Я виросла в епоху піонерських таборів: у моєму дитинстві жодне літо не минало без поїздки в найближчу або віддалену область країни, де я могла пройти випробування розлукою з батьками, спонтанно ініціюватися і проявити свої таланти на місцевій сцені.
Слід зізнатися, що батьки жодним чином не готували мене до цієї події, і, коли я вперше потрапила в піонерський табір, пережила справжній шок, бо моє домашнє життя істотно відрізнялося від життя в таборі, та й розлука з мамою давалася мені нелегко. Але всі наступні рази я вже приблизно уявляла, що мене чекає, і сумно починала зворотний відлік днів у календарі.
А чекало мене дуже непросте, однак досить цікаве дозвілля, до якого, як з'ясувалося, я не завжди була готова. Ну, по-перше, це тривало аж 24 дні! Так, це виявилося несподіванкою. 24 дні в якомусь дрімучому лісі, без жодного зв'язку і мобільних телефонів, яких тоді ще не було. Тепер навіть важко собі таке уявити. У кращому разі, в таборі був один стаціонарний телефон, що використовувався в екстрених ургентних ситуаціях. Він перебував під пильним наглядом суворого повіреного, і допуск до нього був неможливий навіть для привілейованої частини колективу. У кожному разі, поштові голуби були тоді надійнішим способом зв'язку, ніж стаціонарний телефон у піонерському таборі. Але, слід віддати належне системі, в таборах практикувався "батьківський день", що організовувався або як показовий - для ознайомлення старшого покоління з побутом їхніх дітей, або ж як покликаний дати плаксіям та скигліям, на кшталт мене, поридати на батьківському плечі. У кожному разі, батьківський день завжди супроводжувався довозом родичами продовольства - ягід, фруктів, солодощів, а іноді й котлет, залежно від достатку родини та поглядів на харчування. Правда, не всі батьки приїжджали за тридев'ять земель, аби провести заповітну годину з дитиною, яка чавкає чи ниє, багатьом відвідини дитяти в таборі здавалися малодушністю й слабкістю, а декому просто було ніколи.
Харчування - окремий пункт табірного життя. Саме в піонерському таборі особисто я вперше усвідомила мамину істину, що з тарілки бажано все доїдати. Саме в результаті регулярного й продуманого п'ятиразового харчування в таборах я полюбила хліб-"цеглинку" з маслом і яблучним повидлом із бляшаної банки. Цю частину життя я готова навіть романтизувати, настільки вона відклалася в пам'яті...
Ну і, звісно, соціалізація й ініціація. Табір мене ознайомив із законами дідівщини та булінгу, з нормами гігієни і фізіологією жінки, з правилами взаємодії в новому колективі та цькуванням, із основами флірту й пікапу, навчив шанувати традиції та поважати колективне, трохи просвітив мене у сфері сексуальних взаємин і роз'яснив мені походження деяких матюків… Одне слово, мабуть, я ні за чим не жалкую. Хоча...
Посилаючи вперше доньку в табір, я намагалася врахувати весь свій життєвий досвід, набутий у таборі й після нього, і, розуміючи, що його не уникнути, я намагалася все-таки готувати доньку до того, що її може чекати.
До мене як психолога часто звертаються з запитаннями, як підготувати дитину до табору, який вік був би оптимальним, щоб дитина комфортно могла відпочити в таборі без батьків, як надовго й далеко можна відправити дитину. І, на мою думку, це правильно - зважити всі "за" і "проти", адже діти змінилися, змінилися й умови комфорту проживання, змінилися і ризики. Так, сучасні діти, привчені до комфортних умов життя, гіперопіки з боку батьків та няньок, з ознаками навченої безпорадності, розбалувані нездоровою їжею, нестабільним режимом дня й цілодобовою наявністю гарячої води і гаджетів, трохи інакше пристосовуються до життя в таборі. Так, табори теж істотно змінилися, - чимало їх за побутовими умовами вже перебувають на рівні недорогих готелів, а частина - й на рівні дорогих, що регулюється лише амбіціями батьків та їхніми ж фінансовими можливостями. Але це аж ніяк не позначилося на рівні безпеки, оскільки більшість небезпек походять із внутрішніх систем. І, незважаючи на якість умов проживання, рівень комфорту та довіру до супроводу, батьки завжди в тривозі, - адже не тільки побутові умови турбують дорослих. Так, табір був, є і буде способом спробувати, наскільки твоя дитина готова до самостійності як у побутовому, так і в психологічному плані. Табір - непоганий привід до сепарації від батьків і відмінний спосіб навчитися вирішувати свої проблеми без допомоги зацікавлених дорослих.
