Бог подарував мені трьох дітей, але якби років десять тому мені сказали про це, я б щиро розсміялася і відповіла, що ця історія зовсім не про мене. Але ніколи не кажи "ніколи".
Коли я була мамою лише одного хлопчика, я не помічала, як люди ставляться до сімей з дітьми. Але з кожною наступною дитиною я дедалі частіше зауважувала здивовані погляди та запитання в очах навколишніх. Мені здається, що ставлення до материнства та до дітей є доволі суперечливим у сучасному суспільстві. Часом навіть агресивним. Хоча вибору "бути чи не бути мамою" як такого не існує. Хіба, може, в Китаї, де уряд вважає, що однієї дитини для родини цілком достатньо. Або й узагалі краще сім'я без дітей. В сучасному українському суспільстві від молодої родини зазвичай чекають поповнення. Коли мені було ледь за двадцять, хтось із "доброзичливців" сказав: "Ти ще неодружена? І не маєш дітей? Та ти що! Час швидко плине... Скоро буде запізно"... Я була шокована, адже в такі юні роки ні про заміжжя, ні про дітей навіть не замислювалася.
Ще не відлунав марш Мендельсона для молодят, як цікаві вже запитують: "Ну що? Коли чекаєте на поповнення?". Якщо молода жінка відповідає, що хоче ще спокійно закінчити навчання, працювати тощо, їй радять все-таки подумати над цим питанням: "Я у твої роки вже була мамою двох, трьох"...
Врешті настає час вагітності, і молоді мами довго, принаймні перших два-три місяці, приховують це від навколишніх. І річ тут не тільки в забобонах, але й у надокучливих запитаннях. "А коли народжуєте? А хто у вас? Хлопчик чи дівчинка?" Безцеремонне втручання чужих людей у приватне життя стримує бажання ділитися своїм щастям. А в деяких країнах, навпаки, у соціальних мережах виставляють результати вже першої ехографії. Влаштовують вечірки на честь мами та майбутнього малюка або, щоб повідомити друзів та родину про стать дитини тощо...
Вагітна жінка - є неймовірно вразливою: психічно і фізично. Аби зберегти своє психічне здоров'я, важливо не читати всіляких "мамських форумів" у соціальних мережах і менше слухати знайомих. Існує досить нездорова тенденція: більшість жінок, що народжували, намагаються давати поради вагітній знайомій, навіть якщо вона про це і не просить. Часто вони пригадують власний, не завжди радісний, досвід пологів. А це погіршує психологічне здоров'я майбутньої мами. Мені здається, тут важливо навчитися говорити "ні" таким подругам та знайомим і вчасно зупиняти цей бурхливий потік інформації. Варто також пам'ятати: кожна вагітність і кожні пологи у жінки проходять по-різному. Якщо щось погане сталося з вашою вагітною знайомою знайомої, то це не означає, що з вами може статися таке ж саме.
Як годувати?
Нарешті пологи позаду. І дорогоцінний малюк у вас на руках.І тут виникає ще більше нових питань. Наприклад, про грудне вигодовування. На перший погляд, усе зрозуміло. І всі навколо вимагають від матусі вигодовувати немовля власним молоком. Бабусі радісно згадують свою молодість і те, що вони вигодовували не тільки свою дитину, а ще й сусідчине немовля. І годування довелося завершити тільки тому, що слід було виходити на роботу будувати соціалізм.
З кольорових плакатів у жіночій консультації та пологовому будинку на нас дивиться щаслива мама і червонощокий малюк (мабуть, з діатезом), що блаженно поцмокує мамину грудь. "Як, ти не годуватимеш своє дитя молоком?" - починають цькувати молоду маму, якщо вона хоче вигодовувати дитину сумішшю. Звісно, грудне годування набагато корисніше, але якщо жінка не може чи не почувається комфортно, то краще використовувати суміші. В них безліч вітамінів і корисних речовин.
