Психологи, які працюють із клієнтами бодай десяток років, уже можуть скласти певну статистику звернень із конкретними проблемами в певні періоди року, пов'язані з тими чи іншими процесами в суспільстві та в окремій сім'ї.
Найбільше запитів на збереження сім'ї до мене надходить у травні. Чи то місяць такий легковажний, чи то в повітрі витає дух свободи, але факт залишається фактом. До речі, американські вчені якось досліджували цю закономірність і зробили висновок, що найбільше розлучень трапляється два місяці на рік - у березні й серпні. В американців, звісно, можуть бути свої резони розлучатися, а в нас - свої. Думаю, цього року наша статистика теж сильно гойднулася після виборів, але весна й літо лідирують завжди.
Можливо, взимку люди менше розлучаються через нездоланний потяг до тепла іншої людини, проте мені здається, що багато пар намагаються використовувати довгі зимові свята як спосіб реставрувати відносини, сподіваючись, що сімейне затишне торжество здатне усунути розбіжності, які нагромаджувалися роками. На жаль… Найчастіше все виходить зовсім навпаки: перебуваючи довго разом, пари виявляють, що існують нездоланні розбіжності, які проявляються тільки контрастніше, й очікування тануть, як перший сніг.
Але є ще низка однозначно програшних способів урятувати шлюб.
Мабуть, із невдалих причин можна було б скласти невеликий рейтинг, але поки що мені важко визначити, які способи посядуть лідируючі позиції, тому називатиму їх у випадковому порядку.
Можливо, першим із них є бажання вирушити у спільну подорож, імітуючи, очевидно, весільну, яка чарівним чином має змінити стосунки. Думаю, що в цьому випадку подружжя наводить для себе численні аргументи. По-перше, у них зазвичай уже є досвід вдалих спільних подорожей, які вони ніби хочуть воскресити в пам'яті, можливо навіть відвідати ті місця, які їх колись так тішили.
На жаль, важко зайти двічі в одну й ту саму воду. Повертаючись у місця нашої юності, ми найчастіше відчуваємо біль, навіть якщо з цими місцями в нас пов'язані найсвітліші події. Це щось як ностальгія за минулим. Очевидно, що це не найбільш райдужне почуття, і те, чого не вдасться повторити, стане обтяжувати ще більше.
По-друге, розмірковує стомлене подружжя, це дозволить нам побути наодинці й обговорити нагромаджені проблеми, спокійно проговорити їх, вдихаючи гірське або морське повітря, під гомін прибережних хвиль і крик настирливих чайок… У житті все перетворюється на справжнє пекло, коли будь-яка згадка про конфлікт і є новий конфлікт. Подружжя розбрідається в різні боки готелю, а прекрасна Венеція навіки стає містом, небажаним для відвідувань.
Є навіть одна закономірність: кількість захоплених постів про сім'ю у Фейсбук і райдужних сімейних фотографій в Інстаграм обернено пропорційна рівню задоволеності сімейним життям. Бо глибоко всередині ми дуже боїмося чужих заздрісних очей і дбайливо оберігаємо своє кохання від будь-якого вторгнення. І лише ті, кому необхідно відлякати суперниць або суперників своїм зумисним показним щастям, зважуються розпускати свій павичевий хвост, демонструючи те, чого, по суті, немає.
Другий невдалий спосіб урятувати стосунки використовують, практично, всі. Це спроба розлучитися не назавжди, а на певний час. Зазвичай пари міркують приблизно так: ми, очевидно, набридли одне одному, і нам треба скучити, знову позустрічатися, пожити окремо. Ми зможемо оцінити силу наших почуттів тільки на відстані. Одразу скажу: це не працює!
Мій досвід підказує, що найчастіше той, хто запропонував таке, вже рвонув зі шлюбу з низького старту, і його таємною ідеєю є саме спробувати стосунки з кимсь, хто вже є на прикметі, але мати можливість повернутися, якщо нові стосунки з якихось причин не складуться. Тобто бажання пожити окремо - це або готовність до адюльтеру, або вже скоєна зрада, яку хочеться якось "узаконити". Нічого доброго така тимчасова розлука не приносить, і найчастіше це більше схоже на спробу рубати хвіст частинками, в надії, що буде не так боляче. Найбільше в результаті таких "тимчасових" дій страждають діти, оскільки вони, всупереч нашим про це уявленням, усе відчувають і розуміють. А такими неочевидними заходами ми лише посилюємо їхню тривогу й недовіру.
Зізнаюся, в моїй практиці бували випадки, коли після такого тимчасового розриву подружжя поверталося до спільного життя, але, на жаль, лише тому, що сімейне життя, яке здавалося зоною дискомфорту, все ж таки виявлялося зоною комфорту.
