Для більшості соціалізованих і психічно здорових людей самотність - це лише тимчасовий ресурс, до якого ми періодично вдаємося.
Після такого короткострокового відновлення кожен з нас згадує про близьких і друзів. Стосунки є найважливішим складником нашого фізичного й психологічного здоров'я. Втрата стосунків - це великий стрес і сильна травма.
На жаль, нікого з нас не оминає втрата близьких стосунків. Причини можуть бути різні: від рішення припинити спілкування до найтрагічнішого варіанта - смерті або загибелі близької людини. Незалежно від причин втрату стосунків ми переживаємо за однаковою схемою - схемою переживання горя. Так звана робота горя зазвичай проходить п'ять стадій. Щоправда, не обов'язково в наведеній нижче послідовності: вони нерідко можуть повторюватися або випадати зовсім.
Перша стадія - стадія шоку. Це стан, коли після втрати ви ще не здатні думати або відчувати якісь емоції. Найяскравіший симптом шоку - заціпеніння. Тобто емоційне й фізичне завмирання. Інтенсивність і тривалість шоку залежить від низки чинників: значимості стосунків, раптовості їх втрати, обставин, типу особистості. Якщо втрата сталася через розлуку, шок буде коротший і менш інтенсивний, якщо ж причиною стала смерть близької людини, він може тривати кілька годин і довше.
Що робити і як допомогти людині, що перебуває в стані шоку? Насамперед необхідно подбати про її фізичний стан - допомогти прийняти зручну позу, дати випити води. Також важливо правильно дихати. У стані сильного заціпеніння люди справді не здатні подбати про себе самостійно. Головна функція і мета цієї стадії - вижити. Якщо людина перебуває в стані ступору або навпаки реагує дуже інтенсивно (приміром, істерично сміється), треба дати їй заспокійливі препарати, а якщо протягом години реакція не стабілізується - звернутися до лікаря. Головна функція стадії шоку - урятуватися від обставин, що спричиняють травму, витіснивши їх глибоко в підсвідомість.
Коли шок минає, інформація про втрату поступово доходить до свідомості, і перша реакція психіки - захиститися. Як саме? Запереченням. Найчастіше заперечення настає слідом за шоком, але іноді - за позірним усвідомленням і прийняттям. Для фази заперечення характерні певні думки і дії.
Наприклад, розставання після тривалих стосунків. Навіть якщо це було обопільне і добровільне рішення, спочатку буде непросто. На стадії заперечення зазвичай присутні слова й думки на кшталт: "Цього не може бути", "Ти, напевно, жартуєш" або "Це все мені сниться". Тут людина може поводитися так, ніби нічого не сталося, - писати, телефонувати, пропонувати зустрітися. Так ми вмовляємо самі себе, як дітей перед сном, якщо вони бояться монстрів під ліжком. Заперечення реальності втрати дозволяє нам захиститися від потоку важких почуттів і залишитися в здоровому глузді при катастрофічних подіях.
Що можна зробити на цій стадії? Якщо це відбувається з вашою близькою людиною (не має значення, це дівчинка-підліток після розставання з хлопцем чи родич після смерті матері), необхідно дуже обережно повертати людину до реальності, від якої вона втікає. Ключове слово - "м'яко". Це означає, що не потрібно сперечатися чи доводити, що сталася катастрофа. Ваша роль у цьому випадку - запитувати, що відбувається з близькою людиною і як тепер зміниться її життя. Потрібно бути дуже уважним і терплячим. А краще - направити людину до психолога. Допомагати впоратися з почуттями - це робота психолога.
Якщо ж вас самих спіткали подібні почуття, тоді вам потрібно знайти спокійну й емпатичну людину в своєму оточенні й говорити з нею про вашу втрату. Тут важливо бути егоїстом і говорити стільки, скільки того потребуєте. Психіка намагатиметься захищатися від реальності, але саме через контакт із кимось іншим, через розмови про втрату можна залишатися в реальності і поступово повертатися до життя. Головна функція заперечення - поступово прийняти реальність втрати і вийти з внутрішнього заціпеніння.
