Чи часто ми потребуємо сторонньої допомоги? У кого ми шукаємо відповіді на запитання нашої свідомості, коли наше суб'єктивне, наші думки заважають правильно й адекватно оцінювати ситуацію? І якою є наша свідомість у часи складних життєвих обставин?
Сімейні драми - приклад складних життєвих обставин, які деколи заводять людей у глухий кут і спричиняють непоправні наслідки для їхнього щасливого майбутнього.
Останнім часом у нашому суспільстві зріс попит на психологів. Люди перестали боятися визнавати свої психологічні проблеми і почали довіряти свою свідомість професіоналам. Друковані видання, інтернет-платформи рясніють порадами психологів на будь-які теми: від вдалого шлюбу до відповідального батьківства. Люди захоплюються такими статтями, шукають у них простих порад на кожен день. Якщо раніше найпоширенішими путівниками були гороскопи і Дейл Карнегі, то тепер, психологів-практиків, як кажуть, хоч греблю гати, і досить важко розрізнити, де популісти, а хто справді може допомогти.
Не оминула модна тенденція й сімейних судових спорів, в яких дедалі частіше фігурують висновки та рекомендації психологів. І найпоширеніші такі практики в питаннях домашнього насильства та встановлення опіки над дитиною.
Оцінити дієвість цих висновків поки що складно, бо в більшості випадків вони залишаються поза доказовою базою, оскільки лише інформують про психоемоційний стан учасників процесу. Пояснюється це тим, що через надмір популізму в порадах психологів їхні висновки не сприймаються як наукові чи медичні.
Ще одним важливим чинником недовіри з боку правової спільноти до психологів є абсолютна безвідповідальність останніх за свої рекомендації та висновки. Фактично на сьогодні маємо ситуацію, коли будь-хто з дипломом психолога може приймати людей, роздаючи поради наліво й направо. Контролю такої діяльності й загальних протоколів практики психологів немає. Вони навмання застосовують методики, дієвість і доцільність яких нема кому оцінити. Через некоординованість структури нема кому виявляти і вказувати на недоліки в діяльності психологів, а головне, нема кому виправляти наслідки дій деяких дилетантів і, не побоюся цього слова, шарлатанів у професії.
Проте попит на психолога в суспільстві є, і ми не лише його визнаємо, а й уже свідомо намагаємося знайти серед пропозицій саме професіонала, який насамперед НЕ нашкодить.
Зазвичай у надскладних сімейних спорах фігурують кілька психологів, участь яких можна розподілити за часом виявлення й коригування проблеми та за суб'єктами звернення. Кожен з фахівців відіграє свою важливу роль, і висновки кожного з них мають різну юридичну силу. Забігаючи наперед, зазначу, що в спорах у суді має значення і може бути визнана доказом лише СУДОВА психологічна експертиза. Про її особливості ми поговоримо пізніше. А поки що - про перші звернення по допомогу і їхнє значення в загальній картині спорів.
Домашнє насильство
Якщо постраждала особа знайшла в собі сили самостійно звернутися до психолога - це величезний прорив у її свідомості. Досить часто адвокати теж пропонують своїм клієнтам, які зазнали домашнього насильства, спочатку проконсультуватися в психолога, який допоможе вибудувати мотивацію захисту. Складність роботи з жертвами полягає в тому, що вони не розуміють наслідків ситуації, не хочуть або бояться щось змінювати. Досить часто жертви сприймають насильницькі дії кривдника за норму, і що тривалішим було насильство, то важче переконати жертву в необхідності захищати якщо не себе, то хоча б дітей, які систематично були свідками насильства. Тому роль психолога в роботі з жертвами на початкових етапах є неоціненною. У таких ситуаціях бажана тісна співпраця психолога, адвоката і жертви, які, залежно від готовності постраждалої особи, разом вибудовують дієвий механізм захисту.
Наголошу ще раз: жертва повинна сама захотіти себе захищати! Без мотивації до захисту будь-яка допомога буде безрезультатною і може призвести лише до гірших наслідків.
Опіка над дитиною
У питанні визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні ситуація часто буває критичною. Тому батьки шукають допомоги в психологів. Але їхні звернення здебільшого мають маніпулятивний характер, бо відбуваються на піку конфлікту між батьками, які встигли зробити дитину учасником (заручником) спору. Маніпулятивними такі звернення є через те, що ніхто з учасників спору навіть не припускає можливості надалі виконувати рекомендації психолога - це просто боротьба за докази в суді. Батьки можуть звертатися до багатьох психологів, але візьмуть висновок і співпрацюватимуть лише з тим, який напише їм одну з двох рекомендацій: "в дитини тісний психоемоційний зв'язок з одним із батьків" або "дитині рекомендовано обмежити (чи, що гірше, - припинити) спілкування з одним із батьків". Прізвища психологів, які наважуються на такі грубі формулювання, у Києві всім відомі, і фактично у всіх складних спорах адвокати мають справу з висновками саме таких психологів.
А тим часом їхні констатації не мають жодної юридичної сили в судових спорах, навіть коли ці психологи приходять до суду як свідки або виступають як фахівці. Свідчення психологів у суді - це окрема тема. Здебільшого вони лише ускладнюють ситуацію: або через те, що їхні виступи не по суті і мова, якою вони свідчать, занадто пересипана термінами, або ж через те, що вони переходять на "балаганне" з'ясовування стосунків з учасниками процесу прямо в залі суду.