"Ти виходиш на роботу? Годуватимеш малюка сумішшю? Та ти ж мачуха якась, а не мама. Вдома сиди, це тепер твоя робота. Все! Життя для себе закінчилося! Все-таки підеш? Тоді перед роботою, зціджуй молоко на цілий день для дитини. Болить? На це йде багато часу? Та ти ще й вередлива. Материнство - це взагалі важко. Не знала? Ніхто не попереджав? То я тебе попередила. І буде ще гірше". А ще треба бути готовою до повчань на кшталт: "Тобі цього їсти не можна! Ані краплі вина, ані шматочка шоколаду"... І це не жарт, а типові монологи родички, подруги, знайомої, яка прийшла відвідати породіллю. І щастя, якщо вам такого ніхто не казав.
Де годувати?
А з іншого боку, коли молода мама починає годувати своє немовля власним молоком, виникає питання - де це робити? Якщо мама вирішує прогулятися зі своїм малюком, можуть виникнути проблеми. Особливо у великому місті.
Коли у парку молода пара цілується, це ні в кого не викликає осуду. А от мама, яка годує на лавочці, викликає здивовані, а часом зневажливі погляди: "Як вона може? Це ж інтимний процес. Не можна виставляти груди, щоб усі бачили. Краще б удома сиділа". А чи багато є затишних місць, де мама могла б погодувати дитину? Так званих кімнат матері і дитини. До речі, це проблема звичаїв українського суспільства. Так, одній моїй знайомій - жінка сиділа з подругою за столиком у кафе - порадили піти в туалет, закритися в кабінці і там погодувати...
В країнах, скажімо, Латинської Америки жінки спокійно годують у громадських місцях, навіть не прикриваючись, - в магазинах, в автобусах, у метро. Деякі мами можуть робити це "на ходу" - ідуть у своїх справах, а малюк у цей час "поцмокує". В більшості країн Європи мами можуть годувати у громадських місцях, але прикриваються одягом чи спеціальними накидками. В Новій Зеландії, наприклад, це захищається законом.
Сиділи б ви вдома
І хоча сторонні люди усміхаються до ваших дітей і намагаються ущипнути їх за пухкеньку щічку, є моменти, коли малечі не дуже раді. Часто в магазинах, де малюк, що починає ходити та досліджувати світ, тягнеться до полиці з товаром. Я бачила, як продавчиня крикнула на дитину, яка простягнула руку, щоб подивитися книжку. Дитина відсмикнула руку наче обпечена. Звісно, мама купила книжечку, але зовсім в іншому місці.
Дітям не раді в ресторанах. "Вам що, Макдональдсу мало? Ну то й що, що їжа там некорисна, там дитина може погратися на спеціальному ігровому майданчику. Які такі сімейні ресторани - не знаємо, не чули! Тут є дитячі стільчики? Це прикра випадковість! Я за свої гроші хочу спокійно посидіти і відпочити, мало того, що моя колишня хоче, щоб я проводив час з нашими дітьми, так ще тут, у ресторані, чужі діти бігають, голосно говорять, а іноді навіть плачуть."
"Вам поступитися місцем у транспорті? Я їду з роботи дуже втомлений - рано встаю і пізно повертаюся. А ти сидиш удома з дитиною. Мабуть, тобі нічого робити, що в годину пік з дитиною заходиш у громадський транспорт. Їздили б у таксі! Або сиділи б краще вдома!"
Одного разу в Аргентині о дванадцятій годині ночі, виходячи з ресторану, я побачила родину з малюком, які тільки йшли вечеряти. Офіціант заметушився і почав шукати дитяче крісло. Відвідувачі почали усміхатися до малюка, і для них це було звично і нормально. І ніхто не вичитував мамі, яка вона погана, куди вона вночі йде до ресторану, а дитина не спить і порушується режим...
