Що ми уявляємо, думаючи про дитячу книжку? Казки з прекрасними ілюстраціями, книжку-іграшку, збірку віршиків, пригодницький роман, сентиментальну повість...
У пріоритеті - дитячі класики, але може бути й щось сучасне, головне, щоб книжка була доброю, подекуди веселою і з хорошою дозою моралі. Для найдопитливіших - енциклопедія, щоб про все разом і побільше. А як щодо таємниць Космосу від Люсі та Стівена Гокінгів, історій про жінок-винахідниць чи захопливого програмування для дітей? Уже шукаєте, де придбати? Забудьте. Український ринок дитячих видань стоїть на двох китах - художній і навчальній літературі. Пізнання для нас чомусь не на часі.
Поки видавничий світ розвинених країн переживає розквіт нон-фікшну, себто невигаданої літератури про реальність, полиці українських книгарень і далі заповнюють перевиданнями казок Перро і Андерсена та пригодами анімаційних героїв близького й далекого зарубіжжя. Сумну картину трохи розбавляють сучасні українські тексти для дітей і перекладені зарубіжні бестселери. Звісно, у художній літературі - класичній чи сучасній - немає нічого поганого, і вона обов'язково має посідати належне їй місце у бібліотеці дитини, однак навіть уся разом вона не замінить пізнавальних видань, що відкривають перед дітьми реальний світ.
Занурення в реальність
Про цінність художньої літератури для розвитку дитини сказано чимало: їй присвячено статті, дослідження й дисертації. Про неї знають батьки, вчителі і працівники Міносвіти, що дбають про списки творів для шкільного читання. Інформації ж про важливість пізнавальних видань набагато менше, а функцію глибокого знайомства дітей з реальністю передано школі, Інтернету і телебаченню. Комусь щастить з хорошими вчителями, які вміють захопити предметом, чи з якісними передачами на кшталт "Руйнівників міфів", інші ж так і виростають, не зацікавившись жодною сферою пізнання, не отримавши системної картини світу, не розуміючи цінності знань.
Головне завдання нон-фікшну - достовірно розкрити перед дитиною якусь частинку нашого життя. Причому зробити це так, щоб юний читач не просто зрозумів написане, а й не нудьгував читаючи, як це часто трапляється під час роботи з навчальною літературою. Не менш важливо для таких книжок показати системність Всесвіту, принципи співіснування людей і природи, тобто вивести дитину за межі буденності, але не у світ фантазії, а в не менш цікаву реальність, що наповнена незвичними історіями більше за будь-який фантастичний роман. А ще пізнавальні видання покликані змалечку навчити дитину радіти отриманню нових знань, розуміти видимі й приховані процеси, що відбуваються навколо нас, спонукати до самоосвіти, без якої сучасній людині не досягти успіху.
Дошкільнят пізнавальні тексти знайомлять зі світом - тим, що поза домом чи садком, іншим і територіально, і хронологічно. З допомогою батьків ілюстрована книжка переносить дитину на сотні мільйонів років назад - у часи динозаврів, на мільярди кілометрів угору - до світу зірок, знайомить з будовою речей, тваринним світом і законами фізики. Чому виникає веселка, що таке бензин, звідки беруться корінні зуби і де живе орел - це запитання саме до дитячої книжки, адже батьки, навіть якщо й знають відповіді, не завжди можуть адаптувати їх до розуміння маленьких чомучок. А скільки всього дорослі не знають чи не пам'ятають про навколишній світ, бо свого часу не дізналися, не цікавилися, не прочитали!
Школярам нон-фікшн потрібен не менше, хоча в гру вже вступає система освіти, яка, теоретично, повинна дати увесь необхідний комплекс знань про світ. Хороша ненавчальна книжка може пояснити абстрактну математику, складну хімію, заплутану історію краще за середньостатистичного вчителя, який повинен і встигати за програмою, і натренувати учнів на іспити, і знайти баланс між двієчниками й відмінниками. Утім, зводити пізнавальні видання до повторення й поглиблення шкільних предметів не можна. Актуальними стають теми стосунків з однолітками, сексуального життя, самопізнання і самовираження, про які діти часто соромляться питати в дорослих. І якщо ви не хочете, щоб відповіді на ці запитання давала всесвітня мережа або програма з зарубіжної літератури (а при здоровому глузді цього не хоче ніхто, бо навіть не знаю, що гірше - запит "перший секс" у Google чи "Страждання молодого Вертера" як приклад вирішення душевних проблем?), пошукайте відповідну книжку, над якою попрацювали психологи і медики.
Факти і пригоди
Попри всю цінність пізнавальних книжок для дітей, чимало батьків не поспішають по них до книгарень. "Ой, та він у мене навіть пригодницьких повістей не читає, - зітхають мами підлітків. - А ви хочете, щоб він про фізику читав". На жаль, для багатьох дорослих нон-фікшн - "звір" незвіданий, і в їхньому уявленні нехудожні книжки такі ж захопливі, як збірник наукових статей з молекулярної біології для зварювальника. Одним хороші пізнавальні видання взагалі не траплялися, інших свого часу батьки змушували читати замість "Трьох мушкетерів" Дюма "Цікаву геометрію" Перельмана, яка справді цікава, але не з принуки і не в протиставленні до пригод д'Артаньяна. І нині ці дорослі якщо й читають, то лише романи й повісті, відкладаючи вбік "Фізику майбутнього" Мічіо Кайку і "Людей, які грають в ігри" Еріка Берна.