Чому їхні висновки не мають юридичної сили? Бо по такі рекомендації звертається той з батьків, з яким на момент спору проживає дитина. Психолог працює виключно з самою дитиною, не оцінюючи фактичних обставин, а саме: тривалості обмеження спілкуванні між дитиною і тим з батьків, який проживає окремо; систематичності тиску на дитину того з батьків, який проживає з дитиною. І хоча психологи завбачливо прописують, що той з батьків, який проживає з дитиною, ніяк на неї не тисне і що рішення не спілкуватися з іншим з батьків є усвідомленим і ухваленим самою дитиною, все це піддається в суді сумніву.
Психологи необачно забувають, що судді іноді теж є батьками, які так чи інакше проходили через сімейні спори й драми і професійно знають, як батьки можуть маніпулювати дитиною. Суддям відомо, що дитина - це маленька модель того з батьків, з яким вона проживає. І для того щоб налаштувати дитину проти другого з батьків, не обов'язково намовляти її чи активно забороняти зустрічі. Достатньо ігнорування, легких жартів і родичів, які тільки те й роблять, що жаліють одинака чи одиначку з дитиною. Тому такі звернення до психолога не приносять користі в судовому спорі за право опіки та доступу до дитини, а, навпаки, можуть лише зашкодити своїми необґрунтованими й безпідставними висновками.
Ніхто не заперечує доцільності психологічного супроводу сім'ї, яка опинилась у складних життєвих обставинах, але якщо оцінювати звернення батьків як майбутні докази в суді, то можна дати їм такі поради.
Зверненню до психолога має передувати подія, реакція на яку і стане підставою для психологічного дослідження; має бути причинно-наслідковий зв'язок між конфліктом, сваркою тощо і психологічною проблемою, з якою звертаються до психолога; подія має бути зафіксована у будь-який доступний спосіб: аудіо-, відеозапис, пояснення очевидців, медичний огляд, заява до поліції.
За відсутності події, але за наявності проблем, необхідне психологічне дослідження дитини без посилання на так званий анамнез конфлікту зі слів того з батьків, з яким проживає дитина; психолог повинен зазначити у своєму висновку лише наявність проблеми, детально її описати, дослідити ймовірні причини і дати рекомендації. Рекомендації не повинні бути категоричними, особливо щодо обмеження у спілкування з одним із батьків, бо такі судження будуть оцінені критично як необ'єктивні й упереджені.
Ці поради є базовими, і їхня суть зводиться до того, що адвокат, який здійснюватиме представництво, повинен мати можливість вибудувати лінію захисту в сукупності всіх доказів і знайти підстави для клопотання про проведення судової психологічної експертизи.
У чому ж відмінність висновку психолога на стадії досудового врегулювання спору і висновку експерта в судовому процесі? Фахівці, які проводитимуть дослідження за ухвалою суду, є атестованими судовими експертами, попереджені про кримінальну відповідальність та орієнтовані на вимоги, встановлені МЮ України.
Мета судової психологічної експертизи - обґрунтувати забезпечення найкращих інтересів дитини і способи встановлення найліпших психологічних умов її проживання з одним із батьків. Відповідно до Інструкції про призначення й проведення судових експертиз та експертних досліджень №53/5, затвердженої наказом МЮ України від 08.10.1998 р., з урахуванням існуючої судової практики, експертам ставлять такі запитання.
Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батьків, особливості їхньої виховної поведінки впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини? Яким чином можуть вплинути умови виховання кожного з батьків на психологічний стан та розвиток дитини? Чи залежить оцінка дитиною сімейної ситуації від впливу батьків та інших дорослих? Чи спроможна дитина, з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища, оцінювати ставлення до неї кожного з батьків, виявляти прихильність до когось з батьків? Чи доцільно в інтересах дитини, з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку, скорочувати контакти з батьком/матір'ю (або змінювати місце проживання дитини)? Якими індивідуально-психологічними властивостями характеризується батько/мати? Чи має батько/мати (з урахуванням його/її індивідуально-психологічних властивостей, інтелекту, особливостей емоційно-вольової сфери, спрямованості особистості) психолого-педагогічні якості, що необхідні для виховання дитини? Чи вплине, а якщо так, то як саме, зміна умов проживання, виховання та оточення дитини на її психологічний стан у разі передачі дитини від одного з батьків до іншого? Перелік запитань може розширюватись і корегуватися залежно від особливостей спору з урахуванням наявних вихідних даних. Вихідні дані - це матеріали справи, зібрані докази, що їх надаватимуть експертам на дослідження. З запитань зрозуміло, що дослідження проводитимуть із батьком, матір'ю та дитиною. І саме це є вирішальним і головним для суду, що в підсумку знімає будь-які сумніви в однобічності висновку.
Підсумовуючи, зазначу, що участь психолога в сімейних спорах є вкрай важливою, оскільки надані рекомендації і висновки надалі впливатимуть на стосунки між батьками та дитиною. Проте лише судово-психологічна експертиза має силу доказу і може бути взята судом до уваги. Тому перш ніж іти до психолога з проханням надати висновок у ваших інтересах, порадьтеся з адвокатом, наскільки це доцільно, до якого психолога потрібно звертатися і що має бути викладено в його письмових висновках.
Намагайтеся вирішувати спори мирно і якомога менше піддавайте своїх дітей всіляким дослідженням, навіть коли вважаєте, що це задля їхнього блага.