UA / RU
Підтримати ZN.ua

Терапія наслідків насильства

Мати справу з наслідками насильства - велика частина моєї роботи.

Автор: Анастасія Сухорукова

Хоч як це сумно, але в нашій країні кожна друга дитина зазнала фізичного, емоційного або сексуального насильства.

Переважно з боку сім'ї. Іноді - від педагогів або дітей. Дитина не має вибору, вона змушена залишатися в ситуації насильства і сподіватися, що хтось помітить і вплине на агресорів. Але найчастіше люди відчувають розгубленість, страх або сором у ситуації спостерігача. Проходять повз, опускають очі. Подорослішавши, людина приймає для себе одне з двох рішень - або "ніколи більше", або "це нормально".

У першому випадку вона може мати нормальні стосунки з людьми. Але найчастіше вона сама стає агресором. Нерідко стосовно себе.

Якщо ж ця людина колись вирішила, що жити в ситуації насильства нормально, то все її подальше життя буде повторенням ситуації насильства. Вона залишиться жертвою. Такому дорослому справді складно забезпечити собі безпеку. Адже він не знає, як інакше.

Що треба знати про насильство?

Насильство - це дуже широке поняття. Більшості з нас на думку спадає побиття або зґвалтування. Але насправді все складніше. Насильством вважається будь-яка дія, що завдає шкоди іншій людині й не супроводжується її згодою на такий вплив. Люди, які приходять, щоб упоратися з наслідками насильства в дитинстві, найчастіше озвучують тільки справді радикальний досвід. Але коли ми починаємо говорити більше, стає зрозуміло, що історія насильства в них дуже об'ємна.

Наприклад, емоційне насильство - це ігнорування або приниження честі й гідності з боку батьків або вчителів. Фізичне насильство - це може бути навіть несильний, але часто повторюваний удар. У сексуальному насильстві все ще складніше. Сексуальним насильством за великим рахунком можна вважати навіть ситуацію, коли дитина бачить статевий акт батьків. Далі за цією шкалою буде демонстрація статевих органів, розмови на сексуальну тему й безпосереднє зґвалтування. На жаль, усе це є далеко не поодинокими випадками в нашій реальності.

Найчастіше жертва насильства звертається до психотерапевта з таких причин:

- неможливість будувати тривалі довірливі стосунки з людьми;

- повторюваний досвід насильства в дорослому житті;

- психосоматичні захворювання;

- різні розлади особистості;

- соціальні фобії;

- страх самотності або покинутості;

- панічні атаки.

З чого почати, щоб допомогти?

Насамперед допомагаю людині зрозуміти, що вона перебуває в ситуації насильства. Якщо інакше ніколи не було, то жертва навіть не назве це насильствам. Їй потрібна допомога, аби усвідомити, що те, що відбувається неправильно, ненормально. Зрозуміти, що стілець, на якому вона роками сидить, - це місце катування. На цьому етапі я нерідко наражаюся на агресію з боку партнера або родича-агресора. Це природно. Жертва, яка усвідомила одного разу, в якому пеклі живе, вже не бачити його не зможе. Її поведінка зміниться.

Далі я допомагаю маленькій заляканій дитині всередині себе як жертві насильства знайти в мені опору. Зрозуміти, що я не завдам шкоди і не видам. Що я буду на її боці. І при цьому бачити в мені достатньо сили, щоб не боятися її кривдників. Згодом, а іноді цього часу треба багато, дитина всередині клієнта починає мені вірити. І тільки тоді починається справжня терапія.

На етапі психотерапії наслідків насильства ця дитина почувається досить безпечно поруч зі мною, щоб розповідати свою історію. Іноді страшну, іноді навіть ганебну. Але вголос. Спочатку це просто слова, які не супроводжуються почуттями. Адже говорити і так складно. Наша психіка - досконала система. Настільки досконала, що відрізає емоції, які можуть при цьому виникати. І людина спочатку справді їх не відчуває.

