Багато хто, напевно, пам'ятає, як король, один з головних героїв фільму "Звичайне диво", знятого за п'єсою Є.Шварца, звинувачував предків у всіх своїх гріхах і помилках. "Пращури. Прадіди, прабабці, троюрідні дядьки, тітки різні, праотці й праматері. Вони поводилися за життя як свині, а мені доводиться відповідати. Паразити вони, ось що я вам скажу, даруйте мимовільну різкість висловлювання. Я за натурою добряга, розумник, люблю музику, риболовлю, котів. Аж раптом такого накою, що хоч плач", - сказав він і на запитання: "А втриматися ніяк неможливо?" - відповів: "Куди там! Я разом із фамільними коштовностями успадкував усі підлі фамільні риси. Уявляєте задоволення? Зробиш гидоту - усі бурчать, і ніхто не хоче зрозуміти, що це тітка винна".
Безперечно, такі словесні пасажі спершу здаються абсурдом, бажанням приписати власні не вельми добрі справи або помилки містичному впливу "голосу крові" або "предків". Звичайно, ніхто не змушує нас дослухатися цього "голосу" і дошукуватися справжніх причин своїх перемог або поразок у чеснотах чи недоліках батьків. Але, мабуть, ніхто не заперечуватиме, що іноді голос роду, крові, предків справді говорить у нас сильніше, ніж наше власне, слабке й залежне "я". Тоді, за словами відомого психоаналітика Назіпа Хамітова, у людині формується певна "субособистість", яка виражає саме родове начало і пропонує особистості свою, особливу лінію поведінки. "Субособистість", яка втілює "голос роду", може конфліктувати з іншою "субособистістю", яка представляє вашу власну, а не запозичену лінію поведінки.
Доктор Тойч стверджував, що основні моделі поведінки людини прямо пов'язані з її генетичним кодом, у якому записана інформація, пов'язана з досвідом предків, і нерідко ми поводимося як роботи, коли, свідомо чи несвідомо наслідуючи модель їхньої поведінки, мимоволі повторюємо їхні помилки або, навпаки, вдалі вчинки.
Як же уникнути повторення чужих помилок? Доктор Тойч вважав, що спочатку треба побудувати "родограму", або "генограму", тобто свого роду схему, подібну до генеалогічного дерева, родоводу. Але на цій схемі будуть позначені не тільки ваші предки, а й вузлові лінії їхніх доль. Тоді можна визначити, хто, коли й у який час припустився помилки, яку ви мимохіть, через роки чи навіть століття, повторили. Якщо ви колись досліджували свій родовід і знаєте точно або приблизно, ким були ваші прадіди й прабабці, то визначити, де і за яких обставин сталася та сама "погрішність", яка заважає вашому нинішньому життю, буде нескладно. Погано те, що ми часто не знаємо, хто були наші предки, і тому не можемо виявити горезвісну "погрішність" в алгоритмі розвитку свого роду.
Згідно з Ideal-методом, розробленим доктором Тойчем, кожна людина має основний внутрішній напрямок, модель поведінки, що виникла не тільки на базі її власних почуттів і думок, а й на потужному фундаменті досвіду та емоцій предків. Звичайно, ця модель поведінки може бути як позитивною, так і негативною, і сформувалася вона три-чотири покоління тому, тобто за життя прапрадідів і прапрабабусь (або як мінімум прадідів і прабабусь). Події, що відбулися три-чотири покоління тому в житті предків відкидають тінь на буття нащадків. Словом, як писав Микола Гумільов,
"Все проходит,
как тень, но время
Остается,
как прежде, мстящим,
И былое, темное бремя
Продолжает жить
в настоящем".
Витіснені у підсвідомість емоції можуть жити століттями в одній і тій самій родині. Більше того, вони стають найважливішим складником болісних стосунків у сім'ї (роду) і часто трансформуються у так звану хворобливу модальність.
Якщо ми погортаємо сторінки в книзі, іменованій родовідним деревом, на три-чотири покоління назад, то опинимося, швидше за все, на початку ХХ століття, у буремній добі Жовтневої революції і Громадянської війни. А тоді долі рідко складалися щасливо і вдало: жителі Російської імперії ділилися переважно на катів і жертв. Були, втім, і праведники, які не стали жертвами, але таке траплялося рідко. І Україна не уникла загальної долі. Тож, на жаль, при такій спадщині і в нас, і в нашої країни "темного тягаря минулого" більш ніж достатньо. А далі треба розглядати кожну долю окремо...
