Здається, мистецтво людського взаєморозуміння зникає. З появою Інтернету стосунки стають чим далі тим віртуальнішими. Інформація оглушує зусібіч, життя мчить у запаморочливому темпі, не встигаємо "пережувати враження", зупинитися, щоб поговорити "повільно", "обличчям до обличчя", "наживо". Контактуємо з колегами й знайомими на необхідно поверховому рівні. І навіть коли знаходимо партнера, не докладаємо особливих зусиль, щоб зрозуміти людину, котра живе поруч. Наслідком стає самотність і "життя для себе".
Найбільша розкіш
Недавно я зробила відкриття. Відому фразу Антуана де Сент-Екзюпері "найбільша розкіш - розкіш людського спілкування" у польському перекладі прочитала як "найбільша розкіш - розкіш людських стосунків". Різниця мене вразила. Французький письменник і професійний льотчик надзвичайно дорожив стосунками зі своїми колегами. Головні його книжки виросли з цього досвіду. "Давніх друзів нашвидкуруч не створиш", - казав письменник. Стосунки зароджуються, трапляється - заходять у глухий кут, та
буває - розвиваються й зігрівають душу впродовж усього життя. Письменник цінував дружбу й описував безкорисливі стосунки між людьми, побудовані на любові, довірі, щирості, взаємних симпатіях, спільних захопленнях і... терпінні. З пророчим передчуттям він також зазначав: "У нашому світі все живе тяжіє до собі подібного, навіть квіти, хилячись під вітром, змішуються з іншими квітами ...і тільки люди дедалі більше замикаються в самотності".
Ще ніколи в нас не було стільки "друзів" в Інтернеті, й водночас ми не були настільки обділені безпосередньою сердечною прив'язаністю. Кілька років тому світ приголомшила історія Іветт Віккерс, американської акторки, яка померла у своєму будинку вісімдесятитрирічною. Померла біля комп'ютера, підключеного до Інтернету, на сторінці у Facebook. Муміфіковане її тіло випадково виявила сусідка. І це тільки один випадок із далеко не бідної на сьогодні статистики.
Як відомо, соціальна мережа Facebook уперше з'явилася у США 2004-го з метою зменшити "епідемію" самотності, - тоді самотніх американців було близько 10%. Відтоді цей показник виріс у кілька разів. А кількість активних користувачів Facebook, або, як їх тепер називають, "гомо юзерів", у 2014-му перевалила за 1,2 млрд по всьому світу.
Феномен життя на самоті - не прерогатива США. Такі ж самі проблеми - у скандинавів, англійців, французів, німців. Найбільше самотніх у Бразилії, Індії, Китаї. А також у Японії.
Імперія без пристрастей
На слово "Японія" мені спадає на гадку культовий фільм режисера Нагіса Осіма "Імперія пристрасті" (оригінальна назва - "Корида кохання"). Однак сьогодні японці не лише перші за кількістю самотніх людей, а й рекордсмени світу в сексуальній абстиненції. Третина відмовляється від сексу взагалі, ще третина практикує його в сім'ї без фантазії. Посібник із японської камасутри під назвою
"48 рук" продається щокроку, проте популярний лише в іноземців.
У Японії найнижчий у світі рівень народжуваності. Якщо тенденція збережеться, очікується, що у 2050-му кількість її населення зменшиться на 35 млн (у 2012 р. було 127,6 млн чол.).
Японський інститут сексології першим упровадив поняття "асексуальний шлюб", вживши його до сімейних пар, у яких статева близькість трапляється рідше, ніж один раз на місяць. За даними інституту, в Японії таких у категорії за 40 років - понад 70%.
Не те щоб японські сім'ї свідомо відмовлялися від інтимних стосунків. Кожна з сімей приходить до цьому по-своєму. Наприклад, чоловік або дружина пропонують поспати певний час окремо, доки фінансова ситуація не поліпшиться чи не "втрясуться" проблеми на роботі, чи... А далі ситуація затягується.
