Навіть перше речення цієї статті далося мені дуже важко. Не тільки тому, що як людина, яка пізнала радість материнства, я можу скотитися в моралізаторство. Адже в цьому випадку я використовую особистий досвід, а важливо було б спертися на почуття інших людей, чия думка докорінно відрізняється від моєї. А ще й тому, що я розумію, що не можу не визнати їхньої правоти - правоти людей, які бачать сенс життя інакше, ніж я, які сприймають дітей абстрактно, безособистісно, але не бачать у цьому глобальної проблеми. Я говоритиму про людей, які мати дітей не хочуть.
Так, їх досить багато, значно більше, ніж ви думаєте. Їх багато навіть серед тих, хто вже має дітей. Вони не зворушуються, бачачи усміхнені беззубі ротики й кумедні кучерики, їх не розчулюють льолі й малюсінькі пінетки, вони не мріють купити іграшковий пістолет або велосипед, щоб навчити сина на ньому кататися. Так, вони є, вони серед нас, і вони не люблять дітей - ні наших, ні своїх. І горе тим з них, хто в цьому собі не зміг признатися й під тиском суспільства вирішив народити, тому що наслідки для дітей у цьому разі просто жахливі. А вже якщо спробувати бути абсолютно щирою з собою, то я поважаю право людини не мати дітей, поважаю його більше, ніж малодушність, яку виявляють ті, хто дітей має, але не любить, ті, хто не зрозумів на старті, що це зобов'язання завдовжки в життя.
У моєму кабінеті часто бувають жінки, які не хочуть мати дітей, але ще частіше - ті, хто вже має дітей, але розуміє, що рішення їх народити було фатальною помилкою, що в них немає ні душевних, ні фізичних сил їх ростити, але вони ніколи не зможуть від них відмовитися, а отже -вічно "нестимуть цей хрест". Так само, як суспільство тиснуло, змушуючи жінку ухвалити рішення на користь народження дитини, так само воно пильно стежитиме за тим, наскільки жінка справляється зі своєю роллю "хорошої матері", нав'язуючи їй стереотипи й уявлення про "хорошість", указуючи на помилки й не даючи розслабитися ані на хвилину. І, перебуваючи в постійній тотальній напрузі, під невпинним контролем, без підтримки й розуміння, жінка внутрішньо ламається, впадає в депресію, відключається від свого материнства й іще більше цим шкодить уже народженій дитині. То чи не краще від початку ухвалити рішення не мати дітей?
Але в цього непростого рішення завжди є своє коріння, яке могло ховатися й у далекому дитинстві. Одна з причин небажання мати дітей - найчастіше те, що жінка вже виконала свій "материнський обов'язок", будучи "нянькою" своїм молодшим сестрам і братам. Я завжди застерігаю батьків від того, щоб делегувати своїм старшим дітям батьківські функції, адже мати дітей було не їхнім рішенням. Тобто батьки, не розрахувавши своїх сил, народили ще одну дитину або навіть кілька, сподіваючись, що вже має вдома "няньку". При цьому старшим дітям висуваються досить високі вимоги щодо виконання ними обов'язків не за віком. Важливо враховувати, що спочатку діти сильно ревнують батьків до молодших, а тут іще на них звалюються обов'язки, які передбачають безумовну любов до того, кого хочеться ненавидіти вже за сам факт народження. На тлі цих суперечливих почуттів старша дитина часто змушена взагалі "відключити всі почуття", зосередившись на формальному виконанні своїх "дорослих" обов'язків. Нерідко трапляються випадки агресії старших дітей до молодших, які не минають безслідно для здоров'я молодших і психіки саме старшої дитини: агресія карбується в пам'яті й надалі може активуватися будь-яким плачем, який стане тригером - спусковим механізмом агресії проти будь-якої дитини, котра плаче. І вже у 18-20 років така молода жінка впевнено скаже: "Я не хочу мати дітей! Наняньчилася - спасибі! Ненавиджу дітей!"
Другий аспект, який я позначила б як соціально усвідомлений, полягає в тому, що людина знаходить безліч логічних пояснень, чому мати дітей не варто. Першим у списку йде перенаселення планети. Якщо вам смішно від того, що в когось можуть бути саме такі думки - ви просто не усвідомлюєте масштабу проблеми. Нас справді вже сім мільярдів. Сім мільярдів людей, що витрачають ресурси й виробляють відходи. І думки про екологічну катастрофу справді викликають у багатьох молодих людей у жах. Такий усвідомлений вибір заслуговує поваги, звичайно, за умови, що за цією вивіскою не ховається щось інше.