Тюнінг. Досить поширений спосіб урятувати шлюб - тюнінг свого тіла, своїх звичок і своєї ментальної сутності. Найчастіше до цього способу вдаються жінки, вимучуючи себе дієтами, пластичними операціями, омолоджувальними процедурами в бажанні засліпити своєю незвичайною вродою та привабливістю охололого партнера. Чоловіки теж нерідко намагаються змінити себе, але вони обмежуються лише походом у тренажерний зал, намагаючись надати поставі атлетичного вигляду. У жінок до тюнінгу може входити й бажання прокачати свої навички господині - в умінні готувати й подавати вишукані страви, шейкерити коктейлі, розумітися на тонкощах добору вин до м'яса та риби.
Наступним кроком обов'язково буде - прокачування своїх "сексуальних чакр" і вміння "подавати себе" в ліжку. Вищий пілотаж - це вже зміна ментальних звичок: тут широка дорога позитивному мисленню і тренінгам особистісного зростання. Ціла армія всіляких гуру, які компетентні в цих питаннях, готова змінювати, качати, гарантувати порятунок шлюбу. І тим глибше й безповоротніше розчарування, чим більше часу і коштів витрачено на ці туманні гарантії.
Життя нас непоправно змінює, не завжди у кращий бік. Але не такі страшні пара зайвих кілограмів та звичні зморщечки навколо очей, як небажання спілкуватися й чути одне одного. У нас завжди є сили для того, щоб рости й відповідати уявленням одне одного, коли ми бачимо підтримку та щиру любов. Так, бути в шлюбі - означає постійно рости, розвиватися, змінювати свої стосунки, та аж ніяк не вийде робити це самому, сподіваючись, що моя поліпшена копія буде партнерові більше до вподоби.
Найтрагічніший, на мій погляд, і найбільш невиправданий спосіб врятувати шлюб - це народження дитини. Діти, народжені з місією зберегти сім'ю, яких я зустрічаю потім, часто страждають від реальних депресій, порушень комунікації, виявляють підвищену агресію, тривожність. Їхнє життя починається з розбіжностей, що переростають у щодень глибшу прірву, в яку рано чи пізно провалиться і сама дитина, без надії на порятунок. Їхнє реальне життя часто наповнене скандалами, з'ясуванням стосунків і власним відчуттям вини, вини людини, котра не впоралася з важливим завданням. Дитина не має народжуватися з місією когось урятувати. Вона потребує великих вкладень фізичних, емоційних і фінансових зусиль, справедливо розділити які пара не може в кризовий момент. Адже кожен вважатиме свій внесок більш значущим, що неминуче породить безліч нових і нових проблем, кривд і розчарувань. До того ж народження дитини ускладнює вихід кожного з партнерів і частіше робить одного з них абсолютно залежним, що аж ніяк не сприяє довірі.
У цьому ж ряду стоять й інші колективні проєкти, які нібито можуть поліпшити стосунки, оскільки з самого початку потребують злагоджених дій, наприклад побудувати будинок, зробити ремонт, переїхати в інше місто або країну. Ідея полягає в тому, що спільні зусилля на загальне благо мають зближувати, проте, на жаль, це стає причиною ще більшого розладу й призводить до краху. Адже для реалізації будь-якого проєкту треба навчитися домовлятися, знаходити компроміси, а саме з цим у пари на даний момент найбільші складнощі. І колір плитки у ванній кімнаті стає нездоланною перепоною й надзвичайно складним рішенням в умовах тотальної війни. Більше того, саме ці речі відводять пару від вирішення справжніх конфліктів, які надовго сховаються за пошуком ідеальної форми умивальника.
Якщо вже і є реальні способи врятувати стосунки, то вони справді перебувають у зоні спільних дій, але в тій, де люди здатні говорити й чути одне одного. Я часто прошу пари згадати, як і де вони познайомилися. Не конче бігти прожогом на це місце, сподіваючись збудити згаслі почуття, можна просто згадати, як це було. І подякувати. Подякувати одне одному, адже в нас завжди є за що подякувати. Ми так часто просто не бачимо сенсу це робити, але саме це, як ніщо інше, зміцнює стосунки. Подякувати за турботу, за можливість стати і бути собою, віддаватися собі та своїм інтересам, за новий досвід, за розвиток, за вдосконалення, за відданість, підтримку й захист, за присутність і навіть за відсутність, коли це необхідно, за нові навички й за розлуки з непотрібним та зайвим, за почуття гумору й за вміння мовчати, за щедрість, розум і за Кохання!
У людей, які вміють дякувати, найкраще виходить бути щасливими.