Щоразу, зустрічаючи зграйку сусідських підлітків у дворі, перекидаючись із ними кількома словами, намагаєшся вникнути в суть їхнього спілкування, знайти інтерес до кожного як особистості, - і наражаєшся допитливим поглядом, як пальцями, не на прагматику навіть, а на поверховість (у кого - на здорову, у кого - на "махрову"), а то й на нудну особистісну сплощеність. У всіх татуювання (розсмішила дівчина, яка дбайливо попередила мене: "Якщо набиватимете тату на руку, на кісточках пальців буде дуже боляче") і дорогі гаджети - на тлі їхніх неспокійних поглядів на дорослих, які зовсім не збираються їх обсмикувати, здається, що й хлопці, й дівчата складаються повністю з розчепірених ліктів, гострих колін і скуйовджених чубчиків. Схоже, почуття захищеності в житті дає їм не міфічна для них самореалізація і не набуття нового досвіду за межами двору (ні, мої сусіди не змогли б стати волонтерами в "гарячих точках"), а виключно задоволення їхніх немаленьких потреб з боку батьків. Власна значимість - в емоційному "вихлопі" самоствердження в знайомій компанії, якісь "понти як етапи зростання..." Навіть якщо підлітки намагаються оригінальничати, за їхньою "неначитаною" душею все-таки пролягає провінція, а не столиця.
От 17-річна Олена, школярка. Років з одинадцяти вона "офіційно" фарбує волосся, курить - із дванадцяти. Вона надтовариська, у неї постійно в гостях хлопці у віці до 25 років, повсякчас вона у дворі - навіть дивно, звідки вона здобуває інформацію, якою потрібно ділитися з оточенням - не переказувати ж одне одному чужі враження про життя. Олена практично не вчиться - тусується. Батьки в неї дуже ліберальні, вони вважають, що дівчина має сама напрацювати свій життєвий досвід і навчитися розбиратися в людях. Тільки ось люди дівчині трапляються вже надто усередненого рівня. Однак Олена хоче підкреслити свою оригінальність - виходить примітивно:
- Висунула життєвий девіз: "Я проти сміття в головах!". Тому під час ранкових пробіжок навколо школи збираю сміття та викидаю в урну. Нехай це буде мій стиль! Ще мене не смішать зрілі жінки - я до них поблажлива: ось мати подруги з'їздила з нею на рок-концерт у нічний клуб, відірвалася там по повній і навіть "косуху" не забула напнути, у якій ще з коляскою гуляла 16 років тому... Я тепер у батька прошу: "Ну вдягни й ти свою "косуху", я бодай посміюся..." Нехай зрілі люди самовиражаються - у них теж своє життя. Ще моя особливість - ненавиджу, коли навіть однокласники близько до мене підходять, беруть за руки - люблю навколо себе вільний простір. Хоча в особистому житті я розкріпачена по повній... У мене є однокласниці, які розпочали сексуальне життя з 12 років - це заведено; не сказала б, що вони повії, адже в них постійні партнери, здебільшого літні мужики, але дівчатка не приховують, що контактують із ними через дорогі машини, ресторани і брендовий одяг. Від цього я далека. Люблю тусуватися. Про професію ще не думала, навчатися в школі ще цілий рік.
Типологія "гарячого віку"
Не претендуючи на науковий підхід, спробую проаналізувати, якими я пам'ятаю підлітків різних десятиліть - нехай це буде моя власна типологія.
80-ті минулого століття. Підлітки бентежні, депресабельні, усе в крайнощах - або на ідеалах (комсомольських, плюс фільм "Опудало", що розвиває чуйність, плюс пронизливі книжкові та газетні історії про казна-який гуманізм і гармонію з радянським світом тощо), або в андеграунді (панки, Цой, надто жваве за інтенсивністю життя). Гасло в суспільстві: "Не бути байдужими!". Хоча й життя в совку особливого не було... Зате була рання профорієнтація, люди до 7-8 класу вже визначалися з майбутньою роботою, хоча в цьому були обмежені, - адже з усім способом життя тоді не визначалися.
