За нещодавно опублікованими даними офіційної статистики, інвестиції в основний капітал у першому півріччі 2009 року лише трохи перевищили половину торішнього рівня (падіння на 43,3%). Іноземні інвестори, як свідчить інший звіт Держкомстату, за перші шість місяців 2009-го вклали в українську економіку тільки 2,7 млрд. дол., що майже на 60% менше, ніж за аналогічний тогорічний період. Утім, навіть такий приплив прямих іноземних інвестицій в умовах світової фінансової кризи і вражаючого падіння довіри до українських позичальників усе-таки кращий, ніж нульовий.
За такої ситуації новина про те, що Кабмін надав право Державній інноваційній фінансово-кредитній установі (ДІФКУ) залучити під державні гарантії в 2009 році кредити на суму 8 млрд. грн. (усього в держбюджеті держгарантій передбачено на 37 млрд. грн.) вселяє певний оптимізм. Та наскільки реально нині залучити довгострокові інвестиційні ресурси під прийнятну відсоткову ставку? Адже котирування боргових зобов’язань суверена на світових ринках свідчать про те, що державі Україна навряд чи хтось сьогодні довірить гроші під ставки нижчі від 15—20% річних.
У 2007-му з держбюджету на фінансування 32 проектів з участю ДІФКУ було виділено 800 млн. грн. Та ні в 2008-му, ні в 2009-му такого фінансування в держбюджетному законі передбачено не було. Структурі доводилося існувати на відсотки за раніше виданими кредитами, портфель яких становить на сьогодні близько 1 млрд. грн.
Дефіцит фінансування — споконвічний нездоланний бар’єр, на який за всіх років незалежності наражалися всі державні стратегії та програми інноваційно-інвестиційного розвитку.
Як сама назва ДІФКУ, так і її цілі, структура та механізми функціонування теж поки що не надто добре знайомі не тільки зарубіжним інвесторам, а й потенційним українським позичальникам. Тим важливіше розповісти, які плани будує нова управлінська команда ДІФКУ (її нинішній керівник Ярослав Ісаков був призначений на свою посаду в березні ц.р.), і наскільки вона просунулася в їх реалізації.
— Справді, ДІФКУ на сьогодні маловідома, особливо іноземним інвесторам. Тому залучення під неї серйозних зовнішніх інвестиційних ресурсів — дуже непросте нині завдання, — пояснює Ярослав Ісаков. — Однак при цьому наша компанія має і низку очевидних переваг.
По-перше, вона є державною інвестиційною компанією. Тобто, маючи реальну та серйозну опору у вигляді головного засновника — держави, одночасно є комерційною структурою. Що, у свою чергу, дає їй змогу бути більш гнучкою та динамічною в прийнятті економічно обгрунтованих рішень, ніж звичайне державне відомство.
По-друге, ми є небанківською фінансовою установою, яка не підпадає під жорсткі норми банківського нагляду, що дає нам більш вільно як залучати ресурси під державні гарантії, так і надавати власні фінансові гарантії. Та це не означає відсутності контролю з боку держави. Навпаки, контроль за нами державних органів більш жорсткий, ніж у звичайних банках.
І, по-третє, — і це найголовніше — наявність підтверджених державою гарантій для ДІФКУ дає їй можливість ефективно розв’язувати головну проблему нинішньої кризи — кризу довіри. Саме в дефіцит довіри сьогодні упирається більшість питань про надання фінансування.
Три перелічені вище моменти і роблять ДІФКУ найбільш ефективним на сьогодні інструментом державної інвестиційної політики, резюмує фінансист. Підтвердження цього — інтерес, який після опублікування кабмінівської постанови про надання ДІФКУ держгарантій уже проявили потенційні зовнішні інвестори та внутрішні позичальники. Хоча поки що виділено лише 8 млрд. грн., ми вже прийняли до розгляду заявки на суму близько 12 млрд. Нами вже підписано меморандум про співробітництво з такою відомою інвестиційною установою, як американський Goldman Sachs. На підході — укладання рамкових угод із цілим рядом інших найбільших інвестиційних структур.
