UA / RU
Підтримати ZN.ua

Тільки щоб мама не дізналася, або Коли слід послабити контроль над дитиною

Дитина, що грається сама, без дорослих, - це заповітна мрія більшості батьків. І річ не лише в дорогоцінних хвилинах спокою: за тихим шарудінням у коробці з конструктором чи розігруванням пригод для ляльок приховані розвиток фантазії, уміння зайняти себе, перші спроби раціонально управляти часом і ще чимало корисних у майбутньому рис.

Автор: Оксана Білик

Дитина, що грається сама, без дорослих, - це заповітна мрія більшості батьків.

І річ не лише в дорогоцінних хвилинах спокою: за тихим шарудінням у коробці з конструктором чи розігруванням пригод для ляльок приховані розвиток фантазії, уміння зайняти себе, перші спроби раціонально управляти часом і ще чимало корисних у майбутньому рис.

Однак поки дорослі переймаються тим, щоб навчити дошкільнят проводити час на самоті, поза увагою лишається інша, не менш важлива частина дитячого життя - спільні ігри без втручання й контролю старших.

"Школярі, залишені без нагляду, - це мій страшний сон, - здригається на саму лише згадку про такі ситуації колишня вчителька математики Вікторія Олександрівна. - Стандартний набір для середньої школи - крики, дрібні бійки й жбурляння всього, що під руку трапиться. Добре, хоч старшокласники поводяться пристойніше". Багато хто вважає, що така поведінка звична для всіх дитячих колективів, і без контролю дорослих перетворення групи дітей на маленьких монстрів не уникнути. Однак чи справді йдеться про природну схильність до бешкетування й конфліктів, чи проблема полягає в тому, що сучасні діти не вміють нормально співіснувати в колективі через брак досвіду?

Садок, школа, курси, групи розвитку, спортивна секція, репетитор - графік життя середньостатистичної міської дитини практично не передбачає дозвілля. Ще менше в ньому можливостей для спільних ігор з однолітками. На майданчиках давно не видно дружних і не дуже компаній молодшого і середнього шкільного віку - вдень там малюки з мамами, а ввечері тусуються старшокласники. Батьки ХХІ століття втратили віру в безпечність вуличних забав, тому ігри після школи в козаки-розбійники поступилися місцем домашньому комп'ютеру і позашкільним заняттям.

З іншого боку, соціалізації дітей нині приділяється стільки уваги, що, здавалося б, про який брак групових ігор може йтися? Адже і в садочках, і в групах розвитку, і на дитячих заходах, і, тим паче, в школах у дітей безліч можливостей потоваришувати з кимось і погратися. Однак у цих ситуаціях кураторами і наглядачами виступають дорослі - батьки, вихователі, вчителі, які дбають, щоб діти гралися спокійно й чемно, пропонують їм різні види ігор і втручаються не лише тоді, коли треба запобігти травмам, а коли, на їхню думку, забава стає надто гучною чи активною. І це, на жаль, шкодить дітям більше, ніж може здаватися.

Мамо, не втручайся в нашу гру!

Що ж доброго в дитячих іграх без дорослих? Адже в них криється стільки небезпек - від піску в очі в малюків до стрибання з гаражів у середній школі! Вони привносять у лексикон хороших слухняних домашніх діток нецензурні слова й агресивну поведінку. Вони спричиняють хаос - без дорослих діти забувають дбати про чистоту і порядок. Але всі ці аргументи здадуться не такими вже й важливими, коли дорослі пригадають власне дитинство: часто найяскравіші і найвеселіші спогади пов'язані з моментами, коли в компанії однолітків вони вигадували собі вуличні забави або вирушали шукати пригод. Звичайно, багато про що нинішні дорослі так ніколи й не розповіли своїм батькам (щоб ті зайвий раз не хапалися за серце), а від думки, що те саме можуть робити їхні діти, колишні бешкетники вкриваються холодним потом.

Однак ігри без дорослих - це не лише небезпечні пригоди, а й просто спокійні спільні заняття. І вони, хай як дивно, відіграють важливу роль у розвитку дітей. В одному зі звітів Американської академії педіатрії автори наголошують, що саме некерована, самостійна дитяча гра вчить співпрацювати, ділитися, залагоджувати конфлікти і захищати себе на словесному рівні. Цих рис і так часто бракує дорослим - як у сімейному житті, так і на роботі, а що буде, коли виростуть покоління, звичні до постійного нагляду?