А ще пригадався випадок, як ми з маленьким сином пішли в оперу у Філадельфії. Запізнилися і чекали у великому холі закінчення першого акту. Зізнаюся, я зробила помилку, бо йти з трирічним хлопчиком в оперу - не дуже вдала ідея. Сходи оперного театру, покриті фантастичною червоною доріжкою видалися моєму малюку ідеальним місцем для ковзання по них. Син вибігав нагору і з'їжджав на "п'ятій точці" донизу. Мені було дуже соромно, я намагалась його зупинити, та де там! Втім, найбільше мене здивувало те, що ніхто ні зі святково вдягнутої публіки, ні з персоналу не зупинив мого малого і не зробив мені зауваження. Ви уявляєте собі таке в країнах пострадянського простору?
Такі зауваження або поради сторонніх людей часом дуже дратують. "Твої діти змерзли. Вдягни їх" або "Твій малий весь червоний. Йому жарко. Треба ж собою завжди воду брати". З іншого боку лунає: "Ой, твоя дитина ніжку тягне. Ви зверталися до лікаря? Він забився тільки що?... Та ні, то точно щось серйозне". Або - "І в родички нашої таке саме з дитиною було. Але до лікарів вони не пішли. Пішли до бабки, вона віск скачала, трав дала - все минулося. Лікар каже, що треба медикаментозно лікувати? Та то дурня, не слухайте того лікаря". Особливо мені "подобається", коли педагогічні поради дають жінки неодружені або ті, що не мають власних дітей, коли не медики дають поради медичного характеру. Це невичерпний колодязь теоретичних знань.
Бути просто мамою?
Якщо жінка таки вирішила піти в декрет і присвятити свій час дитині, тут теж виникає безліч запитань та порад. Поширене таке: "Що сидиш у декреті? І тобі не нудно?". Особливо неадекватним видається слово "сидиш", адже мама новонародженої дитини навряд чи має бодай п'ять хвилин, аби просто посидіти.
Багато хто вважає, що мама в декреті може спокійно працювати хоч кілька годин на день або принаймні присвячувати певний час якомусь хенд-мейду. Є молоді жінки, які з насолодою розповідають подругам у декреті: "Ні-ні, я в декрет не піду. Міняти памперси - це не моє. Я маю працювати, робити кар'єру". Це як ляпас, вам не здається? Навіть Джон Леннон призупинив свою музичну кар'єру, аби більше часу проводити зі своїм другим сином Шоном. Бо коли народився його первісток, відомий музикант був постійно на гастролях і потім страшенно шкодував за втраченим часом. А більшість із нас далеко не настільки відомі особистості.
Соціальні мережі, такі як Фейсбук, а ще більше Інстаграм, заповнені "щасливими мамами та дружинами". Зараз це словосполучення сприймається нарівні з професією. Або й замість. Спробуйте, скажіть, що ваше життя з двома-трьома малюками не схоже на чарівну казку. Так, вас негайно ж "заклюють", надають порад або критично запитають: "А навіщо тоді народжувала?". Ідеальні фотографії з мімішними family look заповнюють простори всесвітнього павутиння. Мама на височенних підборах з немовлям у візочку, а поруч ще двоє-троє ошатно вдягнених діточок. Здається, у сучасних мам немає права на помилку. "Дев'ять місяців щастя! Рік ідеальної любові" - такі написи у соціальних мережах, це тепер must have. І щось з тобою не так, якщо ти не виставляла помісячне фото свого животика на розгляд своєї аудиторії.
Отже, бути батьками, а особливо мамою, зовсім не просто. Але воно того вартує! Недоспані ночі, пропущені концерти, недочитані книжки, подорожі, в які не поїхали, зустрічі, на які не змогли піти... Але поки ваші діти маленькі, навчіться насолоджуватися цими моментами. Подаруйте їм свою любов, дайте міцні крила, і тоді хоч би куди вони полетіли, як виростуть, вони завжди повертатимуться до вас і даруватимуть любов та піклування, яких потребуватиме вже ви.