90-ті минулого століття. Після совка юну поросль захлиснула інформація. Усі поголовно закурили. Зірвавши з очей шори заученості, підлітки зволіли колажного сприйняття життя - з недоперетравленими, а то й зовсім ситуативними цінностями. Увійшло в моду примикати до контркультур, найчастіше екстремальних. Також стало модним мати неоднозначні погляди, поняття "цілісність" стало йти з характерів і принципів. Благополучні домашні діти вражали кліпивостю, примітивністю мислення: "Найцінніше в лейтенанті Коломбо не те, що він детектив там і все таке, а в тому, що в нього немає ока", - цілком серйозно виголошувала 15-річна сусідка-хорошистка.
2000-ні. До всіх, хто не чекав, також прийшла прагматика. Дивлячись на приречених на роботу на дві ставки батьків, підлітки стали замислюватися про професію для себе, яка дасть більше грошей, - і тут йшлося не про те, аби змужніти та не залежати від батьків, а швидше, про те, як витягти з них більше грошей на більш престижну освіту. Інтереси переважно звелися до грошей. Комп'ютери вже були в усіх поголовно. Підпрацьовувати ніхто надто не поспішав. 16-річний сусід вивчав чотири мови, включаючи латинь, перемагав на республіканських олімпіадах, але максимально живим почувався, смакуючи з такими самими правильними однолітками сцени бійок, убивств і приймання наркотиків із серіалів, які російський маскульт множив у той час, як на ксероксі... Хоча в сусідки по подвір'ю, яка полюбляла випити, підростала цілеспрямована дівчинка із застиглим від сорому за мати обличчям, як у Дарта Вейдера, яка все-таки витягала з матері гроші на коледж, а після його закінчення втекла до Німеччини, де працює на двох роботах та отримує європейську вищу освіту.
2010-ті. Сучасні підлітки вирулили на відносну самостійність. Набув популярності типаж "Бачу мету - не бачу перешкод". Така молодь так само вимагала від батьків дорогу одежу бодай на випускний, мотивуючи наявністю в себе унікального стилю, - але безмовно рухалася на заробітки на той самий ринок чи в супермаркет, аби заробити собі на навчання, якщо батькам не до снаги його оплачувати. Ці підлітки могли досить чітко мотивувати і свою поведінку, і уподобання: до марок моторолерів, одежних брендів, телепередач і тяги до самореалізації - 17-річна дочка приятельки металася між професіями акторки, маркетолога та директора ресторану. Тепер працює продавцем і збирає гроші на "прорив", коли про неї ще всі почують...
2014-й. Підлітки неймовірно оснащені технічно і гадають, що всі проблеми можна вирішити в Інтернеті. У них відсутній емоційний надрив, як у їхніх батьків - колишніх підлітків. Хоч як парадоксально, Інтернет звужує широкі обрії інтересів, які мають бути в людей у їхньому віці. Приятелька скаржилася на свого 15-річного сина: "Бачу його цілеспрямованим, він і враження на людей справляє як людина змістовна, а в наступний момент - підводить, неглибоко "копає", поверхневий, нічого не доводить до кінця". При цьому хлопець сам обрав школу, де розвивають творчі навички, і це превалює над субординарністю; він ходить із друзями в походи, ночуючи в спальнику на березі моря, відвідує тренажерний зал і танцювальну школу. Я їй відповіла: "Він у тебе поки що споглядальник, тому його життєвий досвід його нирванить, тільки й усього. Тому відпусти його на волю і не вимагай, щоб він відразу став дорослим чоловіком". Інша приятелька, хоча й визнає, що комп'ютер "витягає" з 13-річного сина волю до спілкування із собі подібними, і він може в житті хронічно помилятися в людях, однак із зарплати замінила йому в комп'ютері все начиння, сама не розуміючи, навіщо це зробила... Тепер ремствує: "Може, собаку взяти, аби наблизити малого до реального життя?".