Нині, наприклад, ДІФКУ веде переговори з JBIC (Japan Bank of International Cooperation — Банк міжнародного співробітництва, що належить уряду Японії), який готовий, за умови участі ДІФКУ, кредитувати разом з іншими найбільшими японськими банками проекти із закупівлі виробленого в цій країні обладнання, що дає змогу в рази підвищувати енергоефективність українських виробництв.
Крім проектів в енергетичній сфері, пріоритетними напрямами діяльності держкомпанії будуть АПК, авіабудування та космічна галузь, IT-технології та комунікації, а також важке машинобудування.
Припущення про можливі зловживання при виборі партнерів і проектів гендиректор ДІФКУ впевнено парирує: «Ми вже підготували цілу низку внутрішніх положень, які покликані забезпечити прозорість наших процедур і критеріїв відбору проектів. Перший документ — це порядок, який регламентує процедуру збирання заявок. Другий визначатиме критерії відбору заявок, вимоги, що висуваються до них. Третій документ, який уже затверджений Адміністративною радою ДІФКУ, регламентує процедуру створення комісії для відбору проектів із представників центральних органів влади. І, нарешті, четвертий визначає принципи фінансування проектів.
Надалі ми маємо намір організувати прийом заявок за принципом «єдиного вікна». Для цього в новій версії веб-сайта ДІФКУ, який почне працювати через два-три тижні, передбачено скорочену форму анкети-заявки. У ній ми пропонуватимемо навести загальну інформацію про саму бізнес-ідею, тобто про суть і мету проекту, а також про власні можливості позичальника щодо фінансування, застав, досвіду менеджерів тощо. Отримавши таку заявку, ми зобов’язуємося розглядати її максимум упродовж тижня, і тільки потім, за умови принципової згоди Кредитної ради компанії, — створювати робочу групу з управління проектом, яка вже відпрацьовуватиме з позичальником повний пакет необхідних документів».
Інформація про затверджені проекти в ДІФКУ обов’язково ставатиме публічною.
При цьому пан Ісаков акцентує увагу на тому, що держкомпанія не просто «продаватиме» держгарантії та «стригтиме» посередницькі купони, а займатиметься проектним фінансуванням, тобто комплексною оцінкою і підготовкою конкретних інвестиційних проектів, у яких можна чітко прорахувати ефективність.
— Наше завдання полягає в тому, щоб із допомогою інструменту держгарантій знизити ризик для реального іноземного інвестора і, відповідно, вартість довгострокових кредитів для вітчизняних позичальників. Сьогодні ставки для українських компаній сягають 40—50% річних, «чиста» держгарантія продається під 15—18%. А от у правильно підготовленому і «упакованому» проекті, в якому Українська держава чітко визначить свої пріоритети й готова буде взяти на себе частину ризиків, участь іноземців може обходитися значно дешевше. Зокрема, у випадку з JBIC сьогодні може йтися про 3—5% при терміні кредитування до десяти років, — каже гендиректор ДІФКУ.
Більш серйозну довіру інвесторів компанія планує завоювати за рахунок реалізації кількох успішних пілотних проектів. Тому тут усіляко прагнутимуть уникати ситуацій, подібних до тих, у яких нині опинилися «завдяки» керівництву минулих періодів.
— Крім вирішення наших головних завдань, ми змушені сьогодні брати участь у банальних корпоративних конфліктах, які мають відверто рейдерський характер, — каже гендиректор ДІФКУ. — Зокрема, фіктивне підприємство ТОВ «Поротон» намагається шахрайським шляхом стягнути з держкомпанії 95 млн. грн. Зловмисникам удалося домогтися цілої низки неправомірних судових рішень, які призвели до арешту рахунків ДІФКУ, та ще й заручитися сприянням департаменту Державної виконавчої служби. За підтримки Кабміну ми звернулися до СБУ, прокуратури та цілого ряду інших вищих державних інстанцій із вимогою негайно втрутитися, розібратися в ситуації по суті та припинити такі дії.
Ярослав Ісаков та його колеги дуже сподіваються, що державні інтереси захистять. Інакше про яке залучення багатомільярдних іноземних інвестицій може йтися?