Що ж важливо зробити батькам, відправляючи дитину в табір, аби спокійно спати й працювати, не проводячи час у тривозі й очікуванні дзвінків?
По-перше, батькам важливо знати, що табір не можна використовувати як покарання за погану поведінку або навчання. Це завжди викликає в дитини додаткові побоювання, пов'язані з глибинним страхом втрати близьких, фантазіями, що вона недосить хороша для вас і що ви можете залишити її в таборі назавжди. На жаль, дуже багато батьків лякають дітей тим, що за погану поведінку віддадуть їх у дитбудинок, і діти часто щиро вірять, що так і буде. Не дивуйтеся, якщо дитина уточнить, чи заберете ви її з табору. На це запитання вона завжди має почути тверде "так" і дату вашої зустрічі. Жодних маніпуляцій страхом і відчуттям провини! Табір, швидше, може бути елементом заохочення, способом віддячити дитині за її дорослішання, та аж ніяк не покаранням.
Уперше краще послати дитину в табір із друзями, яких вона вже знає. В такому разі і батькам буде спокійніше, і дитина матиме людину умовно передбачувану, з якою спочатку можна об'єднатися.
Вік. Дитина готова їхати в табір, коли вона сама хоче туди поїхати. Бажання стимулюється інтересом і сподіванням, що в таборі буде весело. Звісно, багатьом батькам хочеться, щоб і корисно, але повірте, дитина про користь думає в останню чергу. У санаторії їдьте самі! Важливе про вік. У мій час дітей на загони ділили за віком. На мою думку, це дуже важливо, аби діти, які живуть в одній кімнаті, були приблизно одного віку. Перевдягання, гігієнічні процедури та розмови різновікових дітей можуть лякати молодших або давати інформацію, що не відповідає їхньому віку, страхає чи викликає неприємні думки й відчуття. Та й у розвагах та іграх дітям комфортніше там, де вони можуть бути на рівних, не почуваючись ущербними через малий вік і не нудьгуючи в компанії "малоліток".
Перш ніж відправляти дитину в табір дуже важливо розповісти їй, що чекає її там, які будуть умови, які правила (про них важливо дізнатися наперед), як краще знайомитися, як дотримуватися правил гігієни, що дитині, наприклад, краще не їсти, якщо в неї є алергія. Пакувати валізу або сумку важливо разом із дитиною, аби дитина знала, де що шукати, в яких випадках користуватися тими чи іншими речами, куди складати брудне, як вибирати одяг відповідно до погоди. Потім, без вас, дитина вже сама зможе зорієнтуватися й легше адаптується, згадуючи ваші поради, що супроводжували збори. Покладіть дитині у валізу невелику річ, яка нагадуватиме їй про домівку.
Адаптація. У будь-якому новому колективі в будь-якої людини іде певний час на адаптацію до колективу, умов та нових правил. Слід сказати, що самостійні й упевнені в собі діти адаптуються швидше. Але на адаптацію впливає не тільки те, наскільки дитина комунікабельна та смілива у спілкуванні, а й те, наскільки вона привчена самостійно стежити за своїми речами, їх чистотою, режимом дня, дотримуватися правил гігієни, орієнтуватися на місцевості й будувати відносини з однолітками.
