Усі люди переживають і проявляють найрізноманітніші емоції. У сучасному соціумі почуття умовно діляться на дві категорії: "позитивні" і "негативні".
Напевно, одне з найбільш неприйнятних і осуджуваних почуттів - це злість. Вона має різні відтінки: від легкого невдоволення до сліпучої, неконтрольованої люті. Перше цілком стерпне, а от останнє дуже лякає, і це зрозуміло: про вчинки, вчинені в лютому засліпленні, ми шкодуємо. А за деякі з них настає ще й кримінальна відповідальність.
Що таке злість, навіщо вона нам? Чи можливо взагалі не злитися? А якщо все-таки злитися, то як зробити так, щоб не руйнувати стосунків з іншими людьми?
Напевно, кожен з нас у дитинстві чув, що треба бути хорошою дівчинкою або хлопчиком. А хороші діти не зляться, не кричать (особливо на дорослих), не тупотять ногами, не б'ються з однолітками. Інакше кажучи, хороший той, хто постійно привітний і добрий до інших людей. Попри всі вмовляння, переконання, а часто й покарання за прояви злості, діти злитися не перестають. Точно так само, як і дорослі. Все, що ми можемо зробити з нашою злістю, - спробувати приховати її прояви або перестати її відчувати.
Злість з'являється тоді, коли ми чогось хочемо, але не можемо це отримати, або коли хтось заподіює нам шкоду. Не завжди ми злимося в цих двох ситуаціях. Буває, що людина чогось хоче, не отримує і майже не засмучується. Або шкода настільки мала, що не викликає жодних почуттів. Спалах злості говорить про те, що людина не отримала чогось дуже важливого для неї, а шкода така велика, що волає про відновлення справедливості. Злість породжує порив до дії, надає сил для отримання бажаного або щоб відплатити кривдникові. Тому злість - це дуже важливе почуття, що допомагає нам жити.
Проте прояви злості часто лякають не тільки навколишніх, а й того, хто злиться. Вирішення цієї проблеми багато хто бачить у тому, щоб просто… не злитися. У хід ідуть медитації, аутотренінги, різні поради на кшталт "відпустити", "бути вищим за це", "пробачити" тощо. Це призводить до того, що злість просто витісняється зі свідомості. Але нікуди при цьому не подінеться і зазвичай проявляється в тілесних симптомах і захворюваннях: мігрені, підвищеному тиску, м'язових блоках і затисках. Замість спрямувати злість на кривдника або діяти для досягнення бажаного, людина ніби карає сама себе. Звичайно, якість життя погіршується: мало того, що потреба чи бажання не задовільнені, збиток не відшкодовано, так іще й зі здоров'ям проблеми.
Отже, ми бачимо, що злість - це природне почуття, вона дуже важлива для нас. Не відчувати, викорінити або заборонити її неможливо. Не зовсім зрозуміло лише, як із нею поводитися так, щоб вона не псувала нам життя і стосунки з іншими людьми, а, навпаки, допомагала.
Перше, що важливо зрозуміти: в будь-якої людини є право злитися. Це, звичайно ж, не означає право щось ламати, трощити або кидатися з кулаками на кривдника. Слід розділяти злість як наше почуття і дії, які ми вчиняємо у пориві почуття. Звичайно, складно тримати себе в руках і ясно мислити, коли, як кажуть у народі, зриває дах. І тут є ще один важливий момент: було б добре не доводити себе до стану, коли розум вимикається. Механізм появи злості такий: спочатку виникає невдоволення. Якщо не зважати на нього, то воно поступово переростає в роздратування. Якщо й роздратування не завважувати, то тут уже закипають злість або гнів. Ну, а якщо ігнорувати гнів, то наступний етап - лють. Лють подібна до потоку води, що прорвав греблю: його неможливо зупинити, він змітає все на своєму шляху, і часто, на жаль, руйнування непоправні.
Наведу як приклад таку історію. Дівчина влаштувалася на роботу. Умови роботи, заробітна плата, обов'язки були застережені заздалегідь і начебто влаштовували обидві сторони. Минуло два тижні на новій роботі, і дівчина помітила, що як тільки приїжджає в офіс, у неї починає боліти голова, їй важко думається, якість її роботи, звісно, далека від досконалості, а начальник постійно нею незадоволений. Коли ми почали детально розбирати цю ситуацію, з'ясувалося: дівчина дуже злилася на багато моментів у роботі, які не були застережені заздалегідь і виявилися вже у процесі. Наприклад, фіксований робочий день замість вільного графіка; нереалістичні плани, яких не можна виконати у визначений термін. А найголовніше, що її поставили перед фактом, і обговорювати це вона не могла.
Для дівчини ця робота була дуже важлива, і вона боялася, що коли спробує поговорити з шефом про те, що її не влаштовує, то він її не слухатиме і просто звільнить. Після того як вона зізналася сама собі: "Так, я дуже злюся на начальника", дозволила собі обуритися цією ситуацією відкрито, зникли тілесні симптоми: головний біль, запаморочення, безсоння. Градус злості значно зменшився, але з'явилася сміливість підійти до шефа і поговорити.
На її величезне здивування, шеф зовсім не збирався її звільняти, а врахував побажання (не всі, звичайно, рішення було компромісним), але ситуація кардинально змінилася. Ця історія могла закінчитися інакше - звичайно ж, дівчина ризикувала. Але в цьому випадку, якби все залишалося як є, її точно звільнили б, бо постійне нездужання чимдалі більше й більше впливало б на якість роботи. А так вона, натхнена злістю, активно виступила на захист своїх прав і отримала бажане. Стосунки з начальником не зіпсувалися, чого дівчина також дуже побоювалася, бо давно знала цю людину, і стосунки з нею (і на роботі, і поза роботою) були для неї важливі.