Коли заперечення пройдено, мозок починає сприймати те, що сталося, як доконаний факт. І природне почуття в цьому випадку - гнів. І доки наш мозок ще намагається щось змінити, виникатиме злість на всіх і все. Якщо ми говоримо про втрату стосунків із близькою людиною, тоді злість буває спрямована на себе, на неї або на близьких людей, які мали необережність висловити своє ставлення до ситуації. Якщо ж це стосується смерті людини, тоді винними виявляються лікарі, родичі, держава або сам згорьований. Принаймні важливо бути поруч і приймати гнів як даність.
Важлива функція близьких людини, яка втратила важливі стосунки, - це зробити гнів безпечним для самої людини та її оточення. Яким чином? Насамперед потрібно запропонувати форми проживання гніву, які не пов'язані з саморуйнівною поведінкою, - бити не стіну, а боксерську грушу або стати в спаринг із кимось, кричати в місцях, де ніхто й ніщо не завадить. Безпечне проживання гніву не робить злість неефективною, але дозволяє проявити її повністю в соціальній формі. Стадія гніву може бути досить тривалою, і близькі люди мають набратися терпіння. Головна функція стадії гніву - відреагувати на втрату, але все ще не усвідомити до кінця. Відбувається розрядка в місці травми, але ще не повне прийняття.
Після стадії гніву втрата, нарешті, виходить на рівень усвідомлення й настає новий виток - стадія депресії. Сум, безпорадність, розпач, страх - усе це вповні й у різній концентрації змішується в душі людини, яка переживає втрату стосунків. Стан, який домінує в цій стадії, - самотність. У стані депресії людина не чує і не може прийняти слова "все буде добре", "буде інша", "він був сволотою" або "всі колись там будемо". Почуття самотності затоплює людину, і вона ніби перебуває під товщею води, куди не проникають звуки голосів близьких людей.
Що потрібно людині в стані депресії? Їй потрібен простір для суму, турбота без зайвих слів і відчуття присутності. Не слова "я поруч", а відчуття. Дати його можна, опинившись поруч, коли людина в депресії ні на що не має сил; підставивши плече й ставши страховкою на випадок проблем. Найбільш неправильне, що можна зробити, - це намагатися "розворушити" і знецінити втрату. Тоді стадія депресії заганяється в глибини душі й вийде назовні пізніше, але вже вдвічі сильніше. Сама ж людина, яка пережила втрату стосунків, може дозволити собі відчувати сум і біль, головне - дозволити також комусь бути поруч, щоб допомогти вам.
Остання й найважливіша стадія - прийняття. Вона настає тільки у випадку, коли були успішно пройдені попередні етапи. На цій стадії людина прощається, відпускає і повертається до життя. Спогад про втрачені стосунки продовжує жити, але більше не завдає такого болю. Часто залишаються хороші спогади й почуття подяки за них. Стадія прийняття проходить у два етапи, і на кожному з них потрібно дати собі або близькій людині особливу підтримку. Перший етап прийняття - залишкові поштовхи й реорганізація. Це схоже на гострі, але дедалі менш часті "напади" горювання. Вони зазвичай бувають не спонтанні, а пов'язані з подіями, які нагадують про стосунки, - приміром, спільні дати або раптова зустріч на вулиці. Втрата стосунків поступово переходить з розряду травми в розряд досвіду. Життя повертається у звичне русло. На цій стадії найголовніша підтримка - це присутність і участь.
Другий етап прийняття - це завершення роботи горя. Головне завдання на цьому етапі - повернутися в життя. Якщо на стадії депресії звуження сфери контактів та ізоляція - це норма, то на стадії прийняття важливо поступово залучати людину до життя сім'ї, друзів, колективу на роботі. Важливо не просто повернутися у вузьке коло, а й поступово розширювати коло спілкування. Близька людина може допомогти згорьованому пристосуватися, втягуючи його в діяльність і спілкування. Але важливо бути уважним, а не нав'язливим. Відновлення - процес нешвидкий.
Вам може здатися, що втрата стосунків через розставання і втрата когось близького через смерть - непорівнянні втрати. Але правда в тому, що переживаються ці втрати однаково сильно. В обох випадках має значення близькість стосунків, значимість людини і раптовість. Часом раптове заміжжя коханої дівчини або від'їзд в іншу країну близького друга сприймаються більш болісно, ніж смерть родича. Втрата - це неминуча частина життя, і впоратися з нею - завдання непросте, але посильне.