Нещодавно проглядала статистику шлюбів та розлучень в Україні. І, на превеликий жаль, виявилося, що кількість розлучень, зареєстрованих у відділах реєстрації актів цивільного стану, без урахування розлучень за рішеннями судів, у 2016 р. становила 44,3 %.
За кількістю розлучень Україна лідер серед країн Європи. Тим часом у нас один із найвищих європейських показників реєстрації шлюбів. Виходить, що кожен другий шлюб в Україні приречений на розпад. Чому так? Українці знецінили інститут шлюбу і стали легковажними в цьому питанні?
У своїй практиці я маю справу з сімейними парами на тому етапі, коли їхні шлюби стали давати помітні тріщини. Адвокатів нечасто відвідують напередодні реєстрації відносин, і наша статистика також невтішна. Її дані не увійшли до загального показника розлучень, оскільки шлюби з участю адвокатів здебільшого розриваються за рішенням судів. Причиною більшості розлучень залишаються зради: чи то фізичні, чи то ідейні. Невиправдані очікування, невміння сприймати одне одного такими, якими вони є, відсутність діалогу, фінансові труднощі, маленькі діти та різні види насильства - неповний перелік ознак поняття "подружньої зради", з якими доводиться мати справу адвокатам. І тоді у позовних заявах про розірвання шлюбу ми сухо констатуємо - "подальше збереження шлюбу буде суперечити інтересам одного з подружжя".
Роздуми над цією темою примусили мене замислитися: а що б я хотіла сказати майбутнім подружнім парам, аби вони зважено підійшли до реєстрації шлюбу й усвідомили міру відповідальності за такий крок? Що несе наступний після весільної фотосесії день, окрім симпатичних знімків в Instagram та Facebook?
Як з'ясувалося, більшість наших громадян абсолютно не інформовані в питанні обов'язку подружжя утримувати одне одного. Можливо, така інформованість примусить деякі пари подумати, чи варто розлучатися після багатолітнього шлюбу. А хтось, можливо, вирішить зачекати з реєстрацією шлюбу, оскільки подружнє життя - не лише омріяне весілля і право на щоденний інтим.
Після реєстрації шлюбу у подружжя виникають взаємні права та обов'язки щодо утримання одне одного. Є дві умови для виникнення права на утримання: 1) один із подружжя повинен потребувати матеріальної підтримки; 2) другий із подружжя повинен мати можливості надавати таку підтримку.
Право на утримання може бути реалізоване як у шлюбі, так і після його розірвання.
Перебуваючи у шлюбі, чоловік або дружина має право на утримання від іншого із подружжя за таких умов:
- є непрацездатним. Непрацездатним вважається той із подружжя, котрий досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Пенсійний вік у 2017 р. для чоловіків становить 60 років, для жінок - 57 років і 6 місяців. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди, завданої такими діями. Тим часом той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом, не має права на утримання від другого з подружжя;
- потребує матеріальної допомоги. Один із подружжя вважається таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2017 р. на липень становить 1684,00 грн;
- коли в подружжя планується народження дитини, то дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності;
- після народження дитини дружина/чоловік, із якими проживає дитина, має право на утримання від чоловіка/дружини - батька/матері дитини до досягнення дитиною трьох років;
- якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина/чоловік, з якими проживає дитина, має право на утримання від чоловіка/дружини до досягнення дитиною шести років;
- якщо один із подружжя, у тому числі й працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання від другого з подружжя. Право на утримання триває протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
Так чи інакше, але коли подружжя перебуває у шлюбі, то вищезазначені умови здебільшого виконуються за замовчуванням, оскільки кошти і господарство - спільні й забезпечують потреби кожного члена сім'ї.
У цих нормах законодавець наголошує на цінності шлюбно-сімейних відносин у можливості розраховувати на обопільну підтримку всередині самої родини. Фактично, інститут шлюбу та сім'ї - це мікро-модель держави зі своїми правами та обов'язками. Держава є гарантом існування такого інституту. Фактично, якщо не буде держави, то й не буде потреби у шлюбі та сім'ї, оскільки відтворення собі подібних і створення умов виживання - природні. Ці обставини викликані взаємодією в шлюбних відносинах публічного та приватного елементів, оскільки саме вимоги публічного права щодо реєстрації, дійсності, форм укладення шлюбу створюють правові умови та необхідні гарантії для реалізації індивідуального природного права на шлюб.
Що ж гарантує Україна у разі розірвання шлюбу?
Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу. Це право може бути реалізоване, знову ж таки, за двох обов'язкових умов: одна сторона потребує утримання, а інша може його забезпечити.
