Закон про одностатеві шлюби, ухвалений Нижньою палатою французького парламенту в лютому цього року, викликав чимало пересудів і в європейському співтоваристві, і в інших країнах світу, зокрема в Україні та Росії. За нього проголосували 329 депутатів, переважно - соціалісти та їхні союзники з лівих партій. Нинішній президент Франції - Франсуа Олланд - як відомо, соціаліст. Проти цього закону було подано 229 голосів, більша частина з яких належить поміркованим консерваторам (партії "Союз на підтримку народного руху" - СПНР).
Зауважу, що такий закон вперше ухвалили в Нідерландах, де до легалізації одностатевих шлюбів такі союзи називали "зареєстрованими партнерствами", потім у Бельгії, Іспанії, Канаді, ПАР, Норвегії, Швеції, Португалії, Ісландії, Аргентині, Данії. На черзі - консервативна Великобританія, де ще в XІ ст. вікторіанські леді й джентльмени і помислити про таке не могли й лише поблажливо, а часом і зло підсміювалися над "розбещеною" та "фривольною" Францією. Втім, таємний гомосексуалізм британської аристократії тоді став поговіркою (згадаймо хоча б Оскара Уайльда...).
Однак затвердження в Нижній палаті французького парламенту - це ще не ухвалення закону. Відповідно до французької правової практики, цей закон мають передати на обговорення в сенат. Обговорення розпочнеться 18 березня і може стати надзвичайно гострим і болісним: у сенаті багато правих і поміркованих консерваторів. Остаточне ухвалення (або неухвалення) закону припадає на червень-липень цього року.
Серед противників закону про одностатеві шлюби письменниця Фріжід Баржо. Саме вона стала одним з ініціаторів протестної демонстрації в Парижі в січні цього року й зачинателькою руху "Маніфестація для всіх" (Manif pour tous). Та якщо уважно ознайомитися з інтерв'ю Фріжід Баржо французькій пресі і почитати її висловлювання, можна помітити - письменниця аж ніяк не проти одностатевих пар. У її словах немає ані краплі презирства до ЛГБТ-спільноти чи обурення з його приводу. Пані Баржо лише вважає, що дозвіл одностатевим парам усиновляти дітей призведе до того, що народжувати природним способом стане просто немодно. "Просунутими" й "сучасними" називатимуть саме одностатеві союзи. А звичайний шлюб чоловіка і жінки, в якому народжуються діти, стане в суспільстві таким непопулярним, що багато хто перейде на "дітей з пробірки" або запропонує себе як усиновителів. "Чи можна буде колись сказати: "Ніколя, народжений від Валерії та Вероніки"?" - запитує письменниця. І відповідає сама собі: "Це неможливо. Моя матка кричить: "Ні!".
Власне кажучи, пані Фріжід Баржо помітила одну важливу суспільну тенденцію - прагнення деяких молодих жінок уникнути природного процесу дітонародження, позбутися необхідності "народжувати своє дитя в муках". Адже, як вважає чимало представників ЛГБТ-спільноти, набагато простіше всиновити чужу дитину, ніж болісно й тяжко виношувати й народжувати свою.
З іншого боку, в кожній гомосексуальній парі все одно є носії чоловічого й жіночого психологічного начал. Будь-який шлюб, навіть одностатевий, - це поєднання чоловічого й жіночого начал, нехай не фізичних, а психологічних, злиття "інь" і "ян". Парадоксально, але факт: чимало чоловіків несуть у собі жіноче начало, а жінки - чоловіче. Жінка за духом опиняється в чоловічому тілі, а чоловік - у жіночому, звідси й прагнення фізично - до тієї ж, але психологічно - протилежної статі. Однак ми не вільні над своїм народженням і тим більше над своїми психологічними особливостями: той, хто народжений "іншим", має такі самі соціальні права, як і решта.
Фріжід Баржо помітила ще одну важливу річ - важливість для батьків і дітей інституту біологічної спорідненості, інституту роду. Письменниця стверджує, що вона проти всіх форм гомофобії. Наша "битва" лежить у сфері соціального устрою, зазначила пані Баржо, вона стосується структур і форм спорідненості ("Ми проти того, щоб одного разу змогли "сфабрикувати дітей" поза будь-якою біологічною спорідненістю. І в цьому немає жодної гомофобії"). Словом, у січні й лютому цього року Францією прокотилася хвиля маніфестацій аж ніяк не проти існування одностатевих пар, а проти глобального перегляду питання про шлюб і дітонародження.
У Росії, немов у відповідь на законодавчі новели волелюбних французів, розглядається антигейський законопроект. 29 січня, на вечорі пам'яті жертв Голокосту, який проходив у московському Центральному будинку літераторів, ішлося про те, що російський антигейський законопроект - це захід проти "інших", який карає "інших" тільки тому, що вони не такі, як усі. Приблизно так само нацисти карали євреїв - за те, що вони інші. Гадаю, із цією думкою можна цілком погодитися. Не можна всіх рівняти під лінійку й змушувати жити однаково, ігноруючи свою природу.