Провідний науковий співробітник лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Олексій Баришполець склав типологію споживачів соціальної інформації серед українських десятикласників.
Контактери - це умовна назва респондентів, найбільшу насолоду яким приносить безпосереднє міжособистісне спілкування. Вони виявилися найчисленнішою групою: 84,1% всіх учнів експериментальних шкіл мають насолоду від спілкування. Трохи більше спілкуються дівчата, ніж хлопці, міські хлопці, ніж сільські.
Кіномани - це учні, для яких найбільшою насолодою є перегляд фільмів у кінотеатрі. Про цю свою пристрасть заявили 65,1% опитаних.
Інтернавти - прихильники віртуального спілкування. Насолоджуються таким дозвіллям 61,2% респондентів.
Телемани - любителі просиджувати біля "ящика" та мати задоволення від перегляду серіалів і телефільмів. Їх у масиві респондентів 56,6%, причому дівчат майже вдвічі більше, ніж хлопців.
Книголюби - шанувальники художньої літератури, представлені серед підлітків явно недосить широко. Дівчат тут удвічі більше, ніж хлопців, міських учнів утричі більше, ніж сільських. А загалом - усього 32,1% опитаних.
Лудомани - це трохи перебільшене визначення, оскільки так називають людей, уже хворих на ігроманію. Але якщо підлітку приносять найбільшу насолоду комп'ютерні ігри - це вже основна ознака залежності. А її зазначили 29,4% опитаних, з яких хлопців уп'ятеро більше, ніж дівчат. Однакову за напругою радість ця пристрасть доставляє як міським, так і сільським школярам.
Досить сумно, що ми перестали бути батьками найбільш читаючої націй... А чи навчать інші засоби комунікації дітей, які виросли, аналізувати, зіставляти та приймати дорослі рішення? Ось питання. Та й чи обов'язково потрібно вимагати від підлітків дорослих рішень?
"Найбільше у світі підліток хоче визнання"
Про психологію та життєві стратегії підлітків розповідає практикуючий психолог, молодший науковий співробітник лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПНУ Наталія Обухова.
- Підлітковий вік проходить у межах 12-19 років, хоча зараз його перші прояви бувають уже в 11 років. Іде якась емансипація наших дітей, і у цей час ми стикаємося з першим проявом опору. Дитина не може впоратися зі своїм емоційним станом.
Якщо окреслити соціально-психологічний портрет підлітка, потрібно зважати, що одне з почуттів, яке він відчуває, - це страх. Страх бути неприйнятим віковою соціальною групою, до якої він належить у цей момент. Для підлітків актуальне поняття дружби. Вони самоідентифікують себе вже не з батьками, а зі значимими для себе людьми, яких самі в соціумі обирають. У підлітків уже є свої переконання, і будь-який тиск на них викликає опір.
Я проводила опитування 15-річних підлітків і ставила запитання: "А що ж вам потрібно, чому ви не слухаєте батьків?". Вони відповідали, що батьки не звертають на них уваги: при тому, що батьки ставлять їм запитання, діти зазначають, що при цьому вони не чують відповідей. Як налагодити зв'язок, особливо якщо відповіді дітей батькам нецікаві? До того ж у батьків є страх, що дитина, яка підросла, ними маніпулюватиме - то що, ігнорувати її через це?
Коли я запитую підлітка, як йому живеться в його віці, дістаю відповідь: "Жах!". Їм дуже складно, тому що вони вже не діти, та ще не дорослі, вони самі в курсі своєї "проміжковості", і їм потрібно допомогти подорослішати.
