Введення понад 20 років тому в педагогічний штат шкільних психологів було не випадковим, оскільки проблеми поведінки дітей давно вийшли за звичайні рамки вікової педагогіки, і розібратися, тим паче боротися, з їхніми причинами вчителям було вже дуже складно.
Перша економічна криза початку 90-х, підміна духовних цінностей матеріальними і, як результат, - деморалізація суспільства стали фундаментом серйозних психологічних відхилень у розвитку молодого покоління. І особливо дітей.
"Тоді перед нами вперше масово постали такі явища, як алкоголізм і наркоманія батьків, насильство в сім'ї, відсутність елементарних побутових умов для життя дитини, нестача харчів, - згадує Катерина Євсєєва, шкільний психолог з Харкова. - Причому, два останні фактори були результатом не погіршення економічної ситуації в країні і в сім'ї зокрема, а безвідповідального ставлення батьків до дітей".
Через два десятиліття з моменту створення психологічної служби допомоги дітям поле діяльності цих фахівців не звузилося, а, навпаки, роботи додалося. "Проблемних дітей" в Україні сьогодні стільки, свідчать цифри, що кваліфікованих психологів для роботи з ними вже не вистачає. Адже важливо не тільки виявити дитину, яка потребує психолого-соціальної допомоги, і визначити причину її проблеми, а й грамотно допомогти їй, не завдаючи ще більшої шкоди.
Мама поза законом
Зі зростанням криміналізації суспільства та збільшенням кількості ув'язнених дедалі частіше по допомогу до психолога звертаються діти, один з годувальників яких (а то й обидва!) перебувають у місцях позбавлення волі.
За даними департаменту охорони, нагляду, безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень Держпенітенціарної служби України, сьогодні в нашій країні близько 140 тис. ув'язнених, з них 1845 - отримали довічний строк.
23 із засуджених довічно - жінки, які відбувають покарання в спецсекторі Качанівської колонії в Харкові. До речі, Україна - єдина держава на пострадянському просторі, де довічне позбавлення волі за особливо тяжкі злочини поширюється й на жінок.
…Семирічна Віка своєї мами не пам'ятає. Вона знає про неї з розповідей тата й бабусі, а ще - завдяки весільним фотографіям, на яких - радісні й щасливі мама і тато.
"Мама дівчинки відбуває покарання за вживання й розповсюдження наркотиків, - розповідає Катерина Євсєєва. - За ґрати вона потрапила, коли Віці не було й трьох. Звільниться у вересні наступного року". Тато дівчинки теж "сидів на голці", але, усвідомивши, що може втратити права на дитину, з пагубною звичкою зав'язав.
Віка переконана, що "злий чарівник зніме з мами чари", і вона повернеться додому. Щоправда, бабуся й тато в щасливий фінал "казки" не вірять: під час останнього побачення мама Віки повідомила, що покохала іншого, і дочка їй не потрібна.
"Відсутність материнської участі у вихованні дитини (особливо дівчинки) може обернутися серйозними психологічними проблемами, які згодом будуть перенесені дівчинкою (майбутньою мамою) у вигляді поведінкової асоціальної норми у свою сім'ю, - переконана психолог. - Добре, якщо родичі, які виховують дитину без матері, намагаються компенсувати "пробіл" посиленою турботою і любов'ю. Спірне питання - що краще: погана мати, але мати, чи взагалі її відсутність?".
Часто хмизу у вогонь підкидає оточення дитини. "Мені відомий випадок, коли 10-річний хлопчик вирішив звести порахунки з життям не тому, що тато був у в'язниці, - продовжує психолог. - А через те, що в класі з нього знущалися, називали "зеком", а вчителька завжди посилалася на нього як на поганий приклад: мовляв, не будете добре вчитися, станете, як Іванов і його тато-злодій... Добре, що хлопчик не реалізував задуманого. Його перевели до іншої школи. А через рік тато звільнився".
"Вийду - зав'яжу!"
Діти, мабуть, - головний стимул для виправлення більшості ув'язнених. Це заради них вони так хочуть додому. Для людини в обмеженому просторі думки про те, що вона живе не даремно, що комусь потрібна, - душевна панацея.
Свого часу мені довелося спілкуватися із в'язнями-жінками, які відбувають різні строки у 129-й виправній колонії в Умані.