Важливе правило, якого варто навчити дитину, котра їде в табір: якщо щось іде не так, повідом дорослого. Наприклад, якщо тебе намагаються нагодувати незнайомою їжею, дати ліки, в тебе є висип на шкірі, температура, ти зле почуваєшся, згорів на сонці, забув панамку, тобі холодно або занадто жарко - все це привід звернутися по допомогу до дорослого. Звертатися до дорослих не соромно і правильно! Навіть якщо дорослий здається злим і противним, треба йому повідомити про свою проблему або зателефонувати батькам.
Однією з особливостей сьогодення саме є доступність і наявність мобільного зв'язку, що часто перетворює життя батька, які відправили тривожну дитину в табір, на пекло. Дитя в будь-якій ситуації, коли воно не в змозі впоратися з емоціями, телефонує батькам. І часто кожен такий дзвінок - привід здригнутися і брати трубку навіть у розпал наради, адже якщо телефонує - значить, щось сталося, ну й, звісно, найжахливіше… Тому якщо вже ви наважилися дати дитині з собою телефон, встановіть хоча б із нею правила для дзвінків. Наприклад, телефонувати в чітко обумовлені години, коли, за режимом, і вам, і дитині зручно буде говорити.
Та є дуже важливі моменти, коли дитині має бути дозволено зателефонувати батькам, якщо, наприклад, у таборі встановлено режим користування телефоном.
1. У дитини щось болить чи є ознаки хвороби - температура, висип, блювота, або їй хочуть дати якісь ліки.
2. Дитина почувається жертвою насильства, навіть психологічного тиску.
3. Дитині страшно. Часто діти соромляться про це говорити чужим людям, але зателефонувати батькам у цій ситуації дитина мусить мати право. Дитина також має знати, що їй не слід нічого робити з того, що викликає в неї страх. Це має бути правилом.
Про правила. У кожному таборі є правила, і дитина зобов'язана підкоряться їм, оскільки правила, встановлені в таборах, часто мають під собою дуже непросту історію, інколи - трагічну. Тому якщо дитині сказано, що вона мусить надягти панамку або куртку, то, швидше за все, це не просто примха вожатого. Особливо важливо дотримуватися правил у лісі, горах, на воді, в умовах непогоди і серед великих скупчень людей. Дитину треба підготувати до того, що виконання правил - частина особистої безпеки, і сперечатися з дорослими та доводити свою слушність краще в інших ситуаціях.
Ну й останнє і важливе - правила особистої безпеки, які більше стосуються підлітків, але й для молодших дітей можуть бути актуальними, якщо дитина раптом зіштовхнеться з чимось незрозумілим або неприємним. Не секрет, що часто підлітки саме в таборі можуть пережити перші сексуальні відносини, адже чимало їх потрапляють туди у віці сексуальної згоди. Це не обов'язково можуть бути повноцінні статеві стосунки, це не означає, що вони будуть приємними й принесуть тільки задоволення. Щоб не було несподіваних розчарувань та тривожних одкровень, дитину слід ознайомити з основами сексуальної грамотності, крім того, вона має засвоїти правило, що коли їй неприємно - у неї є право сказати "ні". Часто батькам важко обговорювати ці теми з дитиною, але краще переступити через свою ніяковість, ніж тривожитися. Інколи набагато простіше довірити таку освіту людям, котрі знають, як зробити це грамотно, не довіряючи цю важливу справу кому завгодно: вулиці або Інтернету.
Чи варто забирати дитину з табору, коли щось пішло не так і вона постійно проситься додому? Тут дуже важливо зважити всі факти, надані вам дитиною. Якщо в таборі коїться насильство - психологічне або фізичне, то, мабуть, варто. Але якщо дитина просто тривожиться й нудьгує і цим маніпулює, то, швидше за все, ні. Адже коли ви її заберете, вона засвоїть урок, що є речі, котрі вирішуються не за рахунок внутрішніх резервів, а за рахунок зникнення з поля дискомфорту. Надалі це може розвинутися в небажання взагалі кудись їздити самостійно, у страх перед труднощами і невпевненість у собі.
Хоч би як ми, батьки, тривожилися, було б несправедливо не визнати, що життя в дитячому таборі - дивовижний і неповторний досвід дорослішання, уникнувши якого, діти все-таки багато втрачають. А їм однак доведеться стати дорослими…