Щастя починається із внутрішнього світосприймання. Існують щасливі люди, родини і навіть цілі суспільства. Чому б нам не зробити це собі доступним?
Хтось почувався щасливим до школи, хтось - після неї, а хтось - в зрілості. Та для частини людей щастя - особистісна якість, з якою вони проходять усі вікові етапи. Американські вчені знайшли спільні риси у тих, хто зазначив свій високий/достатній рівень щастя.
Список очолює висока самооцінка (опитувані визначили свою моральність, інтелектуальні та комунікативні здібності, а також здоров'я на рівні вище середнього). Наступний фактор, виявлений американцями, - відчуття власного контролю над обставинами. Третій фактор "щасливості" по-американські - екстравертованість.
Новозеландці теж провели своє дослідження щастя, яке тривало 32 роки. Вчені визначили, що запорука щасливого життя в майбутньому - близькі стосунки дитини із друзями й родиною. Можна це пояснити: позитивні довірливі соціальні контакти нарощують особливу якісну енергію. Саме така енергія дозволяє виражати й відчувати любов, бути креативним і реалізувати себе.
За висновками новозеландських вчених на щастя в дорослому віці майже не впливають успіхи дітей у школі. Стосовно нас, багато наших батьків з добрих намірів усі свої контакти з дитиною зводять до дисциплінарного контролю й примусу щодо навчання. В хід ідуть і покарання, і обмеження, і невдоволення, і нарікання та погрози. Так у нас шкільні негаразди обертаються домашнім, а потім і життєвим пеклом. Батьки повинні знати, що позитив і частота сімейного спілкування - ось, що беззаперечно сприяє щастю та здоров'ю дитини тепер і потім.
Те, що американські соціологи назвали як висока самооцінка можна позначити словом самоефективність як впевненість, внутрішня гармонізуюча сила, якою можна розпоряджатись в складних та невизначених умовах. Щоб набути самоефективності потрібно розширювати позитивний досвід, долати перешкоди, творчо й радісно працювати. З немовляцького до підліткового віку слід заохочувати самостійні зусилля дитини, особливо в сфері її найбільшого захоплення. Вона здатна долати безліч перешкод, аби ми їй сприяли увагою, схваленням і технічними моментами, тобто організовували її фізичний простір.
Приємне відчуття себе - власний образ, що подобається собі і людям - важливий компонент позитивної я-концепції, до якої входить і славнозвісна "висока самооцінка". Задача батьків, які бажають щастя дитині, мати такі тілесно-емоційні контакти з нею, щоб сама собі дитина подобалась. Це милування, обійми, поцілунки, посмішки, забави - не тільки в ранньому віці малят, а й коли вони підростають у "незручних" підлітків.
Відчуття контролю формується з позитивного самоконтролю дорослих, які вголос коментують свої наміри: "я хочу…", "мені подобається робити…" замість "я мушу…" чи "мені потрібно…". Звучати має це з ентузіазмом, виконуватись - також; по завершенні важливо радіти. Потрібно демонструвати позитивне ставлення до труднощів та неприємностей як до такого, що додає сил і бажання змінювати ситуацію. "Як цікаво! Щось не вийшло одразу - ще більше хочеться це зробити ще краще" - такий коментар і дорослого підбадьорить, і дитині слугуватиме добрим прикладом.
"Щасливість" батьків має бути внутрішньо щирою, а не "картинкою з виставки" людям на заздрість. Усяка демонстративність - ознака прихованого незадоволення. Однак, дітям на користь спостерігати щастя батьків - їхню любов, їхню насолоду працею, їхнє бадьоре ставлення до труднощів.
У людини цивілізації попри її так званий прогрес, все менше радості, любові, творчості. Прес кредитів, необхідність працювати понад міру і займатися не своїм покликанням, слабке здоров'я - це фактори, що відчужують нас від щастя. Однак, поява дитини - шанс переосмислювати цінності і творити родинне духовне благо. Радує те, що все більше сьогодні людей відмовляється від телевізора і комп'ютера - все більше проводиться часу із своїми дітьми.
Позитивний досвід спілкування в дитинстві і юнацтві набувається, за спостереженням вчених, коли дитину слухають і спонукають до вираження своїх думок. Змістом спілкування часто мають бути позитивні позначення реальності: щось красиве, щось смішне, цікаве, миле, хвилююче. Спілкування походить від слова "спільно". Контролюючі питання (Ти поїв? Прибрав? Уроки зробив?) чи накази замість прохань (Помий руки! Не розмовляй! Не гойдайся на стільці!) протиставляють, а не об'єднують, тому вони не є повноцінним спілкуванням. Якість спілкування не визначається кількістю сказаних слів назовні, вона визначається контактом сердець, теплотою зустрічних поглядів.
Американці визначили, що екстраверти мають більше шансів бути щасливими. Екстраверсія- це переміщення уваги із себе у світ. Невротичні балакуни і люди метушливі хоч і проливають внутрішню енергію на зовнішнє середовище, але не відчувають його, не вбирають його в себе, тому не насолоджуються середовищем. За балакучістю ховається неконтактність, психологічна і навіть духовна "глухота". Мудре уважне серце не буває багатослівним.
Існує вислів: діти нас виховують. Ми знаємо, що впливаємо на них прикладом, але не всім відомо, що ми із своїми дітьми все життя зв'язані навіть на відстані: наші енергетичні коливання викликають аналогічні процеси в дітей. Щастя відчувається суб'єктивно, однак воно є об'єктивною реальністю - потужною структурованою енергією. Велике значення для щастя має сімейно-родова культура, яку нам слід набувати заново - це ніколи не пізно. Тому свідомий підхід дорослих українців до власного життя та виховання дітей - запорука особистого щастя і національного процвітання.