Цю ситуацію можна було б розв'язати швидше й простіше, якби дівчина за перших ознак того, що їй щось не подобається, спробувала ще раз обговорити умови роботи. Але, проігнорувавши невдоволення і роздратування, відчувала злість і мала кілька тижнів дискомфортного існування. Ще трохи, і конструктивна розмова стала б неможливою, оскільки надто багато накопичилося того, що не влаштовувало. І в цьому випадку, найімовірніше, не забарився б вибух у вигляді звільнення без пояснень: ні роботи, ні стосунків. Що, на жаль, часто й буває.
У любовних стосунках відбувається те саме. Є безліч стереотипів того, що таке справжня любов, і як треба поводитися поруч із коханою людиною. Один з них - це повне взаєморозуміння й злагода, а якщо хтось чимсь незадоволений - то кохання несправжнє. Не можна бути незадоволеним, треба з радістю і вдячністю приймати все від коханої людини й у жодному разі не злитися на неї, інакше - кінець. Я трохи перебільшую, але загалом приблизно так і буває.
Заборона проявляти злість у стосунках походить з дитячого страху: якщо я злитимусь, то я погана/поганий, мій партнер мене покарає, не відповість взаємністю, покине. Тому простіше потерпіти, адже кохання - велика сила, і все вляжеться само собою. Якщо я добре поводитимуся, то він або вона самі здогадаються, чого мені хочеться, і дадуть це. Або зрозуміють, які вчинки або слова мені не подобаються, і почнуть робити так, як мені подобається.
На жаль, так не буває. Зазвичай буває тихо, спокійно до певного часу, а потім - вибух, і добре, якщо стосунки після цього можна якось поновити.
Тут важливо розуміти, що невдоволення, роздратування, злість у стосунках - це цілком нормально. Дві людини вчаться бути разом, на дуже близькій відстані. Це ніби бути в тісній кімнаті: неминуче хтось когось випадково зачепить ліктем або створить іншу незручність. Конфлікт виникає внаслідок зіткнення інтересів, потреб, цінностей. Тільки через конфлікт можна чітко зрозуміти, де закінчуюся я і починається інший, що ми - дві різні людини і чогось хочемо одне від одного. Якщо в цей момент не промовчати, а сказати партнерові про те, що він щось робить не так, то в нього є можливість щось змінити у своєму ставленні до вас. Точно так само й партнер, висловлюючи своє невдоволення, дає вам можливість порозумітися.
Та конфлікти можуть бути як творчими, так і руйнівними. Якщо почати сварку з фрази "ти такий неуважний, грубий", то майже стовідсоткова ймовірність того, що з'ясування стосунків тільки погіршить їх. Про що довідається партнер з таких слів? Тільки про те, що він поганий. А це нікому не подобається, бо зачепили найчутливіше місце - самооцінку. Від цього може бути дуже боляче, і партнерові буде не до з'ясовування, що ж ви від нього хотіли. Якщо ж сказати "я дуже хочу від тебе того чи того" або "мені бракує…", не оцінюючи при цьому партнера, то можна отримати з конфлікту нові знання про себе, партнера і щось змінити у взаєминах. Узагалі найліпше говорити про себе, свої почуття і свої бажання, а не з копита вскач критикувати, звинувачувати, докоряти, вимагати чогось від іншого. Звичайно, цього треба вчитися, вихованням в нас закладені, як правило, інші моделі поведінки в конфлікті.
Заборонений прийом у сварці (якщо ви, звичайно, не хочете, щоб ця сварка стала останньою) - використовувати проти партнера те, про що він вам розповідав у хвилини відвертості й повної довіри. Це удар нижче пояса, таке запам'ятовується надовго, а часто й не прощається. І ще один поганий прийом - під час конфлікту пригадувати всі минулі "гріхи", про які ви вже говорили. Один привід - одна сварка. Якщо ви щоразу згадуєте всі помилки партнера, починаючи від дня знайомства, то тоді запитання: а ви точно його любите? Використання цих прийомів руйнує довіру між двома людьми, а відтак і стосунки.
Що робити, коли конфлікт неминучий і владнати його так, щоб усім було добре, не вийде? Наприклад, вона хоче провести романтичний вечір на честь річниці знайомства, а в нього цього дня - важлива нарада, від якої залежить його подальша кар'єра. Ні, не треба жертв. Буває, що власні потреби й бажання в певний момент важливіші, ніж усе інше. І партнер у такій ситуації почувається ніби відсунутим, разом з його бажанням, яке ви не можете виконати. Тоді важливо сказати три прості слова: "Мені дуже шкода". Це не означає виправдовуватися, вашої провини в тому, що ви вибрали в цей момент себе, а не іншого, немає. Це означає дати зрозуміти коханій людині, що помітили її почуття і шкодуєте, що їй неприємно, сумно чи боляче.
А що робити, якщо і сварка проходить "правильно", і бажання чітко озвучено, і невдоволення висловлено, а у взаєминах нічого не міняється? Тоді, на жаль, це може означати, що нічого іншого, крім того, що є, ваш партнер вам запропонувати не може. А те, що є, вас не влаштовує. Взаємини зайшли в глухий кут. У такому випадку вибір за вами: злитися і терпіти, постійно сваритися з тих самих приводів і сподіватися, що рано чи пізно все стане так, як ви хочете, або припинити ці стосунки. Усі ми потребуємо іншої людини, але проживаємо своє життя для себе. Наше щастя - в наших руках.