Якщо з вами трапилося таке, від чого вам стало кепсько, - що робити з цим свіжим відчуттям, котре недавно виникло?
Запитайте себе: "Кому всередині мене стало погано? Мені так зле, неначе я зараз дитина? Чоловікові всередині мене кепсько? Жінці всередині мене нестерпно? Спеціаліст усередині мене страждає зараз? Хто це занедужав усередині мене?"
Адже при свіжому відчутті "мені кепсько" зазвичай в нас уражене самолюбство. Тобто завдано удару самооцінці. І, щоб самолюбство полікувати, треба зрозуміти, якій частині нашої особистості завдано цього удару. Якщо уражена наша внутрішня дитина, втішити її можна так само, як ми втішаємо дітей: захистом від кривдника, співчуттям, теплом. Якщо уражене жіноче, чоловіче або професійне самолюбство, відновлювати впевненість у собі слід відповідно. Чоловікові - повернути його чоловічу гідність, жінці - її жіночий простір, а фахівцеві - відновити робочі компетенції. Тому так важливо розуміти, яка частина особистості постраждала.
Що ще можна зробити, коли раптом підступило відчуття "мені кепсько"?
Увімкніть сумну або важку музику, подивіться сумний або драматичний фільм, - це допоможе ввійти в резонанс із вашим переживанням.
Спробуйте окреслити собі те, що відбувається, метафорично. Наприклад: "мене проткнув спис недовіри", "у мене вибили ґрунт з-під ніг", "я втратив право голосу", "мене скинули з п'єдесталу".
Ідіть на прогулянку самі, шукайте самотності, щоб почути власні думки, страхи.
Дайте волю сльозам. Пошматуйте газету або розбийте тарілку об стіну.
Покричіть! У вентиляційний отвір чи з балкона.
Можна, звісно, зчинити сварку в громадському транспорті, нагорлати на підлеглого, люто перевірити уроки в дитини, затіяти акцію з перевиховання близьких… Але усвідомлюйте, що тоді ви безсовісно використовуєте людей і їхні почуття для власного полегшення, що, як мінімум, негуманно й жорстоко.
Візьміть шматок ватману або картонну коробку, стару радянську книжку з історії компартії і зробіть із ними все, що захочеться.
Поспостерігайте за людьми або природою. Просто дивіться й слухайте, як ллється вода, бігають діти, шарудять шини, падає сніг, блимають вогники.
Поставте собі всілякі мудрі запитання на кшталт "Для чого мені ця ситуація?".
Головна ідея зцілення - зануритися у свої почуття. У себе. І побути там, у собі, у своєму неприємному стані, розпізнати його й залікувати його своєю увагою. Вловити смисл прикрої події, щоб стати мудрішим, сильнішим, компетентнішим, дорослішим. Уміння піклуватися - істинно доросле. Саме діти цим не володіють, тільки наслідують дорослих. Потурбуйтеся про себе "поганого" (або почніть цього вчитися) - і вам відразу ж полегшає. Стан "мені кепсько" відпустить. Ліками буде увага до свого стану і його переробка на емоційному рівні. Увага (як один із проявів любові) і явиться тут зціленням.
А ось якщо від неприємних відчуттів тікати, тобто від себе самого тікати (виявляти до себе неуважність), тоді тимчасове "кепсько" перетворюється на хронічне.
Що робити, коли стан "кепсько" триває довго?
По-перше, ви вже знаєте причину своєї хроніки. Процес запустився, коли ви перестали реагувати на свій внутрішній біль і почали ігнорувати свої емоційні проблеми. Колись ви вирішили не допускати до свідомості своїх почуттів. Не зважати на них. Ви повірили в те, що є відчуття "погані" й "зайві", яких можна просто так позбутися, наче це сміття якесь, а не частина вашого особистого емоційного життя.
Колись ви сказали собі: "Почуватися кепсько не можна, це соромно, нерозумно, принизливо". Ви почали собі повторювати: "Треба ввімкнути позитив, усіх любити й завжди залишатися спокійним". Або щось таке. І енергія життя залишила вас, розтрачуючись на виконання наказів з гальмування ваших природних психічних процесів. Життя втратило свою енергію, і поступово настало хронічне "кепсько".
