Тут дівчинка сипнула піском на голову сусідки, там малюк обсмоктує камінець, а ондечки старший хлопчик розштовхує дрібноту біля гірки. Дві мами сперечаються через чергу на гойдалку, а бабуся шпетить онучку, яка не хоче ділитися з іншими дітьми мильними бульками. Пасторальна лише на перший погляд територія дитячого дозвілля є першою - і не завжди лагідною - школою реального життя для малюків та місцем перевірки педагогічних талантів батьків. Побувавши на популярних майданчиках, деякі вразливі мами починають обходити їх десятою дорогою або шукають не такі велелюдні місця. Що ж насправді чекає на вас і вашу дитину на майданчику і чи можна обернути складні ситуації на свою користь?
Зона (не)безпеки
Питання безпеки під час дитячих ігор турбує дорослих найбільше, особливо коли йдеться про дошкільнят. "У моєму рідному селі є майданчик, на якому ще я бавилася в дитинстві, - пригадує Ольга, мама п'ятирічних двійнят. - Тоді мені все подобалося, а тепер страшно дітей туди пускати - все залізне, важке, дошки подекуди попідгнивали. Прогулянка перетворюється на суцільне "обережно" і "туди не лізь", хоча я не вважаю себе гіпертривожною мамою".
Справді, неякісна або непродумана конструкція може сильно травмувати дитину. Якщо ж додати ще й інших дітей, котрі бігають, штовхаються й б'ються, то уникнути подряпин і синців буде непросто. Повністю уникнути ризику в місці, призначеному для лазіння, стрибання й катання не вдасться, але дорослі можуть його істотно зменшити.
Передусім варто оцінити вікове призначення майданчика. Дітям трьох і десяти років потрібні абсолютно різні гойдалки і розваги, різною буде й висота гірок та ігрових веж. Універсальність у цій ситуації лише шкодить - молодші діти хочуть гратися на цікавіших і більш небезпечних "дорослих" комплексах, старші ж не зважають на малюків або навмисне дражнять їх, займаючи дитячі гойдалки.
Якщо у вашому районі немає окремих майданчиків для дітей різного віку, варто пошукати такий, де зони для малечі та школярів хоч трохи відділені одна від одної. На обраному майданчику зверніть увагу на надійну фіксацію всіх елементів - смертельні випадки під час ігор часто пов'язані з падінням ігрових конструкцій. Ніщо не повинно хитатися, хилитися, висмикуватися з землі. В ідеалі шви металевих конструкцій мають бути відшліфовані, усі кути - округлені, а пісочниця має закриватися, щоб не стати туалетом для тварин.
Сучасні ігрові комплекси переважно відповідають вимогам безпеки, але мають і свої мінуси. Перший з них - це одноманітність. Майданчик біля дому, хоч який він хороший, із часом набридне дитині, і вона подасться на пошуки іншого місця для розваг. Але в сусідніх дворах і районах вона побачить ті самі яскраві кольори, гірки й сітки для лазіння, які, в кращому випадку, будуть просто розміщені в іншому порядку. Нині в Україні дуже мало по-справжньому цікавих дитячих майданчиків, і в пошуках оригінальності батьки з дітьми змушені їхати через півміста.
Ще один мінус, хоч як дивно, надмірна безпека. Уявіть, це теж може стати проблемою, особливо для старших дітей. Одразу кілька дослідників по всьому світу помітили, що після впровадження стандартів безпеки на ігрових майданчиках кількість нещасних випадків не зменшилася, а в деяких випадках травми стали навіть тяжчими. Виявилося, що на безпечних майданчиках діти нудьгують і самостійно намагаються додати іграм адреналіну. Наприклад, якщо виробник зробив усе, щоб видертися на дах ігрової вежі було складно, діти не відмовляться від цієї ідеї, натомість будуть частіше падати, бо вилазити й правда стало складніше. А ще будуть з'їжджати з гірок задом наперед і розгойдуватися, висячи вниз головою - просто щоб відчути, що вони сильні й сміливі. На думку психологів, ризик і переборювання власних страхів - важлива частина розвитку людини, і, позбавивши дітей адреналіну, ми нагороджуємо їх фобіями, перебороти які в дорослому віці набагато складніше. Тому не поспішайте хапатися за серце, коли дитина робить щось не дуже безпечне, але явно не смертельне - можливо, вона саме розбирається зі страхом висоти чи падіння.
Утім, повернімося на українські не надто безпечні майданчики. "Тільки відвернулася - а його/її вже нема" - ця фраза лунає на них ледь не щодня. Серед інших дітей та їхніх родичів батьки часто розслабляються і менше слідкують за дитиною: у них виникає ілюзія, що інші дорослі подбають про порядок, а відтак можна спокійно посидіти з книжкою чи смартфоном. Насправді ж, у галасливому натовпі досить легко вкрасти дитину за допомогою стандартних історій про маму, котра чекає біля магазину на іншій вулиці, та загублених собачок і котиків. А ще під час гри діти можуть побігти ховатися до іншого двору чи парку, просто піти слідом за однолітком із цікавою іграшкою або раптово вирішити самостійно сходити подивитися на моделі літачків у сусідньому торговому центрі. Тому похід на ігровий майданчик вимагає від батьків і родичів дитини зосередження уваги: не обов'язково водити п'ятирічну дитину за ручку від гірки до гойдалки, але спостереження за її діями і намірами дозволить уникнути багатьох потенційних травм, конфліктів і небезпечних ситуацій.