Очікування соціуму від людини в такому віці зазвичай завищені. Підліток хоче сам розуміти, що йому потрібно робити, і він не навчиться цього без помилок, а ми цей процес научення перетворюємо на якесь постійне покарання. І звідси підліткові обмани, недовіра до дорослих, примикання до різноманітних субкультурних течій і сект.
Підліток іде за розумінням - найбільше в житті він хоче, щоб його зрозуміли. А зрозуміти його батькам складно. Адже він відбиває всі проблеми родини і є певним лакмусовим папірцем нашого суспільства.
- Які цінності в сучасних підлітків?
- Підліток дуже піддається нав'язуванню якихось стереотипів успішності, культових цінностей, що мають у нашому суспільстві тенденцію до зміщення цінностей, які були в батьків, і ті стають несталими та "плаваючими".
З одного боку, батьки кажуть, що потрібно вчитися, бути інтелігентним. З другого - існує тенденція, що інтелігентним бути немодно, оскільки ти не зможеш пробитися та досягти престижного і грошового статусу в суспільстві. Живучість цієї думки підтвердило моє опитування підлітків 15-19 років. Тому ми спостерігаємо нині жорсткий шар суспільства з егоцентричною спрямованістю, який розвивається ще в підлітковому віці. Егоцентризм підлітків - це захисна реакція, у дорослому віці він зберігається, але до нього додається ще переконання, що людина може домогтися в житті більшого, якщо не звертатиме уваги на почуття інших людей. І сімейні, і культурні цінності мають величезне значення для формування світогляду підлітка.
Демонстративна поведінка дітей у підлітковому віці свідчить тільки про захисну реакцію, це німий крик: "Почуйте мене! Любіть мене! Допоможіть мені!".
Для підлітків цінні взаємини, дружба, за великим рахунком цінні батьки, для них надзвичайно багато означає думка інших, цінне й економічне становище сім'ї. Для них найосновніша цінність - задоволення їхніх потреб. А потреби в підлітка такі: прийняття; прийняття дорослих; любов дорослих; матеріальний статок; і те, щоб людині, яка дорослішає, дозволили робити все, що вона хоче.
Якщо ж вона не отримує задоволення своїх потреб, у неї відбувається внутрішній конфлікт.
Насамперед для підлітка важливі любов і прийняття батьків, інші потреби можуть зміщатися щодо цієї. Але здебільшого задоволення цієї потреби вони й не отримують.
Здавалося б, ми так любимо своїх дітей! Але ми не можемо достукатися до них, щоб вони про це довідалися. Ставлю запитання підліткам: "Коли батьки карають вас, вони вас люблять?". Підлітки відповідають: "Ні!".
Як обвинуватити вічно заклопотаних батьків? І підлітки в цейтноті - аби виконати домашнє завдання, потрібно вісім годин (хоча реально на уроки в підлітка йде години дві). Якщо ми додаємо мазки у соціально-психологічний портрет підлітка - це втома, глобальна утома. Баланс між навчанням і відпочинком, організація дозвілля - це те, чим мають опікуватися насамперед батьки. Батьки ж весь час на роботі, і звичку до самоорганізації вони у своїх дітей із шести років не виробили. А у віці 14-16 років у середнього підлітка навчання не належить до числа пріоритетів.
За низькою успішністю йде покарання. Неприпустимі підвищення голосу та рукоприкладство викликають із боку підлітка тільки агресію, знову-таки як захисну реакцію. А тут потрібний батьківський контроль - але не диктат. Якщо ж підліток сам бере на себе роль самостійного, "вклинитися" у процес коригування його переконань дорослому практично неможливо. А брати участь у житті своєї дитини необхідно.
- Підлітки - самотні люди?
- Це соціальна ізоляція. Коли вони перебувають самі в собі, то шукають підтримки в однолітків, але нині іде тенденція до того, що переважно спілкування відбувається через медіа, а віртуальне спілкування вважається більш безпечним. Комп'ютер - це для підлітка віддушина, там у нього час тече по-іншому. У Мережі він задовольняє практично всі свої потреби: захотів - купив у грі літак, будинок, захотів - побився, захотів - зустрівся з дівчиною...