І тепер занурюватися в почуття вже не треба. Пізно. Поїзд пішов, і стратегія стає іншою. Коли все давно кепсько - жодних занурень у себе. Це може призвести до ще більшої депресії. З ями депресії легко вибратися, коли тільки почав у неї провалюватися. Яму тоді корисно вивчити, дослідити й зробити знайомою, - хутко виберешся і більше не провалишся. Але якщо ти вже в ямі, немає жодного сенсу думати про те, як ти в неї потрапив і як треба було все зробити інакше. Як це допоможе вибратися? Раніше треба було вивчати свої реальні обставини. Тепер треба вибиратися.
Перше, що слід зробити, - налаштуватися на те, що завтра не стане краще. Щоб вибратися на рівну поверхню, знадобиться багато часу. Налаштуйтеся, що, зробивши так, як я рекомендую, ви повертатиметеся до себе 3, 6 або 12 місяців. Друге, що треба зробити, - включіться в якусь фізичну активність або діяльність. Спорт, йога, біг, сад-город. Будь-яка фізична праця на місяці. Кілька днів або тиждень не допоможуть. Результат у вигляді "вже все значно краще" настане після місяців активної фізичної зайнятості.
Із ями, яка називається "мені завжди кепсько", вибратися можна тільки з допомогою власного тіла. Марно (і часто шкідливо) при хронічному "кепсько":
- міркувати над тим, як же це з вами таке сталося;
- шукати винних і обвинувачувати їх;
- займатися самокритикою;
- вислуховувати поради психологів або тих, хто це пройшов і вдало впорався;
- вживати алкоголь;
- руйнувати те, що маєте (розлучення, ремонт, еміграція);
- займатися нав'язливою діяльністю (безладний секс, шопоголізм, занурення в роботу);
- шукати відповіді на запитання "Що ж мені тепер робити?".
І сваритися, і обстоювати свої інтереси, і думати про своє життя, і занурюватися у свою реальність у пошуках внутрішньої опори треба було раніше, за перших ознак стану. Раніше, відчувши перші сигнали "мені кепсько", треба було поставитися до себе й до інших критично, розлютитися на себе або інших, заступитися за себе, бути собою, таким, яким ви є. Повернути собі свою природність і свою природу, заявити самому собі і всім про свої права. Але коли вже хронічно кепсько, тоді роздуми, агресія, самокритика й занурення в себе стають неадекватними, руйнівними і заводять нас ще далі від себе.
Слова наділені чарівною силою. Говорити, обговорювати треба. Але говорити треба вам, а не їм. Ваше слухання розумних, раціональних і навіть мудрих ідей практично ніяк не допоможе вирішити ваші проблеми. Ну хіба що слухати, як дзюрчить струмок, - це просто приємно, у тому й користь.
Поради на кшталт "як усе треба зробити" і "як правильно зробити" часто ще далі заводять нас від суто нашої реальності, лише посилюючи внутрішній конфлікт. У кращому разі, поради допомагають тимчасово перепочити, отримавши ілюзію "я вирішую свої проблеми", але фактично нічим не послаблюють внутрішніх суперечностей.
Корисними для вас будуть лише ті співрозмовники, які дозволять вам нескінченно говорити й говорити про те, як у вас усе тепер жахливо. Але такі співрозмовники - велика рідкість. Тільки слухачі, які мовчазно кивають, приймають вашу реальність без мети її змінити, зможуть частково вам допомогти. Адже тільки за такої умови ви отримаєте можливість розпізнавати свої внутрішні конфлікти й почати щось змінювати в себе всередині. Заміною такому співрозмовникові зможе стати зошит. Щоденник, який прийме всі ваші переживання й утримає їх у собі, як у посудині, до якої ви завжди зможете звернутися по інформацію про себе.
Коли ви (часто непомітно для себе) почнете іноді почуватися набагато краще, тоді слід повернутися до того, про що йшлося спочатку:
- проаналізуйте свою реальність;
- не ігноруйте більше себе та своїх станів "мені кепсько";
- визначтеся, яка частина вашої особистості уражена і що допоможе цій частині відновитися;
- визнайте за собою право мати будь-який настрій;
- дозвольте собі бути собою, а не "кимось хорошим";
- займіть позицію активного учасника власного життя.
Когось "хорошого" не існує в природі. А ви - однозначно, є. Дозволяйте собі переживати ВСЕ, що є в нашому прекрасному парадоксальному світі. Будьте максимально близькою собі людиною. Будьте живим!