 15% від суми свого капіталу — при валюті балансу в десятки, а то й сотні разів більшій. Крім того, через недостатню прозорість фондового ринку розмір необхідного резервування для банків практично дорівнює сумі інвестицій.
Якщо не змінити цих умов, про жодне збільшення обсягів інвестування банків в економіку поки що говорити не можна.
Поганий той банкір, який не мріє стати олігархом
— А як же оминають ці обмеження банки, які входять до складу фінансово-промислових груп і холдингів, хай офіційно не зареєстрованих, проте досить реальних?
— Очевидно, кожен по-своєму. Та суть не в тому, що не можна обминути закон, а в тому, щоб не виникала потреба це робити...
Справді, фінансові установи, які входять у холдинги, найактивніше інвестують вітчизняну економіку. Та вони вкладають гроші у власний бізнес, не боячись, що гроші просто спливуть невідомо куди.
Скажу більше, на сучасному етапі для вітчизняних банків, як, утім, і для зарубіжних, діяльність у складі фінансово-промислових груп чи фінансових холдингів — оптимальний варіант роботи.
У решті випадків інвестиції, довгострокове кредитування промислових підприємств нереальне.
— Таким чином, підприємства, які найчастіше технічно та економічно застаріли, дуже гостро потребують власних, надійних банків, а ті, у свою чергу, — власних підприємств, акціонерів. Начебто ідеальна ситуація для створення фінансово-промислових груп та інвестиційного буму. Проте в країні близько сотні малих банків, і для багатьох проблема — підтримка навіть мінімального необхідного за законом статутного фонду. У чому тут річ?
— Щоб стати акціонером банку, необхідно пройти ряд досить складних бюрократичних процедур, яких підприємства найчастіше не в змозі подолати. Та й цікавлять потенційних акціонерів, як правило, пакети акцій банків у розмірі від 26% до 51% статутного фонду.
— А чи можуть банки нарощувати капітал за рахунок свого прибутку? Щоб потім, ставши «великими і сильними», домігшись скасування обмежень, скуповувати підприємства?
— Можуть, але банки, які працюють лише на фінансовому ринку, а не в складі ФПГ або холдингів, на жаль, мають невисокий рівень дохідності. Минули ті «веселі» часи, коли гроші робили гроші з дохідністю 1000% і більше річних. Сьогодні максимальна рентабельність операцій на фінансовому ринку 20—30% річних, що значно нижче, ніж у цілому ряді галузей. Тому говорити про стрімке зростання капіталу банків за рахунок «внутрішніх резервів» не можна.
— Якщо це так, то чому стільки критики з приводу дорогих кредитів? До речі, дисконтна ставка НБУ нещодавно знову знижена і становить усього 9 відсотків, інфляції фактично немає, зростання ВВП, навпаки, хоч і нижче, ніж торік, але є...
— Для кредитування банки повинні мати «довгі» ресурси. На міжбанку їх немає. Як правило, банки надають ресурси або по овернайту (так звані нічні гроші), або терміном на один-два тижні. Терміни депозитів юридичних осіб — в основному один-два місяці, тому що підприємствам потрібні оборотні кошти. Доступу до дешевих бюджетних грошей більшість банків, як правило, не має. Залишається один канал залучення ресурсів — депозити фізичних осіб, за право володіння якими останніми роками ведеться жорстка конкурентна боротьба.
А тепер давайте рахувати. Приміром, депозити ми залучаємо під 20% річних відповідно до сформованих на ринку конкурентних ставок. Додамо резерв під депозити, плюс відрахування у фонд гарантування вкладів населення, плюс установлений резерв під кредит, що видається, залежно від класу позичальника.
Таким чином, залучаючи ресурси під 20%, банк виходить на точку незбитковості, у середньому в 29%. І це за умови надійного позичальника. Якщо ж позичальник викликає сумнів, то ставка істотно зростає. Тому кредитувати нижче за цю ставку банк не може. Щодо цього є й законодавче обмеження: у ст.49 Закону про банки та банківську діяльність чітко сказано, що банки не мають права видавати кредити за ставками, нижчими за середню ставку залучення.
Крім того, банк повинен мати хоча б мінімальну маржу. А маржа банку, як правило, становить лише 0,5—1% річних. Тож під які відсотки банки можуть видавати кредит, якщо не мають гарантії його повернення? Адже банк ще повинен розвиватися, впроваджувати нові технології, удосконалювати програмне забезпечення. На сьогодні кредитування є основним джерелом доходів банків.
— Як же уникнути бігу по замкненому колу?
— Звичайно, є конкурентна боротьба і боротьба за клієнта. Чому б не брати прикладу з Японії та деяких інших країн, які законодавчо обмежують верхню межу відсоткової ставки по депозитах? Банки від початку матимуть однакові умови, і не буде зайвого ажіотажу. Більше того, бажано було б наблизити ці ставки до тих, за якими мають можливість фінансуватися великі системні банки. А в основі формування кредитної ставки повинні лежати накладні витрати і прийнятний рівень рентабельності. У результаті економіка одержить кредитні ресурси за недорогими ставками.
У цілому ж треба системно змінювати правила гри, податкове законодавство, врегулювати питання захисту кредиторів.
— Ну, тепер профільний комітет Верховної Ради очолює банкір, до нового парламенту пройшли понад десяток колишніх банкірів, тож слід очікувати, що банківське законодавство удосконалюватиметься ефективніше.
— Що ж, будемо оптимістами...