Першим новатором у сфері дитячої освіти був Фрідріх Фребель.
Це він придумав термін "дитячий садок", визначаючи установи для дітей раннього віку. Він казав, що діти - квіти життя, і вирощувати їх повинні садівниці. Сто років тому педагогіка дитячих садочків складалася з трьох базових напрямів: а) навчання елементарних навичок поведінки; б) навчання мови і дрібної моторики; в) соціалізація дитини. Педагогами в навчанні дітей були вихователі, які виконували різні функції: няньок, дитячих психологів, педагогів початкового навчання і просто турботливих "матусь". Тому в ті далекі часи слів "дитяча освіта" майже не вживали. Все зводилося не так до освіти, як до виховання підростаючого покоління. У старших групах вихователі готували дітей до школи. Користь дитячих садочків була в тому, що дитину привчали жити в соціальній групі й навчали разом з усіма людських правил поведінки.
Із позиції нинішнього розуміння "речей", у такому, здавалося б, правильному вихованні є велика вада. У дитини в ранньому дитинстві не сформована психіка. Вона, як маленьке курча, готова йти за ким завгодно, хто її навчає. Добре, коли вихователь - розумна людина, знає багато казок, а тим більше вивчав досвід педагога-новатора Бориса Нікітіна, що поділяв виховання дітей на дві категорії - виховання виконавців і виховання творців. Як ви розумієте, ніхто в садочках сьогодні не виховує творця. Тим більше творця з бунтарським характером. Виховувати виконавця в ранньому віці простіше, надійніше і безпечніше для самого вихователя.
Коли дитина виховується у групі, тим більше під наглядом суворого вихователя, в ній пригнічується ініціатива, притупляється здатність приймати свої рішення і втрачається власна (усвідомлена) відповідальність за свої вчинки. Через два-три роки такої групової соціалізації дитина набуває стійкого комплексу виконавця.
Якщо в цьому контексті розглянути виховання дитини творця, то система такого виховання докорінно відрізняється від життя в садочку дитини виконавця. Це повністю зворотний бік медалі. Дитину вкидають у невідоме для неї навчальне середовище, де вона сама навчається, сама приймає навіть неправильне, але своє рішення і сама відповідає за свої вчинки. Відповідальність за свої вчинки - ознака дитини вундеркінда. Діти зазвичай не розуміють, що за свої вчинки треба відповідати. А якщо й розуміють, то через покарання дорослих. Є особливі діти, які в ранньому дитинстві здатні брати відповідальність на себе. Це рідкісна, але дуже глибока якість дитячої душі. Для дитини вундеркінда приймати власне рішення і брати відповідальність на себе - дві базові якості її душі. Зазвичай батьки через дорослий диктат пригнічують ці якості в дитячій психіці. А потім дивуються, чому їхня дитина виросла виконавцем.
Розуміючи, що дитячі садочки зі звичайними вихователями виховують трудягу-виконавця чужої волі, зокрема й волі держави, Марія Монтессорі у січні 1907 р. як педагог-новатор запропонувала свою систему виховання дітей раннього віку. До виховання справжнього творця (генія) метод Марії Монтессорі явно не дотягує, оскільки вона не відійшла від базової підготовки інтелекту в дитячій душі. Однак це був педагогічний протест проти тодішньої системи загальної освіти, що базувалася на вихованні "гвинтиків" для державної машини.
Минуло сто років від дня перших садочків Марії Монтессорі. Багато що змінилося в самій системі виховання дітей раннього віку. Ми вже "перехворіли" на успішних дітей, дітей "прекрасної норми", талановитих дітей, обдарованих дітей, дітей індиго. Сьогодні, з приходом як у садочки, так і в центри раннього розвитку "ментальної арифметики", ми стоїмо на порозі нової ери в розвитку дитячої психіки. У зв'язку з чим багато дитячих психологів і педагогів опинилися в ситуації "ментального ступору". Навчати дитину за старими шаблонами- означає розвивати в її душі комплекс виконавця. Вносити креатив у навчання наші психологи (педагоги) не вміють. Їх у вишах ніхто не навчав креативної, а тим більше феноменальної свідомості. Ба більше, вони навіть не уявляють самого процесу розвитку феноменальної свідомості в дитячій психіці. Для них це щось вороже, неприйнятне для ніжної дитячої психіки. Їм значно простіше й зручніше працювати за старими інтелектуальними лекалами.