Захисні механізми

Було б прекрасно, якби це працювало тільки на історію насильства. Але, відрізаючи здатність сумувати й боятися, захисні механізми відрізають від нас і здатність радіти. Іноді навіть убивають здатність любити. Насамперед любити себе. А без цього любити іншого неможливо. Адже любов - це обмін. А травмована насильством людина підсвідомо шукає того, у кого зможе брати. Брати турботу, любов, безпеку. І тільки коли ця чаша наповниться, вона зможе віддавати. Звичайно, це радикальні наслідки насильства в дитинстві.

Що відбувається далі під час психотерапії насильства? Далі настає час відчувати. Потроху, гомеопатичними дозами. У жертв насильства є глибокий і великий страх, що вони не впораються зі своїми почуттями. Адже вони дуже інтенсивні, і їх так багато! Я у свою чергу обіцяю тримати клієнта і слідкувати, щоб з ним усе було добре. Дозую емоції, щоб вони були безпечні, і допомагаю не просто відчувати їх, а розуміти, про що вони. У вас може виникнути цілком законне запитання: навіщо відчувати негативні емоції? Тим більше емоції ситуацій, які залишилися давно в минулому. Справді, цей досвід непростий і неприємний. Він би нікому не приніс задоволення.

Уся річ у тому, що наш мозок прагне завершувати відкриті питання. Незавершення певних ситуацій усередині й призводить до цих негативних емоцій. Ці ситуації виникають через те, що важливі потреби у стосунках з людьми не задовольняють. Як природний наслідок - виникає негативне переживання, емоційне або фізичне. У нас є захисні механізми психіки, які пригнічують ці емоції, якщо вони занадто сильні на даний момент. Тому в той момент, коли виникає травма, негативна емоція пригнічується. Це не означає, що вона зникає, - зі сфери свідомого вона витісняється в підсвідоме.

Що відбувається далі?

У ситуації, яка хоча б трохи нагадує ту саму, початкову, ці емоції виникають знову. Ми реагуємо не з реальності, а з тієї, минулої ситуації. Навіть якщо те рішення сьогодні нам не підходить і принесе шкоду. Якщо ми говоримо про ситуацію насильства (не важливо, якої форми), це означає, що на підняту для вітання руку ми будемо реагувати як на замах для удару. І в прямому, і в переносному значенні.

Отже, психотерапія насильства часто полягає в тому, щоб зробити витіснені емоції усвідомленими. Це означає - дати людині вибір, як реагувати. У результаті піднята рука сприймається як піднята рука, потім оцінюється мета цього підняття. А потім приймається рішення про реакцію. Увесь цей процес забирає кілька секунд. Але докорінно змінює реальність жертви насильства. Зникає переконання, що світ - небезпечне місце.

Яких результатів ми очікуємо?

Після того як внутрішня дитина здатна бути в контакті з іншою людиною, не очікуючи звичного насильства, настає час повертати людині силу і владу над своїм життям. Це найпрекрасніший етап у терапії. На ньому колишня жертва насильства розуміє, що з нею не може статися нічого, чого вона не допустить. Бувають, звичайно, повторні ситуації, але з більшістю психологічно здорових людей вони відбуваються дуже рідко, тому що в людини все добре з межами та інтуїцією.

Крім розуміння, на цьому етапі з'являється й зовсім нова навичка - встановлювати такі межі, які неймовірно складно порушити. До людини повертаються сили й можливість впливати на своє життя й оточуючих людей. Можливість відкрито говорити про свої потреби. Це безцінний дар, який дано кожному з нас від народження, але соціум забирає його в нас протягом життя, прищеплюючи забагато правил. Часом дуже суперечливих правил, що накладають обмеження на цілком природні для нас бажання й потреби.

Головною метою в роботі з жертвами насильства є виведення їх зі сценарію, в якому вони здатні бути тільки в одних стосунках - ігрових. Тобто стосунках, у яких людина може приймати тільки одну з трьох ролей - жертви насильства; того, хто це насильство вчиняє, або того, хто рятує інших ціною власного здоров'я. Найкращий результат - це здатність людини добре усвідомлювати свої потреби в стосунках і знаходити людей, які здатні ці потреби задовольняти. Це здатність бути вразливим у стосунках, при цьому не стаючи жертвою, беручи на себе відповідальність. Тільки в таких стосунках ми можемо почуватися вільно і при цьому безпечно. Не бути залежними від іншої людини і не бути самотніми.