Про дитину говорять багато, але з нею не говорять.
Франсуаза Дольто
Якщо ваша дитина зухвала і самовпевнена, але весь час у собі сумнівається, безжальна, але добросердна, жадібна, але безкорислива, довірлива і при цьому хитра, нерозумна і водночас геніальна - значить у вас цілком нормальна дитина. І, швидше за все, вона вступила у складний підлітковий вік.
У житті кожної дитини настає критичний момент, коли вона кардинально змінюється. Зміни відбуваються не тільки в організмі й зовнішньому вигляді, а й у поведінці, реакціях на людей, суспільство, докорінно змінюються дії, почуття й думки. Ці кілька років напружених стосунків завдають багато тривог - і батькам, і підліткові.
Зазвичай цей вік збігається з часом, коли сім'я ввійшла у період стабільності, і ця стабільність стала настільки звичною для батьків, що будь-яка спроба дитини зруйнувати стійкий мир і батьківські уявлення про своє улюблене чадо настільки жахає, що батьки мимохіть припускаються цілої низки часом фатальних помилок.
Заради справедливості визнаємо, що до цього віку підросла дитина теж трохи "розчарована" батьками: їхній авторитет уже не так очевидний, їхні погляди здаються їй застарілими й несучасними, їхні смаки - жахливими, і взагалі виявляється, що "предки" вміють брехати, прикидатися, викручуватися, а отже, вже не можуть бути "ідеальними батьками" - непогрішними і компетентними у всьому, як це було раніше. І як у цей період не втратити зв'язку з дитиною?
Наші мудрі предки перетворювали такий момент на певний ритуал, щоб точно визначити й відокремити цей етап, мати можливість вести діалог з підлітком як із дорослою людиною, дати йому можливість офіційно вступити в доросле життя. Ідеться про ініціацію як про обряд, що знаменує перехід індивідуума на новий щабель розвитку в рамках своєї соціальної групи.
У культурах практично всіх народів світу присутній цей складний обряд, який, залежно від рівня розвитку суспільства, є або досить примітивним, або вкрай складним, але завжди несе одне й те саме завдання - перевести дитини у світ дорослих. В юдаїзмі це Бар-міцва, в Індії - упанаяма, у прадавніх слов'ян - культ вовка, у католиків - конфірмація. У сучасному світі обряди ініціації значною мірою змазані, і тому багато сучасних підлітків, вимагаючи сепарації від батьків і переходу у світ дорослих, шукають свої шляхи і створюють нові обряди.
Якщо взяти культурні обряди ініціації, наприклад, в Африці, які збереглися в деяких племенах і досі, то відомо, що всі вони мають свій традиційний сценарій. Завдання ж ініціації завжди однакове - дитина в результаті своєрідних маніпуляцій з її тілом і свідомістю залишає світ дитинства і стає дорослою.
Що було важливо в цьому обряді? Малося на увазі те, що дитина і дорослий - зовсім різні люди. У цьому сходяться уявлення первісних племен у найвіддаленіших куточках світу. І тому вважається, що одна людина - дитина - вмирає, щоб народилася нова людина - дорослий. Коли старійшини племені вирішують, що юнакові настав час пройти ініціацію, його виводять з уже звичного житла - хатини чи намету. Жінки за відпрацьованим століттями сценарієм противляться цьому: лементують, плачуть, намагаються відбити у чоловіків юнака. І тільки сам юнак немовби втрачає здатність говорити й рухатися: його несуть, поклавши на схрещені списи. Тіло його забарвлюють червоною охрою - так завжди роблять під час погребного обряду. У стійбищі голосять і плачуть жінки, а юнак залишається в колі чоловіків. Він і поводиться як мертвий: на запитання не відповідає, терпить будь-які глузування й знущання, хоч скільки би його щипали, кололи, дражнили.