Десь, через виховання, чоловік не може повідати партнерці про свої фантазії. І вибирає порнофільм. У Європі такий підхід може шокувати, але не в Японії, де ціле покоління чоловіків втрачає свої позиції і в суспільстві, і в шлюбі. Японські чоловіки вже не почуваються впевнено ні на роботі, ні вдома. Хоча ще недавно мали непохитний статус шанованого глави сімейства. Сьогодні вони програли у війні статей, але, як і раніше, не можуть зізнатися дружині в слабкості, не кажуть їй про свої проблеми на роботі. Свого часу їхні матері відхрещувалися від сексу мігренню. Сьогодні чоловіки користуються відмовкою "я втомився".
Автоеротика
Тоді як асексуальний шлюб у Японії стає нормою, тут, як ніде у світі, розвивається еротична галузь, яка генерує 1% ВВП - 200 млрд євро щорічно.
Японські чоловіки вибрали безособистісний секс. До щоденного ритуалу "домівка-робота" додався традиційний перегляд порнографічних фільмів. Місцем їхньої сексуальної активності стали відеобокси - мінімаркети з дисками, окремими кабінетами, де тільки крісло та екран на всю стіну. У самому Токіо таких споруджень понад 500. Зазвичай дорогою додому чоловіки проводять там годину, а то й дві. Можуть залишитися й на ніч, якщо спізняться на метро. У цих тісних будках вони знаходять прихисток від навколишньої дійсності, хвилини спокою, відпочинку та інтимності. Парадоксально, але експерти стверджують, що це сприяє зміцненню сім'ї. В Японії відсоток розлучень і далі залишається найнижчим у світі.
Природно, там, де сексуальна активність набирає форми "автоеротики", народжуються пропозиції на потреби клієнта. Так, насадки "Тенга" - результат багаторічних японських досліджень і передових технологій (виготовлені з кіберсиликону) - в Японії не відчувають впливу кризи, їх продають тільки тут щорічно більш як три мільйони. Популярні вони і в інших країнах світу. У японських секс-шопах понад 80% гаджетів призначені для мастурбації.
Партнерки, покинуті самі на себе, теж шукають самотньої розкоші й не можуть поскаржитися на відсутність вибору. У секс-шопах для жінок (у них чоловікам немає доступу) дами можуть отримати пораду або купити для себе якісь пристосування (їх понад 8 тис.).
Життя-фантазія
Межа між світом справжнім і фантазією у Країні ранкового сонця завжди була ефемерна. Схильність до життя у світі віртуальному пояснює величезний інтерес японців до еротичних фільмів, виконаних у техніці анімації, які називаються "хентай" (слово може означати "перетворення" або "збочення"). А також до ляльок для дорослих (навіщо шукати ідеальну жінку, якщо її пропонує промисловість).
Перші сексуальні ляльки з'явилися в Японії у 30-х рр. минулого століття, щоб скрасити самотність моряків підводних човнів. Тих перших подруг уже не порівняти з сучасними. Силікону, з якого вони виготовлені, не відрізнити від справжнього тіла. Можна вибрати бюст, фігуру, обличчя, кольори шкіри, волосся. У якісному виконанні коштує
10 тис. євро. Усе пророблено в деталях. Але це, обіцяють тут, - лише початок. Незабаром лялечки шепотітимуть, стогнатимуть і запам'ятовуватимуть уподобання господаря. Виробники не сумніваються - за ними тут майбутнє.
Ляльки дедалі більше стають схожими на живих жінок, а жінки - дедалі більше на ляльок. Жінка-лялька - це японський еротичний ідеал. Чим більше японка нагадує ляльку, тим стає бажанішою і становить (як колись гейші) "недосяжний ідеал".
Тут мода на ексцентричних, "без комплексів" дівчаток-лоліток (коротка спідниця, взуття на високих підборах або черевики на платформі), звабливих у мереживах німфеток, героїнь популярних японських коміксів Манга. До речі, творці коміксів у Японії - одні з найбагатших людей, а Манга становить близько чверті всієї друкованої продукції, що випускається тут.
