Ми частіше замислюємося над тим, як реагувати на чужу, зовнішню агресію: захищатися, відгороджуватися чи протистояти? І набагато рідше - а що робити з агресією власною? Агресія - це бажання заподіяти шкоду іншій істоті. Думки вчених про її походження відрізняються. Одні виходять з того, що це природний інстинкт, властивий людині від народження, обов'язкова вбудована функція людської психіки, яка допомагає вижити. Інші бачать гнів і породжувану ним агресивну поведінку лише як відповідь на зовнішні подразники. Треті не виключають, що давати здачі, обстоювати своє і зрештою виховувати в собі успішний, наполегливий характер, - ці установки й навички ми отримуємо в результаті соціального навчання. Четверті й поготів бачать агресію як психологічний захист - механізм, який забезпечує мінімізацію негативних переживань, небезпечних для цілісності особистості.
Уявна або реальна агресія фізіологічно завжди виглядає однаково - це викид адреналіну наднирковими залозами. Переживаєте ви напад злоби на сумнозвісному дивані чи рветеся в бій, інтелігентно стримуєтеся чи відкрито конфліктуєте - наднирковим залозам однаково, вони змушують наше серце битися частіше, різко збільшують артеріальний тиск, напружують м'язи - словом, бадьорять і змушують діяти. Тому ми вважаємо за потрібне навчити своїх дітей певним видам агресії - адже це може їх урятувати, захистити, допомогти самоствердитися.
Гнів, агресія, адреналін - це аварійний спосіб реагування людини на стрес. У тому числі стрес, породжений соціально-політичною ситуацією, що спостерігається нині в більшості українців. Але якщо одні спрямовують свою агресію конструктивним руслом: проходять військову й медичну підготовку, захищають свої міста від п'яниць і бандитів, патрулюючи вулиці, то інші стають порушниками порядку або придушують агресію, перетворюючи себе на бомбу сповільненої емоційної дії. Внутрішня агресія - це стан постійного нервового напруження, яке не має виходу і може спричинити хвороби. Або людина змушена шукати привід, щоб перекинути нервову напругу на інших - і тоді виникають проблеми у стосунках.
Стан збудження при агресії мобілізує всі можливості людини, і часто це допомагає вирішити завдання моменту. Але якщо агресія переходить у хронічну, вона може сильно шкодити - знесилює, виснажує, викликає постійне роздратування, поганий настрій.
Отже, прагнучи зашкодити іншому, ми шкодимо собі.
Убезпечити себе
Агресія має властивість накопичуватися, тому стримувати гнів, лють - це тільки шлях до подальшого емоційного або тілесного вибуху. Багатьох з нас навчали бути пристойними людьми і стримувати, ховати свою злість. Але насправді ми здатні тільки або виразити її, або переспрямувати на безпечніший об'єкт, або придушити в собі. Жодних інших способів її утилізації не існує. Забороняючи собі виражати гнів, ворожість, лють, ми вчиняємо руйнівні для нашого організму дії. Виражаючи її без розбору - ризикуємо соціальними відносинами. Тому єдино оптимальний спосіб - уміти виражати свою агресію соціально прийнятними і безпечними для самого себе й оточення засобами.
Безпечні способи вираження агресії - насамперед словесні. Вони можуть бути реальними або віртуальними, емоційними (крики, жести) і більш стриманими - наприклад аргументована критика. Можливість висловити свою агресію - невід'ємне право кожної людини. Так, удари словом - висміювання, образи, плітки, лайливі слова - іноді заподіюють людині більше психологічної шкоди, ніж навіть пущені в хід кулаки. Проте соціально прийнятніша вербальна агресія. Тому, наприклад, дітей-забіяк психологи навчають виражати свої почуття словами, а не діями, небезпечними для інших.
Предметна агресія - це розрядка внутрішнього напруження шляхом руйнування або пошкодження предметів. Єдине обмеження - залишатися у правовому полі, не псувати чужого й громадського майна. Фізичні вправи, спорт допомагають розтратити м'язове напруження і вийти з небезпечного емоційного стану. Це саме та дія, якої потребує організм, що нагромадив надлишок адреналіну.
Іноді це схоже на замкнуте коло - я намагаюся бути ефективним, а в мене не виходить через агресію, що заважає мені, і я злюся, через що рівень агресії підвищується, зменшуючи шанси бути ефективним. Коли люди живуть з установкою внутрішнього контролю емоцій, не дають виходу своїм агресивним імпульсам, їхня заборонена ворожість іде на рівень підсвідомості. При цьому людина почувається ще слабкішою, безпорадною і змученою. Подавлена агресія - причина депресії. І лікується депресія відкорковуванням агресії.
Найнебезпечніший вид агресії - самоагресія: невдоволення собою, низька самоповага. Від такої людині найважче захиститися. Наприклад, найпоширенішим ланцюжком придушеної внутрішньої агресії є зв'язка з депресією та алкоголізмом як способом упоратися з депресією. Крім того, агресія може стати пасивною: якщо ґвалтівник керується принципом "ти мені винен, бо я сильніший", то жертва, яка проявляє пасивну агресію, - принципом "ти мені винен, бо я слабкий, а слабких потрібно підтримувати".
Точковий удар
Рольова модель не надто розбірливої в етичності власних учинків, не обтяженої страхом зашкодити іншим, але досить агресивної і такої, що сповідує культ сили, "успішної людини", досить популярна сьогодні. Цей поширений типаж дуже добре доводить, що агресія, яка виражається у вигляді злоби, залякування, прагнення домінувати, може мати певну важливість, стояти на захисті людських мотивацій, смислів і цінностей. Соціально небезпечний бік агресивної поведінки в тому, що вона може виправдовувати розмивання моральних орієнтирів, обґрунтовувати деструктивні способи вирішення проблем надзначущими цілями і в своєму крайньому застосуванні - знецінювати людське життя.
Забороняти агресію будь-кому безглуздо хоча б тому, що коли критична кількість агресивної енергії вже нагромадилася, то вона починає вивільнятися у формі відповідних вчинків. І тоді для емоційного вибуху зовсім не потрібен якийсь особливий зовнішній привід. Щоб вивести людину з себе, досить будь-якої дрібниці. Це саме правило працює й у макросоціальних процесах - наприклад, забороняючи виражати політичні настрої грубими й примітивними поліцейськими методами, влада заганяє проблему вглиб, що призводить до руйнівних соціальних вибухів.
Агресія - повноцінна складова емоційного життя людини. Її не треба приховувати як щось ганебне. Найкраще, звичайно, працювати з першопричиною внутрішньої ворожості - саме так і роблять психотерапевти. Найкращий вихід упоратися з агресією - це виявити й усунути причини агресивної поведінки, не обмежуючись лише зняттям зовнішніх проявів. Можна й організаційно мінімізувати фактори, які хронічно збуджують агресію. Принаймні агресію потрібно ідентифікувати й легітимувати, тобто знайти їй законний вихід. Якщо вже інстинкт руйнування властивий людині, то його потрібно проявляти у всій своїй повноті, навчившись управляти цим інстинктом. Психологи пропонують обстоювати власні межі за допомогою не агресивних, а асертивних моделей поведінки, які ґрунтуються на прийнятті відповідальності, повазі й самоповазі, ефективному спілкуванні. Найбільш конструктивний спосіб упоратися з власною ворожістю - це предметно розібратися в її джерелах та усунути їх. Задля власного майбутнього ми просто зобов'язані зрозуміти власну ненависть, навчитися протистояти насильству і стати цілісною особистістю.