У науковій літературі її визначають як ставлення до себе, сприйняття себе критично, як адекватну оцінку своїх можливостей. Зазвичай говорять про низьку або високу самооцінку як про якесь постійне явище. Але насправді це не так. Сприйняття себе залежить від низки чинників і змінюється упродовж життя.
Самооцінку прийнято ділити на високу й низьку, адекватну й неадекватну. Я схиляюся більше до останньої класифікації - адже ми можемо оцінювати себе, виходячи з більш-менш об'єктивних спостережень. Приміром, людина може знати про себе, що вона харизматична і вміє бути в центрі компанії, але також розуміти, що вона непунктуальна і не завжди чесна. Якщо це не заважає цій людині будувати стосунки, почуватися впевнено й домагатися успіху, то її оцінку можна сміливо назвати адекватною. Якщо ж людина упевнена у своїй крутості, заможності й поводиться невідповідно своїй соціальній ролі й досягненням, її оцінку можна назвати дещо спотвореною. Те саме стосується невиправдано низької самооцінки, коли людина, яка багато чого досягла, принижує й знецінює свої чесноти. Її самооцінка в такому випадку є неадекватно низькою.
На зміну самооцінки працює безліч тренінгів, груп і фахівців. І, на жаль, нерідко такі заходи зміцнюють хибні переконання про самооцінку в тому сенсі, що начебто "висока самооцінка - це нарцисизм", "низька самооцінка - це назавжди", "від високої самооцінки залежить успішність" і т.п. Все це ґрунтується на застарілих уявленнях.
Навколо самооцінки є багато міфів.
Міф перший: буває завищена й занижена самооцінка. Високу самооцінку нерідко плутають з марнославством і нарцисизмом, розцінюють як рису виключно негативну. Але чи так це? Якщо дивитися на самооцінку як на ставлення до себе, то висока самооцінка передбачає позитивне ставлення до себе й прийняття себе цілком і без застережень. Це визнання своїх досягнень і адекватне сприйняття своїх недоліків. Якщо подумати, то саме до цього прагне психотерапія. Завищена самооцінка таким чином стає швидше суб'єктивним ставленням людини з комплексами і невпевненістю в собі до людини з адекватною високою самооцінкою.
Що ж до самооцінки заниженої, то тут усе складніше. Занижена самооцінка - це реальність нашого соціуму. Виховання й подальше соціальне життя побудоване на критиці, порівнянні з іншими, знеціненні. Це формує у багатьох людей неадекватно критичне сприйняття себе й відповідні внутрішні діалоги - порівняння себе з іншими людьми або самокритика, знецінення своїх переваг і досягнень. І, природно, така самооцінка сприймається як негативне явище. Хоча за великим рахунком - це соціальна норма. І якщо це не впливає на життя людини негативно (а так буває), то це не негативне явище, це норма.
Міф другий: самооцінка є стабільним сприйняттям себе, вона важко піддається змінам. Як ішлося вище, самооцінка змінюється протягом життя. На неї впливають суспільство, повсякденні успіхи, стосунки зі значущими й близькими людьми, самопочуття, зрештою. Вона може змінюватися незалежно від зусиль і бажання людини, а може усвідомлено коригуватися, коли ми працюємо над собою і позбуваємося хибних переконань про себе. Останні є наслідком виховання й сприйнятливості до думки авторитетних людей. Так, "кістяк" формується в дитинстві, але доросла людина точно здатна думати, приймати рішення щодо себе й інших і будувати здорові стосунки.
Як це працює? Приміром, чоловік дозволяє собі бути трохи емоційнішим, ніж прийнято в його оточенні, - він може регулярно наражатися на критику чи просто глузливі погляди, що впливатиме на настрій і спричинятиме внутрішній дискомфорт, невпевненість у собі й фантазії стосовно того, що думають і відчувають люди навколо. Самооцінка знижуватиметься. Якщо ж цей чоловік поділиться в цьому оточенні своїми досягненнями й амбіціями, його підтримають. Він почуватиметься частиною компанії, прийнятим і зрозумілим. Звісно, це підвищує самооцінку.
Міф третій: висока самооцінка й упевненість у собі - це те саме. Здавалося б, усе очевидно. Ми звикли сприймати невпевнених у собі людей як людей з низькою самооцінкою. Однак невпевненість у собі передбачає насамперед нестійке ставлення до себе. У невпевненої в собі людини самооцінка може коливатися. Залежно від оточення й обставин людина може почуватися чудово в одній ситуації і "падати з коня" в іншій.
Є й зворотний зв'язок, - людина з високою самооцінкою може бути часом невпевнена в собі. Приміром, у стресових ситуаціях чи за необхідності негайно прийняти рішення. Тому що це цілком нормально в певних обставинах - сумніватися в собі. Тому порівнювати низьку чи високу самооцінку з упевненістю в собі або її відсутністю не варто.
Четвертий міф: якщо люди поруч будуть розуміти й підтримувати людину, самооцінка підвищиться. Раціональне зерно в цьому є, але наші потреби належать тільки нам. Якщо людина хоче почуватися краще поруч з іншими, вона насамперед має бути уважною до своїх потреб і бажань, меж і стосунків. Зрештою, найважливіша людина у вашому житті - це ви самі. І найважливіші стосунки - це стосунки з собою. Незадоволеність позначається на житті значно більше, ніж здається. Вона впливає на взаємини з тими, хто нас оточує, - ми транслюємо її в спілкуванні, і нерідко люди реагують на "забарвлення", яким позначена людина. Люди не мають змоги ставитися до нас так, як ми хотіли б, якщо ми постійно всім незадоволені, не поважаємо себе. Адже для того щоб оточення могло підвищити самооцінку людини, вона повинна насамперед навчитися турбуватися про себе. А наступним кроком буде - поділитися своїм позитивним досвідом з іншими. Це дасть змогу іншим людям підтверджувати наші успіхи й підтримувати. А це зміцнює позитивний образ внутрішнього Я.
Міф п'ятий: люди з низькою самооцінкою рідко бувають егоїстичними. Тут хочеться внести дві поправки: по-перше, у здоровому егоїзмі немає нічого поганого, а по-друге, саме люди з низькою самооцінкою часто мають не зовсім здоровий егоїзм. Чому так? Якщо для людини надто важлива оцінка її оточення, вона сумнівається у своїй "окейності" і вимагає підтвердження її від інших - її думки й спілкування обертаються саме навколо цього. Люди з низькою самооцінкою часто фіксуються на своїх недоліках, проблемах, шукають спростування своїх комплексів або, навпаки, підтвердження їм у словах, поглядах і навіть жестах тих, хто її оточує. Саме це й сприймається як нездоровий егоїзм: начебто люди навколо мають переконувати її в тому, що все не так, що вона помиляється стосовно себе. Що щасливіша людина, то менше вона фіксується на собі й вимагає цього від інших. Вона в гармонії з собою і людьми навколо і здатна однаковою мірою давати прийняття їм і приймати увагу від них.
Якщо виходити із цих п'яти міфів, самооцінка - це щось подібне до настрою або самопочуття. Ми можемо впливати на нашу самооцінку, вибираючи своє оточення, слухаючи себе й свої потреби, прислухаючись до позитивних знаків уваги від оточення. Це природно підвищуватиме самооцінку й робитиме життя спокійнішим, а стосунки - міцнішими.