У цій каліфорнійській школі навчаються діти багатьох відомих фахівців у галузі високих технологій - співробітників Google, Apple, Yahoo, Hewlett-Packard, eBay та інших гігантів Кремнієвої долини. У цій школі немає комп'ютерів. Узагалі. У класах вони заборонені, та й удома користуватися ними не рекомендується. У навчанні застосовують звичні "старомодні" інструменти: ручки, олівці, швейні голки, глину.
Тобто, тоді як по всьому світу оснащеність шкіл комп'ютерами стала одним з критеріїв оцінювання якості освіти, в епіцентрі високотехнологічної економіки багато хто вирішив, що школа й комп'ютери несумісні.
Ідеться про Вальдорфську школу півострова (Waldorf School of the Peninsula), одну зі 160 вальдорфських шкіл Америки, які дотримуються філософії навчання через фізичну активність і творчі завдання. Там вважають, що комп'ютери пригнічують творче мислення, рухливість, людські стосунки й уважність.
"Я зовсім не згоден із тим, що комп'ютер потрібен у молодшій школі, - каже Алан Ігл, чия донька навчається у Вальдорфській початковій школі. - iPad зможе краще навчити моїх дітей писати чи рахувати? Це просто смішно". При цьому сам містер Ігл має вчений ступінь з інформатики і працює в Google. У нього є iPad і смартфон. Але він стверджує, що його донька-п'ятикласниця не знає, як користуватися Google. "Технологіям свій час і місце", - стверджує Ігл.
Тож виглядає ця школа зовсім просто й "несучасно": дошки з кольоровою крейдою, книжкові полиці з енциклопедіями, дерев'яні парти з зошитами й олівцями. На уроці у п'ятому класі учні, наприклад, можуть сидіти й в'язати на спицях: учителі вважають, що це допомагає розвитку здатності розв'язувати складні задачі, структурувати інформацію, рахувати, а також розвиває координацію. Але є й конкретна мета: зв'язати шкарпетки.
Рахувати в молодшій школі вчаться, зрозуміло, без калькуляторів. Дроби діти вивчали, розрізаючи різні продукти (яблука, тістечка) на частини. "Протягом трьох тижнів ми "проїдали" наш шлях до розуміння дробів", - каже вчителька.
Чи дає навчання через ділення пирога і в'язання ліпші результати, сказати поки що важко, хоча б тому, що ці школи - приватні і не проводять стандартних перевірок у молодших класах. Та й самі прихильники вальдорфського методу першими скажуть, що учні молодших класів можуть і не показати високих результатів, бо їх не муштрують на стандартні завдання з математики й читання. Однак є дані, що 94% випускників вальдорфських шкіл у 1994–2004 рр. вступили до коледжів, зокрема досить престижних.
Пол Томас, колишній учитель і професор Університету Фурмана, написав 12 книжок про освітні методики в державних закладах. Він вважає, що для освітнього процесу краще, якщо комп'ютери використовують якнайменше. "Освіта - це насамперед людське переживання, здобування досвіду, - каже він. - Технологія тільки відволікає, коли потрібні грамотність, уміння рахувати і здатність критично мислити".
"Залучення в освітній процес - це насамперед людський контакт, контакт з учителем, однолітками", - каже П'єр Лорен, колишній співробітник Intel і Microsoft. Троє його дітей навчаються у вальдорфській школі, а його дружина Моніка так перейнялася цією системою освіти, що сама пішла працювати вчителем.
Коли прихильники оснащення класів комп'ютерами заявляють, що комп'ютерна грамотність потрібна, щоб протистояти викликам сучасності, "вальдорфські" батьки дивуються: навіщо поспішати, якщо все це так легко опанувати? "Це суперлегко. Це приблизно так само, як навчитися чистити зуби, - каже містер Ігл. - У Google та інших подібних компаніях ми робимо технології такими простими, наскільки це можливо. Дитина легко опанує їх, коли стане старшою".
Самі ж учні не вважають себе обділеними високими технологіями. Час від часу вони дивляться фільми. Одну дівчинку її тато, інженер Apple, іноді просить протестувати нові ігри. Ще один хлопчик по вихідних грає з програмами - симуляторами польотів.
Учні кажуть, що навіть розчаровуються, коли бачать своїх батьків або родичів, обплутаними різним обладнанням. Одинадцятирічний Орад Камкар розповідав, що, коли приїхав у гості до двоюрідних братів і сестер, опинився у товаристві п'ятьох людей, які гралися зі своїми гаджетами, не звертаючи на нього й одне на одного жодної уваги. Йому довелося трясти кожного з них за руку зі словами: "Агов, хлопці, я тут!"
Фін Хейліг, син співробітника Google, каже, що йому подобається вчитися з олівцями й ручками більше, ніж із комп'ютером: "За кілька років я зможу відкрити свої перші зошити і побачити, як я раніше погано писав. А з комп'ютером це неможливо, там усі букви однакові. Крім того, якщо вміти писати на папері, то можна робити це, навіть якщо на комп'ютер проллється вода або вимкнуть електрику".
Джерело: The New York Times via
www.waldorf-seminar.ru