Що таке добрі стосунки? На це запитання в десяти людей буде десять різних відповідей. Ядро, однак, одне - довіра і прийняття. І все б було просто й прекрасно, якби не те, що шлях до довіри і прийняття не в усіх і не завжди прямий і гладенький.
У добрих стосунків, у будь-якому їх розумінні, є вороги. Якщо ви хочете зберегти теплоту й довіру, вчіться перемагати їх щодня.
Візьмімо, приміром, знайому багатьом з нас ситуацію, коли партнер у стосунках чомусь не здогадався про очевидну для нас потребу і не задовольняє її. Здавалося б, що складного - квіти дарувати щоп'ятниці або попередити про запізнення з роботи заздалегідь? А от є складність. І по суті вона не є ні байдужістю, ні безвідповідальністю (ну хіба що ви спостерігаєте таке регулярно й відчуваєте завжди). Річ у тому, що в голові в людини, крім наших потреб і бажань, є ще її власні думки, проблеми, відчуття й потреби. І так уже ми влаштовані, що власне наповнення завжди буде ближчим і пріоритетнішим. Таким чином, перший ворог стосунків - це очікування, що партнер вгадуватиме наші бажання й читатиме думки. Що ж робити з таким очікуванням? Для початку - прийняти той факт, що про бажання й потреби доведеться говорити. Іноді прямо, іноді натяками. Але партнер не може, та й не повинен здогадуватися, чого ви зараз хочете. Ви, до речі, теж.
Ще один спосіб зруйнувати стосунки - контролювати партнера. Бажання тримати все під контролем народжується з почуття небезпеки, яке ми засвоюємо з дитинства. Так вийшло, що не завжди навколо було спокійно і передбачувано, люди не завжди виправдовували довіру. Але наша близька людина в цьому не винна. Те, що для вас перестраховка й безпека, для іншого ознака недовіри. Хто ж захоче бути у стосунках, у яких від початку немає довіри? Взяти й вимкнути функцію контролю самостійно не вийде. Адже йдеться про автоматичну систему безпеки. Щоб отримати можливість почуватися безпечно і довіряти, доведеться приділити час собі в терапії. Але ви цілком можете відстежувати й усвідомлювати свою потребу контролювати і самі, а також домовлятися з собою про мінімальне вторгнення в особистий простір іншого. Приміром, ви могли б запитувати партнера про його плани, пропонувати спільно проводити дозвілля з його друзями, телефонувати два-три рази на день на роботу, щоб довідатися, як справи. Це теж контроль, але він має форму турботи й залученості й приносить більше тепла у стосунки.
До речі, про залученість. Відсутність залученості - це третій і мало не найстрашніший ворог стосунків. Що таке залученість за своєю суттю? Це здатність бути частиною світу партнера, залученість у його емоційне життя, діяльність і систему цінностей. Начебто на цьому й будуються нормальні стосунки, але не все так просто. Бувають тривалі й рівні стосунки, в яких один з партнерів не залучається в якусь зі сфер життя іншого, і інший почувається нещасним. Приміром, залучається в матеріальну сферу, але відсторонюється емоційно. Не відчуває болю близької людини, не витримує радості. Залученість дуже важливо не плутати з проникненням. Проникнення - це порушення особистих кордонів (простору) іншої людини. Цікавитися справами на роботі - це нормально, але приїжджати й роздавати "цінні" поради - це перебір. У першому випадку ви залучаєтеся, у другому - проникаєте.
Ще одна проблема, яка може зруйнувати навіть найсвітліше почуття, - це порівняння. Більшість з нас пам'ятають цю образу, злість і біль від того, що після всіх докладених зусиль і витраченого на виконання завдання часу "Маша впоралася із цим завданням краще, а що заважало тобі?". Порівняння з кимось - одна з форм знецінювання. Кожному з нас важливо почуватися у стосунках єдиним, важливим, цінним. Якщо ж нас порівнюватимуть з "колишнім" або "колишньою", наша цінність падає, бо в стосунках незрозуміло чому з'являється цей третій, який щось робив чи не робив. Навіть якщо порівняння на користь вашого партнера, йому буде як мінімум незручно від того, що ваша пам'ять зафіксувала того, іншого. Так, усі розуміють, що нові стосунки не викликають амнезії на минулі. Але від цього порівняння не стає приємніше. Краще заохочуйте, хваліть, підтримуйте. Починайте ваші репліки зі слів "Яку чудову вечерю ти приготувала", не додаючи порівняльних фраз на зразок "не те що моя колишня/мама/сестра" або "але мій колишній м'ясо тушкував смачніше".