Парадокс сьогодення в навчанні підростаючого покоління в тому, що діти випереджають у розвитку своїх учителів. На вулиці вже весна. Весна дітей-творців, дітей-бунтарів і дітей-геніїв. А в душах багатьох психологів та педагогів ще зима. Старі кліше з новими "іграшками" на кшталт "обдаровані діти". Примітивне навчання на базі абсолютного авторитету вчителя. І найголовніше - психологи з педагогами не можуть зрозуміти, що ера Інтелекту з його розвиненою лівопівкульною домінантою канула у вічність. Діти індиго підірвали систему. Вони своїм бунтом показали, що наступним етапом розвитку дитячої психіки будуть феноменально обдаровані діти.
Як наочний приклад того, що психологи з педагогами не встигають за розвитком подій, візьмімо нове віяння в сучасній дитячій освіті під назвою "ментальна арифметика". Вже понад 10 років (із 2003-го) "ментальна арифметика" впевнено набирає собі прихильників по всій Україні. Але більшість психологів (педагогів), які викладають дітям цю "ментальну арифметику", так і не зрозуміли, що головне в роботі з абакусом (спеціальною рахівницею) - навчити дві півкулі мозку дитини працювати в злагодженому (когерентному) режимі. Не навчити дитину усного рахунку, а вивести її свідомість на феноменальний рівень розуму. Щойно дві півкулі мозку дитини стануть домінуючими, решта піде в автономному (феноменальному) форматі.
Спілкуючись із педагогами "ментальної арифметики", я помітив у їхніх міркуваннях дивне розуміння самого явища під назвою "уявний усний рахунок на абакусі". Вони багато уваги приділяють японському феномену, розповідають про змагання з усного рахунку на світовому рівні, про те, що рахунок на абакусі посилює спостережливість, поліпшує дрібну моторику й навіть сприяє розвиткові феноменальної пам'яті. Але педагоги, менеджери і пропагандисти "ментальної арифметики" чомусь не говорять, що всі ми (як у Японії, так і в Україні) стоїмо на порозі глобальних революційних перетворень у системі дитячої (дошкільної) освіти. Його величність Інтелект відступає на далекий план. На перші позиції дуже обережно і під велике нерозуміння з боку багатьох розумних людей (психологів, педагогів і професорів вишів) виходить феноменальний розум.
До "ментальної арифметики" діти індиго лише розбурхали болото під назвою "раціональне мислення". Консервативна система освіти як у нас в Україні, так і в розвинених країнах (ЄС, США, Японії, Китаї, Ізраїлі) дітей індиго всерйоз не сприйняла. Занадто глибоко в наші голови ввійшло це саме "раціональне мислення", батьком якого є наш Інтелект. Сьогодні відмовитися нам від Інтелекту - що перекрити кисень у наш мозок.
Японці як передова нація в системі дитячої освіти, самі того не розуміючи, видобули з глибокої давнини (дві тисячі років тому) абакус (японською - соробан), і педагоги-новатори стали експериментувати з дітьми після чотирьох років. Як побічний ефект у дітей "ментальної арифметики" стала з'являтися феноменальна пам'ять. З'явилися перші діти диво-рахувальники. Як модний тренд про дітей диво-рахувальників "ментальна арифметика" швидко поширилася світом. Тепер майже в кожному центрі раннього розвитку дітям після чотирьох років пропонують японську рахівницю соробан. Я боюся тільки одного: щоб ця модна сьогодні течія - "ментальна арифметика" - не стала ще одним міфом у розвитку дитячої психіки. Бо не всі, хто навчається на абакусі, досягають потрібного результату (стають диво-рахувальниками), тобто є побоювання, що скоро ця хвиля спаде. І ми знову, не ковтнувши свіжого повітря, повернемося в раціональне болото.
Якщо діти індиго прийшли до нас згори (як Нова Ера диво-дітей), то "ментальна арифметика" вдарила по Інтелекту знизу. Вже багато людей починають розуміти, що в роботі з абакусом задіяні дві півкулі мозку. І що Інтелект у такій математиці участі не бере. Здавалося б, математика, а тим більше арифметика - суто інтелектуальна наука. А тут раптом такий несподіваний поворот. Арифметика у форматі феноменального розуму. Зрозуміти це людям, глибоко ангажованим нашим Інтелектом, досить складно, але це факт. Перекидаючи подумки (в уяві) кісточки абакуса, дитина диво-рахувальник виходить на феноменальний результат. Усе це вселяє надію в те, що вже завтра може настати Нова Ера дітей із домінантою двох півкуль мозку. Діти диво-рахувальники, а за ними - діти диво-поліглоти підуть гуляти світом, створюючи свою расу нових людей.