Суперечки й непорозуміння під час дитячої гри - діло звичне. Та в більшості випадків діти зможуть самі дати собі раду і винести з ситуації набагато більше, ніж у разі втручання дорослого. Анжела Ханском, дитячий ерготерапевт (фахівець, що допомагає розвивати, відновлювати і підтримувати фізичні й психологічні навички, необхідні в повсякденному житті, після травм, хвороб, людям з обмеженими можливостями) і популяризатор самостійних вуличних ігор переконана, що доброта й співчуття не можуть бути нав'язаними. Від ситуацій, коли дорослі змушують гратися з неприємною для інших дитиною, вимагають ділитися, коли не хочеться, і зупиняють гру за перших проявів агресії з чийогось боку, страждають усі. Той, кого нібито захищають, не вчиться давати відсіч. Той, кому просто наказують віддати іграшку, робить це нещиро, а гра, до якої змусили взяти новачка, не приносить радості нікому. Як наслідок - прагнення дорослих контролювати перебіг і результати спілкування дітей позбавляє останніх шансу зрозуміти принципи взаємовигідної комунікації, навчитися домовлятися і поводитися так, щоб бути прийнятими до спільної гри.

Про користь відсутності контролю замислилися й дослідники фізичних активностей. На думку фахівців, некеровані спортивні ігри розвивають креативність, лідерство, навички працювати в команді. А спортивні медики з клініки університету Лойоли в Чикаго помітили, що молоді спортсмени, які крім власне тренувань мали можливість грати в щось самостійно й для власного задоволення, менше травмувалися, ніж їхні колеги, які більшість часу проводили під наглядом тренерів.

Великий брат не стежить

З усього сказаного можна зробити висновок, що краще поменше наглядати за дітьми, і для їхнього ж блага частіше залишати їх у великих компаніях без дорослих. Але якщо світ, описаний Вільямом Ґолдінгом у "Володарі мух", видається вам не надто привабливим, певний контроль за тим, як діти проводять дозвілля разом із друзями, зберегти таки варто. Два основні аспекти самостійних ігор, які можуть турбувати батьків, - якість компанії та безпечність оточення - цілком можна проконтролювати без зайвого втручання в дитячі активності.

Поки діти маленькі, можете вибрати для них друзів - малюки не надто перебірливі. Важливіше, щоб батьки знайшли спільну мову між собою. У цьому разі зважайте на культурний рівень своїх знайомих - аби і вам було про що поговорити, і діти не навчилися одне в одного чогось такого, що у вашій родині є неприйнятним. Дуже добре, коли дорослі поділяють уподобання щодо відпочинку - тоді не доведеться перейматися з приводу компанії для своєї дитини у відпустці або на пікніку.

Зі старшими дітьми складніше - нав'язати нового друга школяреві може й не вийти, однак подолання певної неприязні теж може стати хорошим уроком, особливо якщо ситуація безвихідна - на кшталт подорожі чи місяця в родичів у селі. Відфільтрувати друзів у підлітковому віці вже неможливо, але можна допомогти знайти нових - з середовища, яке вважаєте підходящим. Мала академія наук, спортивний гурток, клуб юних журналістів - у таких місцях молодь знаходить товаришів не за принципом проживання в одному дворі, а завдяки спільності інтересів, і батьки можуть принаймні припустити, що таке товариство, навіть без нагляду дорослих, не зашкодить.

Утім, незалежно від схвалення чи несхвалення друзів дитини, залишайте її в їхній компанії тільки в тих ситуаціях і середовищах, які вважаєте безпечними. Дозвольте дитині запрошувати друзів додому, виділяйте для них кімнату для ігор і не зазирайте туди, доки звідти не чутно криків, що не відповідають забавам. На дитячій вечірці чи шкільному пікніку не плануйте забагато організованих розваг - дайте можливість дітям самим подбати про своє дозвілля. Влаштовуйте виїзди на огороджену заміську територію - дачі або бази відпочинку, вручайте дітям спортінвентар і залишайте їх у спокої. Лазитимуть вони по деревах чи стрілятимуть камінчиками по мішенях - їхній вибір. І не забудьте обмежити користування смартфонами - спільні ігри набагато швидше виникають в умовах недоступності інтернету.

Отже, якщо ви бачите, що діти граються самостійно і не збираються "повбивати" одне одного, - не втручайтеся. Навіть коли вам здається, що когось ображають, що гра несправедлива, що можна проводити час цікавіше, - не втручайтеся. Саме в цей момент діти розвивають безліч корисних навичок: і коли дражняться, і коли вигадують власні правила для ігор, і коли регочуть над дурнуватими анекдотами. І допомогти їм у цьому можна лише тим, що залишите їх самих.