Потім відбувається переживання відродження, нового народження, народження себе в іншій якості в іншому тілі. Посвяченим дають нові імена, навчають нових секретних слів, мови, іноді їх заново вчать ходити або спочатку годують як маленьких, тобто імітують поведінку немовлят. Символічно це пов'язано з тим, що в дитині вмирає її дитяча частина, і вона переходить у світ дорослих, де немає місця дитячим емоційним реакціям, де вона має бути стійкою, де має прокинутися доросла свідомість. У цьому, по суті, і є мета підліткового віку - пробудження дорослої свідомості, відмова від простих дитячих інстинктів, неприборканих бажань, уміння регулювати свої емоції. У підлітковому віці з'являється необхідна дорослому саморегуляція, і обрядові речі слугували тому, щоб саморегульовані процеси культивувалися, визнавалися суспільством.
Суттю ініціації в прадавніх племен було те, що після досягнення віку ініціації всіх дівчаток і хлопчиків племені забирали з сімей. Хлопчиків вели в глухе місце в лісі, джунглях або дикій місцевості і збирали в групи під проводом спеціального навчителя. Там вони жили в особливій хатині, їм було заборонено спілкуватися з будь-ким, займатися звичними справами до закінчення обряду.
У дівчаток також існував свій обряд. Їх забирали з сім'ї й оселяли у відокремленій частині будинку, де з ними ніхто не спілкувався. Потім таких дівчаток збирали в групи під наглядом досвідченої старої жінки. Вона навчала їх жіночих священних ремесел і наук (ткацтва, плетіння, в'язання, дітородіння), посвячувала в культ родючості, навчала мистецтва тілесного кохання. У результаті дівчинка, а швидше вже дівчина, діставала жіночу ідентичність, ставала дорослою, а отже, готовою до свого основного призначення - народження дітей.
У більшості цивілізованих суспільств нині збереглася лише подоба ініціацій, що часто вже втратила свій глибинний зміст і структуру. Прикладами можуть слугувати: приймання у скаути, піонери, комсомол, деякі релігійні обряди, піонерські табори, походи, де діти селяться невеликими загонами і в природних умовах самі готують собі їжу, перуть одяг, вчаться самостійно жити.
Батьки помічають, що з таких таборів діти приїжджають іншими - дорослішими, зміненими, бо в них було щось нове, своє, не пов'язане з батьківським світом. Символічно це справді скидається на обряд ініціації - мама залишається вдома, а чоловічий світ вабить дитину за собою. Дітям, у яких у житті такого досвіду мало, складніше, подорослішавши, управляти своєю долею, вони ніби залишаються в наметі з мамою і не стають дорослими.
На жаль, багато батьків недооцінюють значущості такого "відриву" від батьківського контролю, що згодом може вилитися у два зовсім протилежні сценарії. Згідно з першим, дитина однаково "візьме своє" - рано чи пізно приєднається до компанії, де її зрозуміють, схвалять, приймуть такою, якою вона є. На жаль, це може бути компанія з явним асоціальним і навіть кримінальним характером, хоча це цілком може бути й група за інтересами, наприклад спортивна команда, рок-група, клуб любителів чого-небудь...
Згідно з другим сценарієм "дорослішання" з вини батьків може бути відкладене на невизначений строк, що виливається в інфантильність, неспроможність підлітка самостійно ухвалювати рішення - наприклад де вчитися, чим займатися в житті, з ким жити. Така підросла тілесно, але недозріла психологічно "вічна дитина" може десятиліттями жити з батьками, не бажаючи влаштовувати свою кар'єру й особисте життя, прийнявши позицію дитини як найзручнішу. Трапляється, що дорослішання все ж таки настає з помітним запізненням, і тоді ми зустрічаємося з 30-річним "підлітком", якому кортить бешкетувати, куштувати життя на смак тоді, коли вже він має сім'ю, і суспільство вимагає від нього відповідальної поведінки. Життя людей, які поруч із ним, стає нестерпним - він, як правило, схильний руйнувати звичний спосіб життя, сім'ю, безпідставно міняти роботу і спосіб життя, захоплюватися небезпечними видами спорту.