Кожна кримінальна справа - доля, трагедія, надії. Утім, і за ґратами є життя. "Зечки" працюють на виробництві, влаштовують дні іменинника, концерти. Дехто малює, пише вірші й навіть бере участь у творчих конкурсах. У кожному такому творі - звернення до тих, хто чекає їх на волі. Валентина П. зізналася, що тільки в ув'язненні зрозуміла, наскільки дорогі для неї син і донька. Очікуючи УДЗ (умовно-дострокового звільнення), жінка переконана, що ніколи більше не порушить закону. "Адже мушу піднімати дітей, - каже Валентина. - Мені за ґрати більше не можна".
Думками про п'ятирічну доньку Світлану жив і ув'язнений Сергій з Конотопа. У свої неповні 30 років він відбував уже другий строк за крадіжку, але між відсиджуваннями Сергієві вдалося одружитися й стати батьком. "Вийду - зав'яжу!" - казав він начальникові колонії, і той йому вірив.
Утім, інших планів на майбутнє дотримувалася мати Світланки, колишня Сергієва дружина - Олена. Із чоловіком вона розлучилася відразу ж, щойно його засудили вдруге. А через два роки Сергій довідався, що його позбавлено батьківських прав.
Бабуся й дідусь з боку батька на колишню невістку дуже ображені. Вважають, що маніпуляцію з позбавленням їхнього сина батьківства вона провернула не без підкупу посадових осіб. Юристи стверджують, що позбавити батьківських прав засудженого за законом можливо. Але тут постає і моральне запитання: а чи треба це робити, чи стане краще дитині?
Як тато
На консультацію до Катерини Євсєєвої 14-річного Вітю привела мама. Ірина Іванівна повторно вийшла заміж, у другому шлюбі - у неї двійня дівчаток. Та от лихо - проблеми із сином! Зі слів мами хлопчика, він регулярно тікає з дому, курить, не відвідує школи, погрожує поїхати до батька. "Ми його й на облік поставили, і б'ємо регулярно, і в кімнаті зачиняємо, а він усе на зло робить, - ділиться методами виховання сина Ірина Іванівна. - Боюся, що рано чи пізно поїде до цього негідника..."
Негідником вона називає колишнього чоловіка, батька Віті, якого хлопчик, до речі, чудово пам'ятає й любить і якому, всупереч заборонам матері, регулярно пише теплі листи й отримує на них зворушливі відповіді.
На думку психолога, випадок з Іриною Іванівною та Вітею - типовий для матерів, у яких колишні чоловіки (татусі їхніх дітей) перебувають у місцях позбавлення волі. Жінка побудувала для себе нове життя, створила нову сім'ю, і в ній немає місця минулому, отже, на її думку, немає минулого й для її дитини, яка подорослішала. Але це неправильно.
"Для Ірини колишній чоловік - просто колишній чоловік, чужа по крові людина, - пояснює фахівець. - Для Віті він - батько. Знаючи ситуацію в цій сім'ї, хочу сказати, що від батьківського обов'язку тато Віті ніколи не відмовлявся. Сім'я була в міру забезпечена, відпочивали на морі, вирізали й клеїли з картону кораблі. Батько для Віті - авторитет, навіть попри те, що схибив і порушив закон. А мама, відчуваючи ревнощі щодо сина, не бажає із цим миритися".
Чим закінчиться протистояння мами й Віті? Тим, що вона втратить сина. Хлопчик може зненавидіти її (і не виключено, що в її особі - і всіх жінок), приохотитися до пагубних звичок, піти стопами батька, підсвідомо реалізувавши, на зло мамі, своє бажання у всьому бути схожим на нього. У тому числі - і в порушенні закону.
Як виховувати підлітка,
якщо хтось із батьків
за ґратами?
У жодному разі не робіть за дитину вибір, особливо, якщо вона вже доросла й сама може оцінити поведінку тата чи мами. Не применшуйте ролі й становища того з батьків, який переступив закон. За злочин його покарав суд. За інше покарає вищий суд... Але не ви.
На прикладі поганого вчинку когось з батьків навчіть дитину не робити так, як вчинив тато (мама). Своїм же поблажливим ставленням до засудженого покажіть приклад великодушності, жалю, розуміння! Так, тато помилився. Але він обов'язково це усвідомить і виправиться, бо він тебе любить....