Однак якісна дитяча пізнавальна література не лише корисна, а й доволі цікава. Велика кількість ілюстрацій у книжках - не лише для найменших. Герої, котрі роблять відкриття разом з читачами, справжні таємниці, що їх розкривають не детективи, а науковці, - все це, може, й не змусить читати "запоєм", але утримає від того, щоб відкласти книжку на першому ж незнайомому терміні. А якщо авторам вдасться досягти ефекту присутності, себто створити ілюзію участі читача в усіх пошуках, дослідах і експериментах, то відірвати дитину від книжки буде непросто. До всього, пізнавальна література не обмежується власне просвітницькими текстами, що системно й послідовно описують якусь галузь знань чи сферу життя. Повість про дітей, які зменшилися й потрапили у світ комах, Яна Ларрі, захопливі історії про екзотичні експедиції Джеральда Даррелла, лісові оповідки Віталія Біанкі хоч і не можна назвати повністю невигаданими, однак вони подають цілком реальні й корисні факти, які легко запам'ятовуються завдяки художньому обрамленню.
Якщо ж дитина вже зацікавилася певною галуззю знань, їй не так уже й потрібне сюжетне обрамлення: добре структурована і викладена простою мовою інформація про мистецтво, Другу світову війну чи психологію дасть дитині змогу вразити вчителів і друзів глибоким її розумінням, цікавими фактами, допоможе визначитися з майбутньою професією і спонукає до подальших пошуків і досліджень. І тоді книжка дитяча, з картинками і веселими коментарями автора, поступається книжці дорослій, науково-популярній, тематичним сайтам і фільмам, а задоволення від сюжету поступається задоволенню від отримання нових знань. Якщо пощастить, нон-фікшн навчить іще й аналізувати і перевіряти, ставити під сумнів і шукати докази - тобто всього того, чого так бракує сучасному споживачеві медійної інформації. Але не забуваймо, що заохочувати дитину до такої літератури маємо вже в три-чотирирічному віці, коли замість історії про зайчика казкового прочитаємо малюкові про зайчика справжнього, а разом з новою машинкою подаруємо книжку, де показано, як влаштована всередині справжня машина.
У пошуках втраченої книжки
А тепер про сумне - усі ці чудові пізнавальні книжки дуже складно знайти на полицях книгарень. Нехудожня література представлена переважно книжечками для розвитку й підготовки до школи малюків (старших розвивати якось не дуже прагнуть) і всілякими "помічниками" для школярів. Найпопулярнішим жанром з-поміж справді пізнавальних залишаються перекладні ілюстровані енциклопедії, видані найчастіше російською мовою і призначені для молодших школярів. Напрацювання радянських часів залишилися в минулій епосі разом із заполітизованими історіями про дітей-героїв, а нової плеяди дитячих авторів-популяризаторів в Україні поки що не з'явилося. Утім, перекладати не поспішають навіть успішні зарубіжні видання - видавці не готові віддати належне місце у своїх планах невигаданим історіям. У книжкових рейтингах нехудожня література для дітей займає менше третини позицій, та й ті кілька рядків пізнавальні видання ділять із суто ілюстративними.
Можливо, у цьому винні й самі покупці, які не надто охоче розбирають поодинокі українські книжки-спроби ознайомити дітей з цікавинками фізики чи біології, а замовляють через Інтернет книжки, видані в Росії. Там, до речі, вже з'явилися видавці, що спеціалізуються виключно на нон-фікшні, і навіть проводяться фестивалі інтелектуальної літератури. У нас же запиту на такі тексти або взагалі немає, або він надто добре прихований від "виробника". Не знайшовши сучасніших видань, батьки дістають з антресолей свої старенькі "Алісу в країні Математики" чи "Малюкам про мінерали". Можливо, проблема в тому, що пізнавальні книжки для дітей - один з найскладніших жанрів, оскільки глибокі знання в них треба поєднувати з доступним і цікавим викладом, на що здатен далеко не кожен дитячий "художній" чи дорослий "науковий" автор. Можливо, ліцензії на вдалі зарубіжні видання просто не по кишені українським видавцям. Але що робити юним читачам?
Утім, спроби повернути українським дітям радість книжкового пізнання і спростувати міф, що навчання й пізнання - це обов'язково щось нудне, є, і досить вдалі. Приміром, книжка про моду для юних панянок та "абетка" митрополита Шептицького від "Видавництва Старого Лева", серія природничих книжок видавництва "Грані-Т", енциклопедія "українського" космосу від "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ" та інші, на жаль, справді поодинокі видання.
Однак з огляду на те, що ми на кілька років ві8дстаємо від світових тенденцій, можливо, у нас усе попереду?