Звичайно, у світі значно більше способів ініціації, які, швидше, лякають батьків, - перша сигарета, перший алкоголь, перший секс, перша бійка. Багато підлітків вдаються і до тілесних змін: роблять таємно від батьків татуювання, пірсингують різні частини тіла - проколюють ніс, вуха, пупок, роблять собі шрами. Сучасні "обряди ініціації" можуть бути не тільки складними й вигадливими, а й небезпечними. Ризик виникає тоді, коли підліток не відчуває небезпеки, особливо якщо батьки занадто оберігають його. У цьому разі відчуття, що у світі немає небезпек, стає ілюзорним, і дитина не сприймає небезпеку реально. Іноді вона має пережити переляк, страх, фрустрацію, щоб зрозуміти, що життя цінне, і треба порівнювати свої можливості з реальним станом речей.
Так, дитині важливо спробувати щось нове, незвичайне, те, що забороняють робити батьки. Подолати заборону - значить узяти відповідальність за це діяння на себе, уперше спробувати бути незалежним, дорослим, компетентним. Важливо вчасно відчути, коли дитина здатна за себе відповідати, і делегувати їй таку можливість. Якщо в батьків забагато заборон, дитині складно дізнатися, що ж насправді вона думає з цього приводу. Деколи цілком доречно поекспериментувати, бо якщо є відчуття, що дитина потребує суворіших заборон, то, можливо, варто їх накласти, адже дитина ніби сама про них просить, а отже, потребує їх.
Дорослішання часто може відбуватися через негативний досвід, коли дитина робить внутрішній вибір, і батьки повинні розуміти, що дитина вже здатна відокремити "добре" від "погано", бо вони раніше все це вже пояснювали своєму малюкові. Він дозрів застосувати батьківський досвід, що став тепер його досвідом. Дитина завжди відштовхуватиметься від батьківської норми як від певного еталона поведінки, і прищеплювати дитині принципи правильної поведінки вам ніхто ніколи не забороняв, втім, як і подавати особистий приклад. Тому важливо не бути надто великими друзями з підлітком, щоб зберігати його таємницю, - не курити й не пити з дітьми за одним столом, не лаятися разом з ними матом, але у важкий період необхідно все-таки бути поруч, десь поблизу, щоб у складній ситуації дитина не побоялася звернутися до батьків по допомогу, не була відкинута найближчими людьми. Не можна залишати підлітка наодинці з собою, зі своїми думками, страхами, сумнівами, слід допомогти йому примкнути до конформної групи, де він зможе набути авторитету, долучитися до нових понять. Такою групою може бути й група психологічної підтримки для підлітків, де дитина знайде друзів зі схожими проблемами і зрозуміє: те, що з нею відбувається, - нормальний стан речей. Корисним може стати й спілкування з психологом, психотерапевтом, психоаналітиком, який пояснить дитині, що з нею відбувається, і як можна впоратися з виниклими труднощами.
Не треба бути занадто суворими батьками, переслідувати дитину, стежити за нею, опускатися до образ і жорсткої критики, не можна звинувачувати її в тому, що вона стане алкоголіком, повією, наркоманом, зіпсує собі життя. Ці страшні звинувачення травмують підлітка і якоюсь мірою прогнозують майбутнє. Тому батьківське завдання - самостійно давати раду своїм страхам і не вішати свою тривогу на підлітка, не прогнозувати поганого, а зазначати, що це всього лише досвід. А якщо дитина не має досвіду, це реально погано для неї. Другий варіант батьківського ставлення - всеосяжне прийняття будь-яких проявів, що теж не зовсім добре: адже якщо немає заборон, це істотно уповільнює психологічне зростання підлітка. Підлітковий вік дано дитині для досвіду, а батькам - для терпіння.
Ініціація - це частина історичного ритуалу, і готові ми як батьки чи не готові, але настане час, і діти все одно почнуть входити в цей пошук, тому свідомо приймаймо цей процес особистого шляху дорослішання наших дітей.