Проституція
і релакс по-японськи
Проституція японською означає дослівно "торгівля водою". Назва сягає тих часів, коли жінки легкої поведінки чекали своїх клієнтів на баржах. Тепер вони перенеслися під дахи будинків. Чоловіки й сьогодні приходять туди в пошуках задоволення, однак не сексу в прямому значенні. Задоволення для японця означає зробити собі приємно. Приміром, замовити масаж вуха. Така ласка чудово розслабляє і порівняно недорога (50 євро). Салони масажу вух відкриті у всіх районах.
Дорожче обійдуться "мамині ласки" або контакти крадькома з дівчиною в шкільній формі у відповідно стилізованих барах, призначення яких - збуджувати тільки уяву клієнтів. Дівчата досконало володіють мистецтвом зображення кохання. Вони не "дружини" й не "коханки". Їхнє завдання - фліртувати, створювати ілюзію зваблення, що ніколи не закінчиться статевим актом.
Більш витончені батьки сімейства, залишивши робоче місце, шукають відпочинку та розслаблення у вишуканих кафе-релакс. Тут можна випити (мінімум, за 300 євро) келих вина, насолодитися співом і приємною бесідою з вродливою й розумною жінкою (професійною акторкою).
Тварини також стали товаришами самотності. Дедалі більшої популярності набирають т.зв. котячі кафе, де за 10 євро можна цілу годину гладити чотириногих, бавитися з дружелюбними кішками, годувати їх. У таких кафе вчаться втраченої чуттєвості та мистецтва нав'язування контакту.
Ідея створення кафе з кішками виникла 1998 р. у Тайбеє (Тайвань). Перше японське кафе було відкрито у 2004-му в Осаці. Сьогодні ця ідея поширилася по всьому світу (і навіть запустила свої кігтики в Україну). У Токіо кішок уже більше, ніж дітей віком до трьох років. І це дуже турбує уряд.
У стилі "Соло"
В Японії багато т.зв. травоїдних чоловіків (цей термін з'явився у 2006-му). Вони не їдять м'яса, багато часу приділяють своєму зовнішньому виглядові. В них немає професійних амбіцій, а найголовнішим вони вважають гармонію у власному житті. Травоїдні цікавляться виключно собою. Для них самотність - це свобода. Це покоління закоханих у себе егоїстів, які відкидають сімейні узи, вважаючи їх пережитком минулого. Цих чоловіків не цікавлять і еротичні зв'язки, у разі "необхідності" вони вміють бути "самодостатніми". Пошук партнерки вважають тратою часу, енергії та грошей. А якщо і є дівчина, то як "додаток", як гарний автомобіль, що додатково підкреслює їхню цінність. Часто люблять одиноке караоке. Заклади для одинокого караоке перестали сьогодні шокувати в Японії.
Уряд турбує поява травоїдних не тільки тому, що знижуються демографічні показники, а й тому, що знижується рівень економічного зростання та споживання Японії.
Чоловіки, позбавлені маскулінності, дедалі частіше асоціюються з безхарактерними, інфантильними та немічними хлопцями, які не вміють, а головне - не хочуть упадати за жінками. Згідно з опитуванням, проведеним у 2012 р. шлюбним агентством O-net, 29,6% японських чоловіків віком від 25 до 34 років зберігали цнотливість. Майже половина за 30 були холостяками.
Може, це феномен виключно японської культури? А може, Японія в авангарді?
"Ми стаємо свідками встановлення нової соціальної реальності" - каже американський соціолог Ерік Кляйненберг у своїй книжці "Життя Соло" (Going Solo). Процес цей залишається одним із найменш зрозумілих явищ сучасного світу. Але, очевидно, фінансова незалежність дає "автономію" у виборі життєвої стратегії. І автономія тим вища, чим глибша урбанізація, вважає Кляйненберг, - міське життя захищає від зовнішнього втручання. Століттями людина фізично й економічно не здатна була виживати наодинці. Тепер "безліч забезпечених громадян у розвинених країнах використовують свої капітали й можливості саме для того, щоб відгородитися одне від одного", - пише Кляйненберг.