Територія виховання
"Одна бабуся постійно сварить мого Сашка на дитячому майданчику. Каже, що він невихований, бо забагато кричить. Але де ж йому кричати, як не на прогулянці? Не вмію сперечатися з чужими людьми і не хочу міняти майданчик, бо Сашко його дуже любить. Порадьте, що робити, як відповісти, щоб вона відчепилася?" Замініть бабусю на будь-якого іншого дорослого, Сашка - на будь-яку іншу дитину, крик - на будь-яку іншу "неправильну" дитячу поведінку і ви отримаєте типовий конфлікт на дитячому майданчику. Моделі виховання відрізняються в кожній родині: те, що дозволено одним дітям, суворо заборонено іншим. Мама третьої дитини спокійно дивиться, як її маля облизує залізні бильця, батько первістка у тому ж випадку може викликати "швидку". А ще є бабусі й дідусі, котрі виховали двох, трьох, сімох і точно знають, як себе мають поводитися чемні діти. А ще є батьки, котрі на зауваження їхньому сонечку відповідають матюками і погрожують.
Чи можна робити зауваження чужим дітям? А якщо малюк б'є інших, а його батьки ніяк не реагують? Як вчинити, коли на твоїх очах дорослі дають своїй дитині такого потиличника, що вона падає? Що сказати, коли мама бере для своєї дитини іграшку з моєї сумки? Морально-етичні проблеми, які можуть спіткати вас на дитячому майданчику, насправді незліченні. Однозначно правих чи винуватих немає - кожна сторона конфлікту може навести чимало аргументів на свою користь. Але не поспішайте уникати компанії чужих дітей і батьків: вберегти свою дитину від заздрощів, злості, жадібності, так само як і сховати її від усіх прикладів поганої поведінки, вам не вдасться. Натомість будь-яку на перший погляд неприємну ситуацію можна використати з виховною метою і тим самим насправді допомогти дитині зрозуміти норми суспільної поведінки.
Для багатьох дітей саме на майданчиках відбувається перше усвідомлення понять "своє" і "чуже". Батьки мають різні позиції щодо дитячої власності: хтось прагне, щоб його малюк радо ділився з усіма, не розуміє інших "жадібних" батьків і розчаровується, коли його дитина, котра вдома охоче приносить усім членам родини по шматочку печива, чомусь чіпляється залізною хваткою за свою пасочку і ридає над нею з криками "не дам!". Інші, навпаки, не розуміють, чому від їхньої дитини вимагають, щоб вона позичала свій велосипед кожному, хто попросить, і пропонують охочим до чужих забавок сходити до магазину й придбати собі такі самі. Якщо ви ще не визначилися зі своєю позицією, просто подумайте про те, якою б ви хотіли бачити свою дитину у старшому віці: надмірна жадібність нікому не подобається, але й діти, котрі з легкістю позичають і роздають свої речі, теж чомусь отримують прочухана за безвідповідальність. У пошуках золотої середини доведеться навчити дитину чемно просити, терпляче чекати, ділитися тим, що в цей момент їй непотрібне, і вміти відповідати "ні".
Суспільний осуд можуть отримати й ті, хто приходить на майданчик із надто дорогими іграшками, якими шкода ділитися. Щасливець гріється у променях заздрощів, інші ж починають канючити й плакати. Активніші намагаються відібрати силою бажане - знову сльози дітей і сварки дорослих. Якщо ви купуєте дитині дорогі забавки - подумайте, може, й справді не варто дражнити ними когось, а краще побавитися вдома чи з близькими друзями? Якщо ж саме вашому малюкові чужі іграшки завжди цікавіші - що ж, можливо, настав час виплакати "сльози марності" і зрозуміти, що не все можна отримати, навіть коли дуже попросиш і сильно заплачеш?
Але іграшки - це лише одна з "майданчикових" проблем. Складніше розібратися з тим, як відповісти на запитання "а чому мені не можна?" у тих випадках, коли інші діти роблять щось таке, що ви не дозволяєте своїм. Для початку не завадить раціонально оцінити власні заборони: що з цього списку насправді може зашкодити вашій дитині або є прикладом неприйнятної поведінки. Не можна вибігати на дорогу, але залізти на невисоке дерево - чому б і ні? Заборонено кусати інших, а от відштовхнути того, хто кусає тебе, - цілком логічно. Далі, якщо з дитиною вже можна домовитися, якісь заборони цілком реально пояснити: "Не будемо пестити вуличного песика, бо нічим помити руки, і доведеться одразу йти додому, може, попестимо вдома нашого котика?" Або: "Ці діти залазять на вершечок вежі, бо вони старші й вищі за тебе і тому не впадуть. Коли ти станеш такого ж зросту, тобі теж можна буде". А вже те, що лишилося, пояснюємо сімейними цінностями: "Не можна стрибати по лавці у взутті, бо в нашій сім'ї так не роблять". Укріплюємо авторитет: "Ні, бо я вважаю, що це погано/невиховано/неправильно, це моє рішення і воно не обговорюється".
Тож якщо ви хочете спокійно відпочити разом із дитиною - дитячий майданчик не найкращий вибір. Але у плані соціалізації, правил спілкування між людьми, усвідомлення своїх прав та обов'язків за межами сімейного кола - цього місця не замінить жоден дитячий клуб чи садок. Тут батьки разом із дитиною можуть разом упоратися з будь-якою проблемою, щоправда, думати над своєю поведінкою доведеться всім разом.