Але, з іншого боку, традиційний шлюб і традиційне дітонародження теж потребують пропаганди: інакше невдовзі романтичні образи Ромео і Джульєтти видаватимуться доволі бляклими порівняно з великою пристрастю лорда Генрі до Доріана Грея або Його Християннійшої Величності короля Франції Генріха III до своїх молодих улюбленців-міньйонів: Келюса, Шомберга і Можирона. До речі, після ухвалення в Росії антигейського закону дехто жартував, що тепер роман Олександра Дюма "Графиня де Монсоро" буде вилучено з бібліотек за "гей-пропаганду" (ідеться про епізоди роману, пов'язані з Генріхом III і його "міньйонами"). А що? Адже любов Генріха III до графа де Келюса в романі не менш щира й зворушлива, ніж пристрасть графа де Бюссі до Діани де Монсоро.
Французьке суспільство розкололося - і розкололося давно (і не тільки у зв'язку з ухваленням цього закону) на лівих і правих (соціалістів і поміркованих консерваторів). І президенти приходять до влади по черзі: спочатку правий, потім - лівий, потім знову правий, і знову - лівий... Звідси й коливання в законодавчій політиці та практиці - або демонстративна поміркованість, або демонстративний демократизм.
Як розповіли мені у Франції в жовтні минулого року, колишній президент Ніколя Саркозі хизувався дорогими речами, не вважаючи нескромним їх носити й демонструвати в телеефірі й під час виступів перед широкою публікою. У такий спосіб пан Саркозі підкреслював свою належність до еліти суспільства.
Нинішній президент Франції Франсуа Олланд підкреслено демократичний і простий: він їздить у громадському транспорті, зокрема на TGV (це французькі швидкісні поїзди), чим жахає свою охорону, якій дуже складно охороняти президента, котрий купив квиток у звичайний потяг чи на потяг RER (це аналог нашої електрички, тільки комфортабельніший).
Закон про одностатеві шлюби - це, очевидно, наслідок тієї ж ставки на демократичність. Шлюб має бути соціальним інститутом, відкритим для всіх, вважають соціалісти. Звідси й назва законопроекту - Mariage pour tous ("Шлюб для всіх").
Поки на французькому телебаченні бурхливо обговорювався Mariage pour tous, країни пострадянського простору завмерли в очікуванні: невже ухвалять, невже насміляться? Насмілилися - і ухвалили. Згідно з останніми підрахунками, близько 60% населення Франції вважає цей закон цілком виправданим, справедливим і прогресивним. Справді, ЛГБТ-спільнота давно вже заявляла про свої права, і французьке суспільство, відоме своїм вільнодумством, не вважало за можливе зазіхати на ці права.
Інша річ - діти. У другій частині цього закону міститься дозвіл одностатевим подружнім парам усиновляти дітей. Не зовсім зрозуміло, як у цьому випадку бути з правами дітей, чи не порушує такий закон їхніх прав? Чи захочуть діти виховуватися в одностатевих сім'ях? Їх усиновляють зовсім маленькими і про це не запитують, але щойно дитина почне усвідомлювати себе, це питання більш ніж актуалізується. Чи не стане таке всиновлення психологічною травмою для дитини?
Мені заперечать, що й у звичайній сім'ї, зазвичай, не все гладенько, а усиновителі можуть виявитися п'яницями й дебоширами. Так, таке буває, але чи зможе дитина, налаштована на те, що в неї, як і в інших дітей, повинні бути тато і мама, прийняти одностатевих батьків, які називають себе "родитель №1" і "родитель №2"? Чи не буде таке прийомне маля зазнавати образ і глузування з боку однолітків?
Висловлю свою думку, нехай вона багатьом здасться "половинчастою": я за легалізацію одностатевих шлюбів (кожен живе з ким хоче і як хоче і має право офіційно закріпити ці стосунки), але вважаю передчасним наданий одностатевим парам дозвіл усиновляти дітей. Занадто вже болісне це питання. У такій ситуації треба бути максимально обережними - як би не зашкодити дитині.
Якщо всиновляється більш-менш доросла дитина, її можна принаймні запитати, в якій сім'ї вона хоче жити, традиційній чи одностатевій. І якщо дитина погодиться жити в одностатевій сім'ї - ласкаво просимо! Але малюку таких запитань, на жаль, не поставиш. А отже, в такому всиновленні є частка ризику. Втім, як і в будь-якому іншому всиновленні, скажуть мені представники ЛГБТ-спільноти. Хто знає, якими у ставленні до дитини виявляться її всиновителі?
Справді, всиновлення - це завжди зона ризику, як у випадку традиційних пар, так і у випадку одностатевих. Але, здається, права дітей ні в якому разі не повинні обмежуватися. А діти, як правило, хочуть мати тата і маму... З іншого боку, одностатеві пари мріють про дітей. То як бути? Головне тут, як на мене, все-таки права дитини. Адже діти - найбільш уразливі й беззахисні представники нашого суспільства...
Але, заперечать мені, залишитися сиротою все одно гірше... І в цьому теж є частка правди. Напевно, як і в усіх суперечках, істина - посередині. Частина закону про одностатеві шлюби, присвячена всиновленню, потребує тривалого й серйозного обговорення. А найкраще - у загальнонародному референдумі, як і пропонують багато представників руху Manif pour tous. Я - за референдум... А ви?