- По-моєму, підлітки відчувають всесвітню самітність.
- Від початку ніхто не розуміє, що вона всесвітня. Вона настільки глибоко захована... Агресивна поведінка, неуспішність, психосоматика, складнощі комунікації з батьками, вчителями та однолітками - у кожному випадку дитина привертає до себе увагу тим, що почувається самотньою, неприйнятою. І коли вона починає приймати любов батьків, то починає позбавлятися симптомів агресії. Батьки мають бути на боці своєї дитини і разом з нею.
- У багатьох людей у підлітковому віці превалює поверхневий підхід до життя?
- У багатьох, і це природно. Адже в підлітків немає ще достатнього досвіду, вони тільки починають шукати своє місце в цьому житті. Отже, звідки тут глибина? Як ми можемо визначити, чи смачне яблуко, якщо воно нестигле? Потрібно почекати, поки характер дозріє. І головне, що потрібно робити педагогам і батькам - це чекати, поливати, удобрювати, любити, і тоді цей "плід" визріє в повноцінного члена суспільства. А ми хочемо від підлітка всього та відразу.
- Тим паче, що він такий яскравий і дратівливий.
- Ця яскравість є в нас самих, але ми її "задавили", оскільки вже дозріли, і в нас є механізм саморегуляції. Давайте згадаємо себе в підлітковому віці. Ми всі пройшли цей етап, а коли дозріли, забули про нього. І зрозуміти, що відбувається з підлітком, важко, оскільки для цього потрібно подумки повернутися в той вік, відчути його, - а це боляче, ми не хочемо...
- Підлітки не дуже прагнуть у молодіжні та дитячі організації?
- До молодіжних течій вони справді прагнуть потрапити. Досить багато підлітків у сектах. Я працювала в міській соціальній службі. Знаю, що скаутський рух у нас теж досить розвинений - не масово, але якісно, він охоплює 10-20% підлітків, і це спосіб життя. У масі підлітки не мають часу на активне соціальне життя. Дитину потрібно привести в організацію, сама вона туди не піде.
- Підлітковий період - кризовий час, хоча нібито це й не хвороба?
- Батьки не хочуть мати проблем з підлітками, їм хочеться, щоб відбувся якийсь "монтаж", і з маленької слухняної дитини миттєво виріс здоровий юнак. Слід розуміти, що всі ми постійно перебуваємо в кризі. Важливо, щоб підліток сприймав свою кризу як етап розвитку. А те, як ми будемо розвиватися, як будемо йти - уперед чи назад, залежить від внутрішньої складової, яка була в нас на момент кризи.
Тому підлітків треба любити, плекати, виховувати. Але в кожному віковому періоді, у якому перебуває дитина, робити це потрібно по-різному. Причому ніхто не скасовував принципу єдиного виховання: а в нас же всі члени сім'ї смикають підрослу дитину в усі боки, а та пручається щосили... Якщо ж збій у стосунках із батьками відбувся в дитини раніше, то в підлітковому віці вона їх уже не почує. Тому таким родинам необхідно звертатися до психологів, соціальних педагогів.
- Звідки в нас беруться "підлітки-переростки"?
- В одних людей підлітковий вік може закінчитися в 18 років, в інших він може тривати багато років. Усе залежить від різних чинників і внутрішнього наповнення людини.Асоціація з яблуком: наскільки сонечка було багато, наскільки хорошим був полив.
Ставши дорослими, усередині ми залишаємося дітьми, і якщо протягом життя не втрачаємо цієї частини дитячого, то здобуваємо здатність радіти, бути щасливими попри все. Тому підлітки не повинні заперечувати в собі "шматочок дитинства" - тоді з них виростають щасливі люди.