Після розірвання шлюбу особа має право на утримання за таких умов:
- якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу;
- якщо вона стала непрацездатною протягом одного року від дня розірвання шлюбу;
- якщо вона стала інвалідом після спливання одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була наслідком протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- якщо на момент розірвання шлюбу їй до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишалося не більше, як 5 років, вона матиме право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі спільно проживали не менше, як 10 років;
- якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, вона не мала можливості здобути освіту, працювати, зайняти відповідну посаду. Право на утримання у такому разі триває впродовж трьох років від дня розірвання шлюбу;
- якщо з нею проживає дитина. Утримання можливе до досягнення дитиною трьох років;
- якщо з нею проживає дитина, що має вади фізичного або психічного розвитку. Утримання можливе до досягнення дитиною шести років;
- якщо з нею проживає дитина-інвалід, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду і потребує опіки. Утримання можливе протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
Усе вищевикладене однаковою мірою може бути застосоване і до осіб, котрі не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім'єю.
Вищезазначені види утримання можуть бути реалізовані подружжям (колишнім подружжям) за усною домовленістю, за письмовим, нотаріально завіреним договором або за рішенням суду.
У разі звернення до суду по стягнення аліментів слід враховувати, що сплачуватимуться вони від дня подання позовної заяви. Стягнення за минулий час можливе, якщо позивач доведе в суді, що він вживав усіх заходів для одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухиляння відповідача від їх сплати. Обов'язково врахуйте, що стягнення за минулий час можливе не більше ніж за один рік.
Виконання рішення про стягнення аліментів обмежене строком існування умов для утримання. Якщо один із подружжя отримує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.
При зверненні до суду зважте, що досліджуватимуться такі обставини, як можливість надання відповідного утримання повнолітніми дітьми, батьками.
Цікаво, що припинення права одного з подружжя на утримання обумовлене такими підставами, як поновлення працездатності та повторна реєстрація шлюбу колишнім подружжям між собою.
Не виокремлюється реєстрація шлюбу з іншою особою, але цю обставину можна буде віднести до факту відсутності підстав потреби матеріальної допомоги.
Зауважу, що якщо потреби в матеріальній допомозі відпали, але утримання стягувалося, то такі аліменти вважатимуться стягненими без правових підстав, а тому підлягатимуть поверненню, але не більше ніж за три роки.
Із практики зазначу, що наші громадяни доволі рідко звертаються до судів по стягнення аліментів на своє утримання. Найпоширенішим є звернення жінок по стягнення аліментів на своє утримання в період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Але зламаних, розгублених життів після розлучення так багато, і задля відновлення справедливості та можливості розпочати нове життя після шлюбу деяким дуже потрібна матеріальна підтримка. Так, до мене часто звертаються пари, які прожили багато років у шлюбі і здебільшого сходились між собою у досить юному віці. В таких союзах жінки переважно одразу ставали домогосподарками, народжували дітей і створювали умови для чоловіків, аби ті могли себе реалізувати в кар'єрі, заробити гроші на родину та свій власний розвиток, бізнес. Надалі таким чоловікам, знову ж таки - для вдалої кар'єри й успіху, потрібно було змінювати картинку, в яку дружина-домогосподарка, з обмеженими інтересами та слідами пологів і старіння, не зовсім вписувалась. Успішний бізнес неможливий без молодих, амбітних і симпатичних юристок, бухгалтерок та моделей. Їхній образ вдало доповнює новий чи то ресторан, чи то галерея, чи то туристична фірма, ну на крайній випадок - салон краси. Чоловіки зазвичай вважають, що зароблені кошти доцільно інвестувати в нову картинку, забуваючи при цьому не лише про дружину, а інколи - й про дітей. Необхідно нагадати таким чоловікам про обов'язок утримувати тих, кого роками до себе прив'язували шлюбними узами.
До речі, інститут утримання подружжя дуже добре розвинений у США, де момент розірвання шлюбу - найстрашніший сон більшості заможних пар. Ризик втратити всі статки на утримання одного з подружжя дуже високий. Тому й жінки-домогосподарки - це, швидше, розкіш, ніж буденність.
Те ж саме стосується й утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід. Про це також забувають наші громадяни. Здебільшого, коли в сім'ї є така дитина, нею опікується мама. Батько такої дитини щезає безслідно з їхнього життя, намагаючись ретельно відмитися від такої "плями" у своїй біографії. Навіщо ж йому хвора дитина? Хвора дитина від нього чи навіть - через нього? Мами таких діток не знають, що мають право не лише на соціальну допомогу від держави, а й на утримання від батька дитини, попри свою працездатність і можливість утримувати дитину самостійно. Звісно, можна зрозуміти цих матусь та їхню глибоку образу на батька дитини. Вони вперто доводять свою самостійність і вміння обійтися без допомоги горе-татусів лише тому, що невиправданими виявилися очікування від шлюбу, погляди на сім'ю були різними, а зрада ідеалів - стала трагедією. І, що цікаво, лише для одного з подружжя.
Не впевнена, що ця стаття завадить усім розлученням, а когось - убереже від розчарувань після реєстрації шлюбу, але якщо за ймовірністю застосування права утримання хоча б одна пара відчує не лише високий рівень відповідальності, а й безмежний рівень довіри і взаємозалежності подружжя, то щасливих сімей побільшає.