Дуже усвідомленим я вважаю вибір, коли люди розуміють, що мають якесь генетичне захворювання, і вирішують не мати дітей з цієї причини. Цей вибір просто заслуговує поваги - без коментарів.
Багато хто не виявляє в собі здатності бути хорошими батьками. А в добу тотального перфекціонізму дозволити собі бути просто батьками вони не можуть. "Не хочу плодити злидні", "у моїх дітей має бути все найкраще", "я не створена для батьківства", "а раптом він народиться хворим або гіперактивним, і я з ним не впораюся"? Втім, фантазії про народження найкращих дітей є у всіх, але нині вони потужно підігріваються засобами масової інформації, які декларують, що "мати найкраще" - це єдиний варіант повноцінного життя. Продаються тонни книжок, головна теза яких у тому, що є, мовляв, такі фантастичні діти, які не плюються, не влаштовують істерик і не псують стін. А також є такий дивний і чарівний тренінг: після нього можна стати просто-таки ідеальними батьками, яких слухатимуться діти, у смиренній покірності здіймаючи руки до неба.
Така масова культура дуже спотворює розуміння, що ж усе-таки треба для того, щоб діти були слухняними й щасливими, а отже - наслідки таких просвітницьких дій обернуться неабиякою фрустрацією на той момент, коли людина зустрічається з реальною дитиною, наприклад, у купе поїзда. І отоді незміцніла психіка не справляється з таким розчаруванням, і молоді люди вирішують ніколи дітей не мати, щоб ситуація неуспіху не торкнулася їх особисто.
Дуже великою проблемою сучасних жінок, які замислюються про народження дітей, є розуміння, що дитина може народитися хворою або з якимись порушеннями. Начебто ж медицина зробила величезний крок уперед, акушерство досягло небачених успіхів, а неонатологія дає шанс на життя навіть дітям з дуже маленькою вагою, але страх перед народженням дитини з патологією дуже великий. Включається цей страх часто в момент споглядання чужих дітей, чия поведінка здається незрозумілою або лякає. Тут би в школах запровадити ознайомлювальний курс, де даватимуть основи сімейної і дитячої психології, де дівчина може в доступній і зрозумілій формі отримати необхідні знання про пологи, про немовлят, про дитинство, про свої почуття й почуття дитини, про розвиток і фізіологію дитячого віку. Особисто я дуже часто зустрічаю людей, які не мають навіть елементарних знань у сфері психології, але ж навколо інформаційно доступне XXI століття!
Проте величезна кількість молодих людей зовсім не стурбована перенаселенням планети, проблемами екології, здоров'я й виховання дітей. Вони просто обрали шлях кар'єрного зростання, життя заради особистого успіху й індивідуального щастя. Їм цікавіше переплисти Босфор, підкорити Еверест і заробити свій цифровий мільйон, витративши його виключно на себе. Їм добре на самоті, їх обтяжує товариство навіть близьких людей. Вони не стомлюються дертися на гори, занурюватися в глибини, але стомлюються від необхідності рефлексувати з близькими людьми. Тому вони рефлексують у численних інтернет-співтовариствах: у блогах, соцмережах, у віддалених монологах, які потребують лайків і коментарів. Але дітей так народити й виховувати вже не вийде. Та й для народження нащадка потрібен хоч якийсь емоційний контакт, на який багато хто з них практично не здатен. Вони вже навіть не нарікають на самотність. Вони її прагнуть.
Ми можемо розмірковувати про нове цифрове покоління, але, на жаль, це покоління сидить до нас спиною, обличчям до комп'ютера, а отже - багато хто з нас не матиме онуків, якщо вже зараз не розверне дітей до себе. Ми ще можемо встигнути…
Та хоч як би ми ставилися до бажання чи небажання мати дітей і до тих, чий вибір їх не мати, ми повинні усвідомити, що право їх не народжувати - таке саме право на самовизначення й особисту незалежність, як і право бути собою, бути вільним і щасливим. І ми просто зобов'язані його поважати. Без осуду, без сліз, без повчань.