Перейдімо до найбільшого ворога щасливих стосунків - знецінювання. Це жахливе явище може набувати найрізноманітніших форм - від ігнорування до сарказму. Повторюю: ми йдемо в стосунки багато в чому за тим, щоб почуватися важливими. Якщо партнер множить нашу важливість на нуль, це боляче б'є по самооцінці й дуже ранить. Вірити, підпускати близько чи навіть просто любити таку людину дуже важко. Як може проявлятися знецінювання? Зазвичай - і словесно, і невербально. Зневажливий тон, погляд, поблажлива посмішка або саркастична фраза на зразок "Чудовий букет, дорогий, поставлю в коморі" - все це знецінює іншу людину. Та що там прямий сарказм! Проявом знецінювання може бути навіть зовні підтримуюча фраза на кшталт "Ти супчик пересолила, але нічого, якось з'їмо". Коріння знецінювання іншої людини - в умовності кохання. Тобто в уявленні, що цінність залежить від… (вставити потрібне). Це теж родом з дитинства, коли, щоб тебе любили, треба було дотримуватися низки умов. Але в здорових стосунках умовності бути не може.
Справжнє почуття - у безумовній цінності одне одного. У жодному разі не односторонній. Найточніша фраза, що описує здорову цінність, - "Я люблю тебе за те, ким ти є". Звичайно, мовчати про вади не обов'язково. Але ж можна вказувати на них не для того, щоб повернути почуття цінності собі, а щоб виправити помилку. І сприйматиметься це зовсім інакше.
Стосунки можуть зруйнуватися і з іншої причини - неправильний розподіл відповідальності. Ерік Берн колись сказав, що в кожному з нас є три частини Я - Батько, Дорослий і Дитина (Дитя). Перший - це наші цінності, правила, хибні й правильні настанови, заборони й дозволи. Дорослий - це аналітик, що тверезо оцінює реальність. Дитя - це наші емоції й відчуття, спогади й висновки. Як це стосується відповідальності? Прямо. У цьому питанні важливо, щоб партнери залишалися в Дорослому. Якщо питання обов'язків і відповідальності вирішується, коли ми перебуваємо в Батькові (керуємося стереотипами й чиїмись нормами, правилами нашої батьківської сім'ї), ми обов'язково візьмемо на себе в кілька разів більше відповідальності, ніж потрібно, і обов'язково проникатимемо й контролюватимемо. Якщо ми братимемо відповідальність з Дитини, тобто керуючись нашими емоціями й дитячими переконаннями, ми взагалі її не візьмемо, а очікуватимемо "читання думок" і повного контролю від другої сторони.
Чим це загрожує? Розривом. Стосунки - це завжди рівна відповідальність обох. Якщо в когось її значно більше, той рано чи пізно стомиться. А другий з пари житиме з відчуттям своєї неповноцінності. Питання розподілу відповідальності - це не те, що само по собі зрозуміле. Цю тему важливо і треба обговорювати, озвучувати свої кордони і чути про кордони іншого, шукати компроміси.
Далі слід перемогти рутину. Коли закінчується стадія закоханості й настає сувора реальність, на зміну ідеалізації приходить рутина. В мене на прийомі пари називають її іншим словом - нудьга. У кіно вже набридло ходити, після роботи сил немає щось вигадувати, "а чому він сам не зробить щось для мене?". Цей стан нормальний і неминучий на якомусь етапі. Але його обов'язковість зовсім не означає, що немає сенсу боротися.
Стосунки важливо різноманітити. Попри втому або звичність такого стану. Можна домовлятися про день сюрпризів, коли партнери по черзі вибирають якийсь день і готують кілька приємних сюрпризів одне одному; можна й потрібно різноманітити інтимне життя; можна виїжджати раз на місяць з міста, знаходити нові захоплення і дарувати партнерові можливість отримувати задоволення окремо (подарувати квитки на концерт улюбленої групи, сертифікат у СПА-салон, та хоч і на стриптиз!). У стосунках має бути місце здоровому гумору, турботі, навіть конфліктам. Знаєте, як корисно буває побити тарілки разом!
Останній з ворогів стосунків - це невміння говорити. Річ не в розмовах, які рекомендує численна література в стилі "Як утримати чоловіка". Річ у звичайному людському спілкуванні, у спільних темах, здатності обговорювати не тільки спільні інтереси, а й загальні проблеми. Йдеться про здатність бути чесним у спілкуванні і говорити вільно про обидві сторони медалі.
Не менш важливо й уміти чути іншу людину. Саме чути, а не слухати. Різниця в тому, що той, хто чує, намагається зрозуміти. Він ставить уточнювальні запитання, перевіряє ще раз, чи правильно зрозумів, і вірить версії іншої людини, навіть якщо з нею не згоден. Як це? "Я думаю інакше, але вірю, що ти так це відчуваєш і так це бачиш". Уміння говорити дозволяє уникнути фантазій на тему того, що відбувається в голові й окремому житті іншої людини. Але ж саме фантазії (самонакручування) нерідко доводить нас до такого стану, що ми не здатні адекватно оцінювати реальність.
Добрі стосунки - це не даність і не удача. Це постійна робота над побудовою міцного будинку на вже закладеному фундаменті з довіри, любові і прийняття. Важливо давати і собі, і партнерові простір, щоб бути собою. Важливо підтверджувати цінність і значущість партнера і дозволяти йому помилятися. Я щиро сподіваюся, що ви зможете усвідомлено підходити до своїх стосунків і раз за разом перемагати описаних мною ворогів, щоб ваші стосунки були міцними й безпечними.