Людині у в'язниці, обмеженій у свободі й діях, дуже погано. Вона замкнута, пригнічена, пасивна. Позбавлення її батьківської ролі (нехай навіть на відстані) поглибить пригніченість психологічного стану, переконана психолог. Простіше кажучи, знаючи, що її чекають, людина прагне вийти на волю. А зрозумівши, що вже не чекають, не виключено - що в зашморг...
За даними правового комітету парламенту, у першому півріччі 2013 р. у вітчизняних в'язницях померло понад 500 осіб. Якщо у 2010 р. серед ув'язнених життя самогубством покінчили 44 особи, то у 2012-му - 59, повідомляють правозахисники.
Ув'язнені янголи
В'язниця і діти - такі дві різні, що, здавалося б, ніяк не перехрещуються, теми. Утім, у рамках цієї публікації неможливо обійти тих, хто опинився за ґратами з вини батьків. А точніше - матерів. Це діти, народжені за ґратами.
Маля, народжене в місцях позбавлення волі, несе покарання за чужу провину ще до своєї появи на світ. Уявити важко, в яких, часом нестерпних, умовах перебуває вагітна, очікуючи суду, відбуваючи строк. Туберкульоз, брак свіжого повітря, відсутність вітамінів... Емоційний стан матері-зечки, яка не завжди веде здоровий спосіб життя, позначається на психіці дитини важким тягарем різних травм і наслідків. Кажуть, що людина повертається туди, де закопана її пуповина. Куди може повернутися така дитина?
Вдумайтеся тільки! Якщо вірити цифрам, у 90% випадків народжені у в'язниці діти - небажані або ж народжені з корисливою метою (щоб скоротити строк покарання й хоч на якийсь час полегшити умови перебування "матері").
Український закон до порушниць юридичних норм гуманніший, ніж до порушників. Особливо він "щедрий" до матерів. Кримінальний кодекс України передбачає, зокрема, що жінки, засуджені до позбавлення волі, можуть бути звільнені від покарання в межах строку, якщо вони завагітніли й народили у в'язниці.
З квітня 2013 р. українські матері-в'язні почали отримувати й так звані дитячі гроші. Тепер, якщо жінка народила в СІЗО або колонії, адміністрація установи передає відповідний пакет документів до соцзабезу, після чого в банку на ім'я дитини відкривається депозит і нараховується фінансова допомога. Щоправда, готівкою мати може їх отримати вже на волі. Але чи витратить вона ці гроші на маля - велике запитання.
Як же реалізовується материнство за ґратами?
Будинки дитини, згідно зі ст. 141 КВК України, організовуються при жіночих виправних колоніях. Головна особливість такого будинку - створення умов для спільного проживання матері з немовлям. Якщо мати виявила бажання жити окремо, за нею зберігається право спілкуватися з дитиною без обмежень. Якщо ж не бажає, щоб її дитя відбувало строк разом з нею, то може передати дитину на виховання родичам або опікунам. Щоправда, такий сценарій розгортається рідко, адже саме народження дитини (нехай і за ґратами), як правило, пробуджує в жінці сильний материнський інстинкт, здатний змінити на краще і її світогляд, і моральні принципи.
У три роки малюка передають на виховання у відповідні дитячі заклади поза системою пенітенціарної служби. Іноді, якщо до виходу матері на волю залишається менше ніж рік, дитину в тюремному дитбудинку можуть "притримати". Все-таки тут краще: хоча й за ґратами - зате поруч із мамою.
Не суди і судимий не будеш...
…Із сімейною парою львів'ян Тетяною й Олександром я познайомилася, будучи у відрядженні в колонії-поселенні в селі Зікрачі, що на Київщині (в "зоні", де відбувають покарання "ДТП-івці"). Вони - молодята, одружилися у в'язниці, куди хлопець потрапив після скоєння аварії, що спричинила смерть потерпілого.
"Ми разом працювали, - розповідає Тетяна. - Коли тривало слідство, від Сашка всі відвернулися. Мені стало шкода його, я намагалася його підтримувати, так і закрутилося..."
Тетяна каже, що любить чоловіка й ніколи не шкодувала, що вийшла заміж за засудженого, та ще й у колонії. Молоді будують плани на майбутнє, мріють про дітей.
Якщо їхній малюк народиться до того, як тато вийде на волю, Тетяна знайде в собі сили, щоб підняти його. А потім - і потрібні слова, аби пояснити дитині, чому тата довго не було... Молоді переконані, що кохання перемагає все. І навіть у в'язниці трапляється щастя.