Доктор Тойч називав те, що сталося в Росії і в Україні в ленінсько-сталінські часи, "моделлю пригнічення". В історичному контексті поведінкова "модель пригнічення" - це революції, війни, репресії, панування тоталітарних режимів тощо. Як кат не може жити без жертви, так "модель пригнічення" супроводжує "модель відторгнення" - більшовицька держава не справдила сподівань наших прадідів і відринула їх. "Модель відторгнення" в суспільстві й державі пов'язана з відторгненням у сім'ях, коли обоє з подружжя не вміють любити і покидають одне одного, не піклуються або погано піклуються про своїх дітей. Відповідно, людина, що живе в наш час, може бути підсвідомо налаштована на моделі "пригнічення-відторгнення", характерні для історичного буття наших прадідів і прабабусь (прапрадідів і прапрабабусь).
Сьогодні, звісно, кривава ленінсько-сталінська епоха розстрілів, таборів і цілковитої відсутності громадянських свобод, дякувати Богу, канула в Лету. Але окремі її рудименти й досі міцно сидять у нашій свідомості і, на жаль, збереглися в суспільстві та державі. І ті люди, чиї предки були аж ніяк не праведниками і навіть не жертвами, а, на жаль, катами, продовжують нести певну "родову" відповідальність перед нащадками жертв. Отже, навіть якщо ви особисто не вчиняли в житті страшних гріхів, але ваш предок у ленінсько-сталінські часи належав до катів, а не до жертв, то ви мимоволі несете на собі тягар ним скоєного. І тоді, якщо ви виявите таку людину у своєму родовідному дереві, а точніше, у побудованій вами відповідно до Ideal-методу доктора Тойча "родограмі", або "генограмі", психогенетики (як, утім, і священики) порадять вам осягнути помилки предків і покаятися в них. Покаятися не за себе, а за свій рід. А якщо, навпаки, ви з'ясуєте, що в третьому-четвертому поколінні ваші предки належали до числа щасливих праведників, то, можливо, частина їхнього талану й чеснот перейде до вас.
Мій дідусь Григорій Якович Раскін - фронтовик-танкіст, який заслужив під час Великої Вітчизняної чимало нагород, у тому числі й "набір сміливця" (медалі "За відвагу", "За бойові заслуги" і "За перемогу над Німеччиною") - був щасливчиком. Його призвали на фронт у червні 1941 р., коли в Радянській армії панувала повна плутанина. Беззбройних новобранців, ще не навчених військової справи, повели на з'єднання з військовою частиною, яка вже воювала. У степу під Миколаєвом їх перехопив німецький десант.
Дід потрапив у полон, але, на щастя, втік. Він довго блукав українськими селами, намагаючись знайти своїх, поки знову не потрапив у полон - цього разу до румунів, союзників німців. Був у полоні півтора місяця. У таборі, де він опинився, вже розстрілювали євреїв. Але діда, на щастя, ніхто не видав. Він знову втік, довго блукав у пошуках лінії фронту, ховався в сараях і льохах у місцевих селян і, нарешті, пробився до своїх. І його знову ж таки ніхто не видав - навіть у тих селах під Миколаєвом і Одесою, де було повнісінько провокаторів і поліцаїв, які люто ненавиділи євреїв.
Дід закінчив війну сержантом-танкістом під Бреслау. Всі казали, що йому неймовірно щастить. Але сам він пояснював секрет свого талану так: "Я завжди вірив і всім казав, що виживу, після війни одружуся, і в мене обов'язково буде син". Все це збулося - завдяки його надзвичайній вірі!
Я розповідаю дідову історію зовсім не тому, що хочу похвалитися своїми предками, а тому, що свого часу, розплутуючи історію сім'ї, роду, шукала коріння успадкованого багатьма моїми родичами вміння не здаватися в найтяжчих життєвих ситуаціях. На перший погляд здається, що це коріння слід шукати виключно в особистому життєвому досвіді, прочитаних книжках або переглянутих фільмах. Але воно сягає значно глибше, і навіть деколи в життя не дідусів і бабусь, а трьох-чотирьох поколінь.
Словом, спробуйте дізнатися, що відбувалося у вашому роду в цей історичний період. Результати, якщо вірити психогенетикам, виявляться захопливими!